Методика використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ...................................................................................................….6

1. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні………………………………………………………………..6
2. Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні………10
3. Особливості соціалізації безпритульних дітей………………….15
4. Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні.18

РОЗДІЛ 2. ТЕХНОЛОГІЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ…………………………….24

2.1 Основні напрями і  зміст соціальної роботи з  дітьми в притулку для дітей……………………………………………………………………….24

2.2 Арт-терапія як метод  ре соціалізації  безпритульних  дітей…….32

2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями…………………..37

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….41

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….45

ДОДАТКИ……………………………………………………………………49

Додаток А.  Матеріали для малювання «Робота з матеріалами»…49

 

ВСТУП

Українське суспільство  в останні півтора десятиліття  в усіх сферах життєдіяльності зазнало  глибоких потрясінь. Це процес перебудови, оновлення супроводжується об’єктивними труднощами, кризовими явищами, деформаціями суспільної свідомості, повільною стабілізацією  політичних, економічних та соціальних чинників.

Сьогодні проблема дитячої  безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала  предметом стурбованості і посиленої  уваги широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого  самоврядування.

Наша країна багато раз  зазнавала своєрідні хвилі безпритульності: між першою світовою і громадянською війнами, після голоду і епідемій 1930-х рр. Згідно офіційної статистики, у 1922 р. в України налічувалося біля 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. За всю історію України аж до сьогоднішнього дня це єдиний період, який можемо приблизно оцінити в кількісних показниках. Офіційної статистики щодо кількості безпритульних дітей в Україні немає. Точних цифр не існує через те, що діти постійно мігрують по різним регіонам України. Фактично, дані до статистики потрапляють лише по тим дітям, яких зареєструвала кримінальна міліція у справах неповнолітніх. Зараз це близько 126 тисяч дітей, яких можна зарахувати до дітей без батьківської опіки, які проживають на вулиці.

З метою подолання дитячої  безпритульності в Україні прийнято державні програми, зокрема, державна програма подолання дитячої безпритульності  на 2006-2010 роки, яка орієнтована на подолання дитячої  
безпритульності,  запобігання соціальному сирітству,  створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей . Вона передбачає підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій безпритуленості шляхом удосконалення нормативно - правової бази, поліпшення існуючих та пошуку нових форм соціальної  підтримки дітей, які перебувають у складних життєвих .

Дослідження проблеми дитячої безпритульності в Україні та в зарубіжних країнах здійснювали А. Адлер, С. Бадора, В. Виноградова – Бондаренко, Л. Волинець, М. Гернет, А. Зінченко, М. Левітана, П. Люблінський, С. Познишев, В. Рубінштейн, Д. Футтер. У деяких дослідженнях, з них особливості особистості та виховання дітей з неблагополучних, алкозалежних, неповних сімей. ( Т. Барсуков, І. Белінська, А. Віденко, С. Воронова, В. Галузинський, Л. Девіс, Л. Ковальчук, Н. Максимова, С. Нечай.)

Мета дослідження: обґрунтувати методику використання арттерапії з метою ре соціалізації безпритульних дітей у притулку для дітей

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан дитячої безпритульності в Україні та виявити причини її поширення.
2. Проаналізувати основні напрямки соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей.
3. Обгрунтувати можливості використання арттерапії з метою ресоціалізації безпритульних дітей
4. Розробити методику використання колажу у роботі з безпритульними дітьми

Об’єкт дослідження: ресоціалізація безпритульних дітей.

Предмет дослідження: методи ресоціалізації безпритульних дітей у закладах соціального захисту.

Методи дослідження:

теоретичні: аналіз – для  оцінки стану дитячої безпритульності, для виявлення основних напрямів соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей, для виявлення переваг  та недоліків методу арттерапії; синтез – для обґрунтування можливості використання арттерапії з метою  ре соціалізації безпритульних дітей, для розробки методики використання колажу в роботі з безпритульними дітьми.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні дисциплін «Технології соціальної роботи» та «Соціальна робота з різними групами клієнтів».

Апробація результатів  дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 8 від 6.03.2013, протокол № 10 від 24.04.2013), а також опубліковані у вигляді статті «Стан дитячої безпритульності в Україні» у збірці студентських наукових робіт «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 5, Частина І. Херсон, 2013. – С. 72-74

Структура випускної  роботи: складається зі вступу, двох розділів, 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (43 найменувань) та додатків. Текст дослідження викладено на 52 сторінках, з них 42 сторінки основного тексту.

 

 

РОЗДІЛ 1

ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ  ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

 

1. Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні

Проблема дитячої безпритульності  не нова для України. На думку вітчизняних вчених, безпритульність є відображенням політико-економічного і культурного стану соціуму, це закономірний наслідок криз перехідного етапу у розвитку країни.

Виокремлюють чотири хвилі  масової безпритульності дітей:

1. Перша хвиля зародилася  за царської Росії (1910 р. –  до 2,5 млн. безпритульних дітей) й істотно посилилася в складних історичних обставинах наступного десятиліття: Перша світова війна, революція, громадянська війна, евакуація, голод, безробіття тощо (1921 р. – до 4,5 млн. безпритульних дітей.).

2. У 1931–1933 рр. ХХ століття, виникла нова хвиля безпритульності, породжена колективізацією, голодомором, репресіями.

3. Третю хвилю масової  безпритульності спричинила друга  світова війна, яка зробила сиротами та безпритульними мільйони дітей.

4. Зростання масштабів  безпритульності в пострадянських  країнах, у тому числі й в Україні, відмічається в 90-і роки ХХ століття як наслідок соціально-економічних потрясінь перехідного періоду. Це негативне явище не подолано і на даний час [2, с.1 ].

Сучасне реформування суспільства  призвело до загострення такого соціального явища, як дитяча безпритульність. Високий рівень розлучень, побутова невлаштованість багатьох сімей, їх соціальна незахищеність, спричинили розповсюдження негативних проявів у дитячому середовищі.

У законодавстві України  юридичне визначення дитячої безпритульності  вперше було надано в Законі України  « Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року – «безпритульні  діти – діти, які покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання ».

Згідно даних Міністерства соціальної політики станом на 01.01.2011 року чисельність дітей віком до 18 років в Україні становила 8 003 281 осіб (4 110 490 осіб чоловічої статі  та 3 892 791 – жіночої), що дорівнює 17,6 % загальної чисельності населення  країни [25].

Сьогодні в Україні  жодне відомство не має точної інформації про кількість безпритульних  дітей, державна статистика наводить лише дані про вихованців притулків для  неповнолітніх. За даними Міністерства соціальної політики протягом 2011 року в притулках для дітей служби у справах дітей перебувало всього 28 432 дітей, у тому числі: доставлені з вулиці 15 634 дитини; доставлені з сім’ї 3637 дитини; самостійно звернулись 2650 дітей; вилучено з сім’ї кримінальною міліцією 6511 дітей .

Безпритульні діти в Україні  – це переважно особи шкільного  віку – від 6 до 16 років (76%), близько 80% малолітніх безпритульних – хлопчики. На профілактичному обліку служб  у справах неповнолітніх перебуває  близько 130 тисяч дітей, які жебракують, порушують правила громадського співжиття, вживають наркотичні речовини та алкогольні напої [ 8, с.15].

За даними Міністерства внутрішніх справ України, усього за підсумками 2011 р. працівниками міліції до органів внутрішніх справ доставлено 24 тис. неповнолітніх за бродяжництво та 10 тис. за жебракування.

Безпритульні діти в Україні – це переважно особи до 14 років. “Самостійно” діти йдуть з дому, починаючи з 6–7 років.

Це підтверджується і віковими характеристиками вихованців притулків для неповнолітніх. Так, у 2011 р. в притулках перебувало 3813 (13%) дітей віком від 3 до 7 років, 17 907 (63%) – від 7 до 14 років, 6712 (24%) – від 15 до 18 років. Таким чином діти до 3-х років не розглядаються в демографічній характеристиці безпритульних дітей.

Серед безпритульних дітей  частка хлопців вища, ніж частка дівчат. Зокрема під час звітного періоду в притулках для неповнолітніх перебувало 19 024 (67%) хлопців і 9408 (33%) дівчат [3, с.27].

З урахуванням, що діти до 3 років  не розглядаються в якості безпритульних, можемо припустити, що орієнтовна кількість  безпритульних дітей за даними органів  державної влади 0,5% загальної чисельності дітей в Україні. Проте, враховуючи латентність даного явища реальна їх кількість є значно більшою, що вимагає посилення дієвості заходів, спрямованих на попередження і подолання цього явища.

Ще у 19–20-і роки фахівцями  було зроблено висновок, що наявність численного контингенту безпритульних дітей породжує споріднені або похідні проблеми не лише в їх середовищі, але й має небезпечну тенденцію до “соціального інфікування” дітей з більш-менш благополучного середовища [7, с.3].

Сучасна суспільна практика цілком підтверджує цей висновок. Залежно від зв’язків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, сьогодні серед безпритульних дітей в Україні, життєдіяльність яких переважно відбувається в умовах вулиці, виділяють такі категорії:

- не мають батьків і  живуть на вулиці: діти-сироти  та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ;

- мають батьків, пішли  з дому (чи їх звідти вигнали), постійно живуть на вулиці, їхні зв’язки з сім’єю повністю розірвані;

- мають батьків, але  живуть періодично живуть то  вдома, то на вулиці;

- мають батьків, на  вулиці проводять весь день  чи ніч (зв’язки з сім’єю напружені).

В Україні охорона дитинства  визнана загальнонаціональним пріоритетом. Питання попередження і подолання дитячої безпритульності займає одне із центральних місць у державній політиці щодо охорони дитинства. Державна політика у сфері попередження та подолання дитячої безпритульності здійснюється за такими напрямами:

• виявлення, облік та проведення соціального інспектування і супроводження сімей, які неспроможні або не бажають виконувати виховні функції стосовно дітей, надання комплексної допомоги таким сім'ям;
• створення і розвиток закладів соціального захисту дітей( притулки для дітей та центри соціально-психологічної реабілітації дітей) та закладів соціального обслуговування сімей з дітьми (соціальний гуртожиток для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, соціальний центр матері і дитини, центр соціально-психологічної допомоги);
• розвиток сімейних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування;
• забезпечення одержання повної загальної середньої освіти дітьми, які не навчалися тривалий час або не навчалися взагалі, на базі вечірних шкіл і професійно-технічних навчальних закладів;
• здійснення контролю за дотриманням житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• співпраця з громадськими організаціями у сфері профілактики дитячої безпритульності [5, с.170].

Отже, із всього вище сказаного можна стверджувати, що точної статистики по безпритульним дітям немає. Стан явища простежити досить важко,через постійну міграцію дітей, наслідком є відсутність чіткої статистики.Зараз це приблизно 126 тисяч дітей. Однією з основних соціальних проблем у країні залишається пробрема виховання дитини в родині.