Сутність і зміст соціально-психологічної реабілітації інвалідів

 

ЗМІСТ…………………………………………………………………………….2

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ…………………………………………………….5

1. Реабілітація інвалідів. Різновиди…………………………………………..5
2. Основні цілі і завдання соціальної реабілітації………………………….10
3. Різновиди і напрями психологічної реабілітації………………………….11

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ…………………………….13

2.1  Особливості методики  соціальної реабілітації інвалідів………………..13

2.2  Особливості психологічної  реабілітації інвалідів……………………….19

2.3  Соціально-побутова  адаптація інвалідів……………………………..….27

ВИСНОВОК…………………………………………………………………….32

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………34

 

 

 

ВСТУП

 

Інваліди відносяться  до найбільш соціально незахищеної  категорії населення. Вони не мають  можливості отримати освіту, не можуть займатися трудовою діяльністю.

Інваліди складають особливу категорію населення, чисельність  якої постійно збільшується. Світовою спільнотою соціальний захист інвалідів  розглядається як проблема першорядної  важливості.

Їх дохід значно нижче  середнього, а потреби в медичному  та соціальному обслуговуванні набагато вище. Більшість з них не має  сім'ї і не бажає брати участь у суспільному житті. Ось чому держава, забезпечуючи соціальну захищеність інвалідів, покликане створювати їм необхідні умови для досягнення однакового зі своїми співгромадянами рівня життя, в тому числі в сфері доходів, освіти, зайнятості, участі в суспільному житті.

Відновленню здатності інвалідів  до соціального функціонування, незалежного  способу життя покликана допомогти  система багатопрофільної комплексної  реабілітації як самостійна область  наукової та практичної діяльності. Зміна  суспільного ставлення до проблеми інвалідності та інвалідам, розвиток системи  комплексної соціальної Реабілітації - одна з головних і відповідальних завдань сучасної державної політики.

У нашій країні тільки починає  набирати темпи робота з розробки індивідуальних реабілітаційних програм  для осіб з обмеженими можливостями, створюються різні моделі реабілітаційних  установ, впроваджуються інноваційні  технології соціальної роботи з даною  категорією населення, розвивається реабілітаційна індустрія.

Відновлюючи здібності інвалідів  до соціального функціонування, до створення незалежної способу життя, соціальні працівники та соціальні  реабілітологи допомагають їм визначати  свої соціальні ролі, соціальні зв'язки в суспільстві, сприяють їх повноцінному розвитку.

 Актуальність  теми: соціально-психологічна реабілітація інвалідів та методика її здійснення обумовлена ​​наступними обставинами:

- По-перше, підвищеною  потребою інвалідів у соціальній та психологічній реабілітації, тому як ця категорія населення є найвразливішою, і вимагає до себе більшої уваги, турботи і догляду;

- По-друге, зростанням у сучасних умовах ролі інститутів соціального обслуговування інвалідів. Це пов'язано, перш за все, зі збільшенням питомої ваги цієї категорії населення;

- По-третє, потребою виявлення  існуючих проблем у галузі  соціальної та психологічної реабілітації, це необхідно для того, щоб запобігти їх посилювання і з'ясувати які заходи необхідно провести для стабілізації стану.

Об'єкт курсової роботи - це соціальна та психологічна реабілітація.

Предметом дослідження є методики соціальної та психологічної реабілітації інвалідів.

Метою курсової роботи є аналіз соціально-психологічної реабілітації інвалідів та методика її здійснення. Досягнення поставленої мети передбачає постановку і вирішення наступних завдань:

- Дати визначення терміну "соціально-психологічна реабілітація", та визначити її сутність;

- Відзначити основні цілі та завдання соціально-психологічної реабілітації;

- Встановити методику  здійснення соціальної адаптації та визначити методику її здійснення;

- Виявити які напрямки  і цілі соціально-побутової адаптації.

 

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ І ЗМІСТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

 

1. Реабілітація інвалідів. Різновиди.

 

Під  реабілітацією розуміється система заходів, мета яких - якнайшвидше і найбільш повне відновлення здоров'я хворих та інвалідів і повернення їх до активного життя і суспільно корисної праці. Реабілітація хворих та інвалідів являє собою комплексну систему державних, медичних, психологічних, соціально-економічних, педагогічних, виробничих, побутових та інших заходів.

Медична реабілітація спрямована на повне або часткове відновлення  або компенсацію тієї чи іншої  порушеною або втраченої функції  або на уповільнення прогресування  захворювання.

Право на безкоштовну медичну  реабілітаційну допомогу закріплено законодавствами  про охорону здоров'я та працю. Передбачено пенсійне забезпечення у разі втрати працездатності; право  громадян на матеріальне забезпечення передбачено на весь термін непрацездатності.

Реабілітація в медицині є початковою ланкою системи загальної  реабілітації, бо хвора людина насамперед потребує медичної допомоги. По суті, між періодом лікування хворого людини і періодом його медичної реабілітації, або відновного лікування, немає чіткої межі, оскільки лікування завжди спрямоване на відновлення здоров'я і повернення до трудової діяльності, проте заходи з медичної реабілітації починаються в лікарняному закладі після зникнення гострих симптомів захворювання - для цього застосовуються всі види необхідного лікування - хірургічне, терапевтичне, ортопедичне, курортне та ін

Хворий або отримав  травму, каліцтво людина, що стала тимчасово  непрацездатним або інвалідом, отримує  не тільки лікування - органи охорони  здоров'я та соціального захисту, професійні спілки, органи освіти (якщо це дитина), підприємства та організації, де працював хворий, повинні вживати необхідні заходи що до відновлення його здоров'я, здійснювати комплексні заходи щодо повернення його до активного життя, можливого полегшення його стану.

Всі інші форми реабілітації - психологічна, педагогічна, соціально-економічна, професійна, побутова - проводяться  поряд з медичної.

Психологічна форма реабілітації - це вплив на психічну сферу хворого, на подолання в його свідомості уявлення про марність лікування. Ця форма  реабілітації супроводжує весь цикл лікувально-відновлювальних заходів.

Педагогічна реабілітація - це заходи виховного характеру, спрямовані на те, щоб хвора людина оволодів необхідними вміннями та навичками з самообслуговування. Дуже важливо виробити у дитини психологічну впевненість у власній повноцінності та створити правильну професійну орієнтацію. По відношенню до дорослих проводяться заходи, що передбачають їх підготовку до різних доступним їм видам діяльності, що створюють також упевненість у тому, що набуті знання в тій чи іншій області виявляться корисними в подальшому працевлаштуванні.

Соціально-економічна реабілітація - це цілий комплекс заходів: забезпечення хворого або інваліда необхідним і зручним для нього житлом, що знаходяться поблизу місця  роботи, підтримка впевненості хворого  чи інваліда в тому, що він є корисним членом суспільства; грошове забезпечення хворого або інваліда та його родини шляхом виплат з тимчасової непрацездатності або інвалідності, призначення пенсії і т.п.

Професійна реабілітація передбачає навчання або перенавчання доступним формам праці, забезпечення необхідними індивідуальними технічними пристосуваннями для полегшення користування робочим інструментом, пристосування колишнього робочого місця хворого чи інваліда до його функціональним можливостям, організацію  для інвалідів спеціальних цехів  і підприємств з полегшеними  умовами праці і скороченим робочим  днем ​​і т . д.

У реабілітаційних центрах  широко використовується метод трудової терапії, заснований на тонізуючому  і активізує вплив праці на психофізіологічну сферу людини. Тривала бездіяльність розслаблює людину, знижує його енергетичні можливості, а робота підвищує життєвий тонус, будучи природним стимулятором. Небажаний  психологічний ефект дає і  тривала соціальна ізоляція непрацюючого людини.

Трудова терапія як метод  відновного лікування має важливе  значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму. Велику роль трудова терапія грає при захворюваннях і травмах  кістково-суглобового апарату, запобігаючи  розвитку стійких анкилозов (нерухомість  суглобів).

Особливе значення трудова  терапія придбала при лікуванні  психічних хвороб, які часто є  причиною тривалої ізоляції хворого  від суспільства. Трудова терапія  полегшує взаємини між людьми, знімаючи стан напруженості і занепокоєння. Зайнятість, концентрація уваги на виконуваній роботі відволікають пацієнта від його хворобливих переживань.

Побутова реабілітація - це надання інваліду протезів, особистих  засобів пересування вдома і  на вулиці (спеціальні вело- та мотоколяски, автомашини з пристосованим управлінням та ін.)

Останнім часом велике значення надається спортивної реабілітації. Участь у спортивно-реабілітаційних  заходах дозволяє відносно здоровим дітям долати страх перед нормальною дитиною, формувати культуру ставлення  до слабкого, коригувати іноді гіпертрофовані споживчі тенденції і, нарешті, включати дитини в процес самовиховання, придбання  навичок вести самостійний спосіб життя, бути досить вільним і незалежним.

Соціальний працівник або лікар-реабілітолог, який проводить реабілітаційні заходи з клієнтом, який отримав інвалідність внаслідок загального або професійного захворювання, травми або поранення, повинен використовувати комплекс цих заходів, орієнтуватися на кінцеву мету - відновлення особистого і соціального статусу інваліда - і враховувати метод взаємодії з клієнтом, що передбачає:

• апеляцію до особистості клієнта;
• його партнерство з соціальним працівником у реалізації цілей реабілітації;
• різнобічність зусиль, спрямованих на різні сфери життєдіяльності інваліда і на зміну його ставлення до себе і свого недугу;
• єдність впливів біологічних (медикаментозне лікування, фізіотерапія і т.д.) і психосоціальних (психотерапія, трудова терапія та ін) факторів;
• певну послідовність - перехід від одних впливів і заходів до інших.

Метою реабілітації хворих та інвалідів повинна бути не тільки ліквідація хворобливих проявів, а  й вироблення у них якостей, які  допомагають більш оптимально пристосуватися до навколишнього середовища. У цьому  зв'язку особливого значення при проведенні реабілітаційних заходів набуває  експертиза працездатності та раціонального  працевлаштування.

При проведенні реабілітаційних  заходів необхідно враховувати  психосоціальні фактори, що призводять у ряді випадків до емоційного стресу, зростанню нервово-психічної патології  і виникнення так званих психосоматичних  захворювань, а часто - прояву девіантної поведінки. Біологічні, соціальні та психологічні фактори, взаємно переплітаються на різних етапах адаптації хворого  до нових умов життєзабезпечення.

При розробці реабілітаційних  заходів необхідно враховувати  як медичний діагноз, так і особливості  особистості в соціальному середовищі. Цим, зокрема, пояснюється необхідність залучення до роботи з інвалідами соціальних працівників та психологів у самій системі охорони здоров'я, бо межа між профілактикою, лікуванням та реабілітацією досить умовна і  існує для зручності розробки заходів. Проте реабілітація відрізняється  від звичайного лікування тим, що передбачає вироблення спільними зусиллями  соціального працівника, медичного  психолога і лікаря, з одного боку і клієнта і його оточення (в  першу чергу сімейного) - з іншого боку, якостей, які допомагають оптимальному пристосуванню клієнта до соціальної середовищі. Лікування в даній  ситуації - це процес, більше впливає  на організм, на сьогодення, а реабілітація більше адресується особистості і як би спрямована в майбутнє.

Завдання реабілітації, а  також її форми і методи змінюються залежно від етапу. Якщо завдання першого етапу - відновного - профілактика дефекту, госпіталізація, встановлення інвалідності, то завдання наступних  етапів - пристосування індивідуума  до життя і праці, його побутове та трудове влаштування, створення  сприятливої ​​психологічної та соціальної мікросередовища. Форми впливу при цьому різноманітні - від первісного активного біологічного лікування до «лікування середовищем», психотерапії, лікування зайнятістю, роль яких зростає на наступних етапах. Форми і методи реабілітації залежать від тяжкості захворювання або травми, особливості клінічної симптоматики особливостей особистості хворого і соціальних умов.

Таким чином, соціальний працівник  зобов'язаний враховувати, що реабілітація - це не просто оптимізація лікування, а комплекс заходів, спрямованих  не тільки на самого клієнта, але і  на його оточення - в першу чергу  на його сім'ю. У цьому зв'язку важливе  значення для реабілітаційної програми мають групова (психо) терапія, сімейна  терапія, трудова терапія і терапія  середовищем. Терапія як певна форма  втручання (інтервенції) в інтересах  клієнта може бути розглянута як метод  лікування, що впливає на психічні та соматичні функції організму; як метод впливу, пов'язаний з навчанням  і професійною орієнтацією; як інструмент соціального контролю; як засіб комунікації. У процесі реабілітації відбувається зміна орієнтації - від медичної моделі (установка на хворобу) до антропоцентричної (установка на зв'язок індивіда із соціальним середовищем). У відповідності з  цими та вирішується, ким і якими  засобами, а також у рамках яких державних установ та громадських  структур повинна здійснюватися  терапія.