Курорти як центри розвитку лікувально-оздоровчого туризму

Тема 2. Курорти як центри розвитку лікувально-оздоровчого туризму

 

1. Зміст поняття «курорт»
2. Періодизація розвитку курортної справи
3. Етапи становлення вітчизняних курортів

 

  

1. Зміст поняття  «курорт»

    Якщо відкрити  старі книги, наприклад, тлумачний  словник живої мови Володимира  Даля, то прочитаємо наступне: «Курорт  від нім. Kurort - лікувальне місце, куди  відправляються, особливо влітку, хворі  та бажаючі розважитися ».

    Даль був далеко  не першим, хто ратував за поєднання  корисного з приємним. Відомий  лікар стародавнього Риму –  Асклепід, навіть виробив медичну  доктрину, згідно з якою лікувати  хворих слід «безболісно, швидко  і приємно». За словами Плінія, протягом 600 років у Римі взагалі  не було лікарів. За допомогою  таких природних методів підтримки  і відновлення здоров'я, як сонячне  світло, води термальних джерел, парові лазні, масаж, фізичні вправи, римляни стали наймогутнішим  народом свого часу.

    В кінці XIX століття, говорячи про високу ефективність  природних методів лікування, доктор  Шехтер зауважив, що «природний  метод лікування має перед  багатьма іншими методами велику  перевагу в тому, що він менш  небезпечний для хворого. Головна  ж перевага у тому, що при  лікуванні використовуються такі  засоби, які сприяють поліпшенню  стану всього організму». Його  тритомна праця «Природні методи  лікування» була перевидана більше 100 разів.

    В сучасній  західній науці і практиці  курортної справи кінця XX - поч. XXI ст. домінує підхід, відповідно до  якого курортом найчастіше називають  готельний комплекс класу "Resort", "SРА" і "Wellness", а курортне  поселення чи місцевість, згідно  з методологією UNWTO, прийнято трактувати  як туристичну дестинацію - туристичний  центр/регіон.

    В Україні у  рамках чинного законодавства (Закон  України "Про курорти") офіційно  використовуються наступні терміни:

    Курорт - освоєна  природна територія на землях  оздоровчого призначення, що має  природні лікувальні ресурси, необхідні  для їх експлуатації будівлі  та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики  захворювань та для рекреації  і підлягає особливій охороні. (Стаття 1 ЗУ "Про курорти").

    За характером  природних лікувальних ресурсів  курорти України поділяються  на курорти державного та місцевого  значення. До курортів державного  значення належать природні території, що мають особливо цінні та  унікальні природні лікувальні  ресурси і використовуються з  метою лікування, медичної реабілітації  та профілактики захворювань.

    До курортів  місцевого значення належать  природні території, що мають  загальнопоширені природні лікувальні  ресурси і використовуються з  метою лікування, медичної реабілітації  та профілактики захворювань (стаття 4.).

    Медичний профіль (спеціалізація) курортів визначається  з урахуванням властивостей природних  лікувальних ресурсів. За своєю  спеціалізацією курорти поділяються  на курорти загального призначення  та спеціалізовані курорти для  лікування конкретних захворюваня (стаття 5).

    Курортні ресурси  й інфраструктурні об'єкти курортної  ТРС "продукують" оздоровче-рекреаційні  послуги. Популярність й обсяги  продажів цих послуг виступають  показниками (мірилом) комерційно-споживчого  рейтингу як окремого конкретно  взятого курортно-рекреаційного  продукту, так і територіальної  курортно-рекреаційної системи в  цілому.

    Курортно-рекреаційний  продукт – це спеціалізований  для даної ТРС комплекс (програма) курортно-рекреаційного обслуговування  людини, створений і поставлений  на ринок збуту з урахуванням  наявних рекреаційних ресурсів  та інфраструктурних можливостей  даної рекреаційної системи.

    Програми курортно-оздоровчих  турів будуються з урахуванням  тієї обставини, що близько 30 – 50 % рекреаційного часу відводиться  на лікувально-оздоровчі процедури. З огляду на те, що оздоровчо-курортне обслуговування виступає підгалуззю охорони здоров'я, його кінцевою "продукцією", перш за все, є вилікувані, фізично й духовно оздоровлені люди.

    Географія курортів  з позиції системної методології  розглядає поняття "курорт" як  певну спеціалізовану територію  з її інфраструктурним каркасом (ТКРС). Натомість, курортний менеджмент  під поняттям "курорт" розглядає  певну управлінсько-економічну систему (УЕС), простіше кажучи - курортну  організацію як окремий структурний  елемент курортно-рекреаційної сфери.

    Таким чином, системи  курортно-рекреаційної сфери низового  рівня просторово приурочені  до мережі локальних курортно-рекреаційних  територій і центрів. У світовій  практиці туроперейтингу саме  за цими організаціями і локальними  територіальними одиницями (ТКРС) закріпився  термін "курорти".

    Характерним закладом  у системі санаторно-курортного  лікування України є санаторій  – спеціалізований стаціонарний  заклад з використанням у лікувальних  комплексах кліматотерапії, бальнеотерапії  або грязелікування, апаратної фізіотерапії, лікувальної фізкультури в умовах  активного відпочинку, спеціально  продуманого ритму життя та  проведення процедур.

     Встановлено  такі профілі санаторіїв:

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями серцево-судинної  системи та кровообігу;

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями органів  травлення;

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями органів  дихання (не туберкульозного характеру);

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями органів  руху;

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями щкіри;

 • Для лікування  пацієнтів з захворюваннями нирок  і сечовивідних шляхів;

 • Для лікування  пацієнтів з порушенням обміну  речовин;

 • Для лікування  пацієнтів з захворюванням нервової  системи.

    Є також санаторії  для дітей, підлітків, для лікування  туберкульозу, внутрішніх органів, спастичних паралічів та ін.

    “Курортна місцевість”  це територія з природними  факторами, сприятливими для зміцнення  здоров’я, лікування та профілактики  захворювань. У “Законі...” поняття  “лікувально-оздоровча місцевість”  визначається як природна територія, що має мінеральні та термальні  води, лікувальні грязі, озокерит, ропу  лиманів та озер, кліматичні та  інші природні умови, сприятливі  для лікування, медичної реабілітації  та профілактики захворювань.

    Найпоширенішим  підходом до типології курортів  є їх поділ:

    1.  За лікувальними  факторами: на бальнеологічні, грязьові, кліматичні або змішані.

     2. За фактором  оздоровчого впливу курорти поділяються  на: 1) рекреаційно-профілактичні –  покращення здоров’я і профілактика  захворювань у здорових людей; 2) реабілітаційні – оздоровлення  після перенесених захворювань; 3) лікувальні – лікування хворих  в активній фазі захворювання  органів травлення, дихання тощо. Однак курорт може одночасно  виконувати кілька функцій.

     3. За медичним  профілем курорти України поділяються  на: 1) курорти загального призначення  і 2) спеціалізовані, медичний профіль  яких передбачає лікування певних  захворювань (протитуберкульозні, наприклад).

     4. За географічним  місцем знаходження курорти поділяються  на: рівнинні, гірські, приморські.

     5. За значенням  курорти поділяються на: міжнародні, державні, місцеві.

     6. За функціональним  використанням: 1) переважно лікування; 2) лікування, відпочинок, туризм; 3) переважно  відпочинок, туризм.

     7. За відомчим  підпорядкуванням: міністерств та  відомств, приватні, іноземні.

     8. За ємністю: до 1000 місць, 1000-3000, 3000-5000, 5000-10000, 10000-20000, понад 20 тисяч місць.

     9. За тривалістю  експлуатації: сезонні, цілорічні, змішані.

    10. За віковим  складом: дитячі, для дорослих, змішані.

    11. За рекреаційним  режимом: реабілітаційні, лікувальні, оздоровчі, змішані.

 

    2. Періодизація  розвитку курортної справи

 

    Аналіз різних  наукових підходів щодо ретроспективної  періодизації становлення й розвитку  курортної справи в Європі  й світі дає підстави з історико-географічних  позицій виділити дев’ять основних  періодів.

    Кожен із них  характеризується особливостями  організації, реґіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками  та формами сервісної діяльності. Зазначимо, що традиції курортного  оздоровлення зародилися й залишаються  популярними в Європі й на  Близькому Сході, тому ретроспективний  аналіз історії розвитку курортної  сфери слід зосередити саме  на цьому реґіоні.

    1. Протокурортний  період – виокремлення курортно-рекреаційної  діяльності в самостійний напрямок  людської життєдіяльності.

    Організованих  форм рекреаційна діяльність  набула у стародавньому Єгипті. Із виділенням соціальних каст  вельмож, державних сановників, жреців  та, зрештою, самої божественної  родини фараона постало питання  про організацію їх дозвілля. У цей час урізноманітнюються  заняття повсякденної рекреації  та зароджуються основні види  організованого рекреаційного туризму.

    Замислюючись  над ідеєю продовження тривалості  людського життя та боротьби  із захворюваннями, чималу увагу  єгипетські жреці зосередили  на розробці концепції здорового  способу життя та методик оздоровлення  людського організму (у т. ч. бальнеотерапії).

    Близькі до  давньоєгипетських традиції оздоровчої  та дозвіллевої рекреації набули  широкого поширення у Межиріччі (цивілізації Шумеру, Аккаду, Ассирії, Вавилонії, Мідії, Персії), країнах Передньої  Азії і Близького Сходу, стародавній  Індії та Китаї. “Імпортерами”  товарів рекреаційного споживання  та еталонів і технологій рекреаційного  дозвілля у європейські країни  Середземномор’я у ІІІ – ІІ  тис. до Р. Хр. виступали фінікійські, карійські і пелазгійські мореплавці.

    Найпоширенішими  формами курортно-рекреаційної діяльності  в античний період були оздоровчі  купання в священних озерах  і джерелах. Класичні описи таких  занять та організації примітивних  масових бальнеогрязевих лічниць  знаходимо в найдавніших пам’ятках  людської писемності. Відомості  про „священні купелі” при  храмах, якими користувалися місцеві  жителі, знаходимо у давньоіндійському  епосі „Ригведа”, давньокитайських  трактатах; у Старому та Новому  Завітах згадується Сілоамська  купіль під Єрусалимом, самодіяльна  водогрязелічниця на Генісаретському  озері, де збиралися тисячі хворих  з усієї Юдеї, Палестини та  сусідніх сирійських царств.

    2. Ранньокурортний  – античний період становлення  перших організованих курортів  й закладання кістяка сучасної  європейської курортної мережі.

    У Європі традиції  курортної рекреації поширилися  разом з Великою грецькою колонізацією  Середземномор’я. Разом з колоністами  Середземномор'ям, Близьким Сходом  і Передньою Азією поширювалися  античні знання і підходи до  організації водолічниць. Це, так  би мовити, “перша хвиля” курортно-рекреаційного  освоєння континенту.

    Антична Греція  – батьківщина курортної справи. Саме в Греції традиція курортного  водолікування була ґрунтовно  досліджена й науково описана. Грецькому медику, “батькові” медичної  науки, Гіппократу, належить крилатий  вислів-аксіома: “In balneis salus” (“купання  – це здоров’я”). Античний вчений  Плутарх залишив нам свідчення  про те, що термальні джерела  на грецькому острові Євбея  приваблювали хворих із найвіддаленіших  районів тогочасної Римської  імперії, що простягалася від  Британії і Рейну до Закарпаття, Криму, Кавказу, Аравійської пустелі  та Ефіопії. З Греції звичай  будувати в місцинах з лікувальними  джерелами штучні басейни-купелі, вілли і пансіони для здачі  в найм приїжджим для водолікування  поширився на всі країни Європи.

    Греція – батьківщина  першого у світі документально  зафіксованого бальнеологічного  курорту Терми. Його назва згодом  поширилася на сотні інших  античних курортних поселень, де  облаштовувалися оздоровчі комплекси  на кшталт купалень міста Терми. Власне, і самі ці архітектурні  ансамблі стали називати “терми”  чи “термальні купальні”. А історичне  давньогрецьке місто-курорт Терми (сучасний курорт Лутраки) і в  ХХІ ст. є одним із найфешенебельніших  термальних центрів Греції.