Пенсійний фонд України

Міністерство Освіти і Науки УКРАЇНИ

Закарпатський державний університет

Факультет економіки  та туризму

Кафедра

 

 

 

Курсова робота

З предмету: «Фінанси»

на тему:

«Пенсійний  фонд України»

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ

Розділ І. Пенсійне забезпечення в Україні.

          Розділ ІІ. Система соціального страхування та пенсійна система в      

          Україні на сучасному етапі  розвитку.

Розділ ІІІ. Проблеми пенсійного забезпечення в  Україні і шляхи їх

вирішення.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

 

Вступ

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості  свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

Соціальне страхування  покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням  у старості.

Захист від таких  видів соціальних ризиків, як повна  або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок  інвалідності, у зв’язку зі втратою  годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.

Метою даної курсової роботи є відображення структури, функцій  та обов’язків Пенсійного фонду України, економічного призначення пенсійного страхування, правових засад загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, різних видів соціального страхування та видів пенсій, які передбачені в пенсійному страхуванні, а також проблеми і перспективи пенсійного забезпечення в Україні.

Завданням даної курсової роботи є відображення системи пенсійного забезпечення в Україні, здійснення пенсійного забезпечення, висвітлення правого забезпечення пенсійної системи, відображення сьогоднішнього стану пенсійного забезпечення в Україні, проблем, які постають перед Пенсійним фондом України і визначити шляхи вирішення цих проблем, а також завдання Пенсійного фонду України на майбутнє.

При написанні даної  курсової роботи використовувалися  джерела інформації вітчизняних  авторів, закони та нормативні акти України, статистичні дані про стан пенсійного забезпечення в Україні. Зокрема, видання міністерства праці та соціальної політики України «Про Загальнообовязкове Державне Соціальне Страхування та Пенсійне Забезпечення у Цифрах і Фактах» за 2006 рік, підручник Сироти І.М. «Право Пенсійного забезпечення в Україні», Журнал «Вісник Пенсійного фонду України» за 2005 рік №12. Закони України: “Про державні пенсії”, “Про державну соціальну допомогу мало-забезпеченим сім’ям”, “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, “Про недержавне пенсійне забезпечення”, “Про пенсійне забезпечення”, а також укази Президента, Кабінету Міністрів України і Конституція України.

 

Розділ 1. Пенсійне забезпечення в Україні

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості  свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним із чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з найактуальніших для кожного цивілізованого суспільства, яке базується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в  різних країнах питання соціального  забезпечення вирішувалися по-різному  – розв’язання їх через сімейне  утримання непрацездатних, через  благодійництво, шляхом утворення громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, вони були скоріше окремими способами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

Індустріальне суспільство другої половини дев’ятнадцятого та початку двадцятого сторіччя докорінно змінило ситуацію. Соціальне забезпечення стало одним із ключових моментів соціально-трудових відносин, елементом державної політики розвинених країн, предметом регулювання їхніх правових систем.

Соціальне страхування  покликане забезпечити захист людини від соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям, матеріальним забезпеченням  у старості.

Захист від таких  видів соціальних ризиків, як повна або часткова втрата працездатності та джерел існування в старості внаслідок інвалідності, у зв’язку зі втратою годувальника є головною метою такого виду соціального страхування, як пенсійне.

В економічній літературі досить докладно розглянуто питання пенсійного страхування, а зокрема поняття “пенсія” та її суттєві ознаки. Отже, пенсія:

- періодичні виплати,  що проводяться за рахунок  коштів соціального страхування  з метою матеріального забезпечення  робітника, службовця чи його  сім’ї у зв’язку завершенням повного великого циклу його трудової діяльності або у зв’язку з  остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників;

- матеріальне забезпечення  громадян у старості, по інвалідності  та в разі втрати годувальника, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат;

- державна щомісячна  виплата, яка проводиться з  Пенсійного фонду з метою матеріального  забезпечення непрацездатних громадян  у зв’язку з їх минулою трудовою  діяльністю у розмірах, як правило,  співвіднесених з минулим  заробітком пенсіонера.

Головною функцією системи  пенсійного страхування є формування у спеціальних страхових фондах фінансових ресурсів, необхідних для  задоволення матеріальних і соціальних потреб учасників страхової системи  в разі настання зазначених соціальних ризиків.

Відповідно основними  завданнями систем пенсійного страхування  є :

• створення та забезпечення функціонування страхових інститутів;
• акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі (страхові внески) страхувальників, тобто осіб, які спрямовують (відкладають) частину власних коштів (доходу) на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків (застраховані особи);
• розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами в разі виникнення страхового ризику (настання страхового випадку) у вигляді страхових виплат – пенсій ;
• регулювання відносин між учасниками страхової системи страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

Будь-яка пенсійна система  як складова соціального страхування є за своїм змістом ринковим механізмом, у якому за допомогою  правових і фінансово-економічних механізмів поєднуються інтереси та можливості всіх учасників системи. Як ринковий механізм, система пенсійного страхування є чутливою до загальних політичних і соціально-економічних процесів, що відбуваються в суспільстві. У цьому контексті важливою є роль держави в системі пенсійного страхування, зокрема її правовому регулюванні. Саме держава визначає принципи побудови, структуру, механізми функціонування страхової пенсійної системи, права та обов’язки учасників, гарантує їх дотримання.

Основні принципи страхової  пенсійної системи: надання органам  Пенсійного фонду України статусу  неприбуткових організацій; бюджет Пенсійного фонду не є складовою  державного бюджету України;  використання коштів Пенсійного фонду України виключно за цільовим призначенням; залежність розміру призначеної пенсії від розміру оподаткованого доходу.

За участю держави  відбувається визначення соціально-економічних  параметрів системи пенсійного страхування – розміри страхових внесків і пенсійних виплат, право на їх одержання. Відтак, пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості , стабільності та злагоди у суспільстві.

Законодавче встановлення пенсійного віку – 55 років для жінок  і 60 років для чоловіків – було здійснено в СРСР протягом 1928-1932 років. У той час вважалося, що на межі цього віку в більшості  людей чітко виявляються ознаки постаріння організму, що ускладнює їх професійну діяльність. Виходячи з цього і було встановлено пенсійний вік, який в Україні залишився незмінним. В 1956 році було ухвалено Закон СРСР “Про державні пенсії” , яким передбачено єдину систему пенсійного забезпечення робіт-ників і службовців. Особливою рисою цього закону було також відокре-млення систем пенсійного забезпечення та соціального страхування.[3]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання  розроблення національного законодавства з пенсійного забезпечення та нової стратегії соціального захисту. Початком цієї роботи стало схвалення 5 листопада 1991 року Верховною Радою України Закону “Про пенсійне забезпечення”. З ухваленням цього закону  національна солідарна пенсійна система започаткувала свій перехід до функціонування на страхових засадах. Так, 21 грудня 1993 року Верховна Рада України ухвалила новий програмний документ – Концепцію соціального забезпечення населення України, в якій уперше було запропоновано комплексну реформу національної системи соціального забезпечення. Тоді ж, з метою реалізації концепції, було розпочато розробку рамкового законопроекту – Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування. [14]

Закладені у Концепції соціального забезпечення населення України ідеї не обмежувались удосконаленням лише солідарної пенсійної системи. Вона передбачала розвиток ще двох  компонентів:

• обов’язкового накопичувального пенсійного страхування;
• недержавного накопичувального пенсійного забезпечення.

Ці принципи знайшли  відображення в схвалених у квітні 1998 року Указом Президента України  Основних напрямах реформування пенсійного забезпечення в Україні. Цей документ передбачав створення в Україні  трирівневої пенсійної системи, яка поєднує елементи державного та приватного пенсійного забезпечення.

Наступним кроком у визначенні стратегії розвитку пенсійної системи  України стало ухвалення у  жовтні 2001 року Послання Президента України  Леоніда Даниловича Кучми до Верховної  Ради України та Кабінету Міністрів України “Про основні напрями реформування системи пенсійного забезпечення населення України”, у якому було конкретизовано механізм та етапність проведення пенсійної реформи.

Розроблення базового пенсійного законодавства завершилося 9 липня 2003 року з ухваленням Верховною Радою України законів “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, яким було остаточно визначено трирівневу структуру пенсійної системи. [9]

Пенсійне страхування  – це вид соціального страхування, який забезпечує захист від соціальних ризиків, пов’язаних з повною або частковою втратою працездатності та джерел існування в старості, в разі настання  інвалідності, у зв’язку із втратою годувальника.

Система пенсійного забезпечення складається з трьох рівнів (рис.1.1).

Перший та другий рівні  системи пенсійного забезпечення в  Україні, а саме солідарна та накопичувальна, становлять систему загальнообов’язко-вого державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні  системи пенсійного забезпечення, тобто солідарна система та система недержавного пенсійного страхування,  в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні.

Система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  в Україні має дворівневу структуру:

• перший рівень – солідарна система;
• другий рівень – обов’язкова накопичувальна система.

      Загальнообов’яккове державне                  

            пенсійне страхування                                                                      

перший рівень                     другий рівень                       третій рівень