Зайнятіcть та проблеми безробіття в ринковй економіці

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

ЕКОНОМІКИ І ФІНАНСІВ

ДОНЕЦЬКА ФІЛІЯ 

 

Кафедра економіки та права

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політекономія» 

за темою: « Зайнятіcть та проблеми безробіття

в ринковй економіці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки : Балаян К.М.

Курс ІІ група 9ФК-10-1

Керівник Оголь Т. Є.

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк - 2012 р.

ЗМІСТ

 

Вступ ..................................................................................................................3

1. Сутність зайнятості як економічної категорії………………………….....5

2. Еволюція теоретичних концепцій зайнятості та безробіття……………..13

3. Зайнятість населення та безробіття в системі відтворення робочої сили.                                 

   Державне регулювання зайнятості в Україні……………………………....21

Висновки..............................................................................................................37

Список літератури ..............................................................................................39

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

  Проблеми зайнятості та безробіття в Україні на сучасному етапі постають як ніколи гостро.

  Актуальність  теми  дослідження в зв’язку з цим полягає в тому, що економічне зростання створює передумови для збільшення зайнятості та доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Однак об'єктивні нерівномірності виходу з кризи окремих галузей і підприємств, істотні відмінності у співвідношенні інтенсивних та екстенсивних чинників обумовлюють неминучі диспропорції національного ринку праці, різнонаправленість розвитку окремих його сегментів. У поєднанні з прорахунками політики ринку праці це спричинило низку проблем. Ключовою проблемою залишається досягнення суспільно прийнятного рівня, структури, диференціації доходів від трудової діяльності, передусім заробітної плати. Низький рівень трудових доходів та їх невиправдана диференціація неминуче призводять до кризи мотивації трудової діяльності, наслідком якої стає низька трудова активність, неповне використання трудового потенціалу, зниження ролі праці та її повне чи часткове виключення з основних життєвих цінностей.

  Проблеми зайнятості та безробіття неодноразово розглядалися вітчизняними та зарубіжними вченими, такими як: С.І Бандура, Д.П. Богиня, О.А. Бугуцький, В.В. Вітвіцький, С.О Гудзинський, Т.М. Кір'ян, А.М. Колот,  Ю.М. Краснов, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, В.Г. Костаков, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт та інш.

  Мета курсової роботи — дослідити проблеми і перспективи зайнятості, ринку робочої сили, визначити основні причини формування  і наслідки безробіття, а також приділити особливу увагу соціальному захисту безробітних.

  Завдання роботи є:

- розкриття поняття  зайнятості, її сутності, видів, теоретичних  концепцiй;

- дослідження ринку  робочої сили та факторів, що впливають на ціну робочої сили;

- всебічне вивчення  безробіття та його видів; 

- описання державної  політики соціального захисту  безробітних в Україні і Державного  регулювання зайнятості в Україні.

  В роботі, безробіття розглядається  як явище, що засвідчує порушення рівноваги, тобто  як  результат певних макроекономічних коливань. Щоправда, як буде  показано далі, не всяке безробіття є порушенням  або  відхиленням  від норми. Оскільки воно спостерігається в усіх країнах  ринкової економіки і в різні часи, то його можна  певною  мірою  також вважати своєрідною нормою.

  Йдеться передусім про нестачу робочих місць та високу частку робочих місць з небезпечними умовами праці та низькими вимогами до якості робочої сили, що є результатом не лише низьких інвестицій, а насамперед нераціональної їхньої спрямованості, відсутності чіткої програми інвестиційної діяльності.

  Трудові відносини постійно ускладнюються. Відбувається трансформація відносин, заснованих на протиставленні роботодавця та найманого робітника, на відокремленні виконавської праці від управлінської, у відносини, що ґрунтуються на спільному прийнятті відповідальності за розвиток справ на підприємстві, партнерстві, конструктивному співробітництві.

Все це говорить про велику важливість даної теми в процесі формування нашої держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. СУТНІСТЬ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ЕКОНОМІЧНОЇ КАТЕГОРІЇ

 

  Умовою реалізації трудовим потенціалом своїх здібностей і функцій є зайнятість. Вона характеризується системою економічних відносин шодо забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному виробництві з метою одержання засобів до існування. Зайнятість як економічна категорія характеризує співвідношення "між кількістю працездатного населення та кількістю зайнятих яке визначає рівень використання робочої сили суспільства та ситуацію на ринку праці Зайнятість можна розглядати у трьох аспектах:

  Економічний аспект зайнятості полягає в тому, що вона характеризує діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Зайнятість населення –це найбільш узагальнена характеристика економіки що відображає досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в результат виробництва Зайнятість об’єднує виробництвом і споживання, а її структура визначає особливості їх взаємозв’язків.

  Cоціальний аспект зайнятості відображає потребу людини в задоволенні власних матеріальних і духовних потреб зокрема у самовираженні шляхом використання доходу, який вона отримує за свою працю. Виходячи з цього  зайнятість можна трактувати як діяльність громадян, що пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб та приносить дохід у грошовій чи іншій формі.

  Демографічний  аспект зайнятості відображає взаємозв’язок зайнятості зі статево-віковими характеристиками населення, його структурою, тощо. [5, c.277]

  Зайнятість населення як соціально-економічна категорія крім якісних характеристик, має і кількісні, які виявляються у визначенні критеріїв, за якими тих або інших осіб зараховують до числа зайнятих.

  Згідно з міжнародним законодавством, до зайнятих належать особи обох статей, старші певного віку, які у певний час виконували роботу за наймом за винагороду на умовах повного або неповного робочого часу, а також іншу роботу, яка приносить дохід, зайняті самостійно або в окремих громадян, незалежно від терміну отримання безпосередньої оплати або доходу за свою трудову діяльність. До їх складу також входять тимчасово відсутні з різних причин на робочому місці; ті, хто виконує роботу без оплати на сімейному підприємстві; ті, хто зберігає своє робоче місце, хоча тимчасово не працює у звітний період; власники підприємств, які на них не працюють. У міжнародних стандартах уточнюється, що під поняття "певна робота" підпадає робота протягом не менше однієї години.

  Кожна з держав світового співтовариства визначає власні критерії зарахування своїх громадян до числа зайнятих. В Україні ці критерії змінювались і доповнювались з метою їх наближення до міжнародних стандартів.

  У сучасних умовах законодавство нашої держави зараховує до зайнятого населення тих громадян України, котрі мешкають на її території на законних підставах та працюють:

- за наймом на умовах  повного або неповного робочого  дня (тижня) на підприємствах,  в установах і організаціях  незалежно від форми власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і ча кордоном;

- які самостійно забезпечують себе роботою, серед них: підприємці, особи, зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, члени кооперативів, фермери і члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві. [13, c.324]

  Отже, зайнятість населення як соціально-економічна категорія відображає основні властивості і закономірності явищ об'єктивної реальності та являє собою єдність і протилежність економічних і соціальних відносин, основою яких є економічні, що виникають між людьми у процесі суспільного відтворення. Водночас, як не може бути економічних аспектів зайнятості поза соціальними, так само немає тільки соціальних аспектів цього явища поза економічними. Розглядати зайнятість населення без урахування якогось із цих аспектів означає позбавити її того реального змісту, що притаманний їй.

  Як соціально-економічну категорію зайнятість населення можна розглядати з позицій:

-  виробництва і його умов, тому що для цього необхідне з'єднання працівника із засобами виробництва;

- суспільного відтворення - як об'єктивний постійно відтворюваний процес    формування,    розподілу    і    використання    працівників, визначення умов і форм їх включення у суспільне корисну працю та  забезпечення  певних  масштабів  такого  включення  (останнє визначає рівень забезпеченості працездатного населення робочими місцями в системі суспільного поділу і кооперації праці, від якого залежать   соціальна   захищеність   працівників   та   реалізація   їх конституційного права на працю);

- нагромадження - як процес створення нових робочих місць та засобів існування працівників; з позицій споживання - як реалізована трудозабезпеченість, внаслідок якої надані працівником послуги праці оплачуються;

поділу праці - закріплення працівника за певною сферою трудової діяльності.[13, c.325]

  Як багатоаспектна та складна соціально-економічна категорія зайнятість населення пов'язана із сукупністю економічних та соціальних законів, механізм дії яких спрямований на залучення до процесу суспільного відтворення обмежених ресурсів, задоволення суспільних і особистих потреб.

  Ринковий розподіл індивідуальних робочих сил має своїм результатом зайнятість — явище що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту І пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

  Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті  поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їхньою діяльністю з метою одержання доходу.

  Економічна сутність зайнятості суперечливо поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці.[6, c.381]

  Оскільки робоча сила є обмеженим і частково рідкісним ресурсом, суспільний інтерес полягає в максимально повному продуктивному  її використанні. Водночас обмеженість ресурсів праці зобов'язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

  Протиріччя економічної сутності зайнятості завжди проявляється у вигляді постійної теоретичної і політичної проблеми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі працездатного населення в суспільному виробництві і як позначається фактичний стан зайнятості на стані економіки?

  Вирішення цієї проблеми виходить з можливостей реального існування двох типів зайнятості: фактичної й ефективної. [6, c.382]

  Ефективний тип зайнятості є лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

  Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб'єкт зайнятості. У сучасному трактуванні "суб'єкт зайнятості" уособлюється економічно активною частиною населення.

  Економічно активне населення за визначенням МОП (Міжнародної організації праці), - - це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг. Ознака економічної активності синтезує в собі сукупність різнопланових характеристик:

— фізичну, професійно-кваліфікаційну та соціально-психологічну здатність до конкретного виду праці;

—  придатність до праці, рамки якої визначаються національними звичаями і законодавством; вільне волевиявлення участі в суспільній праці.

  Основною характеристикою економічної активності виступає наявність особистого прагнення, прояв наполегливості у формуванні та підтриманні власної здатності до праці, активний пошук своєї "ніші" у суспільно-організованій системі й постійна готовність виборювати своє право на її зайняття.

Визначають п'ять статусів зайнятості щодо економічно активного населення:

1. Наймані працівники - особи, які працюють за укладеним письмовим договором (контрактом) або за усною домовленістю з керівництвом підприємства та отримують узгоджену при наймі оплату праці.

2. Працюючі не за наймом - роботодавці та зайняті індивідуальною (самостійною) трудовою діяльністю.