Предмет, суб`єкти та об`єкт мікроекономіки

                                1.ПРЕДМЕТ, СУБ`ЄКТИ ТА ОБ`ЄКТ МІКРОЕКОНОМІКИ

 

Предмет мікроекономіки.

 

Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб`єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.

Мікроекономіка розкриває основні  закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючим суб`єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.

 

Суб`єкти мікроекономіки

 

До основних суб`єктів мікроекономіки належать:

1) Домогосподарства. Це група людей,  які об`єднують свої доходи, мають  спільну власність та разом  приймають економічні рішення.  Найхарактернішим прикладом домогосподарства  є сім`я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об`єднання з іншими громодянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кіцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

2) Підприємства (фірми). До  них належать будь-які господарюючі  суб`єкти, що займаються виробничим  споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавства важливо, щоб підприємство було обов`язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;

3) Держава. У мікроекономіці  розглядається як сукупність  органів влади, що є координатором  економічного життя. Дослідник  мікросистеми абстрагується від  того, що держава – власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об`єкт мікроекономіки

 

      Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання самої більшої вигоди.

 

 

МІСЦЕ МІКРОЕКОНОМІКИ В СИСТЕМІ  ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

 

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної  науки про господарство, яка майже три століття носила назву «політична економія», а на межі XIX-XX століть стала називатись «економікс», що в перекладі з англійської трактується нині як «економічна теорія».

Назва «політична економія»  закріпилась за наукою після виходу в світ праці француза Антуана Монкретьєна «Трактат політичної економії» (1615 р.), а назва «економікс» - завдяки праці англійського вченого Альфреда Маршалла «Принципи економікс» (1890 р.). останнім часом поширюється вживання інших аналогів «економікс» - «аналітична економіка», «теоретична економіка». Кожна з цих назв відбиває певні зміни в самому змісті науки.

Політична економія, яка  досягла своїх вершин у працях таких геніальних вчених як Адам Сміт («Дослідження про природу та причини  багатства народів», 1776 р.) та Карл Маркс («Капітал», 1867-1894 рр.), прагнула проникнути в глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об’єктивний підхід до вивчення економічних взаємозв’язків. Вона відкрила об’єктивні економічні закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ незалежно від волі і свідомості самих учасників цих процесів. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англійцем Вільямом Петті. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, в сучасні й термінології – на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відображають взаємозв’язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вченим Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) – перша спроба зясувати умови макроекономічної рівноваги. К.Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворення суспільного капіталу.

Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб’єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх  явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.візером.

Економікс ставила  за мету обґрунтувати виключно економічну мотивацію господарської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого є приватна власність, намагаючись не помічати тих соціальних конфліктів, які час від часу виливались у революції.

Однак криза 1929 р. і Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження Джона Мейн ара Кейнса, узагальнені в книзі «загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікроекономіки та макроекономіки. У другій половині XX ст. відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, утворюється єдиний економічний організм, що функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки – міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро – та макрорівнях.

 

ДЕРЕВО ЦІЛЕЙ

 

Для формування й аналізу цілей  застосовуються різноманітні методи: експертних оцінок, математичного моделювання та ін. Один із методів упорядкування і представлення цілей - метод, який одержав назву дерево цілей. Побудова "дерева цілей" полягає в їх структуруванні шляхом виявлення зв'язків між цілями й засобами їх досягнення у відповідності з принципами дедуктивної логіки і застосування деяких евристичних процедур. "Дерево цілей" дає змогу уявити повну картину взаємозв'язків майбутніх подій, включаючи перелік конкретних завдань і одержання інформації про їхню відносну важливість. Для досягнення головної цілі необхідно реалізувати декілька конкретних цілей нижчого рівня, які виступають як засіб по відношенню до цілі вищого рівня, і т. д. Слід зазначити й обмеженість цього методу, зокрема відповідну статичність ієрархії цілей. На великому часовому інтервалі склад цілей, їх субординація, конкретні характеристики міняються. Практично це приводить до необхідності побудови динамічного ряду "дерева цілей", що значно збільшує і так складну процедуру.

При побудові дерева цілей керуються трьома принципами.

1. Побудова за тимчасовими інтервалами,  коли головною є глобальна  довгострокова ціль, що визначає  інші довгострокові цілі, котрі,  у свою чергу, окреслюють середньострокові  цілі, а потім і короткострокові.

2. Побудова за функціональною  ознакою. У даному разі головною є ціль усієї фірми, що визначає цілі окремих функціональних підрозділів фірми, котрі окреслюють цілі підрозділів фірми.

3. Побудова за функціонально-тимчасовим  принципом, котрий об'єднує два  викладені вище принципи.

 

Рисунок 1: Дерево цілей

 

 

Обмеженість ресурсів та безмежність  потреб споживача.

 

Закон обмеженості  ресурсів. У самій серцевині аналітичної економіки лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких товари виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка  може виробити. Якби можна було виробляти безмежну кількість кожного блага, аби були задоволені людські потреби, людям нічого було б турбуватися про обмежені ресурси. Фірмам не треба було б думати про ефективне використання робочої сили і матеріалів, урядам – боротись за податки і видатки. Крім того, оскільки кожний з нас мав би стільки, скільки хоче, ніхто не турбувався б про розподіл доходів серед різних людей і класів. У такому разі не існувало б економічних благ, що обмежені або дефіцитні, до того ж, всі блага були б безкоштовними.

Жодне суспільство не досягло безмежних можливостей. Блага обмежені, тоді як потреби  здаються безмежними. Дослідження схем споживання виявляє, що люди хочуть і потребують центрального опалення і вентиляції, кіно і компакт дисків, вільного часу і самотності, автомобілів і ПК, чистого повітря і чистої води, безпечних фабрик і інших незліченних товарів і послуг. Якщо підсумувати всі наші потреби, то виявляється, що просто не існує достатньо товарів та послуг, аби задовольнити малу частку споживчих потреб кожної людини.

У самій серцевині  аналітичної економіки є безперечна істина, яка називається законом  обмеженості ресурсів. Цей закон  стверджує, блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Все в економіці випливає з цього факту. Оскільки ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарі та послуг, як різні товари виробляються і як призначаються ціни і хто має споживати товари, які суспільство виробляє.

Крива виробничих можливостей. У якийсь певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо. Однак більшу кількість одного продукту не можна виробляти без зменшення обсягу виробництва іншого.

В економічній науці  цю обмеженість виробничого потенціалу країни зображають межею виробничих можливостей (МВМ). МВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятись за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.

Графік виробничих можливостей. На графіку виробничих можливостей вертикальна і горизонтальна лінії відповідають двом змінним – благо А і Б. Часто ці лінії називають віссю Y та Х.

                         

                         Благо А (Y)

                                         80

 

                                         60

 

                                         40

 

                                         20

 

                                                           

                                                            0      10     15       20                    Благо Б (Х)

Рисунок 2: Крива виробничих можливостей

 

Нахил лінії показує  зміну однієї змінної, що відбувається внаслідок зміни іншої. Точніше, це зміна змінної Y по вертикальній осі на одиницю зміни змінної  Х по горизонтальній. Ключовими пунктами є:

• Нахил можна виразити через число. Він визначає зміну Y на одиницю зміни Х.
• Якщо лінія пряма, її нахил всюди однаковий.
• Нахил лінії показує, прямий чи обернений зв'язок між Y і Х. прямий зв'язок має місце, коли змінні переміщуються в однаковому напрямі (або зростають, або спадають); обернений зв'язок спостерігається, коли змінні рухаються в протилежних напрямах (одна зростає, інша спадає і, навпаки). Таким чином, від’ємний нахил відображає обернену залежність, через те, що збільшення Х спричиняє зменшення Y.

 

 

Методи мікроекономічного аналізу

Загальнонаукові методи:

• порівняльний аналіз;
• синтез;
• індукція;
• дедукція;
• наукова абстракція;
• аналогія;
• графічне зображення;
• моделювання;
• абстрагування;
• функціональний аналіз;
• припущення при інших умовах;
• рівноважний підхід .