Проблеми працевлаштування молоді в Україні

 

 

ВСТУП

 

Актуальність даної теми дослідження обумовлена важливою роллю та функціями молоді в економіці країни. Саме молоді люди, завдяки своїй мобільності та високому інтелектуальному потенціалу, є головною рушійною силою сучасного світу, мають можливість впливати на суспільний прогрес, визначаючи майбутнє суспільства та держави.

  Незважаючи на високий інтелектуальний потенціал та мобільність молодим людям не вистачає трудового та життєвого досвіду. Безробітна молодь – це особлива соціальна група, яка в певний час не має таких цінностей, як робота, пов'язаного з нею престижу, матеріального добробуту і загального визнання. Це впливає на загальну мотиваційну поведінку молодих людей, мотиви вибору та оволодіння професією або перенавчання. Значну частину безробітної молоді складають молоді люди – випускники професійно-технічних та вищих навчальних закладів, які отримали професію (спеціальність) і вперше виходять на ринок праці.

В Україні ще не розроблена цілісна концептуальна модель працевлаштування випускників державних вузів. Тому забезпечення зайнятості та працевлаштування молоді є першочерговим завданням держави.

Головною метою роботи є аналіз сучасної ситуації зайнятості молодого покоління на ринку праці України і пошук шляхів підвищення економічної активності молоді.

Основні завдання дослідження:

• розкрити саме поняття зайнятості та розглянути концепції зайнятості;
• виявити основні тенденції і проблеми працевлаштування молоді;
• проаналізувати сучасний стан здійснення державної молодіжної політики України;
• розробити рекомендації щодо підвищення ефективності  політики зайнятості молоді в Україні.

Об'єкт дослідження: працевлаштування молоді в Україні.

Предмет дослідження: теоретичні та практичні проблеми працевлаштування молоді.

      Методологічну основу дослідження становлять фундаментальні  положення сучасної економічної теорії, наукові досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених в області ринкової економіки, регіональної економіки, зайнятості населення, зайнятості молоді.

       Як загальний інструмент дослідження використовувався діалектичний метод пізнання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАЙНЯТОСТІ ЯК ЕКОНОМІЧНОГО ЯВИЩА

 

 

        1.1. Сутність та види зайнятості

 

Ефективне функціонування економіки пов’язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. В процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає ще одна причина макроекономічної  нестабільності  -  неповна зайнятість.

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення –найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Згідно із Законом України  “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

1. працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;
2. громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;
3. вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;
4.         громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;
5. особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;
6. зайнятті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;
7. працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

          Розрізняють такі форми зайнятості: повну, неповну, часткову, первинну та вторинну зайнятість.

        Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня (тижня, сезону, року), яка забезпечує дохід у нормальних для даного регіону розмірах.

        Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом неповного робочого часу або з неповною оплатою чи недостатньою ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

        Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо.            Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень.

        Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими факторами. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємства і виявляється в низьких доходах населення, неповному використанні професійної компетенції або в низькій продуктивності праці.

         В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом. Водночас прихована неповна зайнятість у нашій країні набула загрозливих розмірів.

        Часткова зайнятість — це добровільна неповна зайнятість.

        Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

        Якщо крім основної роботи чи навчання ще є додаткова зайнятість, вона називається вторинною зайнятістю [19; с. 28-30].

У відповідності з міжнародними стандартами, розробленими у 1983 році Міжнародною організацією праці (МОП), все населення можна поділити на три категорії (додаток А) :

1. зайняті – це ті люди, які виконують будь-яку оплачувану роботу, а також ті, що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи відпустку. До цієї категорії належать і ті, хто зайнятий неповний робочий день;
2. безробітні – ті, хто не має роботи, але активно шукає її або чекає, щоб повернутися на попереднє місце роботи. Конкретніше: людина вважається безробітною, коли вона відповідає трьом критеріям, які мають місце одночасно “без роботи”;  - “робить активні спроби найти роботу”;  - “готова зразу ж стати до роботи”.

Зайняті і безробітні становлять робочу силу, або економічно активне населення в даний момент часу.

3) особи поза робочою  силою, або економічно неактивне населення – це перш за все люди до 16 років, а також ті, хто перебуває в спеціалізованих установах (психіатричних диспансерах, виправних закладах тощо); до цієї категорії відносяться і особи, що вибули зі складу робочої сили, - дорослі, які потенційно мають можливість працювати, але не працюють і не шукають роботи (навчаються, перебувають на пенсії, надто хворі, щоб працювати, або просто не шукають роботи) [24; с. 30-32].

 

  1.2. Методи розрахунку рівня зайнятості

 

          Для вибору найефективніших методів управління такими соціально економічними явищами як зайнятість та безробіття, а також, для правильної  їхньої характеристики, важливе значення має адекватне їх оцінювання. Безробіття та зайнятість – явища дуже складні й багатоаспектні, тому характеризувати їх потрібно з різних сторін і різноманітними показниками.

          Основні показники названих соціально-економічних явищ можна поділити на дві групи: 

1) абсолютні, які відображають розміри, обсяг  зайнятості й безробіття, відображаючи чисельністьвідповідно зайнятих і безробітних; 

2) відносні, які показують рівень  поширеності в суспільстві певного  явища, відображаючи частку відповідної  категорії відносно усього (або  певної більшої категорії) населення.

        Ці групи показників можуть розраховуватися для усього населення країни, для певних його територій (областей, міст, районів), для певних груп населення за різними ознаками ( місцем проживання, віковими групами, рівнем освіти і т. ін.). Однак назви, методика побудови і застосування цих показників мають бути стандартизованими і однозначно зрозумілими.

Чисельність економічно активного населення (Ч ) — це абсолютний показник економічної активності, що відображає її розміри. Цей показник кількісно відображає трудовий потенціал населення країни. Однак, мало що можна сказати про економічну активність населення країни , оперуючи лише цим одним показником. Для оцінки економічної активності важливо знати, як змінюється цей показник в динаміці, наскільки він великий чи малий стосовно усього населення країни. Для цього застосовуються відносні показники.

        Рівень економічної активності населення (Ре.а.н.) — це відносний її показник, який відображає її "популярність" порівняно з іншими видами активності (неактивності). Він розраховується як відношення чисельності економічно активного населення (Че.а.н.) до загальної чисельності населення віком 15—70 років (Ч(15-70) .)

(Ре.а.н.)= Че.а.н. : Ч(15-70) • 100 %                               (1.1)

         Чисельність зайнятих (Ч) — це абсолютний показник зайнятості населення економічною діяльністю, що показує її розміри. Цей показник відображає кількісно вигідний трудовий потенціал населення. Але, щоб ефективніше оцінити зайнятість населення, цей показник необхідно проаналізувати в динаміці та порівняти його з чисельністю дорослого населення. Для цього застосовуються відносні показники зайнятості.

         Рівень зайнятості (P) — це відносний її показник, який показує її поширеність серед дорослих людей. Він розраховується як відношення чисельності зайнятого населення (Чд) до загальної чисельності населення віком 15—70 років (Ч ):

               P= Чд  : Ч(15-70) • 100 %                                                      (1.2)

         Чисельність безробітних (Чб) — це абсолютний показник безробіття, що відображає його розміри. Цей показник важливий і сам по тобі, оскільки він засвідчує, скільки людей в певний період на повній території не мають оплачуваної роботи, яку вони можуть і хочуть виконувати. Відповідно він дає інформацію про те, скільки не вистачає робочих місць, скільки людей потребують соціальної підтримки і допомоги з працевлаштування. Однак для оцінки безробіття також дуже важливо знати, як змінюється цей показник стосовно минулих періодів, а також наскільки це негативне явище поширене в суспільстві. Для цього застосовуються відносні показники безробіття.

          Рівень безробіття (Р6) — це відносний показник безробіття, який показує його поширеність серед економічно активного населення. Він розраховується як відношення чисельності безробітного населення (Ч6) до чисельності економічно активного населення (Ч ):

              Рб=Чб : Ч • 100 %                                                                  (1.3)

           Аналіз економічних показників дає можливість оцінити втрати від неповного використання ресурсів праці внаслідок безробіття.

           Зменшення таких категорій населення як чисельність економічно активного і зайнятого населення (а також рівні економічної активності та зайнятості),  означає зменшення ресурсів для праці, тобто це є небажаною тенденцією для економіки країни.

           Зменшення кількості безробітних і рівня безробіття означають економічне покращання ситуації на ринку праці.

           Розглянуті вище основні абсолютні і відносні показники економічної активності, зайнятості та безробіття населення можна розраховувати не лише для усього населення країни, але й для будь-якої частини, категорії населення, регіону країни. Адже ці показники потрібні для аналізу ситуації на ринку праці (наприклад, обсяги та рівні безробіття за статтю, віковими групами, місцем проживання, за освітою, за тривалістю пошуку роботи, по регіонах і т. ін.), а також є базою для проведення  цікавих й практично корисних наукових досліджень різних аспектів соціально-економічного життя країни.[25]

 

 

           1.3. Правова база регулювання зайнятості