Розвиток торгівлі та державне регулювання споживчого ринку

39

ПЛАН

Вступ…....................................................................................................3

Розділ І. Поняття торгівлі, кон’юктури споживчого ринку та його державне регулювання...................................................................................5

Розділ ІІ. Аналіз показників кон’юктури споживчого ринку та порівняльний аналіз державного регулювання торгівлі...........................................................................................................15

       Розділ ІІІ. Перспективи та напрямки вдосконалення державного регулювання торгівлі та кон’юктури споживчого ринку в Україні...........................................................................................................28

       Висновки................................................................................................37

       Список літератури.................................................................................39

ВСТУП

В ринковій економіці торгівля є найбільш розповсюдженою сферою підприємницької діяльності та сферою застосування праці.

Призначення торгівлі полягає в тому, що вона забезпечує доведення споживчих товарів і послуг від виробника до споживача посередництвом купівлі продажу.[27, ст.14].

Торгівля товарами народного споживання, продуктами харчування пов’язана із повсякденним життям людей і задоволенням їхніх потреб у товарах, торгових послугах. По тому, як працює торгівля, найчастіше судять про роботу уряду, про успіх соціальних і економічних реформ. Це пояснюється тим, що турбота про конкретну людину, її потреби – це початок і кінцевий шлях соціальної політики держави. У торгівлі виявляються інтереси суспільства, інтереси кожної сім’ї, кожної конкретної людини. Ця галузь впливає і на організацію побуту населення, і на рівень зайнятості жінки в сім’ї, і на наявність позаробочого часу, і, в кінцевому підсумку, багато в чому на збереження здоров’я людей.

Незадовільне функціонування торгівлі підриває принципи соціальної справедливості, матеріальної захищеності населення, порушуючи процес розподілу.

Розвиток внутрішньої торгівлі, в першу чергу товарами вітчизняного виробництва, є визначальним напрямом політики економічного зростання України.

В економічному плані роль торгівлі зводиться до того, що вона є ефективним механізмом товарно-грошового обміну товарів і реалізації комплексу послуг, сферою створення великих обсягів товарообігу і перерозподілу грошових коштів. Реальний обіг товарів і грошей на ринках оцінити складно, адже єдиний бухгалтерський і статистичний облік обсягів ринкової реалізації не ведеться, однак за окремими товарними позиціями товарообіг на ринках становить більше полови­ни сукупного товарообігу галузі торгівлі.

У сучасних умовах торгівля на ринках має також надзвичайно важливе соціальне значення.Воно полягає в реальній участі даної форми торгівлі в опосередкованому со­ціальному захисті багатьох категорій населення і формується в кількох аспектах. В умо­вах реального і прихованого безробіття, скорочення соціальних виплат, неритмічності у виплаті допомог і пенсій торгівля на ринках стала фактичним місцем праці великої кі­лькості як пенсіонерів, так і працездатного населення, суттєвим джерелом додаткових стабільних доходів мешканців міст і сіл, місцем перетину інтересів селян й городян.

Актуальність даної теми полягає у виключному значенні торгівлі в суспільстві, формуванні ефективної економіки через призму торгівлі споживчими товарами.

Об’єктами дослідження даної курсової роботи виступають торгівля та споживчий ринок України.

Мета даної роботи – неупереджене комплексне дослідження на основі вивчення нормативних та публіцистичних джерел, стану торгівлі та кон’юктури споживчого ринку а також знаходження шляхів покращення функціонування даних об’єктів дослідження.

Відповідно до мети, завдань та предмета дослідження курсова робота складається із вступу, трьох розділів, вис­новків і списку використаної літератури а також додатків до основного матеріалу.

РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ТОРГІВЛІ, КОН’ЮКТУРИ СПОЖИВЧОГО РИНКУ ТА ЙОГО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ.

Торгівля – форма економічного зв’язку між виробництвом і споживанням, що здійснюється безпосередньо ринком. [1]

Торгівля є найважливішою сферою формування і стабілізації споживчого ринку, координуючою ланкою в системі міжгалузевих, регіональних та міжрегіональних зв’язків, дієвим механізмом задоволення соціальних потреб.

На сучасному етапі розвитку держави передбачається функціонування торгівлі на основі наступних принципів:

- організаційно-господарська незалежність;

- відкритість (доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їх інтересів, запобігання дискримінації покупців);

- цивілізованість (високий рівень торговельного обслуговування);

- самоокупність (повернення суб’єктами господарювання витрат у процесі торговельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансової неплатоспроможності підприємств);

- конкурентоспроможність суб’єктів господарювання;

- урегульованість (відповідне реагування торговельної сфери на вплив координуючих і корегуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, соціально-політичних та інших механізмів державного регулювання);

- контрольованість – попередження і профілактика порушень та зловживань. 

Торгівля як галузь господарської діяльності має розгорнуту мережу оптових і роздрібних підприємств, забезпечує зберігання, транспортування і реалізацію товарної продукції, предметів споживання. Рівень розвитку торгівлі характеризує обсяг і структуру споживання в країні. Торгівля інформує і впроваджує нові товари, виробництво яких тільки починається, які для споживачів є ще невідомими. Таким чином, розвиток торгівлі, будучи обумовлений рівнем і темпами розвитку виробництва товарів, в свою чергу, здійснює вплив на промисловість, сільське господарство з одного боку, і на споживання людей – з іншого. Важливе значення торгівлі в тому, що вона сприяє особистій матеріальній зацікавленості людей у підвищенні продуктивності праці, в збільшенні виробництва, в більш повному задоволені потреб.

Торгівля виконує наступні функції: доведення товарів до споживача, продовження процесу виробництва у сфері товарного обігу, зміна форм власності з товарної на грошову, надання торгових послуг населенню в процесі реалізації товарів.

Далі, необхідно визначити поняття споживчого ринку, споживчих товарів та визначити їх роль та місце у торгівлі.

Одним з перших споживання характеризував Карл Маркс як завершальну стадію процесу виробництва, на якій відбувається як знищення (споживання) виробленого продукту, так і народження нової потреби: «Споживання створює потребу в новому виробництві; спонукає до виробництва. Споживання є виробництво, а виробництво – споживання»[1]. Пізніше марксистське розуміння споживання трансформувалося в трьох напрямах: споживання – це процес задоволення потреб, які є необхідною умовою життєдіяльності людини в матеріальній та духовній сферах[2]; це створення відповідних матеріальних умов для розвитку фізичних та духовних сил індивіда; це сукупність суспільних відносин людей з приводу споживання[3].[5, ст.338]

Споживчий ринок – це один із сегментів ринку, що характеризує сукупність соціально-економічних відносин виробника і споживача споживчих товарів, що формуються в процесі купівлі-продажу, і послуг для кінцевого споживання. При цьому до функцій споживчого ринку слід відносити посередницьку, стимулюючу, інформаційно-координуючу, ціноутворюючу та регулюючу, що визначає центральне місце споживчого ринку в системі ринків.[13, ст.11]

Важливо визначити роль та місце споживчих товарів у структурі торгівлі загалом.

У структурі виробництва випуск товарів споживчого попиту має значну питому вагу. Номенклатура предметів споживання є набагато ширшою, ніж виробництво товарів для організації виробництва. До цієї розмаїтості товарів можна додати і надзвичайну різноманітність інтересів та смаків споживачів (скільки людей, стільки й інтересів). Усе це в сукупності з особливостями організації виробництва і реалізації товарів широкого вжитку становить палітру кон'юнктури ринку споживчих товарів.

Держава, у особі уповноважених органів, визначає споживчий набір товарів.

Споживчий набір є єдиним для всіх регіонів країни і визначається централізовано Держкомстатом України. Вирішальним критерієм для включення до споживчого набору того чи іншого товару (послуги) - є  величина споживчих витрат на його придбання. Таким чином, до його складу, в першу чергу, входять найбільш представницькі та найважливіші для споживання домогосподарств товари та послуги. Товари та послуги, які є небажаними з соціальної точки зору, але складають суттєві статті витрат домогосподарств (наприклад, тютюн, алкоголь тощо) також включаються в набір. Під товаром (послугою) - представником розуміється сукупність видів товарів (послуг), які є однорідними за своїми споживчими властивостями та призначенням і мають однакові тенденції щодо зміни цін (тарифів).

Наприклад, товар-представник "риба морожена" включає такі види  як тріску, минтай, скумбрію, хек, сайду; послуга-представник "міський  транспорт"  – трамвай,  тролейбус, автобус, метро, маршрутне таксі. 

Власне кажучи, в основу побудови споживчого набору покладені такі основні вимоги: 

• необхідність реального відображення структури споживчих грошових витрат населення; 

• можливість оптимальної організації процесу реєстрації цін. Тобто,  відбір товарів (послуг) представників, за якими ведеться спостереження, обумовлений не тільки тим, що вони репрезентують структуру витрат домогосподарств, але й тим, що їх можна легко представити конкретними товарами чи послугами, наявними у продажу, тобто вони є найбільш поширеними на споживчому ринку. Відбір  товарів (послуг) для  реєстрації  цін (тарифів) здійснюється поетапно, методом спрямованої вибірки.  Спочатку централізовано визначається перелік товарів (послуг) - представників та загальний опис їх споживчих якостей. Цей опис не містить детальних характеристик товарів (послуг), що обумовлене такими причинами: 

• занадто деталізована характеристика може бути нехарактерною в різних підприємствах торгівлі (сфери послуг) та регіонах; 

• динамічністю споживчого ринку – під впливом ряду факторів (тенденцій моди, культури споживання, науково-технічного прогресу і т. ін.)  характеристики конкретних товарів і послуг можуть суттєво змінюватися.

Надалі фахівці територіальних органів державної статистики в кожному міському поселенні, де проводиться спостереження за змінами  споживчих цін (тарифів), відбирають конкретні товари (послуги) з урахуванням особливостей споживчого ринку. 

Споживчий набір час від часу потребує перегляду у зв’язку зі змінами, які відбуваються у структурі споживчих грошових витрат населення. З  плином часу одні товари (послуги) поступово втрачають свою актуальність, в той же час на споживчому ринку з’являються нові їх види, які набувають все більшої популярності у населення і, відповідно, займають все більш суттєву питому вагу у споживчих грошових витратах домогосподарств. Яскравим прикладом цього слугують мобільні телефони, DVD-плеєри, кабельне телебачення, Інтернет, які протягом останніх років користуються значним попитом у населення.[23, ст.15]

Світова економічна наука виробила три способи регулювання ринку: ринкове саморегулювання, тотальне і часткове регулювання економіки. В останні роки з´явилися альтернативні концепції державного впливу на економіку.

Класична ринкова економіка характеризується механізмом ринкового саморегулювання. Він функціонує на основі взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та пропозиції, а також конкуренції. Економіка народного господарства при цьому регулюється "незримою рукою" і спрямовується до кращого результату, збалансування інтересів товаровиробника і держави. Взаємозалежність між попитом і пропозицією на ринку споживчих товарів зображена на рис. 1.1.

рис. 1.1.

На рисунку видно, що зі зростанням цін на споживчі товари попит зменшується, і навпаки. В точці перетину попиту і пропозиції існує абсолютна рівновага на товарному ринку, тобто виробництво дорівнює споживанню. Однак це лише модель ринкового саморегулювання, яка в реальному житті фактично не зустрічається. Тому, можна стверджувати, що ринок не здатний до ефективного стабільного саморегулювання, і тут, на допомогу приходить державний апарат, тобто втручання держави у регулювання ринку.

Англійський економіст Дж. М. Кейнс найбільш глибоко і всебічно обґрунтував необхідність державного втручання в економіку. В науковій праці "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936 р.) він розкрив суперечності між виробництвом і споживанням, що мали місце в країнах з ринковою економікою.

Суть часткового, м´якого регулювання економіки, характерного нині для більшості країн світу, полягає в тому, що держава шляхом застосування правових, адміністративних та економічних важелів регулює поведінку товаровиробника, визначає перспективи розвитку національної економіки, виконує спрямовуючу роль щодо реалізації довготривалих програм розвитку. При цьому вона може впливати на товаровиробника прямо, видаючи вказівки і розпорядження, та опосередковано - шляхом певної податкової, кредитної, інвестиційної, цінової політик тощо.[16, ст.435]

Торгівля найбільш наочно відображає результати ринкової трансформації всіх суб'єктів господарювання України. Саме в сфері торгівлі реалізується платоспроможний попит населення, а також відбивається рівень розвитку виробництва. У процесі реформування економіки відбулися глобальні державні та суспільні зміни, що не могло не позначитися на торгівлі. Виявився втраченим потенціал торгівлі, нагромаджений протягом багатьох десятиліть, змінилися її роль і місце в економіці України. Криза торгівлі виявилась значно глибше, ніж економічного життя країни в цілому.