Категорія «інтерес» в державному управлінні: теоретико - правовий аналіз

Інтереси формуються і реалізуються для того, щоб змінити, перетворити ті зусилля, при яких задовольняються готівкові потреби. У більш широкому плані усвідомленими інтересами рухаються суспільства і держави, світова історія. Гармонізація потреб та інтересів на всіх рівнях - найважливіша соціальна проблема. У масштабі держави і суспільства суб'єкти політики формують потреби та інтереси, висловлюють їх зміст і логіку задоволення у своїх програмних документах, планах, заявах та інше. Інтереси - це соціально детерміновані потреби.

Але не всі потреби можуть бути інтересами. Наприклад, фізіологічні потреби (потреба в їжі) виникають незалежно від економічного становища і характеру суспільного буття людини. Інтереси - це економічні, політичні, соціальні та духовні потреби. Інтереси державні (від лат. Interest - мати значення, важливо) - концептуальний вираз державою сукупних потреб суспільства на даному етапі його розвитку.

Держава підпорядковує собі стихійний рух потреб та інтересів, що випливають з життєдіяльності суспільства.

Держава як організований в пануючу колективність клас є той політичний механізм, який, переробляючи в собі інтерес правлячого класу, робить його політично значущим і тим самим обов'язковим для всього суспільства. Держава завжди відображає підпорядкованість апарату держави інтересам панівного класу або всього народу.

Всі взаємозв'язку держави з економічним ладом суспільства, з його соціально-політичною структурою, з різними формами ідеології знаходять прояв в тих чи інших інтересах. Виділяючи певні інтереси і ставлячи їх під свій захист, створюючи умови для їх розвитку і навіть застосовуючи примус для їх здійснення, держава надає інтересам політично значущий характер і видає їх за загальні.

Сутність державного інтересу не завжди може охоплювати всі суспільства в цілому, вона обмежується межами державно-правового прояви суспільства, межами проникнення, охопленням державою всієї сукупності суспільних відносин.

Державний інтерес являє собою залежність між необхідністю задоволення суспільних потреб і можливостей їх задоволення, які досягаються через цілеспрямовану діяльність всіх суб'єктів державно-правового регулювання суспільних відносин.

Державний інтерес охоплює тільки ту сферу суспільних потреб, які держава визнає загальнозначущими (для суспільства в цілому і окремих представників). Державний інтерес - це завжди форма інтересу правлячого класу (партії), який має свої особливі потреби і прагне отримати їх за рахунок інших, значить і за рахунок суспільства в цілому. Державний інтерес тим самим відчужує себе від суспільства.[7, с. 101-104]

Державним інтересам завжди дається пріоритет над колективними і особистими інтересами всіх членів суспільства. Ця вимога об'єктивно, тому що формування і реалізація всіх окремих інтересів можливе лише при забезпеченні загальнодержавних, загальнонародних інтересів, і навпаки. Визнання державних інтересів провідними, визначальними - є життєва необхідність.

Державні інтереси всебічно охоплюють всі сфери розвитку суспільства, а тому є умовою життєдіяльності всіх інших інтересів.

У змісті державних інтересів (в силу їх об'єктивно - суб'єктивної природи) закладена їх суперечливість, яка полягає в тому, що задоволення суспільних потреб знаходиться в залежності від діяльності, зусиль суб'єктів державного управління особливо. Усунути цю суперечність можна лише через орієнтацію всіх суб'єктів державного управління на повноту задоволення суспільних потреб.

Усередині окремих країн вони реалізуються через виконання державою функцій керівництва та управління шляхом узгодження потреб та інтересів соціальних спільнот, верств, груп, а також політичних інститутів: політичних партій та інших громадських організацій; за допомогою регулювання соціальних відносин в інтересах суспільства або пануючих у ньому суспільних верств і груп; з метою формування та підтримки сталого функціонування і вдосконалення даної політичної системи та організації.

Здійснення державних інтересів передбачає при необхідності і застосування легітимного примусу поряд з пріоритетним використанням методів переконання, стримування, спонукання та інших видів ненасильницького впливу на тих чи інших суб'єктів.

У державних інтересах і всього суспільства необхідні:

- ретельна підготовка, обговорення і видання відповідних законів;

- тверде забезпечення громадського порядку, безпеки, охорони праці та навколишнього природного середовища;

- здійснення права як системи загальнообов'язкових соціальних норм, в тому числі прав і свобод громадян;

- вирішення питань громадянства;

- введення справедливої ​​системи податків;

- участь у світовому дозволі соціальних конфліктів;

- надійна охорона державних кордонів, оборона країни від можливої ​​агресії.[8, с. 247]

Сучасні державні інтереси виражаються у напрацюванні науково-обґрунтованої, всебічно зваженої політичної стратегії розвитку країни, обґрунтування та визначення її головних пріоритетів, а також темпів і пропорцій розвитку економічної, соціальної та інших сфер розвитку суспільства; в стимулюванні ринкових та інших реформ, у заохоченні суспільно-корисної діяльності громадян і груп, що володіють різними соціально-політичними статусами і ролямі. На світовій арені, у відносинах з регіонами державні інтереси здійснюються, виходячи з потреб національного розвитку даної країни, з урахуванням інтересів інших держав, загальнолюдських потреб та цінностей.

Державні інтереси отримують своє вираження і закріплення в основному законі країни, її Конституції, а також в інших законних та підзаконних актах і державно-правових документах. У рамках світового співтовариства діяльність держав регламентується Статутом ООН, нормами і принципами міжнародного права.

Державні інтереси формуються відповідно до геополітичних параметрів і ресурсними можливостями держави в точках перетину безлічі переплетених, взаємопов'язаних, взаємодоповнюючих, конфліктуючих, різноспрямованих структур, інтересів, уподобань, симпатій, антипатій і т. д. На їх формування значний вплив робить рівень економічного розвитку країни, її вага і місце в світом співтоваристві, національно-культурні традиції і т. п.

Саме формування національних інтересів являє собою поступовий процес, що здійснюється в складному переплетенні економічних, соціальних, національно-психологічних та інших факторів, у сукупності визначають зміст і характер національно-історичного досвіду даного народу чи країни. У такій якості національні інтереси є суспільно-історичним феноменом і не можуть існувати незалежно від свідомості їх носіїв. Вони мають найтісніший взаємозв'язок з ідентичністю конкретної нації. При формулюванні державних інтересів і прийняття на їх основі тих чи інших зовнішньополітичних рішень керівники держав враховують об'єктивні економічні, політичні, географічні та інші фактори, внутрішньополітичні інтереси, політичні маневри різних соціально-політичних сил, зацікавлених груп, організацій і т. д. Враховуються також і можливі реакції на ці рішення на міжнародній арені з боку тих держав, які вони так чи інакше зачіпають.

Зіткнення реальних інтересів породжує реальні конфлікти, але реальні конфлікти на міжнародній арені можуть бути викликані і на основі так званих помилково понятих і перекручено сформульованих національних інтересів або міркувань національної безпеки.

Таким чином, головною детермінуючою силою зовнішньополітичної діяльності є державний інтерес. Але сама концепція державного інтересу пронизана ціннісними нормами і ідеологічним змістом. У формулюванні інтересів та формуванні зовнішньополітичної стратегії, покликаної їх реалізувати, важливе значення має система ціннісних орієнтацій, установок, принципів і переконань державних діячів, то, як вони сприймають навколишній світ і як оцінюють місце своєї країни в ряду інших держав світової спільноти.

Слід також зауважити, що політика глобалізації, на думку багатьох дослідників, ставить під сумнів актуальність самої проблеми національного інтересу в сучасному світі. Як відзначав, наприклад, один з провідних представників політичного реалізму Дж. Розенау, «існуючі глобальні тенденції все більш зменшують плідність спроб пояснення міжнародної поведінки в термінах національного інтересу» [10, с. 12]. Як бачимо, сучасних фахівців більше стали турбувати інтереси в області глобалістики, ніж держави.

Українське розуміння даної проблеми має свої специфічні риси. В УРСР теоретична база поняття «державний інтерес» не була розроблена взагалі. Існувало тільки поняття державного інтересу у відмінній від західного розуміння формі. Оскільки Україна є правонаступницею Союзу РСР, то дана проблема зберіглася до цих пір. Це посилило ще й тим, що деякі державні діячі та вчені намагалися перетягнути всі американські розробки на наш грунт без об'єктивного аналізу та співвідношення їх з ціннісної та понятійної системою в України. Наприклад, у тлумачному словнику В. Даля слово «інтерес» поряд із західними загальновідомими поняттями має і споконвічно українське розуміння - «співчуття, участь, турбота» [11]; подібне трактування можна знайти і в словнику С.І. Ожогова [12]. Існує і ще одна відмінність. Якщо в західній політичній науці «національний інтерес» розуміється як «інтерес народу і держави в цілому», то стосовно України між термінами «національний» і «державний інтерес» потрібно проводити розходження, оскільки історично вони часто не збігалися. Дані спроби все більш заплутують українських дослідників і фахівців, як у сфері основних понять, так і в сфері прикладного їх використання та розробки національних стратегій і концепцій.

На державному рівні дана тема також не розроблена відповідним чином, що призводить до постійних метань у пошуках національної ідентичності і об'єктивних національно-державних інтересів, незважаючи на наявність відповідних нормативних актів, доктрин і концепцій.

Успіх зовнішньої політики держави залежить не тільки від того, наскільки чітко і недвозначно сформульовані національні інтереси, а й від ясного розуміння шляхів і засобів реалізації цих інтересів. Серед пріоритетних цілей держави на міжнародній арені на першому місці стоїть забезпечення безпеки країни, або національної безпеки, у всіх її формах і проявах.

Проблема національної безпеки в міжнародно-політичній літературі викликає не менше суперечок і дискусій, ніж питання, пов'язані з національним інтересом. Більш поглиблене вивчення даної проблеми почалося після II світової війни американськими політологами. І вже в 1947 році конгрес США прийняв закон про національну безпеку, спрямований на те, щоб забезпечити утвердження інтегрованої політики та процедур для департаментів, агентств і функцій уряду, пов'язаних з національною безпекою. Закон заснував Раду національної безпеки (СНБ), якому ставилося в обов'язок давати поради президенту в питаннях, що стосуються інтеграції внутрішньої, зовнішньої і військової політики в галузі національної безпеки.

У той же час була заснована посада спеціального радника президента з питань національної безпеки. Обидва інституту набули надалі великий вплив. Під егідою військово-повітряних сил, армії, військово-морських сил, міністерства оборони були створені спеціальні організації, покликані вести дослідження з питань національної безпеки. [13, с. 266-267].

У теорії міжнародних відносин у даний час існують дві основні концепції про національну безпеку: підхід політичного реалізму (неореалізму) і ліберальний підхід.

У концепції реалістів структура національної безпеки розглядається як похідна від системи національних інтересів. Поняття «національна безпека» асоціюється з поняттям «державна безпека», тобто, на їх думку, тільки держава має здійснювати політику щодо забезпечення національної безпеки. Під «національною безпекою» дана школа розуміє заходи, спрямовані на забезпечення фізичного виживання держави як певної системи в рамках системи міжнародних відносин (захист суверенітету, територіальна цілісність, адекватна реакція на внутрішні та зовнішні загрози і т. д.). У рамках структури безпеки виділяються чотири напрями політики безпеки:

• безпека особистості.
• безпека суспільства.
• безпека держави.
• міжнародна безпека.

Під безпекою особистості розуміється формування певного комплексу правових і моральних норм та створення відповідних державних і національних інститутів і організацій. Це дозволило б особистості розвивати і реалізовувати свої політичні, економічні та культурні здібності і потреби, при цьому гарантувало б особистості захист від протидії з боку як суспільства і держави, так і негативних зовнішніх чинників.

Безпека суспільства передбачає наявність суспільних і державних інститутів, правових норм, розвитку певних норм суспільної свідомості, що дозволяють реалізувати права, потреби і свободи для всіх соціальних груп населення країни і протистояти при цьому негативному впливу внутрішніх і зовнішніх факторів.

Безпека держави в розумінні даної школи була нами вже розглянута вище.

Під міжнародною безпекою реалісти увазі такий стан міжнародних відносин, при якому створюються умови, необхідні для забезпечення фундаментальних національних інтересів держав-учасників цієї системи міжнародних відносин, тобто їх безпосереднє виживання. Міжнародна безпека, на думку даної школи, тісно пов'язана із забезпеченням національних інтересів держав і будується на балансі сил акторів СМО.

Ліберальний підхід (ідеалісти і глобалісти) щодо основних положень близький до вищеназваних з вищевказаним. Однак при розгляді політики безпеки ідеалісти і глобалісти розставляють тут зовсім інші акценти. З їхньої точки зору, особистість є вищою метою функціонування суспільства і держави. Останні повинні забезпечувати її права і свободи. Держава, на думку ліберальної школи, знаходиться на службі особистості і суспільства: відносини між ними повинні будуватися на договірній основі. Саме суспільство розглядається як результат механічного складання особистостей, тому особистість протиставляється і суспільству, і державі. Отже, забезпечення безпеки держави та суспільства оцінюється не як самоціль, а як функція, спрямована на забезпечення безпеки окремої особистості.