Заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат

У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з´являються фінансові вимоги до інших економічних суб´єктів, передбачаючи обов´язкове повернення коштів. Чинним законодавством визначається надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям та інші кредити.

На сьогодні державний  бюджет України характеризується високим  ступенем централізації фінасових  ресурсів, що закономірно для країн  перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація  коштів повинна забезпечити своєчасне  і повне фінансування усіх загальнодержавних  програм, а також до¬даткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були недофінансовані  від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відпо¬відності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків. [14].

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механізму  бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу  сфери фінансування державного і  місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають вирішальне значення для  економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму  бюджетного фінансування необхідно  чітко розподілити компетенцію  між центральними органами влади  та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою  на  економічні та соціальні потребикраїни.[18].

Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що є  основним методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується  розвиток  нових  галузей  виробництва.

Система бюджетного фінансування вміщує в собі принципи, форми та методи надання бюджетних асигнувань суб'єктам господарювання.  
Незалежно від джерел покриття фінансування здійснюється на основі таких принципів: плановості; цільового спрямування коштів: безповоротності та безвідплатності; ефективного використання коштів; оптимального поєднання власних, кредитних і бюджетних джерел: додержання режиму економії та здійснення постійного контролю за їхнім  використанням.[8].

Принцип плановості означає, що витрати з державного бюджету  визначаються законом про державний  бюджет України на кожний рік. Обсяг  витрат та цільове спрямування коштів місцевих бюджетів ухвалюються рішенням сесій відповідних місцевих рад  народних депутатів. Витрати з децентралізованих фондів грошових коштів відображаються у фінансових планах і кошторисах витрат установ, балансах доходів і витрат підприємств, об'єднань, міністерств і відомств.

Принцип цільового спрямування  коштів полягає у тому, що кошти  плануються, відпускаються та використовуються на суворо визначені цілі та заходи відповідно до затверджених фінансових планів.

Принцип безповоротності  та безвідплатності фінансування державних  витрат — це надання коштів без  прямого їх відшкодування (непряме  ж відшкодування полягає в матеріальному прирості основних фондів для виробничої та невиробничої сфери, перспективна підготовка кадрів для суспільства тощо).

Принцип ефективного використання коштів має на меті одержання суспільне  необхідного результату за мінімальних  витрат фінансових ресурсів. Практичне  здійснення цього принципу супроводжується  вдосконаленням форм і методів оперативного управління виробничою та фінансовою діяль¬ністю, розробкою додаткових важелів і стимулів, спрямованих  на скорочення витрат та інтенсифікацію виробництва.  
Принцип поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час визначення обсягу фінансування як держава, так і вищестоящі органи враховують наявність власних коштів, можливості одержання банківського кредиту і лише тоді, коли неможливо покрити витрати з зазначених джерел, вирішується питання про бюджетне або відомче фінансування. Цей принцип здійснюється як за покриття поточних витрат, так і за фінансування капітальних вкладень.[7].

Принцип здійснення постійного контролю наявний за усіх виробничих, господарських і фінансових операцій у фінансуванні державних витрат. Контроль виконання дає можливість викрити недоліки й помилки у  фінансовій діяльності, вжити заходів  до їх усунення, а також надає  зустрічну інформацію для перспективного й поточного планування державних  витрат як під час визначення цільового  спрямування коштів, так і під  час визначення їхнього обсягу.

Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки  якому здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи  входять місцеві бюджети, за допомогою  яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови  надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.  
Бюджетні кошти витрачаються лише за цільовим призначенням і в межах, затверджених відповідним правовим актом — законом про державний бюджет чи рішенням місцевої ради народних депутатів. У правові акти про бюджет не можуть долучатися статті видатків, які не передбачені чинним законодавством.

Нині використовуються наступні форми бюджетного фінансування: кошторисне; державне фінансування інвестицій; позики з бюджету державним підприємствам; державні дотації.

Кошторисне фінансування — забезпечення державними грошовими  коштами установ і організацій  соціально-культурної сфери, оборони, органів державного управління. [10].

Вони отримують кошти  на своє утримання із бюджету на підставі Фінансових документів —  кошторисів. Так фінансується майже вся невиробнича так звана бюджетна сфера. Установи й організації, які діють у цій сфері, є бюджетними установами.

До бюджетної сфери  належать соціально-культурні заходи й установрі, фундаментальні дослідження, національна оборона, правоохоронна  діяльність і органи безпеки, судова система і органи прокуратури  України, утримання законодавчої і  виконавчої влади держави.

Державне фінагісування  інвестицій. Відповідно до бюджетної  класифікації видатків фінансування будівництва  об'єднано в одну групу разом з  архітектурою і вміщує в собі державні інвестиції на основні об'єкти економічного і соціального розвитку України  за ринкових умов.  
За наявності різних форм власності і різних організаційно-правових структур, об'єднань підприємств і організацій правове регулювання фінансування інвестицій в умовах ринку є складним.

Фінансування капітальних  вкладень із бюджету за умов ринку  на відміну від планової системи  має свої особливості: воно не є сталим, держава також втручається в  процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних  підприємств.

Поряд з державними, в  основному бюджетнимрі коштами, залучаються також іноземні джерела  інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних  комерційнріх банків і кредрітних установ.[13].

Позики з бюджету державним підприємствам — це фінансова підтримка державнріх та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань, як правило, на поворотній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку як бюджетну позику надає Міністерство фінансів на договірнріх засадах.  
Умовами договору мають бути передбачені зобов'язання сторін щодо обсягів, строків надання позики, її цільового використання, заходи щодо забезпечення її своєчасного повернення, відповідальність сторін за порушення умов договору, а також обсяги і порядок сплати процентів за використаннябюджетних позик.

Державні дотації. Це форма  бюджетного фінансування, яка застосовується при фінансуванні планово-збиткових  підприємств, організації і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво  яких перевищує ціну продажу.

Форми бюджетного фінансування визначаються економічними умовами, із змінами яких міняються як форми  бюджетного фінансування, так і їхнє застосування. Нині, при переході до ринкових відносин, визріла потреба  в удосконаленні форм бюджетного фінансування.

При цьому до існуючих форм бюджетного фінансування не можна застосовувати  однаковий підхід, а перспективи  розвитку кожної із форм повинні пов'язуватись з тими цілями, яким вони слугують.

Цілі можуть бути поділені на загальні та спеціальні. Загальні втілюються за допомогою тих форм фінансування, які відповідають системі управління економікою в цілому. [15].

Спеціальні пов'язані  з особливими умовами господарювання, згідно із завданнями економічної політики держави на відповідному етапі розвитку.  
Форми бюджетного фінансування, які обумовлені загальними цілями, у подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки, їхнє удосконалення, з одного боку, повинно провадитись у напрямку посилення стимулюючих факторів певних форм фінансування, а з іншого — у напрямку запровадження нових умов надання бюджетних коштів.

Нині застосовуються два  методи бюджетного фінансування:  
1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод використовується для фінансування заходів з державного бюджету України. Це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства, відкритих в установах банків за відповідними балансовими рахунками, з яких органами Державно¬го казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єктам діяльності;  
2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що відповідно до бюджетного розпису фінансові органи перераховують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом.

Принципи кредитування

Важливе значення для ефективної організації  кредитних відносин між банками  та клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

• повернення;

• строковість;

• цільовий характер;

• забезпеченість;

• платність кредиту.

Принцип повернення визначається сутністю позики. Реалізація цього принципу означає, що кошти, надані у вигляді  позики, слугують лише тимчасовим джерелом поповнення обігових коштів або коштів, призначених на капітальні вкладення підприємства, і після закінчення визначеного терміну мають бути повернені комерційному банку. У свою чергу, це визначає такий принцип, як строковість. Позика має бути повернена в заздалегідь обумовлений термін, згідно із зазначеними в угоді зобов'язаннями позичальника. Цей термін визначається фактичними строками обігу кредитних коштів на підприємствах, які отримали позику. Повернення та строковість кредитування стимулюють раціональне використання коштів. Необхідність погашення позики у визначений термін сприяє найбільш ефективному використанню отриманого кредиту і дає змогу комерційному банку виконати свої зобов'язання перед клієнтами, кошти яких він використовує як запозичені ресурси.

Від дотримання принципів строковості  та повернення кредиту залежить можливість надання нових позик, оскільки одним  із ресурсів кредитування є повернення раніше виданих позик. Порушення  цих принципів кредитування призводить до перетворення строкової заборгованості за позиками на прострочену. При порушенні  термінів повернення і при наявності  прострочених позик нові кредити, як правило, не надаються.[20].

Цільовий характер кредитування припускає  вкладення позикових коштів у  конкретні господарські процеси, проекти, заходи. Кредит надається позичальнику зазвичай на конкретну мету, а не тому, що в нього виникла нагальна потреба в коштах. Від дотримання цього принципу багато в чому залежить своєчасність повернення позики, тому що тільки реалізація мети, на яку одержано кредит, може забезпечити необхідні  кошти для погашення боргу.

Принцип забезпеченості позик має  захистити інтереси банку, не допустити  збитків від неповернення боргу  внаслідок неплатоспроможності  позичальника. Іншими словами, проти  заборгованості за позиками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), що враховується в активі його балансу, або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручництва тощо). Забезпеченість наданих банком позик зменшує ризик отримання збитків, оскільки дотримання цього принципу гарантує повернення позичених коштів. Розмір та види забезпечення залежать від фінансового стану позичальника, умов позики, відносин із позичальником.