Заходи щодо удосконалення системи бюджетного фінансування витрат

Під час розрахунку прогнозних обсягів надходжень до зведеного  бюджету України на 2010 - 2012 роки не враховувалися надходження податкової заборгованості з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та рентної плати за транзитне  транспортування природного газу, які  є джерелом формування спеціального фонду та у 2007 - 2008 роках визначені  в обсязі 2,64 млрд. гривень і 4,99 млрд. гривень відповідно .

За останні роки обсяги власних надходжень бюджетних установ  зберігаються на рівні 3 відсотків ВВП, проте у середньостроковій перспективі  очікується їх незначне скорочення.

Прогнозні показники видатків зведеного бюджету України на 2010 - 2012 роки розроблено на основі відповідних  показників дохідної частини, фінансування та кредитування бюджету. Обсяг видатків на наступні роки може уточнюватися у  разі зміни макроекономічної ситуації та пріоритетів державної політики, фактичних результатів виконання  бюджетних програм та стану досягнення головними розпорядниками бюджетних  коштів установлених цілей.

Прогнозні показники  видатків зведеного бюджету України

При розробленні прогнозних показників видаткової частини зведеного  бюджету України на середньостроковий  період враховано:

- реальне зростання видатків на оплату праці працівників бюджетних установ у 2010 році у розмірі 10 відсотків, що дасть можливість отримувати мінімальну заробітну плату на рівні не нижчому від рівня прожиткового мінімуму. На період з 2011 по 2012 рік реальне зростання відповідних видатків передбачається на рівні близько 5 відсотків щороку;

- подальше зростання цін на енергоносії та їх поступове наближення до світових, що призводить до зростання номінальних видатків бюджетних установ на оплату комунальних послуг та енергоносіїв у 2010 році на рівні близько 30 відсотків, а у 2011 - 2012 роках у середньому на рівні близько 28 відсотків щороку. При цьому очікується скорочення обсягів споживання енергоносіїв завдяки проведенню енергозберігаючих заходів;

- щорічне зростання капітальних видатків у середньому в межах близько 23 відсотків у номінальному значенні з урахуванням заходів з підготовки України до проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу відповідно до Державної цільової програми підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 р. N 107 (Офіційний вісник України, 2008 р., N 18, ст. 482).

Конкретні показники зміни  обсягу видатків за цими статтями на відповідний  рік уточнюватимуться залежно від  реальних можливостей бюджету на відповідний рік, фактичного рівня  тарифів на житлово-комунальні послуги  та енергоносії, прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, а  також уточнення етапності та змісту реформ у бюджетній сфері  .

 Проведення у середньостроковій  перспективі виваженої і послідовної  податково-бюджетної політики дасть  можливість забезпечити макроекономічну  стабільність, збалансованість та  стійкість бюджетної системи,  що досягатиметься шляхом зниження  податкового навантаження на  економіку, проведення системних  реформ у соціально-економічній  сфері, ефективної політики управління  державним боргом, утримання бюджетного  дефіциту в економічно безпечних  межах, підвищення якості надання  соціальних послуг та посилення  соціального захисту громадян.

РОЗДІЛ ІІІ. Заходи щодо удосконалення системибюджетного фінансування

3.1. Оснвні напрямки бюджетного реформування в Україні

Вже багато років в Україні  триває реформа бюджетної системи. Реформа, яка має на меті сформувати оптимальну систему міжбюджетних відносин, привести у відповідність делеговані місцевим органам повноваження і  виділені для їх виконання фінансові  ресурси, ввести в дію оптимальний  механізм розподілу бюджетних трансфертів  між регіонами, укоренити нову філософію  бюджетних відносин між центром  і регіонами, надати бюджетному процесу  більшої відкритості та публічності, забезпечити умови для економії місцевих бюджетних видатків і створення  стимулів для перевиконання місцевих бюджетів та розвитку територій.

 Останнім часом ми  спостерігаємо входження бюджетної  реформи в фазу активізації.  Так, у 2001 році був прийнятий  Бюджетний кодекс України, який  процедурно врегульовує провадження  бюджетного процесу та встановлює  загальні для всіх правила  гри. Уперше було гармонізовано  та взаємопов'язано державний  бюджет і програму соціально-економічного  розвитку країни. Було запропоновано бюджет розвитку, в якому передбачаються кошти на капітальні вкладення та інші державні інноваційні програми. Розпочато роботу із запровадження програмно-цільового методу фінансування видатків державного бюджету. Відбулося збільшення фінансової незалежності місцевих бюджетів.[2].

Відповідно до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 року:

- запроваджувався формульний розрахунок видатків за нормативами бюджетної забезпеченості  окремо для міст обласного значення, районів та обласних бюджетів – близько 700 суб’єктів;

- формульний розрахунок доходів за індексами податкоспроможності мав яскраво стимулюючий характер, надаючи переваги бюджетам, які демонстрували нарощування ресурсів;

- надходження дотації здійснювалось  на регулярній основі за рахунок коштів державного бюджету, що акумулюються на відповідній території;

- місцеве керівництво ставало зацікавленим у збільшенні надходжень також і до державного бюджету, оскільки діяв механізм додаткової дотації за рахунок перевиконання прогнозних показників;

- частина ресурсів(так званий другий кошик) та, відповідно, видатків на благоустрій території не бралися до уваги Міністерством фінансів, що закладало фінансові основи для здійснення місцевої політики.

Отже, бюджетна реформа частково делегувала право здійснювати бюджетні видатки на місцевий рівень. Проте  реформа на сьогоднішній день не є  завершеною, оскільки не відбулося  чіткого розподілу  повноважень  і відповідальностей між центральною  та місцевими владами. [21].

Основні напрями та пропозиції щодо реформування міжбюджетних               відносин в Україні

Останніми роками фіскальні  тенденції в Україні засвідчують  існування фундаментальних вад  у роботі субнаціонального сектора  держави. Деякі з цих проблем  пов'язані із скороченням контролю цього сектора над коштами  і викликають занепокоєння в зв'язку з погіршенням якості послуг, які  він надає, особливо в соціально  важливих сферах, таких як охорона  здоров'я, освіта та соціальний захист.

Існуюча система субнаціональних  державних фінансів має дві небажані риси. Перша з них – брак добре  визначеної системи видаткових повноважень. Не існує, наприклад, консенсусу з питання  про те, який рівень місцевої влади  має відповідати за надання та фінансування комунальних послуг. У  деяких областях ця стаття видатків передбачена  в обласному бюджеті; в інших  областях це покладено на райони, а  в окремих випадках, порядок змінюється з року на рік, видаткові повноваження переходять з області до районів  і навпаки. 

Дискусія щодо подальших  шляхів розвитку міжбюджетних стосунків  в Україні   набула   особливої   гостроти    в зв'язку з активізацією розробки та

обговорення проекту Бюджетного Кодексу України.

У світлі відчутної слабкості  загальних реформ міжбюджетних фінансових стосунків нижче пропонується альтернативний підхід до програми реформ, що може посилити існуючий проект Кодексу і позбавити  його помилок. Розробка нової системи  міжбюджетних стосунків багато в  чому подібна розробці й прокладанню  нового шляху. Найважливіше вирішити, де має проходити шлях, а тоді – як включити до проекту певні  заходи безпеки, такі як обмеження швидкості, щоб забезпечити, що транспорт досягне  мети свого призначення.

 Кінцевою метою реформи  міжбюджетних відносин, яку переслідує  також і проект Бюджетного  кодексу, є забезпечення стабільного  та передбачуваного фінансування  субнаціональних органів влади  в рамках загальної структури  державних фінансів, яке сприяло  б ефективності видаткових рішень  та успішності зусиль місцевих  органів влади щодо наповнення  доходної частини бюджетів. Осереддям  концепції щодо того, як досягти  цієї мети є система формульних  трансфертів, що передаються згори  донизу, яка забезпечує дотримання  макроекономічного контролю, сприяє  стабілізації фінансування місцевих  органів влади та усуває як  горизонтальний, так і вертикальний  дисбаланс, що виникає внаслідок  нашого вибору щодо доходних  та видаткових повноважень, наданих  місцевим органам влади. 

Видаткові повноваження органів  місцевого самоврядування міст районного  підпорядкування слід якнайбільше  уніфікувати. Без такої уніфікації видаткових повноважень неможливо  встановити мінімальний бюджет місцевого  самоврядування. Перегляд видаткових функцій торкнеться насамперед сфери  освіти та охорони здоров'я. На сьогодні частина територіальних громад утримує  установи освіти та медичні заклади, а інші - ні. Міста районного підпорядкування  та села мають утримувати дошкільні  заклади, передавши утримання загальноосвітніх шкіл, поліклінік та лікарень районному  бюджету. Міста районного підпорядкування  та села повинні фінансувати із своїх бюджетів лише технічне обслуговування цих закладів. Ця передача повноважень сприятиме гармонізації мережі місцевих бюджетів і раціоналізації обрахунків місцевих бюджетів.[22].

Наприкінці треба відзначити, що реформа міжбюджетних відносин в  Україні тільки тоді буде доцільною, коли її безпосередньою метою буде одночасне досягнення таких фундаментальних  цілей:

• підвищення стабільності та передбачуваності потоку доходів місцевих бюджетів з метою поліпшення бюджетного планування та уникнення бюджетної заборгованості;
• чітке розмежування видаткових повноважень, з одного боку, між Державним та місцевими бюджетами, а з другого – між різними типами місцевих бюджетів;
• місцеві органи влади повинні мати істотну свободу у визначенні того, як їм використовувати загальні наявні в них кошти для виконання своїх видаткових зобов’язань;
• заохочення місцевих органів влади до розвитку своїх економічних можливостей та розширення власних баз оподаткування, причому вони повинні мати гарантії, що центр у них не відбере одержані від цього додаткові доходи;
• справедливий розподіл соціальних послуг у різних регіоних країни; місцеві органи влади всіх рівнів повинні мати приблизно однаковий рівень доходів для надання соціальних послуг, за які вони відповідають;
• досягнення консенсусу щодо ролі в бюджетному процесі району і особливо області, якого дуже важко досягти з політичних причин;
• простота політики трансфертів з тим, щоб міжбюджетні фіскальні потоки були прозорими, відносно захищеними від маніпулювання та достатньо простими для адміністрування; при цьому необхідно створити новий інституційний механізм, який забезпечував би повне й вчасне виконання всіх зобов’язань, щодо трансфертів.

Переслідуючи ці цілі, пропозиції щодо реформи міжбюджетних відносин мають відповідати важливим конституційним та законодавчим положенням, які, зокрема, передбачають, що обласним бюджетам має  бути відведена роль у забезпеченні спільних проектів територіальних громад і функція передачі трансфертів  від Державного бюджету до бюджетів нижчих рівнів.

3.2. Політика держави і завдання в сфері бюджетів України

Бюджетна політика – як система науково-обґрунтованих і  законодавчо визначених засад (функцій, принципів, методів, інструментів) та заходів  щодо удосконалення розвитку взаємовідносин між різними ланками зведеного  бюджету, яка розробляється з  метою оптимального збалансування  бюджетних параметрів з урахуванням  бюджетних пріоритетів, розвитку бюджетної  сфери та необхідності забезпечення ефективного виконання державою головних її функцій.

Стратегічною ж метою  бюджетної політики є створення  державою необхідних економічних, правових та організаційних засад щодо підвищення ролі бюджету як інструменту формування і оптимального розподілу фінансових ресурсів між різними ланками  бюджетної системи для ефективного  її розвитку, спрямованого та економічне зростання та підвищення життєвого  рівня населення.[23].

За цих умов активний вплив  бюджетної системи на фінансові  зв'язки і потоки між різними секторами  економіки виступає необхідною умовою для забезпечення економічного росту.

Таким чином, бюджетна система  повинна бути визначальною формою відносин, що реалізують фінансові інтереси і  цілі держави. Звідси головним пріоритетним напрямком бюджетної політики України  має стати фінансове оздоровлення підприємств реального сектора  шляхом створення сприятливих макроекономічних умов і проведення зваженої податкової реформи.

Поряд з цим пріоритетами розвитку бюджетної політики слід вважати

також ті, що відповідають вимогам  збереження загальноекономічної рівноваги, забезпечення збалансованості і  разом з тим соціальної спрямованості  бюджету за умов певного скорочення податкових надходжень, а також збереження високого боргового навантаження при  обмеженій можливості залучення  зовнішніх ресурсів та чіткій орієнтації України на інтеграцію у Європейський союз з набуттям в ньому статусу  спочатку асоційованого, а згодом і  повноправного членства.

Отже, основним завданням  щодо пріоритетів бюджетної політики відповідно до поставленої мети є  забезпечення збалансованості зведеного  бюджету. Досягти ж максимального  збалансування бюджету можливо  за рахунок вирішення таких завдань: