Операции на ЖКТ у домашних животных

Розділ 1

 

Анатомотопографічні дані оперованої ділянки

 

Шлунково-кишковий тракт  - система органів у багатоклітинних тварин, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності).

Травна система складається  з травної трубки і розміщених за її межами залоз, секрет яких надходить  до травного каналу.

Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, що сполучає ротовий отвір з анальним, по якій в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи:

• передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;
• середній — включає в себе шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;
• задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, що забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Шлунок — це мішкоподібне розширення травної трубки, де нагромаджується їжа. Шлунок виконує механічну функцію: перемішує і переміщує вміст.

Однокамерний шлунок властивий більшості ссавців і має відносно просту будову. Він являє собою видовжений мішок з нижнім опуклим краєм — більша кривина і верхнім угнутим краєм — менша кривина. В початкову, розширену частину шлунка, ліворуч на меншій кривині входить стравохід крізь кардіальний, отвір. Кінцева, права частина шлунка має пілоричний у дванадцятипалу кишку. Середню частину шлунка з боку великої кривини називають дном шлунка. Передня, діафрагмальна, або пристінкова, поверхня прилягає до печінки й діафрагми, а задня, нутрощева до кишок.

Багатокамерний шлунок. Шлунок жуйних багатокамерний, стравохідно-кишкового типу. Перші три камери — рубець, сітка, книжка —передшлунки. Четверта камера — сичуг— власне шлунок.

Дванадцятипала кишка — початковий відділ тонкої кишки, зв’язана з підшлунковою залозою, має вигляд великої петлі. Кишка підвішена на короткій брижі в правому підребер’ї і лише дистальним кінцем входить у ниркову ділянку, де повертає справа наліво і переходить у порожню кишку. В початковий відділ дванадцятипалої кишки відкривається протока печінки, утворюючи більший сосочок дванадцятипалої кишки. Каудальніше знаходиться менший сосочок дванадцятипалої кишки, в який відкривається протока підшлункової залози.

Порожня кишка підвішена на довгій брижі й утворює численні петлі,без помітних меж переходить у клубову кишку.

Клубова кишка  — кінцева частина тонкої кишки, з’єднується зі сліпою кишкою клубово-сліпокишковою складкою.  Клубовій кишці властиве значне скупчення в її стінках лімфоїдних елементів, які у багатьох тварин утворюють угруповання лімфоїдних вузликів (пейєрові бляшки). Ворсинки в ній рідкі й слабко виражені.

Сліпа кишка — це сліпий виріст на межі тонкої й товстої кишок. У травоїдних тварин вона велика, різної форми, у м’ясоїдних — невелика.

Ободова кишка   — основна частина товстої кишки. Вона має різну довжину і

форму.

Пряма кишка  — це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником. Підвішена на короткій брижі. Пряма кишка й відхідник прикріплюються м’язами і зв’язками до перших хвостових хребців і кісток таза.

У тазовій порожнині пряма  кишка дещо розширюється і утворює  ампулу прямої кишки, яка слабко розвинута  у великої рогатої худоби.

Відхідниковий (анальний) канал — пристосований для затримання калових мас. Він утворений коловим шкірно-м’язовим валиком і відхідниковим отвором.

 

 

1.1. Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у різних видів тварин

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у коня

Шлунок розташовується на задній (увігнутій) поверхні печінки, в основному в лівому підребер'ї. 
Дванадцятипала кишка біля пілоруса грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлункової залози. Потім по правій частині печінки кишка піднімається до правої нирки як висхідна частини. Позаду нирки, на рівні 2–3-го поперекового хребця, дванадцятипала кишка повертає вліво, утворюючи каудальний згин, і далі продовжується як поперечна частина між брижами з правого боку на лівий, де продовжується в порожню кишку.

Порожня і клубові кишки утворюють велику кількість завитків, що розміщуються в лівій здухвинній і поперековій ділянках, в заглибленні між сліпою та ободовою кишками і частиною простираються в ліве підребер'я.

Сліпа кишка має вигляд коми. Складається з 4х частин: головки(основи), проміжної частини, тіла та верхівки. Головка – найбільш широка частина, розміщується в  області правої голодної ямки и підребер’я, прилягає до поперекових м’язів; проміжний відділ лежить позаду дванадцятипалої кишки, від зовнішнього бугра клубової кістки до останнього ребра; тіло переходить у верхівку, яка закінчується біля мечеподібного хряща.

Велика ободова кишка від свого початку, до переходу в малу ободову створює величезну петлю у вигляді підкови, що складається з двох колін - дорзального і вентрального. Окремі частини великої ободової кишки легко відрізнити одну від одної за такими ознаками: обидві вентральні частини і вентральний діафрагмальний вигин мають чотири різко виражені, щільні, білуваті поздовжні тенії. Між ними розташовані чотири ряди кишень, відділених одна від одної поперечними перетяжками. У дорзальних частинах існують тільки три слабо виражені тенії однаково кольору з кишкою.

Мала ободова кишка значно вужче попередньої, має на всьому протязі однаковий просвіт, дві тенії і два ряди кишень. Вона підвішена на порівняно довгій брижі і своїми петлями займає місце в лівій дорзальній третині клубової і поперекової ділянок. Між її вигинами лежать петлі тонкої кишки. У пряму кишку вона переходить на рівні входу в таз.

Рубець займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз, а ззаду - і частину її правої половини. Двома поздовжніми борознами рубець розділений на дорзальний і вентральний мішки.

Сітка лежить в ділянці мечоподібного хряща на рівні 6-7-го міжреберних проміжків між діафрагмою і рубцем. Вентральна її поверхня доторкається до нижньої стінки живота, передня і ліва – до діафрагми.

Книжка знаходиться у правому підребер'ї праворуч від сітки.

Сичуг у вигляді витягнутого в довжину грушоподібної мішка розташовується в ділянці мечоподібного хряща на вентральній стінці живота, заходячи більшою частиною в праву половину черевної порожнини.

Дванадцятипала кишка направляється від сичуга спочатку вперед і вгору до печінки, потім піднімається по черевній стінці до правої нирки; позаду нирки вона повертає краніально до печінки і там переходить в петлі порожньої кишки.

Петлі порожньої кишки розміщуються в правій клубовій ділянці і паху, торкаючись черевної стінки. 
Гладка (без теній і кишень) сліпа кишка безпосередньо примикає до верхньої третини правої черевної стінки, тягнучись каудально від кінця останнього ребра до входу в таз, де вона сліпо й закінчується.

Ободова кишка утворює спіральний лабіринт, в середній третині тісно зближений з правою черевною стінкою.

 

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у ВРХ

Рубець займає ліву половину черевної порожнини від діафрагми до входу в таз, а ззаду - і частину її правої половини. Двома поздовжніми борознами рубець розділений на дорзальний і вентральний мішки.

Сітка лежить в ділянці мечоподібного хряща на рівні 6-7-го міжреберних проміжків між діафрагмою і рубцем. Вентральна її поверхня доторкається до нижньої стінки живота, передня і ліва – до діафрагми.

Книжка знаходиться у правому підребер'ї праворуч від сітки.

Сичуг у вигляді витягнутого в довжину грушоподібної мішка розташовується в ділянці мечоподібного хряща на вентральній стінці живота, заходячи більшою частиною в праву половину черевної порожнини.

Дванадцятипала кишка направляється від сичуга спочатку вперед і вгору до печінки, потім піднімається по черевній стінці до правої нирки; позаду нирки вона повертає краніально до печінки і там переходить в петлі порожньої кишки.

Петлі порожньої кишки розміщуються в правій клубовій ділянці і паху, торкаючись черевної стінки.

Гладка (без теній і  кишень) сліпа кишка безпосередньо примикає до верхньої третини правої черевної стінки, тягнучись каудально від кінця останнього ребра до входу в таз, де вона сліпо й закінчується.

Ободова кишка утворює спіральний лабіринт, в середній третині тісно зближений з правою черевною стінкою.

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового  тракту у овець

У овець сичуг простягається від 6-го до 12-го ребра. Початкова частина його (сліпий мішок) межує з правою черевною стінкою в області 6-7-го ребер, а зліва і знизу - з рубцем і кишечником; внизу сичуг розташовується на мечоподібному відростку, виступаючи трохи на ліву сторону. Передній відділ сичуга зрощений зліва і зверху з сіткою, а зверху-з книжкою і тому відносно нерухомий. Середній і задній звужений відділи його можуть змінювати своє положення, наскільки це дозволяють великий і малий сальники, що прикріпляються до сичуга по лінії великої і малої кривизни.

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового  тракту у свиней

У свиней петлі тонких кишок займають праву і частину нижньої половини черевної порожнини аж до черевної стінки.

Коротка, але широка сліпа кишка з трьома теніями і кишенями проходить поблизу верхньої третини лівої черевної стінки, тягнучись сліпим кінцем у таз.

Ободова кишка формує лабіринт у вигляді конуса; широкою основою розташовується в поперековій і лівій клубовій ділянках, а вершиною попереду і внизу досягає по лівій черевній стінці рівня нижнього краю реберної дуги.

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового тракту у собак

У собак шлунок однокамерний, відносно об'ємистий, але розміщується в межах підребер'я.

Дванадцятипала кишка підвішена на довгій брижі. З правого підребер'я вона прямує по правій бічній черевній стінці в поперекову область, огинає ззаду праву нирку і медіально від неї прямує вперед майже до шлунка, де, вигинаючись вниз, переходить в голодну кишку.

Петлі тонкої і клубової кишок займають нижні дві третини і частково ліву верхню третину черевної порожнини.

Коротка сліпа кишка, з 2-3 звивинами, лежить біля самої черевної стінки під правою ниркою, а ободова - в правій верхній третині черевної порожнини.

 

 

Анатомотопографічні особливості шлунково-кишкового  тракту у котів

Шлунок  розташований у передній частині черевної порожнини лівіше середньої лінії, у площині IX-XI міжреберних простору і в області мечоподібного відростка.

Дванадцятипала кишка пов'язана з підшлунковою залозою і загальною жовчною протокою,має вигляд петлі, зверненої каудально і розташованої під поперековим відділом хребта.

Петлі порожньої кишки висять на подовженій брижі і утворюють численні завитки, що займають не різко окреслену ділянку черевної порожнини.

 Клубова кишка підвішена на складчастій брижі. Від нижньої черевної стінки відділяється лише сальником.

Сліпа кишка підвішена на брижі праворуч в поперековій області під 2-4-м поперековими хребцями. Сліпа кишка утворює закритий з одного кінця мішок.

Ободова кишка підвішена на довгій брижі і йде простим ободом з права на ліво.

Пряма кишка лежить під крижовий і частково під першими хвостовими хребцями, закінчується анусом.

 

 

Великий сальник являє собою складку серозної оболонки, що містить рихлу жирову тканину. Починається він на великій кривизні шлунка і, охоплюючи селезінку, тягнеться спочатку назад, потім повертається вперед і вгору, з'єднуючись з переднім коренем брижі і оточуючи тут ободову і дванадцятипалу кишки.

У собак дуже довгий і широкий великий сальник, одягає з вентральної сторони, як фартухом, весь кишечник до тазу.

У коня він довгий, але вузький, і лежить на нижній черевній стінці під ободовою кишкою.

 У жуйних сальник відходить від поздовжнього жолоба рубця, покриваючи всю його нижню половину. Потім він двома листками піднімається вгору, відокремлюючи кишечник від правої черевної стінки.

У свиней відносно короткий сальник досягає каудально рівня 2-3-го (4) поперекового хребця. 
Між листками сальника утворюється порожня щілиноподібна порожнина - сальниковий мішок, в який можна проникнути через спеціальний отвір сальника, що відкривається між печінкою і дванадцятипалої кишкою. Щоб оголити кишечник, не пошкодивши сальника, останній відтягують вперед і виводять назовні його задній край.

 

Кровопостачання. Шлунок, печінка, селезінка і початковий відділ дванадцятипалої кишки отримують гілки від черевної артерії, що відходить від черевної аорти позаду діафрагми (під першим поперековим хребцем).

Відразу ж позаду черевної відділяється краніальна брижова артерія, що постачальна кров'ю весь кишечник, крім початку дванадцятипалої кишки і кінцевої частини великої ободової кишки.

На рівні 4-го поперекового хребця, у складі заднього кореня брижі, від черевної аорти відгалужується каудальна брижова артерія до кінцевої частини великої ободової кишки, малої ободової і прямої кишок.

У шлунку (і сичугу) жуйних магістральні судинні стовбури проходять по обох кривизнах, а їх кінцеві гілки тягнуться на бічні поверхні органу. На бічних стінках рубця два артеріальних стовбура локалізуються в поздовжній борозні. До дванадцятипалої кишки підходить магістральна судина, укладена в товщу кишкового краю брижі.

 

Іннервують нутрощі міжреберний, клубово-підчеревний, клубово-пахвинний нерви.

 

 

 

 

 

Розділ 2

 

Знеболювання