Операции на ЖКТ у домашних животных

Після того, як вибрали місце пункції, шкіру, якщо це можливо, зсовують у бік. Черевну стінку поштовхом троакара проколюють у потрібному напрямку. Гази випускають поступово, для цього пальцем або тампоном періодично закривають отвір гільзи. Після видалення газів через гільзу вводять лікарські розчини, потім вставляють у гільзу стилет, лівою рукою притискають черевну стінку й швидко витягують інструмент. Рану змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду і заклеюють ватою, просоченою колодієм, або на рану наносять аерозольний препарат септонекс, який утворює плівку. Повторну пункцію проводять у другому місці, поблизу першого.

Пункція сліпої кишки через стінку прямої кишки. Коня фіксують у станку із застосуванням путових ременів і шлеї. Пряму кишку промивають 1 % розчином лізолу, калію перманганату, 2,4 % розчином первомуру або водним розчином хлоргексидину біглюконату (1:1000). Хвіст відводять у бік, ділянку анального отвору протирають тампоном з йодованим спиртом. У руку беруть кровопускальну голку Боброва, з'єднану з довгою поліхлорвініловою (ПХВ) трубкою, й вводять у пряму кишку. Пропальповують здуту кишку, проколюють її через стінку прямої кишки й поступово видаляють гази. Щоб краще контролювати гази, кінець трубки опускають у стакан з водою. Голку витягують після припинення виділення бульбашок повітря в стакані.

 

3.3.5 Розтин ободової кишки (колонотомія) в коня.

Показання. Кишку розтинають, якщо необхідно видалити з неї кишкові камінці. Операція, як правило, має негайний вимушений характер.

У коней місцем утворення камінців у більшості випадків є шлункоподібне  розширення великої ободової кишки, а застрягають вони біля переходу в малу ободову кишку або в петлях останньої.

Фіксація. Коня фіксують у лівому або правому боковому положенні.

Знеболювання. Застосовують поєднаний наркоз, ін'єктують нейролептик, паралюмбальну або паравертебральну провідникову анестезію, а також інфільтраційну анестезію по лінії розрізу. З метою профілактики післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Щоб видалити камінець із шлункоподібного розширення великої ободової кишки, роблять косий (паракостальний) розріз довжиною 20 см з правого боку в ділянці мечоподібного хряща, відступивши 4—5 см від реберної дуги і паралельно останній на рівні синхондрозів 11 (12)—7 (8) ребер. Передньонижній кінець рани повинен знаходитися на відстані 14—15 см від білої лінії черева. Пошарово в одному й тому ж напрямку розтинають шкіру, підшкірний м'яз тулуба з поверхневою фасцією, жовту черевну фасцію, зовнішній косий черевний м'яз, апоневроз внутрішнього косого черевного м'яза, поперечний черевний м'яз, однойменну фасцію та очеревину. На зовнішню грудну вену накладають дві лігатури, відстань між якими 2 см; між цими лігатурами її розтинають.

Якщо камінець знаходиться в  початковій частині кишки, рекомендують проводити лапаротомію з резекцією 17—18-го ребра. Оперативне видалення кишкових камінців, які застрягли на початку малої ободової кишки, в гострий період, коли закупорка її викликає сильну інтоксикацію тварини, небажане, оскільки ця операція часто закінчується смертельним кінцем. У цих випадках необхідно відтіснити камінець з місця його ущемлення в шлункоподібне розширення ободової кишки й тимчасово лікувати непрохідність за допомогою численних теплих клізм, використовуючи тампонатор. Через 5—6 днів після відновлення нормальної температури тіла приступають до видалення камінців із шлункоподібного розширення.

Коли камінець не вдається відтіснити в шлункоподібне розширення за допомогою клізм, єдиним виходом є невідкладне оперативне втручання. Лапаротомію роблять зліва в центрі голодної ямки. Розріз роблять вертикально довжиною 17—19 см, відступивши від поперечнореберних відростків поперекових хребців 10—12 см.

Перед операцією, якщо є можливість, призначають на 12—24 год голодну дієту.

Видалення камінця зі шлункоподібного  розширення ободової кишки (за методом А. А. Веллера). Тварину фіксують на лівому боці. Після лапаротомії в черевну порожнину вводять руку й відшуковують праве дорсальне положення кишки (орієнтиром є три тенії). Частину її витягують назовні й старанно ізолюють марлевими стерильними серветками (краще із целофановими прокладками або прокладками з клейонки), зволоженими антисептичним розчином, відтіснивши попередньо рукою вміст кишки. Стінку кишки розтинають уздовж через тенію. Розріз роблять на довжину 15—18 см, причому спочатку розрізають лише серозно-м'язовий шар кишки й підшивають його до краю отвору в клейонці розміром 12 см, а потім розтинають слизову оболонку і фіксують її до клейонки язикотримачами для дрібних тварин. Після цього руку вводять у шлункоподібне розширення кишки, попередньо вливши в неї 150—200 мл стерильної соняшникової олії, й витягують камінець. Якщо камінець дуже великий, його спочатку подрібнюють у шлункоподібному розширенні за допомогою щипців для подрібнення кишкових камінців, а якщо їх немає, використовують екразер. Введення інструмента та подрібнення камінців проводять під контролем руки. Подрібнені камінці видаляють. Забруднення змивають антисептичним розчином.

Рану кишки зашивають триповерховим  швом: перший — швацьким швом з'єднують тільки слизову оболонку (після поступового зняття затискачів). Після накладання першого поверху шва знімають фіксуючі шви і видаляють клейонку, кишку миють теплим фізіологічним розчином, дезінфікують руки й починають накладати шов Плахотіна-Садовського або Ламбера. Потім кишку миють ще раз, повторно дезінфікують руки й накладають третій поверх шва на серозно-м'язову оболонку. Кишку змазують стерильним камфорним маслом і вправляють у черевну порожнину. Рану черевної стінки закривають також триповерховим швом: 1) на очеревину, поперечну фасцію та поперечний м'яз черева; 2) на внутрішній та зовнішній косі м'язи черева й жовту фасцію (на перших два поверхи накладають швацький шов); 3) на шкіру — вузловий.

Видалення камінця з  малої ободової кишки. Після лапаротомії петлю кишки разом із камінцем витягують назовні й ізолюють стерильним простирадлом або марлевими серветками. Кишку розтинають вздовж по тенії на боці, протилежному брижі. Не потрібно попередньо накладати кишкові жоми. Після видалення камінця на рану накладають триповерховий шов: 1) шов Шмідена, тобто ним прошивають усі шари стінки кишечнику; 2) та 3) серозно-м'язові шви Плахотіна-Садовського або Ламбера. Рану черевної стінки також закривають триповерховим швом, як і в попередньому випадку.

Перед накладанням швів на рану в  черевну порожнину вводять антибіотики, розчинені в 0,5 % розчині новокаїну, а рану присипають трициліном.

Післяопераційний  догляд. Антибіотикотерапія. Перші 2—3 дні тварині згодовують бовтанки з концентрованих кормів, а в подальшому її переводять на звичайний раціон.

 

 

3.3.6 Розтин сліпої кишки (цекотомія) в коня.

Показання. Операцію роблять при важких випадках копростазів сліпої кишки в коня із запорами, які не вдається ліквідувати протягом 7—10 днів іншими методами лікування; велике нагромадження піску в сліпій кишці (піскові коліки).

Фіксація. Тварину фіксують у лівому боковому положенні.

Знеболювання. Застосовують наркоз, інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, провідникову паралюмбальну або паравертебральну анестезію, ін'єктують нейролептик. Для запобігання післяопераційного перитоніту роблять надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції (за В. К. Чубарем). Оперативний доступ до сліпої кишки знаходиться справа в ділянці мечоподібного хряща. Роблять косий (паракостальний) розріз довжиною 18—20 см на відстані 4—5 см від реберної дуги й паралельно останній на рівні 11—17-го ребер; передньонижній кінець розміщується якомога ближче до зовнішньої грудної вени. М'язові шари роз'єднують за ходом розрізу шкіри, не враховуючи спрямування їх волокон.

У черевну порожнину вводять  руку, відсовують уверх праву вентральну частину ободової кишки, а потім  під нею знаходять верхівку сліпої кишки. Останню витягують назовні на 20—30 см і старанно загортають, крім верхньої поверхні, вологим, стерильним простирадлом, зволоженим анисептичним розчином; його фіксують до шкіри білизняними цапками. Після цього по дорсальній тенії на відстані 2 см з боку серозної складки, яка знаходиться на ній, розтинають серозно-м'язовий шар кишки (до слизової оболонки) довжиною 15 см. Краї розрізу (серозно-м'язовий шар) пришивають швацьким швом до краю овального отвору в клейонці; під клейонкою кишку щільно закутують стерильним простирадлом, складеним у кілька шарів, прикріпивши його до клейонки цапками. Лише після цього розтинають слизову оболонку, а її краї фіксують також до клейонки за допомогою язикотримачів для дрібних тварин.

Потім видаляють вміст сліпої кишки  рукою, звільняючи спочатку верхівкову її частину, а потім тіло й головку. Руку та слизову оболонку кишки часто  змазують стерильним вазеліном або вазеліновим маслом. Якщо при цій маніпуляції виникають утруднення (вміст щільний), рукою вводять кінець трубки від клістирної кружки Есмарха в глибину кишки й під помірним тиском струменя калію марганцевокислого поступово розм'якшують і вимивають вміст. Перед закриттям рани кишки рукою перевіряють прохідність сліпоободового отвору, а потім вливають в її порожнину 200—300 мл рослинної олії або вазелінового масла.

Перед накладанням швів на рану кишки  серозну оболонку промивають розчином етакридину лактату 1:1000. Рану кишки  закривають триповерховим швом: 1) швацький шов на слизову оболонку; 2) та 3) серозно-м'язові шви (шов Плахотіна-Садовського або Ламбера).

Перед накладанням серозно-м'язового  шва фіксуючі шви й клейонку знімають.

Перед тим, як кишку вправити в черевну  порожнину, її змазують стерильною камфорною  олією.

У черевну порожнину вводять  антибіотики, які розбавляють 0,5 %-ним  розчином новокаїну, а рану черевної стінки присипають трициліном і закривають також триповерховим швом: 1) шов швацький — на очеревину і на поперечну фасцію; 2) шов швацький — на м'язи черевної стінки; 3) вузловий — на шкіру.

Післяопераційний  догляд. Протягом кількох днів після операції призначають на 24 год голодну дієту, а потім на 2—3 дні — напівголодну. Шви знімають на 10—12-й день.

 

3.3.7 Розтин сліпої кишки (цекотомія) у великої рогатої худоби.

Показання. Розширення, зміщення й перекручування сліпої кишки, а також початкової частини ободової кишки, що супроводжується частковою або повною непрохідністю кишечнику.

Фіксація. Пацієнта фіксують у стоячому положенні, якщо тварина лягає, то операцію продовжують у лежачому положенні, до чого слід бути готовим (падіння часто буває раптовим!).

Знеболювання. Нейролептаналгезія, рауш-наркоз, паралюмбальна провідникова анестезія, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Доцільно застосовувати надплев- ральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Метод Дірксена й Затлера в модифікації І. І. Магди. Лапаротомію виконують у центрі правої голодної ямки (вертикальний розріз). Після лапаротомії знаходять здуту сліпу кишку, яка безпосередньо прилягає до правої стінки живота. Інколи між нею й черевною стінкою знаходиться сальник. У такому випадку останній зміщують краніально. Якраз у цей момент тварина починає хвилюватися й намагається лягти. Запобігти цьому можна, якщо швидко проколоти стінку сліпої кишки кровопускальною голкою Боброва з приєднаною до неї поліхлорвініловою трубкою (слід тримати наготові!) й видалити гази.

Зменшену в об'ємі кишку витягують  через рану назовні (більшу її частину). На кінці витягнутої частини кишки  виконують розтин її стінки довжиною 3—4 см. Для надійнішої фіксації кишки  по краях розрізу накладають два  язикотримачі. Після повного звільнення сліпої кишки від вмісту (і тієї частини, що залишилася інтраабдомінально), її поверхню протирають серветками, зволоженими антисептичним розчином, а на рану накладають двоповерховий кишковий шов. Лапаротомну рану зашивають триповерховим швом.

Післяопераційний  догляд. У перші три дні внутрішньом'язово ін'єктують кортикостероїди та антибіотики. Протягом 3—4-х діб тварину помірно годують, включивши у раціон соковиті й кислі корми. Шви знімають на 10—12-й день.

 

 

3.3.8 Оперативне лікування інвагінації кишечнику в собаки й кішки.

Показання. Інвагінація являє собою заглиблення ділянки кишки (найчастіше клубової), у висхідне коліно ободової кишки (ілеоцекальна інвагінація). Рідше спостерігається інвагінація клубової кишки в сліпу або сліпої в ободову (ілеоцекальна або цекоколічна інвагінація).

Фіксація. Пацієнта фіксують у лежачому спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Виконують медіанну лапаротомію. Дістають інвагіновану ділянку кишечнику.

Якщо інвагінація виникла недавно, то, як правило, інвагінат можна розправити, злегка потягнувши за ділянку кишки, в яку він заглиблений, й одночасно  натиснувши на неї безпосередньо позаду місця інвагінації.

У тих випадках, коли вже утворилися спайки, розвився сильний набряк або гангрена, необхідно виконати резекцію ураженої ділянки кишечнику з подальшим анастомозом.

Після усунення інвагінації необхідно  перевірити життєздатність ураженої ділянки кишки. При цьому звертають увагу на колір ураженої ділянки стінки кишечнику, кровопостачання й, особливо, перистальтику після зрошення її гарячим фізіологічним розчином.

Часто після розправлення інвагінованої  ділянки, в місці інвагінації  відмічається розрив серозної, а інколи й м'язової оболонок. Тому місця інвагінації з метою зменшення небезпеки рецидиву огортають великим сальником, який підшивають стібками вузлового шва до стінки кишки й брижі (оментопексія).

При цекоколічній інвагінації може виникнути необхідність проведення тифлектомії.

Для попередження рецидивів можна  виконати також інтенстиноплікацію  (операцію Нобля), або еюнопексію.

При способі Нобля збирають складками по три кишкові петлі краніально й каудально по відношенню до місця інвагінації й зшивають петлі одну з одною стібками вузлового шва. Для цього беруть лігатуру з кетгуту № 4, якою прошивають тільки серозно-м'язовий шар стінки кишечнику.