Операции на ЖКТ у домашних животных

У патогенетичному відношенні розрізняють  паралітичну і механічну форми  зміщення сичуга вправо. До того ж, як при  першій, так і при другій формі  може розвиватися заворот сичуга.

Паралітична форма зміщення сичуга частіше виникає в результаті неглибоких виразок, які виникають при тривалій ацетонемії, або як наслідок повільного накопичення піску в сичузі з одночасним розвитком у ньому хронічного запального процесу. Дещо рідше ця форма захворювання виникає в результаті тромбозу (інфаркті) судин, які межують із старими виразками слизової оболонки сичуга. Паралітична форма зміщення сичуга розвивається повільно, тварина хворіє тижнями й навіть місяцями. При цьому часто настає повний параліч сичуга з випливаючими звідси наслідками.

Механічна форма зміщення сичуга, навпаки, виникає раптово, клінічні ознаки захворювання більш виражені, хвороба супроводжується надмірним розширенням органа. Виникнення цієї форми захворювання пов'язане з одночасним поїданням великої кількості піску або землі, чи з наявністю великих виразок у ділянці пілоруса.

Як при паралітичній, так і  при механічній формі захворювання сичуг сильно розширюється і зміщується вправо. І якщо тварин своєчасно не оперувати, то як було зазначено вище, може настати заворот сичуга із повертанням його навколо своєї осі.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, провідникова паралюмбальна або паравертебральна анестезія, лінійна інфільтраційна анестезія. З метою попередження розвитку післяопераційного перитоніту застосовують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Оперативний метод лікування є основним, оскільки дає змогу усунути різного ступеня зміщення сичуга вправо без завороту та із заворотом.

Розтинають усі шари черевної стінки з правого боку паракостальним розрізом, відступивши на 4—5 см від останнього ребра й від поперечнореберних  відростків поперекових хребців. Довжина розрізу — 20—25 см. Оскільки стінка здутого сичуга щільно прилягає до очеревини, при її розтині треба бути дуже обережним, щоб не пошкодити сичуг. Якщо сичуг вкритий сальником, то останній відтісняють краніально. Коли це не вдається, розріз черевної стінки подовжують до ділянки сичуга, не вкритої сальником. У цьому місці надалі оперують на стінці сичуга.

 Розсунувши краї рани, на  стінку сичуга, яка випинається між ними, почергово накладають два кисетних шви. Першим швом обмежують ділянку сичуга діаметром 5—7 см, не проколюючи слизову оболонку. Залишивши довгі кінці лігатури, зав'язують їх, не стягуючи шва, а за їх кінці помічник утримує сичуг у рані. У центрі ділянки, обмеженої швом, накладають другий кисетний шов, обшиваючи ним площу, що дорівнює діаметру носостравохідного зонда або відповідної трубки. Кінці лігатури повинні бути звернені в бік, протилежний до кінців попереднього шва; їх не зав'язують і доручають помічникам утримувати сичуг за кінці ниток обох кисетних швів. У центрі другого шва прорізують невеликий отвір, в який уводять носостравохідний зонд (або гумову трубку) на глибину 30—40 см, і швидко стягують навколо зонда другий кисетний шов, але не зав'язують. Помічник міцно фіксує сичуг поблизу рани залишеними кінцями лігатур. Щоб запобігти забрудненню рани, в нижній її кут укладають марлеву серветку.

Внаслідок підвищеного тиску в  сичузі утворюється сифон, вміст  сичуга виходить крізь зонд назовні  самопливом. Роботу сифона регулюють  вручну: рухають і здавлюють стінку сичуга або через кружку Есмарха наповнюють його водою. Як правило, на дні сичуга знаходять назбираний пісок (геоседимент). Після спорожнення сичуга зонд витягують, внутрішній кисетний шов стягують і зав'язують, закриваючи його зверху швом Ламбера. Зовнішній кисетний шов знімають. Після цього в черевну порожнину вводять руку і контролюють положення сичуга, намагаючись надати йому природного положення.

У зв'язку з тим, що непрохідність  пілоричної частини сичуга іноді  зумовлюється його спазмом, описану  вище операцію поєднують із виконанням пілороміотомії. Для цього пропальповують місце переходу пілоруса у дванадцятипалу кишку, яке при спазмі схоже на щільне утворення. Витягують цю ділянку  на рівень операційної рани й скальпелем роблять 6—8 поздовжніх розрізів серозної й м'язової оболонок, не зачіпаючи слизової, яка починає випинатися в розрізі. Відстань між розрізами 0,5 см, довжина 3—4 см. Пілорус повертають на місце.

Рану черевної стінки зашивають  триповерховим швом. Перший поверх — це шов на очеревину, поперечну  фасцію й поперечний м'яз; другий —  на м'язи черевної стінки (застосовують швацький шов); третій — на шкіру (вузловий шов).

При значних розширеннях і заворотах  сичуг може бути вкритий великим  сальником. У таких випадках останній зміщають вперед, а якщо не вдається, роблять у ньому розріз, який перед закінченням операції зашивають швацьким швом із кетгуту. Не можна робити розріз сальника поблизу прикріплення його до сичуга. У цьому місці гіри накладанні касетного шва стінка сичуга може розірватися. При подібному розташуванні великого сальника в зоні рани черевної стінки краще продовжити розріз угору або донизу і розтинають його на деякій відстані від місця прикріплення до сичуга.

Значні труднощі зустрічаються  при операції з приводу завороту сичуга. Перш за все, важко вирішити питання, з яким заворотом (зліва  направо або, навпаки, справа наліво) маємо справу.

При початковому завороті (на 180°) за типом "гвинта з правою різьбою" сичуг буває покритий великим  сальником. Якщо ж після розтину  черевної стінки через розріз видно  нічим не вкритий сичуг, то це може бути або при простому зміщенні його, або при завороті його вправо чи вліво на 360°. У цих випадках великий сальник зміщується вперед і лежить у місці переходу книжки в сичуг. Для уточнення діагнозу слід пам'ятати, що при простому зміщенні сичуга після розтину його стінки і видалення частини рідини великий сальник самостійно зісковзує з указаного органа, тоді як при скручуванні його сальник займає своє звичайне місце тільки після того, як він буде розправлений.

Крім того, з метою уточнення  діагнозу досліджують рукою передню  частину черевної порожнини. Якщо пілорус пропальповується з правого боку, то це вказує на те, що є заворот сичуга вправо. У такому випадку зміщують пілорус донизу і вздовж правої черевної стінки.

Коли ж пілорус лежить лівіше й ближче до серединної площини тіла тварини, то це заворот сичуга вліво. У такому випадку орган розкручують  зміщенням пілоруса донизу і вліво. Свідченням того, що сичуг розправлений і займає своє анатомічне положення, є те, що через рану черевної стінки стає видно великий сальник і  дванадцятипалу кишку.

Якщо в момент операції встановили в сичузі накопичення піску, то в  його порожнину вводять 0,5—1,0 л вазелінового (парафінового) масла й перемішують останнє з указаним вмістом.

Слід відмітити, що після видалення  рідкого вмісту розправити заворот  сичуга легко, а інколи всі намагання  залишаються невдалими. Тому, якщо встановлене  зміщення сичуга вправо із заворотом  — прогноз обережний; при ускладненні  хвороби виразками сичуга, перитонітом, періодичною тимпанією, захворюванням печінки, тривалою гіпохлоремією (зниження в крові вмісту хлора) — прогноз несприятливий.

Перебіг ранового процесу в післяопераційний період погіршується, якщо є такі супутні захворювання, як ендометрит, тривала затримка посліду, рецидивуюча тимпанія, діарея, дифузний перитоніт, велике накопичення піску або землі в передшлунках.

Післяопераційний  догляд. Для покращення роботи серця застосовують кофеїн, усередину — парафінове (вазелінове) масло для видалення залишків піску із сичуга. Призначають засоби, які поліпшують соковиділення й моторику сичуга, а також антибіотики. Лікування слід направляти на усунення дефіциту хлору та зневоднення організму. Для цього внутрішньовенно вводять 10 %-ний розчин натрію хлориду в дозі 250—500 мл. Внутрішньо задають 50—100 г натрію хлориду із 10 л води. Одночасно призначають препарати для ліквідації енергетичного дефіциту, інтоксикації, патології печінки: спазмолітики, транквілізатори, глюкокортикоїди. Всередину вливають 3—5 л вмісту рубця здорової корови. Згодовують якісне сіно, коренебульбоплоди, вітамінні та мінеральні премікси.

 

 

3.2.8 Пункція шлунка (гастроцентез) в собаки й кішки.

Показання. Сильне розширення шлунка, заворот шлунка, коли неможлива декомпресія за допомогою кишкового зонда.

Фіксація в стоячому положенні.

Знеболювання. Анестезія, як правило, через сильний вплив на загальний стан тварини не є обов'язковою, або можна застосовувати інфільтраційну анестезію в місці пункції, нейролептаналгезію.

Техніка операції. Троакар або коротко загострену довгу голку (10—20 см) з широким просвітом (1—5 мм) уводять через черевну стінку глибоко в шлунок у місці найсильнішого випинання черевної стінки в ділянці шлунка, яке може знаходитися як з правого боку, так і з лівого. Газ, який часто виділяється разом з рідиною й невеличкими шматочками корму, необхідно аспірувати відсмоктувальним насосом. При закупорці просвіту голки або гільзи троакара його прочищають мандреном або стилетом. Коли це не допомагає, необхідно робити повторні проколи.

При завороті шлунка після екстреного втручання — пункції — необхідно  провести лапаротомію для усунення завороту й гастропексію для виключення рецидивів.

 

 

3.2.9 Розтин шлунка (гастротомія) в дрібних тварин.

Показання. Видалення сторонніх тіл із шлунка або кінцевої частини стравоходу.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Застосовують наркоз та інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, ін'єктують нейролептик. З метою профілактики післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за методом В. В. Мосіна.

Техніка операції. Лапаротомію виконують по білій лінії або парамедіанно в обхід прямого м'яза черева, між мечоподібним хрящем і пупком. Довжина розрізу — 10 см. Уводять руку в черевну порожнину й витягують шлунок на рівень операційної рани. Пальцями захоплюють стороннє тіло, яке пальпують через стінку шлунка. Розріз стінки шлунка проводять, орієнтуючись на розмір стороннього тіла. Якщо пропальпувати стороннє тіло не вдається, тоді шлунок витягують якомога більше в операційну рану, ізолюють його стерильними серветками й виконують розріз бокової стінки між малою й великою кривизною, вибираючи ділянку без  великих судин. Спочатку скальпелем розтинають серозно-м'язовий шар, а потім слизову оболонку, яка випинається, розрізають ножицями. Стороннє тіло витягують пальцями або корнцангом. Уміст шлунка, що витікає, видаляють ватно-марлевими тампонами.

Рану шлунка зашивають двоповерховим  швом: спочатку швом Шмідена, а потім  — Плахотіна-Садовського чи Ламбера. Черевну стінку зашивають дво- або  триповерховим швом. На очеревину накладають швацький шов, потім цей самий шов — на апоневрози м'язів білої лінії й вузловий шов — на шкіру.

Післяопераційний  догляд. Перший день тварині дають воду. Протягом наступних трьох днів після операції згодовують слизові супи, а потім поступово починають переводити на звичайний раціон. Шви знімають на 8—10-й день.

 

 

3.2.10 Оперативне лікування перекручування шлунка й сильного його розширення в собаки й кішки.

Показання. Перекручування шлунка (сильна тимпанія) потребує екстреного хірургічного втручання.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, ендотрахеальний наркоз. У деяких випадках застосовують тільки інфільтраційну анестезію.

Техніка операції. Спочатку усувають шокові явища. Особливу увагу слід приділити порушенню водно-сольового (електролітного) балансу й кислотно-лужної рівноваги. Застосовують серцеві глікозиди (70 % терапевтичної дози) й верапаміл (0,1 мг/кг), при аритмії серця — лідокаїн (1—4 мг/кг) шляхом повільного внутрішньовенного введення або крапельного вливання.

Необхідно спробувати виконати декомпресію  шлунка за допомогою шлункового зонда. При успішній декомпресії у випадку розширення шлунка хірургічне втручання можна не проводити. Після цього необхідно уважно слідкувати за станом пацієнта. Якщо зонд не вдається ввести в шлунок, його не витягують, а залишають на місці й знову просувають уперед після репозиції.

Якщо декомпресію зондом не вдалося  виконати, то проводять медіанну лапаротомію (позадупупкову або передпупкову), а потім кровопускальною голкою або троакаром виконують пункцію шлунка, щоб знизити тиск у сильно здутому шлунку. Асистент марлевими компресами захоплює стінку шлунка, яка розслабляється, й утримує в цьому положенні, щоб на місце проколу можна було накласти кисетний шов. Зверху останнього накладають вузловий шов Ламбера.

При перекручуванні шлунка його розправляють круговими рухами. Для цього шлунок захоплюють поблизу пілоруса рукою, яку вводять між стінкою шлунка й реберною дугою. Спочатку витягають тільки частину дванадцятипалої кишки, що прилягає до пілоруса. При цьому перевіряють і за необхідності виправляють положення селезінки, дванадцятипалої кишки й сальника.

Після вправлення шлунка для спорожнення  й промивання використовують шлунковий зонд. Якщо за допомогою зонда або довгих кульових щипців не вдається витягнути великі шматки корму, роблять гастротомію.

Гастротомія. При зміненні кольору  стінки шлунка в ділянці великої  кривизни в результаті стискування лівої шлунково-сальникової вени, викликаного перекручуванням шлунка, розріз роблять посередині між малою й великою кривизною. Кровопостачання цієї ділянки частково здійснюється короткими шлунковими артеріями через ліву шлункову артерію. Розріз шлунка роблять паралельно великій кривизні так, щоб можна було відсмоктати рідину, яка є в шлунку. Після видалення вмісту шлунка на рану останнього накладають двоповерховий кишковий шов. На перший поверх — шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського.

Якщо стінка шлунка в ділянці  великої кривизни має неприродний  колір (від синє-сірого до зеленуватого), або в результаті надмірного розтягування стала дуже тонкою, то нежиттєздатну  частину стінки занурюють у порожнину  шлунка й здорові тканини (над  зануреною ділянкою шлунка) з'єднують  серозно-м'язовим швом.

Післяопераційний догляд. Регуляція кровообігу й заміщення рідини. При гастротомії тварин два дні не годують. У подальшому денну норму корму ділять на 4 порції. Пов'язку змінюють залежно від ситуації.

3.2.11 Гастропексія в собаки й кішки.

Показання. Профілактика рецедивуючого перекручування шлунка (Torsio ventri- culi). Профілактична гастропексія - процедура, при якій шлунок (gastro) встановлюється в постійне положення (pexy) так, щоб він не могл обертатися навколо своєї осі (тобто скручуватися)