Операции на ЖКТ у домашних животных

Розріз паралельно реберній дузі частіше виконують у коней при оперативному доступі до сліпої кишки, а в собак при доступі до печінки.

Розріз у пахвинній ділянці роблять при крипторхізмі, оваріоектомії телиць, а також при оперативному доступі до низхідного відділу ободової кишки в поросят за відсутності прямої кишки й утворення штучного анального отвору.

 

 

3.1.2 Розтин бокової черевної  стінки.

Ці розрізи застосовують при  втручаннях на рубці, яєчниках, кесаревому розтині, при оперативному доступі  в коней до малої ободової кишки  тощо. Вони більш раціональні, особливо у великих тварин, тому що більшою  мірою, ніж нижні, усувають небезпеку утворення післяопераційних пролапсів, евентрацій, гриж і спайок кишок з очеревиною.

При лапаротомії бокової черевної стінки застосовують кілька способів: паракостальний, паралюмбальний, нижче  голодної ямки й в центрі голодної ямки.

Паракостальний розріз роблять паралельно останньому ребру при румінотомії, зміщенні сичуга вліво або вправо тощо. У цьому випадку всі шари черевної стінки розтинають у тому ж напрямку, що й шкіру. Розріз починають на відстані 10 см від поперечнореберних відростків поперекових хребців, відступивши від останнього ребра 3—5 см. Довжина розрізу 18—20 см. У великих тварин розсікають шкіру, поверхневу й жовту черевні фасції, зовнішній і внутрішній черевні м'язи, поперечний мускул, поперечну фасцію та очеревину. У дрібних тварин, як правило, м'язи не розсікають, а розпрепаровують тупим методом за ходом їх волокон. Оголивши очеревину, захоплюють її в складку пінцетом, ножицями роблять у ній невелике віконце, а потім під контролем введених у черевну порожнину пальців, розріз збільшують.

На рану накладають у дрібних  тварин двоповерховий шов (перший поверх — на очеревину й усі шари, включаючи внутрішній косий черевний м'яз, — безперервний; другий — на зовнішній косий черевний м'яз і  шкіру — вузловий), у великих  тварин триповерховий (перший поверх —  безперервний шов на очеревину, поперечну  фасцію й поперечний м'яз; другий —  безперервний шов на внутрішній і  зовнішній косі черевні м'язи; третій — переривчастий шов на фасції й шкіру).

Паралюмбальний розріз інколи застосовують при румінотомії, операціях на нирках, яєчниках та інших. Виконують горизонтальний розріз довжиною 15 см і на З— 5 см нижче поперечнореберних відростків поперекових хребців. При цьому розрізі роз'єднують за ходом волокон тільки верхню частину внутрішнього косого м'яза живота. Інші м'язи не пошкоджуються.

Недоліком цього способу є те, що при румінотомії збільшується відстань до сітки, тому у великих  тварин проникнути в сітку практично  неможливо. Крім того, виникає загроза пошкодження великих судин і нервових стовбурів.

Шви накладають як і при паракостальному  способі.

Розріз у центрі голодної ямки застосовують при оваріоектомії в корів  і при доступі до малої ободової кишки в коня (лівий бік). Довжина розрізу 15 см. М'язи, як правило, роз'єднують тупим способом за ходом волокон, що виключає необхідність накладання швів на м'язи. Шви накладають тільки на очеревину, фасції й шкіру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2 Операції на шлунку і передшлунках

 

3.2.1 Прокол рубця (руміноцентез).

Показання. Виконують при тимпанії рубця. Операцію інколи роблять в екстреному випадку на місці пригоди одночасно багатьом тваринам. При пінистій тимпанії руміноцентез не застосовують, тому що виділення газів неможливе. Це пояснюється тим, що гільза постійно забивається кормовими масами, змішаними з газами.

Фіксація. Пункцію рубця легко здійснити як у стоячому, так і в лежачому положенні тварини.

Знеболювання. У поодиноких випадках проводять інфільтраційну анестезію в точці виконання пункції, застосовують нейролептаналгезію. При масовому захворюванні знеболювання не застосовують.

Інструменти. Троакар, для великих тварин  із діаметром гільзи 1 см, а для дрібних — 0,4— 0,5 см.

Техніка операції. Точка пункції — центр лівої голодної ямки. Оскільки її межі при тимпанії рубця визначити важко, пункцію роблять на середині горизонтальної лінії, яка з'єднує нижній край маклака з останнім ребром. Приклавши в цій точці до шкіри вістря троакара, ударяють долонею по ручці з такою силою, щоб зразу перфорувати всі шари черевної стінки й прилеглу стінку рубця.

Якщо шкіра дуже товста, її попередньо розрізають або проколюють гострокінцевим скальпелем. Вістря троакара повинно бути спрямоване на ліктьовий суглоб правої грудної кінцівки. Інструмент вводять до упору в щиток, який є на гільзі. Притискуючи щиток до черевної стінки, витягують стилет з гільзи. Гази із рубця видаляють поступово, прикриваючи час від часу ватним тампоном або пальцем отвір гільзи. Швидке видалення газів може викликати непритомність унаслідок відтікання крові від мозку, що призведе до раптового падіння тварини. Гільзу, яка закупорилася кормовими масами, прочищають стилетом або ґудзикуватим зондом.

Після повного видалення газу із рубця, через гільзу троакара в його порожнину вливають 300—500 мл протибродильного й дезінфікуючого розчину (1—2 % розчини  молочної та оцтової кислот, іхтіолу, креоліну або лізолу, 0,5 % розчин формаліну  тощо).

Після вливання розчинів через канал  гільзи, в останню вставляють стилет і тільки після цього виймають троакар. Витягування безпосередньо гільзи є найгрубішою помилкою, яка призводить до потрапляння кормових мас у черевну порожнину. У момент витягування троакара черевну стінку притискують долонею, чим також запобігають інфікуванню черевної порожнини.

Місце проколу замазують 5 % спиртовим  розчином йоду й заклеюють кулькою  з вати, просоченою колодієм, або  наносять аерозольний препарат кубатол, який утворює плівку.

 

 

3.2.2 Румінотомія (розтин рубця).

Показання. Румінотомія (розтин рубця) найчастіше показана при травматичному ретикуліті та ретикулоперитоніті. Операція ефективна на ранніх стадіях захворювання.

Румінотомію проводять при стійких  завалах рубця, пінистій тимпанії, коли звичайні консервативні методи лікування  не дають позитивних результатів. Показана румінотомія й при отруєннях, викликаних нагромадженням у рубці  токсичних або недоброякісних кормових мас і зерна. За допомогою цієї операції можна проникнути в книжку й промити її.

Румінотомія — один із найраціональніших методів лікування закупорки книжки, її виконують також із метою видалення сторонніх предметів із рубця (пісок, гравій, синтетичні вірьовки, які спресовані в рубці тощо).

Операцію роблять із діагностичною  метою, щоб уточнити діагноз.

Якщо немає негайних показань, тварині  протягом 12 год призначають голодну дієту.

Фіксація. Румінотомію проводять на тварині в стоячому положенні з додатково фіксованою лівою тазовою кінцівкою, за винятком тих випадків, коли вона не може піднятися.

Знеболювання. Для знеболювання виконують наркоз, інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, паравертебральну або паралюмбальну провідникову анестезію, нейролептаналгезію. З метою профілактики перитоніту проводять надплевральну новокаїнову блокаду черевних нервів і симпатичних пограничних стовбурів за методом В. В. Мосіна.

Техніка операції. Вона складається з таких етапів:

1) лапаротомія; 

2) дослідження органів черевної  порожнини; 

3) виведення й фіксації рубця;

4) видалення кормових мас і  сторонніх предметів із рубця  й сітки;

5) накладання швів на рубець  і черевну стінку.

Обирають найближчий шлях до сітки  для того, щоб витягнути із неї  сторонні тіла рукою, введеною через  розріз черевної стінки й рубця.

Найраціональнішим  операційним  доступом є паракостальний.

Залежно від розміру тулуба тварини  розріз можна робити високий або  низький.

У тварин із відносно коротким тулубом  застосовують вертикальний розріз завдовжки 15—20 см, верхній кінець якого повинен  бути на 10—12 см нижче від вільного кінця поперечнореберного відростка першого поперекового хребця і на 3—4 см позаду від останнього ребра (високий розріз).

У тварин із довгим тулубом краще  робити вертикальний низький розріз. Верхній кінець його має бути на 20—22 см нижче від вільного поперечнореберного відростка першого поперекового хребця й на 3—4 см від останнього ребра.

Лапаротомія. Розтинають шкіру із підшкірною клітковиною, поверхневу фасцію з підшкірним м'язом живота; жовту фасцію із зовнішнім косим черевним м'язом, внутрішній косий черевний м'яз, і тільки поперечний мускул із поперечною фасцією роз'єднують тупим методом за ходом розміщення волокон.

Очеревину захоплюють двома хірургічними пінцетами, підтягують у рану і розтинають ножицями. В утворений отвір вводять  два пальці й розріз очеревини  збільшують за допомогою ножиць.

При діагностичних операціях, а  також при операціях із приводу  травматичного ретикуліту або ретикулоперитоніту, перед румінотомією проводять ревізію  органів черевної порожнини 

Дослідження органів  черевної порожнини. Проводять ревізію органів черевної порожнини, визначають ступінь наповнення рубця й розмір лівої та правої нирок.

У лівій частині черевної стінки, спереду від розрізу, старанно пальпують  верхівку селезінки, і якщо немає  спайок, доходять до діафрагми й  визначають стан сітки.

Потім просувають руку за край сальника, який утворює складку, що йде вниз і вперед від правого маклака, й досліджують праву частку печінки.

Медіанніше й дещо нижче останньої  знаходять книжку. За наявності травматичного  ретикулоперитоніту виявляють спайки й встановлюють їхній характер. Пухкі  фібринозні спайки руйнують. Із метою  їхнього запобігання утворення  рекомендують вводити в черевну  порожнину протеолітичні ферменти. Щільні фібринозні спайки не роз'єднують, тому що операція супроводжується великою травмою й не завжди практично можна її виконати.

Виведення рубця  через розріз та його фіксація. Існує кілька способів фіксації рубця:

• за допомогою спеціальних фіксаторів (П. П. Герцен, О. І. Черненко, П. А. Алексеев, К. А. Петраков та ін.)
• за методом Харківської державної зооветеринарної академії
• за методом В. Р. Тарасової.

Використання спеціальних фіксаторів рубця значно прискорює виконання цієї операції, але вони не забезпечують повного запобігання потраплянню кормових мас у рану і в черевну порожнину.

За методом Харківської зооветеринарної  академії для фіксації рубця використовують гачки-кішки та гумовий лист розміром 40x40 см. У центрі цього листа вирізують овальний отвір (18x9 см), а по кутах — невеликі отвори для прикріплювання шворок завдовжки 1 м кожна.

За методом В. Р. Тарасової  витягнуту складку стінки рубця підшивають по одному стібку у верхньому й нижньому кутах рани й по одному — посередині лівого й правого країв рани. При накладанні шва слизову оболонку не проколюють. Фіксовану стінку рубця розсікають зверху донизу на довжину до 10 см й після старанного очищення слизової оболонки тампоном, який змочують розчином етакридину лактату 1:1000, розправляють в боки й краї її підшивають вузловими стібками до шкіри. Накладати шов починають з верхнього кута рани. Відстань між стібками 3—4 см. Після цього знову розсікають на таку ж довжину рубець і підшивають до шкіри. Так роблять до того часу, доки підшита стінка рубця повністю не закриє всю шкірну рану.

Видалення кормових мас і сторонніх  предметів із рубця й сітки. Проникають рукою в порожнину рубця.

Якщо операцію роблять із приводу  отруєння або пінистої тимпанії, то повністю видаляють вміст рубця, а якщо з інших причин, то — 2/3 його.

Рідкий вміст видаляють сифоном, використовуючи гумову трубку завдовжки 1,5 м і діаметром 5 см.

У тих випадках, коли повністю із рубця  були видалені кормові маси, в його порожнину перед накладанням  швів уводять настоянку сіна або  кормові маси, взяті з рубця  здорової тварини, щоб поповнити  рубець мікрофлорою.

При підозрі на травматичний ретикуліт або ретикулоперитоніт основною метою оперативного втручання є видалення стороннього тіла із сітки. Тому останню досліджують старанно, звертаючи увагу на ущільнені ділянки її стінки. Якщо стороннє тіло проникло в стінку сітки, його обережно витягують пальцями. Видаляють також і ті предмети, які вільно лежать у сітці й рубці. Якщо в стінці сітки є абсцеси, їх розтинають скальпелем у місці найбільшої флуктуації з боку порожнини сітки з подальшим промиванням порожнини абсцесу антисептичним розчином за допомогою шприца Жане або кружки Есмарха. На завершення в порожнину сітки вливають 1—2 л 1,0 %  розчину іхтіолу.

При закупорці книжки через отвір із сітки пальцями проникають у книжку і намагаються розім'яти її вміст. Потім у книжку вводять гумову трубку й під тиском вимивають її вміст. Для цього можна використовувати 1,0 % розчини іхтіолу, калію перманганату або водопровідну воду.

Накладання швів на рубець і черевну стінку. Стерильним тампоном, який змочують фізіологічним розчином або розчином етакридину лактату 1:1000, обмивають краї рани від згустків крові та частинок корму.

Накладати дво- або триповерховий  шов на рану стінки рубця.

На перший поверх накладають безперервний шов Шмідена із шовку № 6, при цьому голку вколюють з боку слизової оболонки, а виколюють на серозній, тобто прошивають усі шари стінки рубця. Поверхню першого шва присипають антибіотиками.

На другий та третій поверхи накладають серозно-мускульний шов Плахотіна-Садовського або Ламбера. Після накладання швів рану стінки рубця зрошують теплим 0,5%  розчином новокаїну з антибіотиками.

Рану черевної стінки зашивають триповерховим швом, попередньо вливши в черевну порожнину 150—200 мл 0,5 % розчину новокаїну з антибіотиками. На очеревину, поперечну фасцію й поперечний мускул накладають швацький шов із шовку № 6.

На внутрішній і зовнішній черевні косі мускули накладають швацький або матрацний шов із шовку № 6.

Шкіру зашивають переривчастим вузловим швом із шовку № 8. Перед накладанням швів рану черевної стінки присипають антисептичною присипкою.