Операции на ЖКТ у домашних животных

Фіксація. Тварину фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Виконують медіанну лапаротомію. Подальші маніпуляції виконують після усунення перекручування шлунка. Потім резектують жирову подушку в серцеподібній зв’язці. Переддвер'я пілоруса захоплюють вологим компресом (зволожують антисептичним розчином) або м'яким затискачем і, не повертаючи, зміщують до переднього кута лапаротомної рани. На очеревину, поперечну фасцію й білу лінію в краніальній частині лапаротомної рани накладають вузловий шов (шовний матеріал, що повільно розсмоктується або не розсмоктується, № 3), яким захоплюють стінку шлунка (прошиваючи серозно-м'язовий шар) на протязі 4—5 см у ділянці, не насиченій кровоносними судинами, з найменшим натягом.

Потім повністю закривають лапаротомну  рану звичайним способом.

 

 

3.2.12 Часткова резекція стінки шлунка в собаки й кішки.

Показання. Сторонні тіла, виразка, некроз стінки шлунка, новоутворення тощо.

Фіксація. Пацієнта фіксують у спинному положенні.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Виконують передпупкову медіанну лапаротомію. Рукою, введеною в черевну порожнину, сальник зміщають у бік. Стороннє тіло захоплюють через стінку шлунка в тому місці, де найменше кровоносних судин, і шлунок якомога більше витягують у лапаротомну рану. При цьому стороннє тіло фіксує асистент. Можна також, якщо дозволяє ситуація, утримувати стороннє тіло за допомогою м'якого шлункового або кишкового жома, яким затискають стінку шлунка нижче стороннього тіла.

Стінку шлунка розсікають над стороннім  тілом. Після розтину серозної й  м'язової оболонок і підслизового шару слизова оболонка випинається в розріз. Її розсікають і захоплюють двома м'якими затискачами. Стороннє тіло витягують, не забруднюючи серозної оболонки. При цьому слизова оболонка залишається в припіднятому положенні між двома затискачами. Рідину, яка є в шлунку, відсмоктують.

Патологічно змінену частину шлунка витягують і також фіксують м'якими  затискачами в межах здорових тканин. При порушенні місцевого кровообігу й небезпеки розвитку некрозу тканин темну ділянку інвагінують (занурюють у порожнину шлунка), і здорові тканини між собою зшивають швацьким або матрацним швом, яким прошивають серозну й м'язову оболонки неушкодженої стінки шлунка.

Інші видимі ділянки вирізають  у формі еліпса. У цих випадках рани закривають двоповерховим швом. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського.

Після цього шлунок вправляють у  черевну порожнину, а на лапаротомну  рану накладають двоповерховий шов.

Післяопераційний  догляд. Протягом 2—3-х днів після операції тварину не годують, але парентерально вводять рідину.

 

 

3.2.13 Розтин пілоруса (пілороміотомія) в собаки й кішки.

Показання. Пілороспазм.

Фіксація. Залежно від операційного доступа тварину фіксують на спині або лівому боці.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Виконують медіанну передпупкову лапаротомію або паракостальну з правого боку.

Через рану витягують шлунок й дванадцятипалу кишку і пальпацією визначають положення  пілоруса. У цьому місці роблять  поздовжній розріз серозної оболонки й поверхневого шару м'язів (поздовжній шар — stratum longitudinale) з протилежного боку від брижі. Розріз ведуть до точки, яка знаходиться дещо за пілорусом, у бік шлунка й дванадцятипалої кишки. Товщину шару циркулярних м'язів можна визначити за допомогою тупого гемостатичного пінцета.

Через утворений отвір циркулярні м'язи розрізають ножицями, доки слизова  оболонка не почне випинатися по всій довжині розрізу. На рани шлунка й дванадцятипалої кишки шви можна не накладати.

Якщо слизова оболонка випинається  сильно, краї розрізу м'язової оболонки можна зшити в поперечному напрямку стібками вузлового шва. Останні накладають на достатньо великій відстані.

При випадковому розтині слизової оболонки виконують пілоропластику. Для цього вище й нижче місця ушкодження накладають кишкові жоми й розтинають слизову оболонку за напрямком розрізу. Рану слизової оболонки з'єднують поперек напрямку розрізу двоповерховим швом. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера.

Після цього пілорус поміщають  у черевну порожнину, а лапаротомну  рану закривають двоповерховим швом.

Післяопераційний догляд. Тварину годують часто, невеликими порціями.

 

 

 

 

 

3.3 Операції на кишечнику

 

 

3.3.1 Розтин кишки (ентеротомія) .

Показання. Обтураційна кишкова непрохідність (стороннє тіло), пухлини, безоари в овець.

Фіксація. Тварину фіксують у спинному або боковому лежачому положенні, залежно від локалізації й величини предмета, що закупорює просвіт кишечнику.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтративна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Після медіанної лапаротомії вводять руку в черевну порожнину й зміщують сальник краніально. Знаходять уражену ділянку кишечнику й підтягують у рану. Черевну порожнину ізолюють стерильними серветками. Темно-синій або темно-червоний колір стінки кишечнику свідчить про нежиттєздатність кишкової петлі. У такому разі її необхідно резектувати. Якщо показання для резекції відсутні, то виконують ентеротомію.

У кількох сантиметрах перед  місцем обтурації й за ним накладають по одному кишковому жому таким чином, щоб можна було виконати розтин стінки кишечнику по поздовжній осі з  боку, протилежному брижі. Перед накладанням  кишкових жомів легкими рухами пальців  відтісняють вміст кишки в  боки від наміченої ділянки розтину. Розріз роблять таким чином, щоб можна було відсмоктати або висушити тампонами рідкий вміст кишечнику.

За наявності в кишечнику  твердого обтуруючого тіла, розріз роблять по всій його довжині, щоб під час його видалення рана не розривалася далі.

Якщо кишка зібрана в складки, то її, як правило, розсікають у кількох  місцях. Потім розсікають обтуруюче  тіло (як правило, це нитки, бинт, панчоха  тощо) і легко натягуючи, витягують  невелику частину предмета. І так частинами його повністю видаляють. Коли обтуруючим тілом є нитка, ретельно досліджують ротову порожнину й порожнину глотки, оскільки її кінець може застрягнути там.

При безоарі (стороннє тіло в шлунку з неперетравних часток) циліндричної (ковбасоподібної) форми розріз роблять такої форми й такої довжини, щоб конгломерат (волосся, трава тощо) можна було видалити з обох частин за допомогою гемостатичного пінцета.

Після видалення стороннього тіла на рану стінки кишечнику накладають двоповерховий шов. На перший поверх накладають шов Шмідена, а на другий — Ламбера або Плахотіна-Садовського. Кишкові жоми знімають. Стінку кишечнику за необхідності протирають тампонами, змоченими антисептичним розчином. Рану кишечнику прикривають сальником, який підшивають до серозної оболонки стінки органа 2—3-ма стібками вузлового шва із кетгуту № 2, прошиваючи тільки серозно-м'язовий шар. Петлю кишечнику вправляють у черевну порожнину.

На лапаротомну рану накладають шви.

Післяопераційний догляд. Парентеральне заміщення рідини. При необхідності застосовують захисну пов'язку. Два дні після операції тварині не дають воду, а три дні — не годують. Далі згодовують супи, молоко. Починаючи з 5—6-го дня, тварин переводять на звичайний раціон.

 

 

3.3.2 Резекція кишки. 

Показання. Операцію роблять при некрозі петлі кишечнику, викликаного ущемленою грижею, інвагінацією, заворотом, пухлинами, сторонніми тілами тощо.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому боковому або спинному положенні залежно від місця знаходження ураженого відділу кишечнику.

Знеболювання. Застосовують поєднаний наркоз, паралюмбальну або паравертебральну провідникову анестезію, інфільтраційну анестезію по лінії розрізу та ін'єктують нейролептик. Для профілактики післяопераційного перитоніту виконують надплевральну новокаїнову блокаду за В. В. Мосіним.

Техніка операції. Місце лапаротомії визначають за локалізацією пошкодження. Можна застосувати медіанний, парамедіанний, паракостальний розріз, а у великих тварин — найчастіше в ділянці голодної ямки або на інших ділянках здухвини. Головна умова, якої необхідно дотримуватися, — резекція в межах непошкоджених тканин і достатнє забезпечення кровопостачання кукс кишки.

Лапаратомію проводять у певних місцях доступів до різних відділів кишечнику. Після лапаротомії рукою проникають у черевну порожнину, дістають пошкоджену петлю й ізолюють її стерильними серветками, руками відтісняють у боки від ушкодженої ділянки вміст кишечнику. Після цього в межах здорових тканин, відступивши від меж пошкодженої ділянки, по боках від наміченого місця резекції накладають кишкові жоми під кутом до стінки кишечнику. Другу пару жомів накладають безпосередньо біля пошкодженої ділянки, але в межах здорових тканин, на відстані 4—5 см від перших; при цьому кишковий вміст відтісняють у напрямку пошкодженої ділянки. Потім на судини брижі, які потрапляють під розріз, накладають по дві лігатури, відстань між якими — 2 см. При резекції малої ободової кишки в коня, яка в брижі має товстий шар жирової клітковини, необхідно накладати лігатури на судини за межами артеріальних дуг (судини першого порядку) на відстані 15 см від кишки. Аналогічно слід діяти при резекції великих ділянок тонкого відділу кишечнику (методи накладання лігатур на судини залежать від величини ділянки, яку видаляють). При розтині значної ділянки кишкової петлі лігатури накладають на магістральний стовбур, який забезпечує кров'ю зазначену ділянку кишки.

Прямими ножицями, відступаючи від  кишкових жомів 1,5 см, паралельно останнім і між ними, розтинають ділянку кишки в косому напрямку так, щоб протилежно брижі вона була вирізана на більшому протязі. Такий метод резекції забезпечує краще кровопостачання й проходження вмісту. Судини брижі розтинають ножицями між двома лігатурами. Слизову оболонку обох кукс старанно очищають від залишків вмісту, злегка протираючи її ватно-марлевими тампонами, змоченими розчином етакридину лактату 1: 1000, або фурациліну 1: 5000.

Під час проведення операції ділянку  петлі кишки, яка знаходиться  назовні, постійно зволожують фізіологічним  розчином, щоб серозна оболонка не пересихала.

Після резекції приступають до з'єднання  кукс резектованої ділянки кишечнику. На рану брижі накладають швацький шов.

Після цього в черевну порожнину  вливають 0,5 %-ний розчин новокаїну  з антибіотиками. Лапаратомну рану закривають дво- або триповерховим швом.

Післяопераційний  догляд. Тваринам у післяопераційний період у раціон вводять легкоперетравні вуглеводисті корми. На другий день призначають курс антибіотикотерапії.

 

 

3.3.3 Ушивання ран кишки.

Показання. Поодинокі або численні ураження стінки кишечнику. Часто порушують цілісність стінки кишечнику при кастрації самок в момент неправильної перфорації черевної стінки, а також при кастрації самців відкритим кривавим методом, якщо в них були інтравагінальні грижі.

Фіксують та знеболюють так само, як і при ентеротомії в дрібних тварин.

Техніка операції. Залежно від величини та кількості уражень вибирають різні варіанти. Проводять лапаротомію й дістають пошкоджену кишку. Пальцями зміщують уміст кишечнику в боки від рани й на нього накладають кишкові жоми по боках від рань. Краї рани очищають від залишків кишкового вмісту та тампонами, змоченими антисептичним розчином. Після цього приступають до накладання швів на рану. При цьому дотримують суворої ізоляції черевної порожнини з метою запобігання забрудненню. Для цього кишкову петлю обкладають стерильними серветками. Невеликі рани зашивають одноповерховим серозно-м'язовим швом (Ламбера або Плахотіна-Садовського). При його затягуванні анатомічним пінцетом завертають краї рани в просвіт кишечнику, щоб було повне прилягання серозних оболонок. Великі поздовжні рани зашивають двоповерховим швом (перший поверх — шов Шмідена, другий — Плахотіна-Садовського або Ламбера).

При дуже великих або численних  дефектах кишки виконують резекцію й застосовують кишкові анастомози.

Лапаратомну рану закривають дво- або  триповерховим швом.

 

 

3.3.4 Прокол сліпої (цекоцентез) та ободової (колоноцентез) кишок у коня.

Показання. Різке здуття кишок газами (метеоризм кишечнику), що становить загрозу життю від асфіксії.

Фіксація. Тварину фіксують у стоячому положенні.

Знеболювання. Як правило, знеболювання не застосовують. Лише норовистим коням ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Якщо спостерігається значне випинання в ділянці правої голодної ямки, сліпу кишку проколюють через центр голодної ямки. Точка вколу знаходиться на середині горизонтальної лінії, проведеної від маклака до останнього ребра. У цьому місці не проходять великі кровоносні судини черевної стінки. Прокол роблять в напрямку — вперед донизу і всередину до мечоподібного хряща.

Якщо дорсальна ліва частина великої ободової кишки випинається в ліву голодну ямку, точку для проколу знаходять в її центрі так само, як і справа.

При здутті вентральної лівої частини ободової кишки стінку черева проколюють зліва в нижньобоковій її ділянці, в місці найбільшого випинання. Троакар уколюють перпендикулярно до шкіри.

Пункцію проводять тонкими троакарами, але не можна використовувати стилети з трикутним вістрям, оскільки вони прорізують, а не проколюють стінку черева та кишки, що призводить до утворення гематоми, підшкірної емфіземи й особливо перитоніту, який закінчується, як правило, смертельним кінцем. Ураховуючи це, для операції необхідно застосовувати троакари з конусоподібним вістрям (його можна одержати, сточивши на точилі гострі грані стилета).

За відсутності троакара, його можна замінити голкою діаметром 2 мм, довжиною 7—9 см із старанно підігнаним до скосу голки мандреном.