Небанківські кредитні організації та їх роль в кредитній системі країни

Доходи фондів формуються з дивідендів і процентів за цінними  паперами, які є в їхніх портфелях, та з курсової різниці цих паперів. Витрати фондів визначаються виплатами  доходів за власними цінними паперами та змінами їх курсових різниць.

Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов'язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку. Тому ці акції одночасно "працюють" як чековий і як високодохідний депозит, що робить такі фонди дуже привабливими для інвесторів.

У розвинутих країнах  інвестиційні фонди є могутніми  фінансовими структурами, що відчутно конкурують з великими банками, страховими компаніями. Розвиток їх безпосередньо  пов'язаний з розвитком середнього класу в країні, зі зростанням його заощаджень та інвестиційних уподобань. Якраз через вказані фонди цей клас може зручно і вигідно реалізувати свої інвестиційні можливості. В Україні подібні фонди не відіграють відчутної ролі на грошовому ринку. Для їх розвитку немає достатніх передумов:

• немає того середнього класу, який формує масового дрібного інвестора, готового віддати свої заощадження В управління інвестиційним фондам;
• самі інвестиційні фонди не мають можливостей диверсифіковано розмістити мобілізовані капітали в надійні та високодохідні активи у зв'язку з нерозвиненістю фондового ринку.

Фінансові компанії мають ту характерну особливість, що мобілізовані звичайним для інвестиційних  посередників шляхом (через продаж своїх цінних паперів) кошти направляють  у позички фізичним та юридичним  особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній, наприклад автомобілів у компанії "Форд", меблів у магазинах конкретної торгової фірми тощо; на кредитуванні торговельних організацій під продаж ними товарів з відстрочкою платежу та ін. До групи фінансових компаній можна віднести також лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.

Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими  і невеликими за розмірами. Тому активи їх досить диверсифіковані, що сприяє послабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їх вкладників. Платіжне спрямування кредитів цих компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги фінансових компаній користуються сталим попитом у країнах з розвиненими ринковими економіками. Там ці компанії активно конкурують із банками, особливо у сфері споживчого кредиту.

 

 

1.2 Роль і місце небанківських  кредитних установ в фінансово-кредитній

системі різних країн

 

У сучасній економіці  важливу роль у спрямуванні коштів від суб'єктів, які заощадили, до суб'єктів позичальників відіграють небанківські фінансово-кредитні установи. У розвиненому ринковому господарстві вони вступають у пряму конкуренцію з банками, оскільки здатні надавати клієнтам такі самі послуги і забезпечувати при цьому більшу надійність вкладів. У зв'язку з цим, питання дослідження проблем розвитку небанківських кредитно-фінансових установ України є на сьогодні надзвичайно актуальним.

Небанківські фінансові  установи, акумулюючи кошти індивідуальних інвесторів і вкладаючи їх у різні економічні проекти, забезпечують рівновагу на ринку капіталів через погодження пропозиції і попиту на фінансові ресурси, перерозподіляють і знижують фінансові ризики, забезпечують підвищення ліквідності фінансових вкладень різних інвесторів внаслідок професійного управління залученими коштами [21,с.38-39]. Таким чином, крім досягнення власних комерційних цілей, небанківські фінансові установи сприяють вирішенню загальноекономічних завдань, економічному зростанню в країнах.

Для сучасної практики характерне використання різних моделей організації  і функціонування банківських систем зарубіжних країн. Банківські системи  різних країн, їх організаційна структура  та правове регулювання залежать від багатьох факторів, до яких поряд з історичними, політичними та національними традиціями, слід також віднести рівень розвитку товарно-грошових відносин у країні, загальний економічний розвиток, засоби регулювання грошового обігу тощо.

За сучасних умов практично  у всіх країнах з ринковою економікою створені й активно розвиваються дворівневі банківські системи, де на першому рівні функціонує центральний банк країни, який здійснює емісійну, нормотворчу, наглядову та інші види діяльності; на другому — діють комерційні банки, які займаються акумуляцією коштів компаній і підприємств, здійснюють різноманітні банківські операції.

У деяких країнах функціонують трирівневі банківські системи, до яких входять також кредитні інститути  небанківського типу (наприклад, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії тощо). До таких банківських систем належать системи Швейцарії, Японії. Слід зазначити, що до кредитно-банківської системи Німеччини, Франції, США, крім банків, входять також різні кредитні установи — Федеральне відомство нагляду за кредитною справою (Німеччина).

Комітети з банківської  регламентації і кредитних установ, а також Банківська комісія (Франція), Рада Керуючих Федеральної Резервної  системи. Федеральний комітет відкритого ринку, Управління Контролера грошового  обігу і Федеральна корпорація страхування депозитів (США).

Особливістю е й те, що в США переважають приватні кредитно-фінансові інститути (акціонерні), а в країнах Західної Європи та Японії поряд з приватними значне місце посідають напівдержавні, державні і кооперативні кредитно-фінансові установи.

У світовій банківській  практиці банківські системи розрізняють  також за характером здійснюваних послуг, сутністю банківських операцій, пов’язаних з широким впровадженням електронно-обчислювальної техніки й оргтехніки в банківську сферу. Так, європейські банки здійснюють іпотечні операції, широко використовуючи заставні. У США небанківські кредитні інститути мають такі самі юридичні права, що і банки. У Великій Британії кредитні інститути (небанківські установи) мають певні обмеження в банківській діяльності.

Специфіка побудови банківської  системи виявляється і в тому, що в окремих країнах Європи (Німеччині, Франції, Австрії, Італії) не існує чіткого  розмежування між комерційними та інвестиційними банками, що визначається становищем останніх на ринку цінних паперів. У Німеччині, наприклад, банки поєднують короткострокові, депозитно-позичкові і довгострокові інвестиційні операції. У США кредитні та інвестиційні банківські операції чітко розмежовані. Інвестиційні банки виконують операції з державними і корпоративними цінними паперами, а комерційним банкам заборонено виконувати операції на фондовому ринку з корпоративними цінними паперами. У Великій Британії функції комерційних та інвестиційних банків також чітко розділені. Інвестиційні банки мають право звертатися до Банку Англії за. централізованими кредитами і працюють із залученими коштами комерційних банків.

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних  банків:

• принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;
• принцип універсальності, коли будь-які обмеження на діяльність банків на грошовому ринку знімаються.

Принцип сегментування  чітко простежується в банківському законодавстві США та Японії, де банкам, по суті, заборонено здійснювати операції з цінними паперами корпорацій, з нерухомістю, страхові операції тощо. В більшості країн Західної Європи такі обмеження знято і банки другого рівня можуть надавати будь-які фінансові послуги на грошовому ринку.

Важливу роль в кредитній системі США відіграють банківські траст-відділи і трастові компанії, які здійснюють довірчі операції (управління за дорученням майном приватних осіб та виконання довірчих функцій для корпорацій). Крім того, ці установи  виконують роль агента по трансферу цінних паперів (передача права власності за акціями); реєстратора акцій; агента за облігаційними позиками тощо. Кредитні спілки (Credit Unions) та кооперативні банки (Cooperative Banks) США входять у Національну асоціацію кредитних союзів. Поряд з іншими небанківськими фінансово-кредитними установами вони активно працюють на фінансовому ринку США.

Ці фінансово-кредитні установи надають різноманітний  спектр фінансових послуг [8, с. 47]:

• надання кредитів: на купівлю чи ремонт автомобіля, яхт, моторних човнів та інших транспортних засобів; на купівлю будинків та іншого нерухомого майна; на консолідацію рахунків; на поточні домашні потреби та купівлю товарів домашнього вжитку; на отримання освіти; на ведення приватного бізнесу;
• обслуговування кредитних та дебетових карток (VISA, MasterCard) тощо; - приймання вкладів: на пайові, ощадні, ощадно-розрахункові («Share-Draft») і чекові рахунки фізичних та юридичних осіб; ощадні сертифікати CD, Jumbo, IRA, Jumbo-IRA, пенсійні (IRA), молодіжні, «Money Market», святкові, сімейні, дитячі та інші рахунки;
• здійснення розрахункових операцій та грошових переказів як у межах країни, так і за кордоном; продаж дорожніх чеків тощо;
• послуги АТМ-машин (банкоматів);

Крім того, кредитні спілки надають своїм членам додаткові послуги нефінансового характеру: продаж поштових та гербових марок; користування поштовою скринькою, факсом, електронною поштою; надання анкет для отримання різних документів; ламінування та ксерокопіювання документів; послуги нотаріуса, юриста, фінансових експертів та інших фахівців; персональні сейфи (соти); бази даних різноманітної інформації; розміщення оголошень на дошці спілки; консультаційні послуги; довірчі операції; планування спадщини і підготовка до пенсії; депозитарій; мікрофільмування; переклади з іноземних мов та багато інших нефінансових послуг [8, с. 47].

Розглянемо місце небанківських кредитних установ в фінансово- кредитній системі різних країн ЄС, типів закладів, що мікрокредити. Різні визначення відображені в різних правових формах, використовуваних провайдерами мікрокредитів . Мікрокредитування постачальників де розділити на декілька категорій: комерційні та ощадні банки, кредитні спілки, мікрофінансові організації небанківські фінансові установи, кредитні спілки, фонди та інші види некомерційних організацій. Мікрокредитування сектору в ЄС різноманітний, і з точки зору розміру і бізнес -моделей.

Небанківські установи часто надають мікрокредити бідним домогосподарствам, а мікрокредити для мікро- і малих підприємств, в основному, надають банки. Мікрокредитування провайдерами також варіюється залежно від того які продукти і послуги, що пропонуються, дозволене законодавством.

Ця різноманітність  пов'язана з нормативно - правовим середовищем в кожній країні. Деякі  держави - ​​члени Європейського союзу мають банківську монополію, яка означає, що кредитування обмежене тільки за безготівковим розрахунком. Є й винятки, так як деякі країни дозволяють певним небанківських установам надавати мікрокредити, незважаючи на банківські монополії. Слід зазначити, що законодавство ЄС у сфері небанківського кредитування забороняє тільки приймати депозити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

 

Кредитна система –  це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. 
Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

В останні роки на національних ринках позикових капіталів  розвинутих країн важливу роль стали  відігравати спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути, які  посіли важливе місце в накопиченні  та мобілізації грошового капіталу. До числа цих установ слід віднести страхові компанії, пенсійні фонди, позиково-ощадні асоціації, будівельні товариства, інвестиційні та фінансові компанії, благочинні фонди, кредитні спілки. Ці інститути суттєво потіснили банки в акумуляції заощаджень населення і стали важливим постачальником позикового капіталу.

Таким чином, неба́нківська кредитна установа — юридична особа, яка не є банком, надає одну або кілька фінансових послуг.

До небанківських фінансових установ належать:

• кредитні спілки;
• ломбарди;
• лізингові компанії;
• довірчі товариства;
• страхові компанії;
• установи накопичувального пенсійного забезпечення;
• інвестиційні фонди і компанії;
• інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Зростанню впливу спеціалізованих небанківських  установ сприяли три основні  передумови: зростання доходів населення  в розвинутих країнах, активний розвиток ринку цінних паперів, надання цими установами спеціальних послуг, які  не можуть надавати банки. Крім того, коло спеціалізованих небанківських установ (страхові компанії, пенсійні фонди) на відміну від банків можуть акумулювати грошові заощадження на довготривалі строки, а значить здійснювати довгострокові інвестиції. Основні форми діяльності цих установ на ринку позикових капіталів зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям та державі, мобілізації капіталу через всі види акцій, надання іпотечних та споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги. Вказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.