Небанківські кредитні організації та їх роль в кредитній системі країни

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 29 Ноября 2013 в 00:01, курсовая работа

Краткое описание

Метою даної роботи є дослідження фінансово-кредитних організацій та їх ролі в кредитній системі країни.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
визначення сутності небанківських фінансово-кредитних установ та походження даного терміну;
визначення ролі і місця небанківських фінансово-кредитних установ в кредитній системі різних країн;
аналіз державного регулювання, принципів та особливостей діяльності небанківських фінансово-кредитних установ в Україні;
дослідження проблем та перспектив розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в України

Вложенные файлы: 1 файл

nebank_kred_org.doc

— 261.00 Кб (Скачать файл)

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НЕБАНКІВСЬКИХ ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ  УСТАНОВ В УКРАЇНІ

2.1 Правове регулювання діяльності небанківських фінансово-кредитних установ

 

Діяльність небанківських фінансово-кредитних установ регулюється слідуючими законами України: «Про кредитні спілки», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про Національний Банк України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ін.

Метою державного регулювання  ринків фінансових послуг в Україні  є:

  • проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
  • захист інтересів споживачів фінансових послуг;
  • створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
  • створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
  • забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
  • додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
  • запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
  • контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
  • сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Державне регулювання  діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

1) ведення державних  реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

2) нормативно-правового  регулювання діяльності фінансових  установ;

3) нагляду за діяльністю  фінансових установ;

4) застосування уповноваженими  державними органами заходів  впливу;

5) проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання  ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринку банківських послуг - НБУ; щодо ринків цінних паперів та їх похідних –ДКЦПФР(Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку); щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

НБУ, ДКЦПФР і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України з метою  співпраці та координації своєї  діяльності зобов'язані проводити  оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами цих нарад складаються відповідні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України є центральним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання  ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основні завдання Держфінпослуг  у межах її повноважень такі:

  • проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;
  • розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;
  • здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства у цій сфері;
  • захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;
  • узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;
  • запровадження міжнародних правил розвитку ринків фінансових послуг;
  • сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Держфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань та у межах своєї компетенції:

  • бере участь у формуванні Програми діяльності КМУ та забезпечує її реалізацію;
  • бере участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Закону "Про Державний бюджет України" на відповідний рік;
  • здійснює реєстрацію фінансових установ та веде Державний реєстр фінансових установ;
  • здійснює реєстрацію та веде реєстр саморегулівних організацій;
  • визначає порядок ведення та веде реєстр аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;
  • дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг;
  • приймає нормативно-правові акти щодо особливостей створення, державної реєстрації, ліцензування та діяльності об'єднаної кредитної спілки тощо.

Держфінпослуг має право  в межах своїх повноважень:

1) вимагати під час  реєстрації фінансових установ  та ліцензування їх діяльності документи, визначені законодавством України;

2) одержувати в установленому  порядку від фінансових установ  звітність та іншу інформацію  згідно з законодавством, а від  підприємств, установ (у т. ч.  банків), організацій та громадян  — інформацію, необхідну для виконання покладених на Комісію завдань;

3) здійснювати інспектування  фінансових установ, а також  їх споріднених та афілійованих  осіб. Періодичність інспектування  встановлюється Комісією залежно  від типу фінансової установи;

4) вимагати від посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Комісії, надання пояснень, необхідної інформації та документів;

5) досліджувати дані  про клієнта фінансової установи  тільки з метою виконання завдань  нагляду;

6) застосовувати до фінансових установ, які не дотримуються законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, такі заходи впливу:

  • зобов'язати порушника вжити заходів до усунення порушення;
  • вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;
  • накладати штрафи відповідно до закону;
  • тимчасово зупиняти дію або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг;
  • відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати її тимчасову адміністрацію;
  • затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;
  • порушувати питання про ліквідацію фінансової установи тощо.

Щодо ліцензування діяльності фінансових установ: уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами:

  • страхової діяльності;
  • діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;
  • надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;
  • діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Особа, яка має намір  провадити певний вид господарської  діяльності з надання фінансових послуг, що ліцензується, особисто або через уповноважений нею орган чи особу звертається до уповноваженого органу із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися відомості  про особу заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код). У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їхнє місцезнаходження.

Уповноважений орган  здійснює нагляд за діяльністю відповідних  фінансових установ, приймає рішення  про видачу ліцензії або про відмову  у її видачі у строк не пізніше  ніж 30 календарних днів з дати надходження  заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

У ліцензії зазначаються:

1) найменування органу  ліцензування, що видав ліцензію;

2) вид господарської діяльності з надання фінансових послуг, на право провадження якого видається ліцензія;

3) найменування юридичної  особи;

4) ідентифікаційний код  юридичної особи;

5) місцезнаходження юридичної  особи;

6) дата прийняття та номер  рішення про видачу ліцензії;

7) посада, прізвище та ініціали  особи, яка підписала ліцензію;

8) дата видачі ліцензії та  строк її дії.

Ліцензія підписується директором відповідного департаменту уповноваженого органу або його заступником та засвідчується  печаткою уповноваженого органу.

Діяльність з надання фінансових послуг на підставі ліцензії, виданої  уповноваженим органом, здійснюється на всій території України. 

Штрафні санкції за порушення правил на ринку фінансових послуг уповноважений орган застосовує до суб'єктів підприємницької діяльності:

1) за діяльність на ринках  фінансових послуг без ліцензії, одержання якої передбачено законом,  — у розмірі до 5000 НМДГ, але  не більше 1 % від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи  — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

2) за ненадання, несвоєчасне  надання або надання завідомо  недостовірної інформації — у  розмірі до 1000 НМДГ, але не більше 1 % від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи —  суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

3) за ухилення від виконання  або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень уповноваженого органу  про усунення порушень щодо  надання фінансових послуг —  у розмірі до 500 НМДГ, але не  більше 1 % від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення.

Рішення уповноваженого органу про  застосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді.

Здійснення операцій на ринках фінансових послуг без ліцензії, отримання якої передбачено законом, тягне за собою накладення на фізичну особу — суб'єкта підприємницької діяльності чи посадову особу штрафу у розмірі від 20 до 50 НМДГ.

Як відомо, уповноважений орган  у межах своєї компетенції  видає ліцензії для здійснення фінансовими установами їхньої профільної діяльності. Отже, є дві умови допуску до надання фінансових послуг:

1) у суб'єкта має бути право  надавати такі послуги;

2) суб'єкт повинен мати ліцензію  на надання послуг. Здійснення  деяких видів діяльності (наприклад,  надання фінансових кредитів за рахунок залучених засобів) можливе лише за виконанні обох цих умов. Інші фінансові послуги можуть надаватися без ліцензії, але тільки при наявності в підприємства відповідного права, що, як випливає з п. 1 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (Закону), мають лише фінансові установи.

Щоб одержати статус фінансової установи, потрібно задовольняти критерії, сформульовані у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: фінансова установа — юридична особа, що відповідно до Закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного Реєстру в порядку, встановленому Законом. До фінансових установ належать банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі суспільства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Отже, якщо юридична особа, по-перше, не займається фінансовими послугами як винятковим видом діяльності і, по-друге, не внесена в Реєстр фінансових послуг — вона не має права надавати фінансові послуги, а тому види діяльності, перераховані в ст. 4 Закону, для звичайних юридичних осіб фактично «закриті».

Лише п. 4 ст. 5 Закону допускає надання звичайними юридичними особами  окремих фінансових послуг у тих  випадках, коли це спеціально визначено  законами й іншими НПА.

З норми п. 4 ст. 5 Закону про фінансові послуги не випливає, що «дозвільний» закон обов'язково має бути присвячений окремому виду фінансових послуг і прийнятий пізніше від Закону про фінпослуги. Наприклад, ЦКУ дозволяє особам, які надають поручительства, займатись цим видом діяльності (ст. 191— 194). ЦКУ дозволяє всім суб'єктам (у т. ч. юридичним особам) займатися наданням поручительств, тобто поручительство є тим самим винятком, який згадується у п. 4 ст. 5 Закону, може надаватися не тільки фінансовими установами.

Информация о работе Небанківські кредитні організації та їх роль в кредитній системі країни