Небанківські кредитні організації та їх роль в кредитній системі країни

Крім цього, відповідно до положень наведеної норми, звичайна юридична особа може надавати відсоткову грошову позику за рахунок власних коштів, а також комерційний кредит юридичним особам, які не є фінустановами. З цим погоджується Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва у своєму листі від 17 листопада 2009 р. № 8287.

Згідно з п. 5 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга визначається як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Відповідно до ст. 4 Закону фінансовою послугою вважається надання коштів у позику, в т. ч. на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит характеризується в тексті Закону як кошти, що надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під відсоток.

Отже, надання відсоткової  строкової грошової позики, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок або за рахунок залучених коштів від інших осіб, з метою отримання прибутку є фінансовою послугою в розумінні Закону.

Щодо надання відсоткової  грошової позики за рахунок залучених  від інших осіб коштів, то можливість здійснення такої операції юридичними особами обмежена безпосередньо в ч. З ст. 5 Закону, згідно з якою це може здійснюватися тільки фінансовою установою зі статусом кредитної установи. Стосовно надання відсоткової грошової позики за рахунок власних коштів юридичних осіб, то можливість здійснення таких операцій визначає ЦКУ, який у параграфі 1 глави 71 визначає можливість надання відсоткових позик без обмеження кола осіб-позикодавців.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1048 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку саму кількість речей того ж роду і такої якості. Позикодавець має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або Законом.

Відповідно до ст. 510 Цивільного кодексу України термін «сторона» в зобов'язанні корелює з терміном «особа». Особами відповідно до ст. 2 Цивільного кодексу України вважаються будь-які фізичні чи юридичні особи. Отже, закон (ЦКУ) дозволяє юридичним особам, які не мають статусу фінансової установи, надавати відсоткові позики, за винятком випадків, коли позика надається за рахунок коштів, залучених від інших осіб.

Відповідно до Ліцензійних  умов провадження діяльності з надання  фінансових кредитів за рахунок залучених  коштів кредитними установами (затверджені  розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 18 жовтня 2005 р. № 4802) залучені кошти — це фінансові активи, безпосередньо або опосередковано отримані на зворотній основі від будь-яких осіб.

Отже, якщо кошти, що становлять суму позики, залучені не на зворотній основі позикодавцем, він має право нараховувати відсотки на суму позики, навіть не маючи статусу фінансової установи.

У ГКУ (який містить більш  спеціальні норми стосовно ЦКУ) щодо кредитів банку (ч. 1 ст. 345) зазначено: «Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян». Те саме випливає із Закону України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 2 і 47), Ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитними установами, в яких ліцензіат визначається як кредитна установа, яка одержала ліцензію на провадження діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів.

Отже, важливою ознакою  кредиту законодавство України  визначає залучення коштів (на зворотній  основі) від інших осіб для їх надання третім особам. Саме по собі надання позик не завдає будь-якої шкоди чи ризику для суспільства; воно є небезпечним лише тоді, коли надані гроші не належать позикодавцю, а залучені від інших осіб. Таким чином, контроль за кредитними операціями взагалі і встановлення обмежень, ліцензування операцій є виправданими лише з позицій захисту інтересів осіб, у яких позикодавцем залучені кошти.

Чинне законодавство  дозволяє юридичним особам, що не є  фінансовими установами, надавати відсоткові грошові позики за рахунок власних  коштів. Така операція не буде вважатися  кредитом.

Щодо наявності ліцензії, то згідно з п. З і 4 ч. 1 ст. 34 Закону ліцензуванню підлягають надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів та/або діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Отже, якщо надання відсоткової грошової позики за власний рахунок не супроводжується прямим або опосередкованим залученням коштів чи інших фінансових активів від інших осіб, то така операція не потребує отримання ліцензії.

2.2 Принципи  та особливості діяльності  небанківських кредитних

установ в  Україні

В умовах скорочення інвестиційних  потоків, зниження з боку банків обсягів кредитування реального сектору економіки необхідно шукати нові шляхи для зростання інвестиційної активності. Сучасний інвестиційний клімат в Україні через низку причин не можна вважати сприятливим як для вітчизняних, так і для іноземних інвесторів. У зв'язку з цим заслуговує на увагу питання підвищення ролі небанківських кредитних установ у розвитку вітчизняної економіки.

 Сьогодні в Україні склалася ситуація, за якої небанківські кредитні установи,  ще не відіграють тієї позитивної ролі в економіці, якої від них можна було б очікувати, їх участь у фінансовому посередництві та підтримці розвитку малого та середнього бізнесу практично непомітна.  Сектор небанківських кредитних установ в економіці України на сьогодні надто малий. А кредитні компанії, які виступають об’єктом дослідження, взагалі знаходяться на етапі свого становлення, тому оцінити їх вплив досить ще складно.

Однак в перспективі, діяльність небанківських кредитних установ, зокрема, кредитних компаній може відігравати вагому роль у функціонування ринку фінансових послуг, оскільки вони є перспективними внутрішніми інвесторами, утворюють альтернативний банківському сектору сегмент, створюють альтернативні фінансові послуги, чим забезпечують розвиток конкурентного середовища на ринку кредитних ресурсів. 

На фінансовому ринку  України поряд з такими відомими його учасниками, як банки, діють і  небанківські кредитні установи. В  різноманітних класифікаціях кредитних установ, які наводяться в літературі, можна зустріти такі їх назви як  «інші фінансово-кредитні інститути», спеціалізовані фінансово-кредитні установи, чи парабанки.  Діяльність таких установ пов’язана з функціонуванням фінансового ринку, зокрема, кредитного ринку і виконанням його основного призначення як забезпечення оптимального перерозподілу обмежених фінансових ресурсів шляхом  залучення у одних суб’єктів ринку вільних грошових коштів і надання їх у позику іншим. Їх діяльність, як і діяльність банків, забезпечує трансформацію термінів, розмірів грошових капіталів та відповідних їм ризиків. Тобто за своїм призначенням вони не відрізняються від банківських кредитних установ, і також виступають кредиторами на фінансовому ринку.

Щодо поточного стану ринку небанківських фінансових послуг України. В Україні на початок 2013 року діяло 450 страхових компаній, 755 кредитних спілок, 373 ломбарди, 389 компаній з управління активами, 109 недержавних пенсійних фондів і близько 1 000 інвестиційних фондів різного типу [24]. За станом на 31.12.2012 загальний обсяг випусків емісійних цінних паперів, зареєстрованих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, становить 740,06 млрд. грн. Активи основних небанківських інститутів за станом на 31.12.2012 становили: страхових компаній – 41,8 млрд. грн.; кредитних спілок – 4,5 млрд. грн.; інших небанківських кредитних установ – 7,5 млрд. грн. [24].

Кредитні компанії –  нове явище на фінансовому ринку  України, оскільки початок їх створення  пов'язаний з прийняттям Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»[5]. В нормативно-правових документах, які регламентують діяльність кредитних компаній вони мають назву «кредитні установи». Використання терміну «кредитні компанії» зумовлене необхідністю розмежування поняття «кредитні установи» – як сукупності усіх установ, що здійснюють кредитну діяльність, та поняття «кредитні установи» - як окремого виду небанківських кредитних установ. 

Розглядаючи питання правового статусу кредитних компаній варто зазначити наступні позиції. Кредитні компанії, як юридичні особи, створюються у будь-якій організаційно-правовій формі. Право на здійснення діяльності на фінансовому ринку вони отримують з набуттям статусу фінансової установи. Фінансові установи надають виключно фінансові послуги, а саме операції з фінансовими  активами,  що здійснюються  в  інтересах  третіх  осіб  за власний рахунок чи за рахунок цих осіб,  а у випадках,  передбачених законодавством, - і за  рахунок  залучених від інших осіб фінансових активів,  з метою отримання прибутку або  збереження  реальної  вартості  фінансових  
активів. В Законі чітко окреслено перелік послуг, які віднесені до фінансових. Кредитна компанія надає такий вид фінансових послуг, який в Законі сформульований наступним чином: надання  коштів  у  позику,  в  тому  числі  і  на  умовах фінансового кредиту. 

Тобто, по-перше, кредитна компанія – це фінансова установа. До фінансових установ, які функціонують на ринку фінансових послуг України, окрім кредитних компаній належать банки,  кредитні спілки, ломбарди, лізингові  компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального  пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші  юридичні особи,  виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

По-друге, кредитна компанія – це кредитна установа. Із сукупності фінансових установ  виокремлюється такий вид, як кредитні установи, які  відповідно до Закону мають право  за рахунок залучених  коштів надавати  фінансові кредити на власний ризик. До кредитних установ, окрім кредитних компаній, належать банки та кредитні спілки. Слід зазначити, що кредитна компанія може надавати фінансові кредити за рахунок, як власних коштів так і залучених. Однак, у разі надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів кредитна компанія має отримати відповідну ліцензію [6].

Використовуючи аналітичні дані із офіційного сайта Державної  комісії з регулювання ринків фінансових послуг України та річний звіт даного державного органу за 2012 рік [25], розглянемо тенденції в окремих сегментах вітчизняного ринку небанківських фінансових послуг, що спостерігалися в умовах фінансової кризи.

Дослідимо ринок кооперативного кредитування. Учасниками даного ринку  є кредитні спілки та інші кредитні установи. За станом на 01.01.2013 до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 700 кредитних спілок, що на 121 менше порівняно з 2011 роком на відповідну дату (табл. 2.1) [25].

Таблиця 2.1 − Основні показники діяльності кредитних спілок України за період з 2010 по 2012

Можна зробити  висновок, що основним видом діяльності кредитної компанії є надання  фінансових кредитів на власний ризик.  Фінансовий кредит - це  кошти,  які  надаються  у  позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Крім того, цей вид  діяльності для кредитної компанії є не просто основним, а виключним. Виключність цього виду діяльності означає, що діяльність  з  надання  фінансових  кредитів  за рахунок прямо або опосередковано залучених коштів має право здійснювати на підставі  відповідної ліцензії  лише  кредитна  установа,  і така діяльність  не  може  суміщатись  з   наданням   будь-яких   видів фінансових послуг.