Сутність і порядок залучення кредитів

Метою аналізу кредитоспроможності  є оцінка результатів фінансової діяльності позичальника, на основі якої кредитор приймає рішення щодо можливості надання кредиту або припинення кредитних відносин з клієнтом.

Досягнення мети реалізується через вирішення таких завдань:

• вивчення фінансового стану клієнта;
• попередження втрат кредитних ресурсів у результаті неефективної роботи позичальника;
• стимулювання суб’єктів господарювання в підвищенні ефективності своєї фінансово-господарської діяльності.

При дослідженні активу балансу рекомендують звернути увагу на такі моменти.

1. У разі застави  основних засобів, виробничих  запасів, готової продукції, інших  запасів і витрат право власності  заставника на вкладені цінності має підтверджуватися включенням їх вартості до складу відповідних балансових статей.

2. Залишок коштів на поточному рахунку має відповідати даним банківської виписки на звітну дату.

3. При аналізі дебіторської  заборгованості потрібно звернути увагу на строки її погашення, оскільки надходження боргів може стати для позичальника одним із джерел повернення кредиту.

При вивченні пасиву балансу особливу увагу слід приділити дослідженню розділів, що відображують стан залучених коштів.

1. Аналізувати кредитні угоди по тих позичках, заборгованість по яких відображена в балансі, і впевнитися, що вона не є простроченою.

2. Наявність простроченої  заборгованості по кредитах інших  банків є негативним чинником  і свідчить про недоліки в  роботі позичальника, які, можливо, планується компенсувати за допомогою нового кредиту.

3. Необхідно проконтролювати,  щоб запропонована як забезпечення  застава не була заставлена іншому банку.

4. Оцінюючи стан кредиторської  заборгованості, слід впевнитися, що  позичальник має змогу розраховуватися з кредиторами.

Однак аналіз балансу  дає лише загальне уявлення про кредитоспроможність. Тому для розрахунку якісних показників кредитоспроможності використовують дані оперативного обліку, фінансового планування, відомості, що накопичуються в банках, у статистичних органах, дані анкет клієнтів, інформацію постачальників, результати обробки даних обстеження за спеціальними програмами, відомості спеціальних бюро по оцінці кредитоспроможності суб’єктів господарювання.

Викладені нижче умови оцінки кредитоспроможності підприємства визначають зміст способів її оцінки. До способів оцінки кредитоспроможності відносять:

1) фінансові коефіцієнти,  які дають змогу оцінити фінансовий  стан і ефективність роботи  підприємства;

2) аналіз грошового  потоку, за допомогою якого можна виявити тенденції та сезонну потребу підприємства в грошових ресурсах;

3) оцінку ділового  ризику, яка уможливлює визначення  рівня впливу на підприємство  ризику, пов’язаного з діловим середовищем.

На основі запропонованих комплексних методик можна розробити тему оцінки кредитоспроможності клієнта (рис 1.1).

 

Рис 1.1 Оцінка кредитоспроможності клієнта.

 

При аналізі кредитоспромжності банки повинні розв’язувати такі завдання:

- оцінити особисті  якості керівників і засновників  фірми потенційного позичальника;

- вивчити фінансово-господарський  стан позичальника з точки зору ефективного розміщення і використання власних і залучених коштів;

- оцінити можливість і готовність позичальника здійснювати платежі і погашати позики відповідно до умов кредитного договору;

- оцінити якість, вартість  і надійність забезпечення;

- проаналізувати загальну  економічну ситуацію у країні, яка визначає діловий клімат і впливає на становище як банка-кредитора, так і фірми-позичальника (маркетинг): економічної конюнктури, конкуренції з боку інших виробників аналогічного товару, податків, цін на сировину тощо.

Оцінку кредитоспроможності  позичальника виконують у два етапи. На першому етапі визначають показники, які характеризують фінансовий стан підприємства, а на другому здійснюють оцінку та узагальнення показників.

 

 

 

 

2 Методика оцінювання кредитоспроможності позичальника

 

2.1 Законодавчі  основи аналізу кредитоспроможності

 

Основні вимоги до кредитоспроможності  позичальника визначені «Положенням  про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», затвердженим постановою Правління  НБУ від 6.07.2007 р. № 279.

З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і  вкладників банків Національним банком України (далі - Національний банк) встановлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Для формування резерву  для відшкодування можливих втрат  за кредитними операціями банки повинні  на основі проведеного фінансового  аналізу класифікувати позичальників  за класами ризику.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми Положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового  стану позичальника (контрагента  банку) з урахуванням поточного  стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в цьому Положенні вимоги щодо оцінки фінансового стану позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

 

2.2 Основні економічні показники діяльності позичальника

 

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно  від його вагомості (значимості) серед  інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

Клас позичальника (контрагента  банку) за результатами оцінки його фінансового  стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням додаткових (суб'єктивних) показників.

Для здійснення оцінки фінансового  стану позичальника - юридичної особи  банк має враховувати такі основні  економічні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

- фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (за останній звітний та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Платоспроможність позичальника визначається за такими показниками:

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (КЛ1), що характеризує те, як швидко короткострокові зобов'язання можуть бути погашені високоліквідними активами:

 

 

      Ав

КЛ1 = ----------------,   (1)

       Зп

 

 

де Ав - високоліквідні активи, до яких належать грошові кошти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 - не менше, ніж 0,2;

- коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов'язань у встановлені строки:

 

Ал

КЛ2 = ----------------,  (2)

Зп

 

де Ал - ліквідні активи, що складаються з високоліквідних  активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 - не менше  ніж 0,5; 

- коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов'язань і розрахунків можна погасити за рахунок усіх ліквідних активів:

 

Ао

КП = ------------------,  (3)

Зп

 

де Ао - оборотні активи,

Зп - поточні (короткострокові) зобов'язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами.

Оптимальне теоретичне значення показника КП - не менше ніж 2,0.

Фінансова стійкість  позичальника визначаєтьсяза такими показниками:

- коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

 

Вк - Ан

КМ = ------------------,  (4)

     Вк

 

де Вк - власний капітал  підприємства, Ан - необоротні активи.

Оптимальне теоретичне значення показника КМ - не менше  ніж 0,5;

- коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фінансового ризику:

Зк

КН = ------------------,  (5)

Вк

де Зк - залучені кошти (довгострокові та поточні зобов'язання),

Вк - власний капітал.

Оптимальне теоретичне значення показника КН - не більше ніж 1,0.

Рентабельність позичальника визначається за такими показниками:

- рентабельність активів:

 

Пч

Р = ------------------,  (6)

А

 

де Пч - чистий прибуток,

А - активи;

- рентабельність продажу:

 

Пч

Р = -----------------,  (7)

Ор

 

де Пч - чистий прибуток,

Ор - обсяг реалізації продукції (без ПДВ).

Аналіз грошових потоків  позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника:

- співвідношення чистих надходжень на всі рахунки позичальника (у тому числі відкриті в інших банках) до суми основного боргу за кредитною операцією та відсотками за нею з урахуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів):

 

    (Нсм х n) - (Зм х n) - Зі

К = ----------------------------------,  (8)

Ск

де Нсм - середньомісячні  надходження на рахунки позичальника протягом трьох останніх місяців (за винятком кредитних коштів),

Ск - сума кредиту та відсотки за ним,

n -   кількість місяців дії кредитної угоди,

Зм - щомісячні умовно-постійні зобов'язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо),

Зі - податкові платежі  та сума інших зобов'язань перед  кредиторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов'язань, строк погашення яких перевищує строк дії кредитної угоди (за даними останнього балансу).

Для суб'єктів господарської діяльності, діяльність яких пов'язана з сезонним характером виробництва, середньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців.

Оптимальне теоретичне значення показника К - не менше ніж 1,5.

Також можуть бути враховані  суб'єктивні чинники, що характеризуються такими показниками:

• ринкова позиція позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці та галузі промисловості;
• наявність державних замовлень і державна підтримка позичальника;
• ефективність управління позичальника;
• професіоналізм керівництва та його ділова репутація;
• інша інформація.