Сутність і порядок залучення кредитів

Оцінка фінансового  стану позичальника-банку здійснюється не рідше ніж один раз на місяць на підставі:

• інформації позичальника-банку про дотримання економічних нормативів і нормативу обов'язкового резервування коштів;
• аналізу якості активів і пасивів;
• аналізу прибутків і збитків;
• інформації про виконання банком зобов'язань у минулому;
• інформації про надані та одержані міжбанківські кредити;
• щорічного аудиторського висновку.

 

2.3 Класифікація  позичальників

 

Класифікація позичальників  за результатами оцінки їх фінансового  стану здійснюється з урахуванням рівня забезпечення за кредитними операціями (табл..1.2):

 

Таблиця 1.2

Класифікація  позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану

 

Клас позичальника	Характеристика  позичальника
Клас "А"	Клас "А" - фінансова  діяльність дуже добра (прибуткова та рівень рентабельності вищий, ніж середньогалузевий, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов'язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; економічні показники в межах установлених значень (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника, затвердженої внутрішніми документами банку); вище керівництво позичальника має відмінну ділову репутацію; кредитна історія позичальника - бездоганна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає жодних свідчень можливих затримок з поверненням основної суми боргу та/або зі сплатою відсотків. Одночасно можна зробити висновок, що фінансова діяльність інадалі проводитиметься на такому ж високому рівні.
Клас "Б"	Клас "Б" - фінансова  діяльність позичальника цієї категорії  близька за характеристиками до класу "А" (тобто фінансова діяльність добра або дуже добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, окремі економічні показники погіршились або мають незначні відхилення від мінімально прийнятних значень), але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не має викликати жодних сумнівів (щодо оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій тощо). Аналіз коефіцієнтів фінансового стану позичальника може вказувати на негативні тенденції в діяльності позичальника. Недоліки в діяльності позичальників, які віднесені до класу "Б", мають бути лише потенційними. За наявності реальних недоліків клас позичальника потрібно знизити.
Клас "В"	Клас "В" - фінансова  діяльність задовільна (рентабельність нижча, ніж середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, деякі економічні показники не відповідають мінімально прийнятним значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації, що свідчить про наявність і ліквідність застави, тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і покращення фінансового стану позичальника.
Клас "Г"	Клас "Г" - фінансова  діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають установленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року; є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень покращити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас "Д"). У разі відсутності достовірної  фінансової звітності, що підтверджує  оцінку фінансового стану позичальника, а також належним чином оформлених документів, на підставі яких здійснювалася кредитна операція, такі позичальники мають класифікуватися не вище класу "Г".
Клас "Д"	Клас "Д" - фінансова  діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною  заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов'язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня. За результатами оцінки фінансового стану позичальник відноситься до відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за окремою кредитною операцією не відповідає умовам визначеного класу, то позичальника слід віднести на клас нижче, а якщо забезпечення є першокласним, то клас позичальника можна підвищити.

 

В Україні критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог Положення, у яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Оцінку фінансового  стану позичальника (контрагента  банку) з урахуванням поточного  стану обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості банк здійснює в кожному випадку укладання договору про здійснення кредитної операції, а надалі - не рідше ніж один раз на три місяці, а для банків - не рідше ніж один раз на місяць.

Зазначені в Положенні  вимоги щодо оцінки фінансового стану  позичальника є мінімально необхідними. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його вагомості (значимості) серед інших показників, що можуть свідчити про найбільшу ймовірність виконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями. Вагомість кожного показника визначається індивідуально для кожної групи позичальників (контрагентів банку) залежно від кредитної політики банку, особливостей клієнта (галузь економіки, сезонність виробництва, обіговість коштів тощо), ліквідності балансу, становища на ринку тощо.

 

2.4 Методи оцінки кредитоспроможності

 

Клас позичальника (контрагента  банку) за результатами оцінки його фінансового  стану визначається на підставі основних показників та коригується з урахуванням  додаткових

Серед найбільш широко використовуваних методів оцінки кредитоспроможності виділяють наступні: методи коефіцієнтного аналізу, статистичні й експертні методи.

Метод коефіцієнтів базується на доборі оптимальних для конкретних позичальників  коефіцієнтів та їх нормативних значень й аналізі їх в динаміці й порівнянні з середнім значенням по всій галузі або із значенням по аналогічних підприємствах.

Оцінка кредитоспроможності на основі фінансових коефіцієнтів та грошового  потоку дозволяє з різних сторін підійти  до визначення надійності позичальника. В той же час ці методи доповнюють один одного. Якщо перший характеризує фінансову стійкість і надійність клієнтів та на цій основі дозволяє прогнозувати їх стійкість на наступний період - це особливо важливо при оцінці кредитоспроможності підприємств незалежно від розміру їх капіталу та виду власності, то другий дає можливість скласти повну картину про надходження и витрачання грошових коштів даного клієнта, виявити слабкі місця в роботі позичальника і межі надання нових позик.

Одним із різновидів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові моделі оцінки кредитоспроможності  позичальника, які досить розповсюджені  в українських банках.

Створення системи внутрішніх кредитних  рейтингів контрагентів банку - проблемна  сфера системи управління кредитним ризиком. Система диференціації контрагентів за величиною ризику - дуже ефективний засіб, що дозволяє банку вести свою щоденну діяльність, спираючись на фундаментальні теоретичні підходи, здатні у довгостроковій перспективі забезпечити кредитній організації додаткову стійкість і конкурентні переваги на ринку.

Необхідно підкреслити, що повноцінна рейтингова оцінка неможлива без  проведення експертного аналізу  контрагента, що доповнює результати фінансового  аналізу. Інакше кажучи, підсумковий рейтинг може бути представлений як функція фінансової й експертної оцінки контрагента.

Загальна оцінка кредитоспроможності  в більшості рейтингових методик  дається в балах. На підставі суми балів, отриманих за результатами аналізу  об'єктивних факторів ризику визначається група рейтингу, до якої належатиме контрагент. Бальна оцінка додаткових факторів ризику проводитися з метою корекції групи рейтингу.

Перевага рейтингових систем полягає  в можливості враховувати неформалізовані  показники анкетного типу. Ця властивість дозволяє зробити рейтинг всеосяжним.

Слід відзначити, що методи, які  застосовуються в практиці вітчизняних  банків непогано оцінюють фінансові  показники, однак є суттєві проблеми з ефективним використанням якісних  характеристик позичальника при оцінці його діяльності, які не мають кількісного вираження (характеристика бізнесу, ринкова позиція позичальника, стан фінансової звітності та ін.) Уникнути цієї проблеми можливо за допомогою методики ризик-рейтингу кредиту, в основі якого використовується метод аналізу ієрархій.

Для здійснення якісної оцінки кредитоспроможності  доцільно використати також аналіз зовнішнього середовища за таких  напрямків, як галузевий і конкурентний аналіз. За допомогою цього аналізу  можливо визначити рівень кредитного ризику операції при розгляданні запропонованого до кредитування заходу.

Мінімізувати кредитний ризик  банку можливо лише на основі комплексного багатофакторного аналізу кредитоспроможності  клієнтів банку, що дозволить створити надійну базу даних для оцінки ризику конкретного позичальника.

Існує безліч методик  аналізу фінансового стану клієнта  та його надійності з точки зору вчасного повернення боргу. У пратиці  америанських банків, наприклад, застосовується “правило п’яти сі”, у якому критерії відбору клієнтів позначені символами, що починаються з літери “сі”:

- customers character (характер позичальника) - його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання гасити борг;

- capacity to pay (фінансові можливості)

Принципово у позичальника є три джерела коштів на погашення позики:

- поточні касові надходження (cash flow);

- продаж активів;

- інші джерела фінансування (враховуючи кошти, позичені на грошовому ринку).

Комерційні банки традиційно належать до тієї категорії кредиторів, позики яких повертаються за рахунок чистого сальдо поточних касових надходжень. Ця величина дорівнює чистому операційному прибутку плюс амортизаційні відрахування мінус приріст дебіторської заборгованості мінус приріст товарних запасів плюс сума рахунків на оплату.

- capital (капітал, майно);

- collateral (забезпечення);

- current business conditions (загальні економічні умови).

Наприклад, в англійській економічній літературі принципи кредитування визначаються абревіатурою CAMPARI, що означає:

С (character) - характеристика клієнта;

A (ability) - здатність до погашення позики;

M (margin) - маржа (доходність);

P (purpose) - мета кредиту;

A (ammount) - розмір позики;

R (repayment) - умови погашення позики;

I (insurance) - страхування ризику непогашення позики.

Розрізняють два підходи до аналізу фінансового стану фірми:

1. Експрес-аналіз. Для швидкого експрес-аналізу розраховуються три найпопулярніші коефіцієнти: неплатоспроможності, абсолютної ліквідності і коефіцієнт загальної ліквідності (далі буде).

У практиці банків Великобританії головна увага приділяється коефіцієнту залежності (гірингу), який показує співвідношення залученого і власного (акціонерного) капіталу. Як залучений, так і власний капітал можна оцінити за балансовою або ринковою вартістю. Максимальне значення гірингу банками не встановлюється, але високе його значення (понад 100%) свідчить про високий кредитний ризик.

Комерційні банки практикують  варіант експрес-аналізу за допомогою  ПЕОМ. Він передбачає аналіз групи фінансових показників (таких як коефіцієнти автономії, маневреності, покриття балансу, абсолютної ліквідності, заборгованості, покриття інвестицій) та порівняння їх з оптимальними значеннями;

2. Розгорнутий аналіз коефіцієнтів. Такий аналіз передбачає розрахунок великої кількості фінансових показників. Для зручності їх класифікують у групи за спільними ознаками. Наприклад, у практиці банків США застосовуються п’ять груп показників:

- показники ліквідності;

- показники заборгованості;

- показники погашення  боргу;

- показники ділової  активності;

- показники рентабельності.

 

 

3. ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ

 

3.1 Методика оцінки кредитоспроможності клієнтів банком

 

Методика оцінки кредитоспрмоожності банком базується на поєднанні кількісного і якісного аналізу і складається з двох частин. Перша частина аналізу – це аналіз коефіцієнтів, теоретичні аспекти якого докладно розглянуто в п.1.3.

Друга частина аналізу  складається з якісної оцінки суб’єкта підприємницької діяльності. Оцінка якості здійснюється за двома напрямками: оцінка фактора менеджменту та оцінка фактора ринку.

Рівень менеджменту визначається насамперед професійним досвідом керівника та/або власника, стажем роботи на посаді керівника або строком перебування в ролі власника, віком, характером, попереднім досвідом роботи в бізнесі (формальним, неформальним), зв’язками в діловому світі, технічними знаннями та освітою. Ці якості відбиваються на управлінні бізнесом у цілому, тобто у сферах планування, маркетингу тощо.

Ступінь довіри до клієнта включає відкритість, чесність, готовність клієнта надати фактичну інформацію.

Кредитна історія включає попередній досвід роботи з кредитами. Погашення попередніх кредитів — добра ознака та свідчення того, що клієнт працює відповідально. Чим довше клієнт обслуговується в банку, тим краще банку відомий його бізнес та вища вірогідність, що відносини між ними добрі. Треба також враховувати кредитну історію інших фірм керівника-позичальника (колишніх та діючих).

Аналіз ринку

Становище клієнта на ринку визначається шляхом аналізу продукту, що виробляється ним, факторів виробництва, структури споживачів та постачальників, конкуренції, терміну діяльності, обсягів реалізації, рентабельності та інших факторів, які можуть вплинути на ділову активність підприємства.

Привабливість продукту визначається його ціною, якістю, асортиментом та іміджем товарів чи послуг підприємства.

Фактори виробництва включають кваліфікацію працівників, стан виробничих приміщень та обладнання, наявність комунікацій та місце розташування підприємства. Кваліфікація — це не лише наявність відповідного диплома, а й досвід роботи, мотивація та стабільність робочої сили (ротація — плинність кадрів)