Право землекористування

Розглядаючи позови про захист прав власників земельних ділянок та землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд перевіряє законність рішення ради про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення її в установленому порядку у позивача і в тому разі, коли останнім не заявлено позову про визнання цього рішення незаконним. Оскарженню підлягають, також, рішення  колективних  органів  колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, садівницьких товариств та інших, які порушують земельні права членів цих підприємств, кооперативів, товариств тощо. Наслідки визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або місцевого самоврядування врегульовуються відповідно ст. 154, 155 ЗК України. Відшкодування заподіяних збитків. У земельному законодавстві передбачено відшкодування збитків, заподіяних як правомірними, так і неправомірними діями. Збитки, заподіяні правомірними діями, відшкодовуються у тих випадках, коли це безпосередньо передбачено в законі. Так, до таких випадків віднесено відшкодування збитків, заподіяних вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб, тимчасовим зайняттям земельних ділянок, обмеженням прав власників землі та землекористувачів, якщо воно здійснюється відповідно до ЗК України за рішенням уповноважених органів. Стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків є найбільш розповсюдженим способом захисту земельних прав і охоронюваних законом інтересів, який застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Відшкодування заподіяних збитків власникам землі та землекористувачам здійснюється, як реалізація гарантії захисту суб'єктивного права та застосовується за підстав, визначених ст. 156 та в порядку, визначеному ст. 157 ЗК України. Застосування інших, передбачених законом, способів. Відповідно до цивільно-правових способів захисту прав іншими способами захисту прав на землю можуть виступати: захист права спільної (спільної часткової чи спільної сумісної) власності на землю; захист інтересів власників землі і землекористувачів у надзвичайних ситуаціях; захист права власності чи користування землею осіб, оголошених безвісно відсутніми або померлими тощо. Так, спільна власність на землю реалізується та захищається відповідно до вимог, визначених у статтях 86-89 Земельного кодексу України.

Як свідчить судова практика розгляду таких категорій справ, при встановленні порядку використання земельної ділянки й розпорядження нею громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної часткової власності, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком та здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. У разі неможливості перенесення співвласником на надану в його користування ділянку господарських будівель і насаджень суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

У спільному користуванні сторін суд може залишити лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо. При приватизації громадянами одно- або багатоквартирного будинку державного житлового фонду користування закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з п. 5 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» [73] здійснюється в порядку й на умовах, передбачених ЗК України щодо використання присадибних ділянок громадянами, яким жилий будинок належить на праві спільної власності. Якщо в жилому будинку приватизовано частину квартир, питання про користування прибудинковою територією вирішується за правилами п. 4 ст. 89 ЗК України, тобто шляхом поділу цієї території в установленому порядку або спільного користування нею, якщо поділ без шкоди для її раціонального використання неможливий [74, с.132].

Зважаючи на те, що порядок використання й розпорядження спільною земельною ділянкою визначається насамперед самими співвласниками жилого будинку залежно від розміру їх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до ст. 89 ЗК України бере до уваги їх угоду з цього приводу при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, які пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на будинок і для яких ця угода також є обов'язковою. Це правило стосується й випадків, коли жилий будинок поділено в натурі. Суд може не визнати угоду про порядок використання й розпорядження земельною ділянкою, коли дійде висновку, що Угода явно обмежує законні інтереси когось із співвласників, позбавляє його можливості належно користуватися своєю частиною будинку, фактично виключає його з числа користувачів спільної земельної ділянки, суперечить архітектурно-будівельним, санітарним та протипожежним правилам.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками будинку про порядок використання земельної ділянки цей порядок ними не визначався, суду слід виходити з розміру їх часток у праві спільної власності на будинок, на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову або на час виникнення останньої (п. 21 зазначеної вище постанови). Суд не може відмовити в позові або закрити провадження у справі про встановлення порядку використання й розпорядження земельною ділянкою з тих підстав, що його визначено угодою сторін. Якщо при вирішенні спору суд установить, що угодою між співвласниками жилого будинку було визначено порядок використання й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він приймає рішення про встановлення саме такого порядку. У резолютивній частині рішення в такій справі суд залежно від обставин останньої повинен визначити розміри й межі тих ділянок, які має використовувати кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного користування, а також зазначити, як мають сторони проходити до будинку, будівель, споруд та на вулицю (п. 22 постанови). З огляду на вищезазначене можна зробити висновок, що для захисту землекористувачів існує дуже багатий інструментарій засобів від будь-яких видів порушень та від всіх категорій осіб [75, с.52].

 

Висновки до Розділу 3

1. Захист права землекористування являє собою сукупність правових інструментів, дія яких спрямована на усунення існуючих порушень прав та їх відновлення. Такі інструменти мають бути закріплені в нормах законодавства, які землекористувач може застосовувати для впливу на правопорушника.

2.Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди не дійсною; г)визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

3. Захист права на землю застосовується тоді, коли право власності на землю чи право користування землею вже порушено, або є небезпека його порушення в майбутньому, тобто захист спрямовується також на усунення негативних для власників земельних ділянок чи землекористувачів наслідків, протиправних дій чи бездіяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проведене наукове дослідження дозволило сформулювати такі основні висновки:

1. Як правовий інститут право землекористування являє собою сукупність однорідних правових норм, які регулюють підстави, умови та порядок виникнення, здійснення, зміни та припинення права на використання земельних ресурсів. Сутність землекористування як правовідносин, які виникають у процесі використання земельних ресурсів, полягає в тому, що вони включають сукупність прав та обов'язків, пов'язаних зі здійсненням права землекористування.
2. Право землекористування як правовий інститут в оновленому вигляді закріплено чинним Земельним кодексом. Законодавство містить окремі вказівки на можливість користування земельними ділянками без надання відповідного титулу, на основі дозволу на використання ділянки зобов'язального характеру. Використання земельної ділянки без надання окремого титулу на земельну ділянку з дозволу власника або користувача ділянки без надання окремого титулу на користування нею можливо в усіх випадках (за відсутності спеціальної заборони), а не лише тоді, коли така можливість передбачена законом.
3. Головними принципами права землекористування є: цільовий характер використання природних ресурсів; додержання екологічних і санітарно-гігієнічних вимог при використанні природних ресурсів; збалансованість економічних, соціальних і екологічних чинників у процесі природокористування (забезпечення сталого природокористування); екосистемний підхід до природи як до цілісного організму, неспричинення в процесі використання одного природного ресурсу шкоди іншим; не порушення в процесі природокористування прав та інтересів інших власників і користувачів природних ресурсів; безплатність загального і платність спеціального природокористування та деякі інші.
4. Аналіз доктринальних підходів та нормотворчої практики щодо визначення та нормативного закріплення права загального землекористування громадян хоч і дозволяє стверджувати про наявність підстав для виокремлення сукупності правових норм, покликаних забезпечити задоволення ряду рекреаційних, оздоровчих, та матеріальних потреб громадян в процесі його реалізації, однак викриває і значні законодавчі прогалини в цій сфері. Наявність відповідного правового регулювання зумовлено конституційним положенням про право громадян на користування природними ресурсами; визначеною системою екологічних прав громадян, що включає право загального природокористування, право громадян на безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; виділенням земель загального користування в межах населених пунктів та визначенням правового режиму окремих категорій земель, що передбачає можливість вільного доступу до відповідних земельних ділянок. Право загального землекористування громадян гарантує можливість вільного, без закріплення за конкретним суб'єктом, без надання відповідних дозволів, безоплатного ' використання земель як необхідної умови, джерела, засобу і місця забезпечення життєдіяльності людини, для задоволення пізнавальних, естетичних, освітніх, наукових, рекреаційних, оздоровчих, туристичних, комунікативних та інших потреб. Сфера регулювання права загального землекористування поширюється на землі загального користування в межах населених пунктів та в складі земель сільськогосподарського призначення, а також на землі оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, лісового та водного фонду у межах, визначених нормами, що регламентують їх правовий режим.
5. Право оренди земельної ділянки - це один із видів спеціального землекористування, передбаченого ЗК України. Поряд із правом власності на земельну ділянку право оренди землі є одним із найпоширеніших в Україні суб'єктивних прав на землю.
6. Земельний сервітут - юридично визнана можливість землевласника чи землекористувача земельної ділянки, яка позбавлена певних благ чи вигод, у цілях ефективного і раціонального використання належної цій особі земельної ділянки користуватися земельною ділянкою іншого землевласника чи землекористувача обмежено за способами та територіальним поширенням. Істотними ознаками земельного сервітуту є те, що він: 1) є результатом волевиявлення сторін правовідносин, яке втілюється в угоді, або рішенні суду, 2) є обтяженням земельної ділянки, а також 3) обмеженням інших прав на земельну ділянку, 4) допускає тільки часткове користування земельною ділянкою як за способами, так і за територіальним поширенням, 5) складає поліфункціональну категорію, яка налічує багато різновидів; 6) земельний сервітут якнайменше обмежує права інших осіб, не позбавляючи власника (користувача) земельної ділянки належних йому прав володіння, користування та розпорядження цією ділянкою, 7) має відношення до конкретної земельної ділянки, і не може бути перенесений на іншу, 8) неподільний та невідчужуваний, 9) має здебільшого постійний характер. Правова регламентація земельного сервітуту має бути віднесена до сфери земельного права, так само як аналіз та розробка теоретичних аспектів - до науки земельного права.

7. Відсутність  визначення суперфіція в сучасному  законодавстві України та наявність  суперечностей між положеннями  Цивільного та Земельного кодексів  України дає нам підстави зробити  висновок про необхідність закріплення  у ст.413 Цивільного кодексу України поняття суперфіція, як речового спадкового та такого, що передається за правонаступництвом для юридичних осіб, права користування чужою земельною ділянкою з метою будівництва, набуття права власності на будівлю (споруду) та здійснення всіх повноважень власника будівлі незалежно від волі власника земельної ділянки. Суперфіцій є речове право, яке має абсолютний характер захисту, тобто захищається від будь-яких третіх осіб, зокрема і від власника земельної ділянки. На відміну від зобов'язального права, в якому вимагається здійснення певних активних дій контрагента, в суперфіції, як в речовому праві, не вимагається дій будь-яких осіб для його здійснення. По відношенню до власника суперфіціарного права лише існує пасивний обов'язок необмеженого кола осіб, зокрема власника земельної ділянки, не створювати перешкод у здійсненні свого суперфіціарного права. До підстав виникнення суперфіцію можна віднести: 1) укладення договору з власником земельної ділянки; 2) прийняття в спадщину за заповітом власника земельної ділянки; 3) прийняття в спадщину від землекористувача; 4) придбання на підставі цивільно-правового договору; 5) перехід права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

8. Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди.
9. Захист права землекористування являє собою сукупність правових інструментів, дія яких спрямована на усунення існуючих порушень прав та їх відновлення. Такі інструменти мають бути закріплені в нормах законодавства, які землекористувач може застосовувати для впливу на правопорушника.

10. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б)відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д)застосування інших, передбачених законом, способів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

 

Договір

оренди земельної ділянки

 

Місто ___________ Харківської області,                   ___________ року.

 

____________ РАЙОННА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ  ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ (ідентифікаційний  код за ЄДРПОУ _____, місцезнаходження: _____) в особі Голови райдержадміністрації, що мешкає за адресою: _________, діє на підставі Закону України “Про місцеві державні адміністрації” і Розпорядження __________ районної державної адміністрації Харківської обл. за № ____ від ____ року, – надалі “Орендодавець”, з однієї сторони, і _____________ (ідентифікаційний код за ЄДРПОУ _____, місцезнаходження: _____) в особі ____________, що мешкає за адресою: __________, діє на підставі Статуту, надалі “Орендар”, з другої сторони, уклали цей договір про таке:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1. Орендодавець надає, а орендар приймає в оренду (довгострокове платне володіння і користування) земельну ділянку сільськогосподарського призначення з земель _____________площею ____ га ріллі, розташовану за межами населених пунктів на території______________ ради _________ Харківської області, (поля №____ відповідно до плану землекористування _________), згідно викопіювання про виділення земель для передачі в оренду _____________ для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які знаходяться в розпорядженні ________________ районної державної адміністрації Харківської області.

1.2. Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

1.3. В оренду передається земельна ділянка площею _____ га ріллі у такому якісному стані: бал бонітету – , склад гумусу – %, еродованість – %, згідно з довідкою, виданою ____________ районним відділом земельних ресурсів Харківської обл._____ року за №___.

1.4. На земельній ділянці знаходиться – будівель, споруд, водоймів немає.

1.5. Зазначена земельна ділянка повинна бути передана в оренду по акту прийому-передачі, який оформляється в строк не пізніше семи днів з моменту набуття чинності даного договору.

1.6. Орендодавець свідчить, що зазначена земельна ділянка на момент посвідчення цього договору нікому іншому не продана, не відчужена іншим засобом, не заставлена, правами третіх осіб не обтяжена, під арештом не перебуває.

1.7. Земельна ділянка, яка передається в оренду має такі недоліки, які суттєво можуть впливати на ефективність передбаченого договором їх використання: недоліків немає.

2. УМОВИ ДОГОВОРУ

2.1. Мета використання земельної ділянки: земельна ділянка передається в оренду з метою сільськогосподарського призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.