Формування механізму залучення іноземних інвестицій на підприємстві на матеріалах ТОВ "Колорпак"

Залучення іноземних  кредитів є нормальним явищем у світовій практиці. А для України нині вони просто необхідні з огляду на складну економічну ситуацію. Дефіцит обігових коштів та брак платоспроможного попиту на вітчизняну продукцію, значний розвиток бартеру (товарообмінних операцій) не дають змоги підняти виробництво на економічно обгрунтований рівень, що унеможливлює покриття дефіциту державного бюджету за рахунок податкових та інших надходжень. Протягом останніх років в країні спостерігається перевищення імпорту товарів та послуг над експортом, що виснажує валютні резерви, спричиняє девальвацію національної валюти, призводить до дефіциту поточного рахунку платіжного балансу. Крім того, Україна є надто залежною від товарів критичного імпорту, насамперед імпортованих енергоносіїв. Тому наша країна потребує залучення зовнішніх фінансових ресурсів і ще тривалий час буде активним споживачем іноземного капіталу [26, с. 45-46].

1.2. Роль іноземних інвестицій  у розвитку економіки України

З епохою "перебудови" почалися пошуки нових підходів до залучення іноземних інвестицій в інших, порівняно з міжнародною торгівлею і кредитом, формах. Світова практика багата на конкретні майнові форми залучення іноземних інвестицій у вигляді створення спільних підприємств, багатонаціональних компаній, лізингових фірм, підприємств, що цілком належать іноземним інвесторам, а також придбання інофірмами діючих невеличких підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій тощо.

Формування міжнародної власності  у вигляді спільних компаній, інтернаціональне об'єднання капіталів, що набуло значного поширення у світі, у радянській економіці доперебудовного періоду не використовувалося. Навіть саме поняття інвестицій у світовій практиці є значно ширшим: воно охоплює будь-який вид майнових цінностей, вкладених іноземними інвесторами в країні, яка приймає капітал, включаючи рухоме і нерухоме майно та пов'язані з ним майнові права; акції, облігації, різноманітні форми участі в компаніях; права промислової та інтелектуальної власності тощо.

Тому серед різних напрямів міжнародного співробітництва — торгівлі, кредиту, прямого інвестування, науково-технічних  зв'язків питання міграції капіталу є найбільш різноманітними за конкретними  формами прояву і найменш розробленими в теоретичному й методологічному аспектах з огляду на обмежений практичний досвід країн із централізованою системою планування, що здійснюють перехід до ринкової економіки [36, с. 43-44].

Проте саме прямі іноземні інвестиції мають ряд переваг порівняно з позичковим капіталом та іншими видами економічної допомоги. Вони служать джерелом капіталу для вкладень у сферу виробництва, впровадження прогресивних технологій, "ноу-хау", передових методів управління і маркетингу. Крім того, на відміну від позик і кредитів, підприємницькі інвестиції, не збільшуючи зовнішнього боргу держави, сприяють одержанню засобів для розвитку виробництва, зацікавлюючи в цьому безпосередньо іноземного інвестора.

На основі виробничої та науково-технічної  кооперації збільшення прямих вкладень іноземного капіталу могло б створити умови для найефективнішої інтеграції національної економіки у світову. Поряд із сприянням економічному розвитку вони допомагають вирішити важливе завдання створення ефективного власника, який забезпечує ринкову поведінку прямим доступом до світового ринку.

Нерідко розвиток економічних відносин із країнами Заходу сковують традиційна упередженість і різноманітні дискримінаційні  акти. Було створено цілу систему законодавчих і митних заходів, що ставило Україну в нерівноправне становище. Уряди західних країн часто відмовляють у державному фінансуванні експортних кредитів, а процентна ставка на приватний позичковий капітал сягає в таких випадках 12—14%.

Слід зазначити, що орієнтація нашої  країни на поліпшення політичних відносин не супроводжувалася широкомасштабними економічними ініціативами, не підкріплювалася "матеріально".

Однією з глибоких причин недостатньої інтенсивності зовнішньоекономічних зв'язків України є і той  факт, що країни Заходу протягом десятиліть широко впроваджували у свою економіку науково-технічні досягнення, підвищуючи технічний рівень сфери виробництва. У нашій країні такий процес мав місце лише у військово-промисловому комплексі. Як наслідок, у решті галузей народного господарства ми маємо значне технічне й технологічне відставання від розвинутих країн, що дедалі більше посилюється. За цих умов країни СНД "не цікаві" як перспективні партнери для ділових кіл Заходу. Звідси й погляд на них як на країни, котрі спроможні бути лише постачальниками сировини.

Великої шкоди розвитку спільного  економічного співробітництва нині завдає нестабільність політичної та економічної ситуації, неконвертованість  національної валюти і недосконалість прийнятих законодавчих актів.

Водночас у цілому економісти країн із розвинутою ринковою економікою відзначають зацікавленість приватного продуктивного капіталу своїх країн у безпосередньому інвестуванні економіки України та інших країн СНД, оскільки поділ ризику між партнерами спонукає інвесторів до активних заходів щодо забезпечення ефективності СП, Західний інвестор одержує при цьому можливість впливати на результати діяльності й прийняття конкретних рішень керівництвом СП. Крім того, створення СП у конкретній країні, будучи найвищою формою розвитку коопераційної взаємодії партнерів, допомагає інвесторові не лише розширити сферу своєї діяльності й проникнути на внутрішній ринок України, а й розвивати в ній інші форми підприємницької діяльності на основі встановлення довгострокових і міцних ділових відносин із державними органами, господарськими й зовнішньоторговельними організаціями [31, с. 25].

Країни Західної Європи зацікавлені  в тому, щоб Україна та інші країни СНД скоріше розв'язали внутрішньо-економічні проблеми, набули рівноваги і стали перспективними й надійними партнерами. Така зацікавленість пояснюється, звичайно, не добродійністю чи альтруїзмом цих держав, а бажанням зберегти для себе позиції у традиційному економічному просторі.

Готовність брати участь у спільних справах із партнерами України виявляє багато хто з підприємців та бізнесменів Заходу, але їхньому бізнесові потрібні впевненість, надійні урядові гарантії вкладеному капіталу. Побоювання вилучення вкладених в економіку України коштів гальмує залучення та оптимальне використання венчурного капіталу у виробничу сферу нашої країни.

Ускладнює продуктивне інвестування економіки нашої держави також  і відсутність можливості придбання  для підприємницької діяльності земельних ділянок, відсутність  їх вільної купівлі-продажу, плутанина в зовнішньоекономічній сфері, недотримання вітчизняними партнерами зовнішньоторговельних зобов'язань, бюрократизм і корупція в державних організаціях і установах, що причетні до торгових угод з іноземними бізнесменами. Все це утруднює пряме, майнове вкладення продуктивного капіталу в різноманітні галузі економіки України, який був би в змозі оживити виробництво, підвищити його технічний рівень, збільшити надходження на внутрішній ринок вітчизняних товарів і послуг.

На нинішньому етапі розвитку Уряд України має вирішувати об'єктивне завдання щодо оптимального залучення наявних у світі матеріальних і фінансових ресурсів у розвиток матеріаломістких, енергомістких і трудомістких галузей промисловості, де вельми значні витрати на виробництво і випуск продукції, а питання з інвестиціями завжди стояло гостро.

Світова практика переконує, що без широкого залучення іноземного капіталу неможливо провести структурну перебудову економіки в максимально  стислі строки, технічно й технологічно переоснастити народне господарство, домогтися конкурентоздатності виготовлюваної продукції на світовому ринку. Сьогодні найрозвинутіші країни світу вирішують складні економічні проблеми, використовуючи залучення іноземних інвестицій [46, с.72].

Масштаби прямих інвестицій і темпи їх вкладення залежать від обсягів капіталу країн-донорів  і змін в економіці, юрисдикції, внутрішнього господарського механізму країн, що приймають іноземний капітал. Створення  необхідних умов, сприятливого клімату для залучення прямого, реального капіталу — це комплексна проблема, яка містить у собі економічну, соціальну, політичну й технічну складові. Світовий досвід доводить, що умови іноземним інвесторам створюються за допомогою економічних і соціальних заходів, юридичних норм, що є складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал; міжнародних договорів; інвестиційних договорів між іноземним інвестором і державою, яка приймає; страхових полісів при страхуванні інвестицій у національних і міжнародних страхових організаціях.

Умови формування механізму  залучення іноземних інвестицій показані на схемі у додатку А.

Основними елементами інвестиційного клімату країн, що приймають іноземний  капітал, є: характер законодавства  про іноземні інвестиції, куди входять питання створення та діяльності спільних підприємств, гарантії захисту і репатріації прибутку та інвестицій, наявність запасів природної сировини, можливість одержання матеріалів для діяльності спільних та іноземних підприємств; наявність кваліфікованої робочої сили; ступінь розвитку виробничої інфраструктури, особливо транспорту, зв'язку; енергетичне забезпечення народного господарства; місткість місцевого ринку; наявність платоспроможного попиту населення на товари і послуги; характер внутрішнього господарського механізму; можливість вільних ринкових відносин із місцевими товаровиробниками; конвертованість місцевої валюти, гарантії вивезення з країни прибутку в твердій валюті.

Серед економічних чинників, що найбільшою мірою стримують залучення іноземних інвестицій, слід виділити неконвертованість національної валюти; з-поміж майново-правових — необхідність конкретних правових норм щодо недоторканності іноземних інвестицій, прав і можливостей оспорювати рішення державних органів стосовно капітальних вкладень у судовому порядку, в тому числі за посередництва міжнародного арбітражу, а також права власності на землю під приватизованими підприємствами, будинками і спорудами або умови здачі її в оренду не менш як на 50 років.

Зміна елементів юрисдикції або економіки конкретних країн  викликає збільшення або зменшення  припливу іноземних інвестицій. Характер інвестиційного клімату країн, що їх приймають, зумовлює масштаби і темпи  розвитку спільного підприємництва.

Об'єднання інвестицій на національному та міжнародному рівнях перетворилося в одну з найпоширеніших у світі форм спільної економічної діяльності, що виникла в рамках розвитку акціонерної власності як результат взаємодії між концернами і трестами.

Залучення іноземного капіталу у формі підприємницьких інвестицій служить необхідною умовою входження національної економіки у світове господарство, прискорює промисловий розвиток країни, що приймає, допомагає наблизити її виробничу й соціально-економічну інфраструктуру До світового рівня [8, с.6].

Основні мотиви створення  спільних підприємств такі:

• доступ до прогресивної технології та передового менеджменту;
• можливість технологічної взаємодоповнюваності, економія завдяки диверсифікації виробництва;
• можливість використання збутової мережі партнера і його торгових марок, що мають популярність на світовому ринку;
• можливість проникнення на нові ринки, мобілізація фінансових ресурсів, котрих не вистачає;
• зниження витрат на наукові й дослідно-конструкторські розробки;
• можливість розподілу ризику між партнерами.

В умовах нестачі валютних ресурсів концесії та змішані товариства, працюючи на експорт і здійснюючи товарне імпортозаміщення, побічно  роблячи можливим експорт товарів, що не вивозилися раніше (знижуючи собівартість виготовлення і транспортування), сприятливо впливали також на торговельний баланс.

Нині спільні підприємства є  зручною формою проникнення іноземних  інвесторів на вітчизняний ринок  і освоєння ними нових видів діяльності. Організація спільного підприємства дає інвесторові можливість використовувати знання внутрішнього ринку місцевим партнером і тим самим зменшити ступінь ризику та придбати нову сировинну базу, використовувати дешеву робочу силу.

Залучаючи іноземний капітал через продуктивне вкладення у спільні підприємства, країна, яка його приймає, одержує доступ до нових технологій і виробничого досвіду, а відтак розвиває свій експортний потенціал і пом'якшує товарний дефіцит на внутрішньому ринку.

Статистичні дані про динаміку й розмір залучення іноземних інвестицій в розвиток спільного підприємництва не свідчать про бурхливе зростання підприємницьких інвестицій в Україні. Іноземних інвесторів відлякує відсутність стабільних законодавчих, фінансових, організаційних умов, їх непослідовність і неузгодженість з погляду міжнародної ділової практики. Законодавство про спільні підприємства також було прийнято без належної підготовки й урахування закордонного досвіду. Виникають проблеми при оцінці землі, природних ресурсів, будівель і споруд як внесків із боку нашої країни [3].

Часто при створенні спільних підприємств  порушуються баланси інтересів  сторони, що приймає капітал, та іноземних  фірм. При висуванні проектів із боку країн-донорів нерідко спостерігається прагнення до дискримінації, зокрема винесення економічно небезпечних виробництв за межі своїх країн, створення в Україні матеріало- та енергомістких підприємств, які морально застаріли і не відповідають рівню сучасних вимог.

Крім того, з метою одержання монопольне високого прибутку в світовій економіці відбувається переродження конкуренції з промислового й торгового суперництва у боротьбу за контроль над матеріальними і трудовими ресурсами суспільства і держави, науки й ринку. Розширення монополістичного контролю над економікою та ресурсами інших країн, підпорядкування цих країн своєму диктатові, формування мобільних і гнучких виробництв, що діють в інтересах транснаціональних корпорацій, виходить на перший план при організації спільних підприємств.

Розбалансованість і хронічна дефіцитність вітчизняного ринку, нагнітання в канали обігу незабезпеченої грошової маси, відсутність конкуренції виробників і суперництва серед покупців поряд із неврегульованістю численних  правових і фінансових питань функціонування спільних підприємств в Україні викликають у іноземних інвесторів непевність у завтрашньому дні. Тому вони шукають таких способів збагачення, які не пов'язані з довгостроковими вкладеннями капіталу у сферу промислового виробництва та освоєнням нових технологій разом із українськими підприємцями. Основна маса спільних підприємств діє у сфері торгівлі, туризму, посередницької діяльності, прагнучи до одержання надприбутків за рахунок різниці в цінах на світовому ринку і внутрішньому ринку України.