Мистецтво Відродження. Проторенесанс

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ  
    НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ІНСТИТУТ АЕРОПОРТІВ

Кафедра комп`ютерних технологій  дизайну

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

(ПОСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА)

з дисципліни «ІСТОРІЯ МИСТЕЦТВ»

Тема : Мистецтво Відродження. Проторенесанс

 

 

                                                                    Виконала: студентка групи ДЗ-202

                                                                               Никонець Аліна Василівна

 

                                                                    Науковий керівник: канд. іст. наук,

                                                            доцент кафедри комп`ютерних

                                        технологій дизайну

                                                              Никоненко Тамара Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………3

Розділ 1.  ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………...4

1. Поняття Відродження та класифікація періодів………………...……………………….4
2. Соціально-економічні, історичні та політичні чинники впливу на розвиток мистецтва доби Відродження………………………………………………………………………….6

Розділ 2. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………………………………..7

2.1 Джакомо да Віньйола………………………………………………………………………7

2.2 Леон Баттіст Альберті……………………………………………………………………...7

2.3 Донато Браманте………………………………………………............................................8

2.4 Архітектура Палладіо та Сансовіно………………………………………………………9

            2.5 Філіппо Брунеллескі……………………………………………………………………….9

Роділ 3. СКУЛЬПТУРА РЕНЕСАНСУ…………………………………………………………...12

3.1 Мікеланджело Буанаротті………………………………………………………………...12

3.2 Нікколо Пізано ……………………………………………………………………………12

3.3 Донателло………………………………………………………………………………….13

Розділ 4. ЖИВОПИС ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ………………………………………………...15

4.1 Джотто ді Бондоне………………………………………………………………………...15

4.2 Мазаччо……………………………………………………………………………………16

4.3 Сандро Боттічеллі…………………………………………………………………............16

4.5 Леонардо да Вінчі…………………………………………………………………………18

4.6 Рафаель Санті……………………………………………………………………………...23

ВИСНОВОК………………………………………………………………………………………….34

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………………………………...35

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………………36

ДОДАТОК А. Ілюстрації………………………………………………………………………………

ДОДОТОК Б. Електронний варіант  на CD-R (долучити)……………………………………………

 

 

ВСТУП

Епоха Відродження – одна з найцікавіших та найповноцінніших  в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини.

Під Ренесансом ( від франц. Renessanse –відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця XIII-XVI ст. включно.

Тема наукового дослідження є актуальною, оскільки відкриває перед нами епоху визначних митців прекрасного, що вважаються до сьогодні провідними у своїх  напрямках ( архітектурі, скульптурі, живописі). Їх творчі надбання слугують класичним прикладом для майбутніх поколінь дизайнерів та архітекторів. Ця тема є багаторазово досліджена, але має бути вивчена студентами, які мають мистецтвознавчій профіль, так як Відродження увібрало в себе найяскравіших представників мистецтва.

Об’єкт дослідження: Мистецтво Відродження .

Предметом дослідження – архітектура, скульптура та живопис Ренесансу.

Мета : дослідити основні характеристики мистецтва Відродження. У курсовій роботі використовується метод накопичення, вивчення, систематизації матеріалу та порівняльного аналізу.

Завдання:

1. – визначити період існування епохи Відродження;
2. – пояснити значення Проторенесансу, дослідити тенденції в мистецтві;
3. – проаналізувати творчість видатних живописців, архітекторів,скульпторів, що сприяли розвитку мистецтва Ренесансу.

При написанні курсової роботи використано такі праці:

І. Тюрменко «Культорологія» [6], Т. Гриценко «Культорологія» [5], М. Алпатов «Художественные проблемы Итальянского Возрождения» [2], А. Хурсан «Свет сквозь столетия» [11], О. Шевнюк «Культорологія» [12], Л. Любимов «Искуство западной Европи» [9].

 

 

 

 

3

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

1. . Поняття Відродження та класифікація періодів

«За одної лише згадки слова  Ренесанс наше серце б’ється сильніше, наша енергія збуджується,наша фантазія закипає. У нашій уяві постають картини яскравого святково - піднесеного життя, образи людей могутніх, величних і прекрасних. Епоха Відродження-одна з найцікавіших та найповноцінніших  в історії людства, це синонім особистої свободи, досконалості в мистецтві, краси в житті, гармонії фізичних і духовних якостей людини» [8, c. 34]. Наведені слова ,в яких передана сутність культури  Відродження, належать видатному вченому Віпперу. Ренесанс був і залишається золотим віком в мистецтві не тільки європейської ,а й світової культури.

Під Ренесансом ( від франц. Renessanse –відродження) слід розуміти перехідну епоху в розвитку європейської культури від Середньовіччя до нового часу, що охоплює період кінця 13-16 ст. включно. Це означає , що в культурі Відродження присутні елементи як середньовічної так і новочасної культури .

Термін «Відродження»  в точному розумінні слова  стосується лише Італії 15 – середини 16 ст. [ 6, c.15]. Саме тут ця культура стала цілісним ,всеохоплюючим явищем . Тому правомірно говорити «італійське Відродження», «епоха Ренесансу в Італії». Разом з тим Ренесанс –загальноєвропейське надбання. Вплив італійської тогочасної культури різною мірою позначився майже на всіх європейських країнах,особливо , тих, що розташовані на північ від Італії, - Нідерландах, Франції , Німеччини, де наприкінці 15- на початку 16 ст. сформувалося Північне Відродження.

Сучасні дослідники виділяють  п'ять періодів доби Відродження : Протовідродження (Проторенесанс)(2-а половина13 cт. —14 ст.), Раннє Відродження (1410/1425 рр. 15 ст. — кінець15 ст.), Високе Відродження (кінець 15 — перші 20 років 16 ст.), Пізнє Відродження (середина 16 — 90-і роки 16 ст.), співіснування з маньєризмом., Північне Відродження — 16 ст, співіснування з північним і італійським маньєризмом [5,c.127].

Передвідродження ( або проторенесанс з французької ) - важливий етап розвитку італійської культури і мистецтва, який розпочався в надрах пізнього романського стилю і місцевого варіанту готики. За часом – це 13 – 14 ст. Науковий термін «проторенесанс» запропонував швейцарський науковець Я. Буркхардт, що помітив нові тенденції в розвитку мистецтва Італії ще 11-13 ст. [11, c 157]. На цей період на Аппенінах прийшлися пришвидшення

 

 

4

історичного процесу, зростання міст і активності їх мешканців, розвиток ремесел і ремісничих

технік, формування комун, успіх  проведених антифеодальних реформ.

Формальних змін і внесення призабутих (античних чи елліністичних) рис зазнали скульптура, декоративне мистецтво, стінописи. Адже давньоримське надбання, античні техніки і форми ніколи не зникали з обріїв італійської культури. Італійська готика має більш упорядкований і врівноважений характер, ніж у сусідніх народів (споруди Арнольфо ді Камбіо) Більш-менш античні риси притаманні «готичній» за часом італійській скульптурі ( Нікколо Пізано, Якопо делла Кверча)[ 3, c. 28].

Живопис, починаючи з 12 – 13 ст., починає відігравати все більш значущу роль в становленні і розвитку європейської художньої культури. Західноєвропейський живопис повільно відходить від статичних, застиглих схем в бік ще несміливого руху, динаміки. До того ж живопис – найбільш пристосований до передачі будь якого сюжету чи відверто умовної ідеї. Візантійська художня традиція ще зберігає привабливість для західноєвропейських художників, але вони вже самі здатні запропонувати нові деталі, нове розуміння простору і часу, нові композиції, бо мало рахуються з жорсткими канонами.

Риси надзвичайності і  несхожості в порівнянні з живописом Візантії отримав і італійський живопис - монументальний та станковий, завдяки зусиллям Джотто, Ченні ді Пепо ( відомішого як Чімабуе ), П'єтро Кавалліні, Дуччо ді Буонінсенья. Спірітуалізм візантійських зразків доповнюють психологізмом і емпіричними пошуками перспективи, спробами відтворити глибину простору на площині стіни ( пізні стінописи Джотто )[ 8, c. 167]. Відчутна правдивість, достовірність і своєрідна чуттєвість, драматизм подій були притаманні не тільки персонажам і сценам Джотто або Чімабуе, а і тогочасній літературі ( поезія школи «солодкий новий стиль», Данте ). Передвідродження - як явище мистецтва, мало місце лише в історії Італії. Але його настанови не пропали, а знайшли підтримку і творче продовження в діяльності нових поколінь італійських митців від Мазаччо і Паоло Учелло до Мікеланджело Буонарроті [4, c. 74].

 

1.2 Соціально-економічні, історичні та політичні чинники впливу на розвиток мистецтва доби Відродження

 

Відродження виникло, по-перше, на грунті досягнень середньовічної цивілізації, зокрема, періоду пізнього середньовіччя, коли феодальне суспільство досягло найвищого розвитку і зазнало великих змін. У 14 — 15 ст. відбувалося швидке піднесення економіки і культури міст, з'явилися нові технічні винаходи (друкарський верстат, компас, артилерія тощо), розвинулося кораблебудування і мореплавство, зроблено великі географічні

5

На цей період припадає початок інтенсивного книгодрукування. У царині культури посилюється боротьба за звільнення філософської думки від  догматів церкви, з'являються нові знання і течії, які не вкладалися в середньовічну  філософсько-богословську систему. Усі ці явища готували підґрунтя для прогресивного перевороту, яким і стало Відродження. Проте переворот не був універсальним, він не охоплював соціально-економічні чинники і в основах феодального ладу суттєво нічого не змінював.

Другим чинником, який відіграв величезну роль у становленні  і розвитку культури Відродження, була античність. Звідси пішла і назва  доби, її культурні діячі зуміли від­родити античну спадщину і надати їй великого практичного значення.

Слід згадати, що середньовіччя  також зверталося до античності, особливо з 12 ст., але успадкувало від неї лише окремі елементи. В нову добу, добу Ренесансу, засвоєння античності мало зовсім інший характер, її відродження стало метою і суттю нової культури. Античність сприймалася як найвищий авторитет, ідеал людської досконалості, в світлі якого оцінювалася сучасність. Найсильніше античність вплинула на освіту, філософію, образотворче мистецтво і літературу.

Відродження було тим прогресивним переворотом, який вирвав Європу з середньовіччя  і висунув її на авансцену світового  культурного розвитку.

Найпереконливішим ознакою  культурного розквіту в епоху  Ренесансу можна вважати дивовижну  концентрацію на невеликому просторово - часовому відрізку людей великих, універсально обдарованих, які обрали нові шляхи творчості. Імена Петрарки, Боккаччо, Донателло, Брунеллескі, Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело можуть бути символами епохи Відродженнях [10, c.156].

 

 

 

 

 

 

 

 

6

Розділ 2. АРХІТЕКТУРА  ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

2.1 Джакомо да Віньйола

Джакомо да Віньола – архітектор - маньерист з Болоньї, який оскаржує у Палладіо і Серліо звання найвпливовішого майстра пізнього Відродження. Його центральні твори - церква Іль-Джезу в Римі і вілла Фарнезе в Капрарола - відкрили шлях до формування стилю бароко(рис.Д.2.1). На запрошення Франциска I їздив на 18 місяців (у 1541-43 рр.). До королівського двору у Фонтенбло, де ймовірно зблизився з Серліо і Пріматіччо. Після повернення до Риму вступив на службу папи Юлія III, для якого з Джорджо Вазарі і Бартоломео Амманнаті будував за зразком давньоримських вілл в 1551-55 р. віллу Джулія. У 1550-і рр.. Віньола під керівництвом Мікеланджело зводив два малих куполи на соборі св. Петра, а після смерті майстра очолив роботу над собором [12, c.123]. Одночасно побудував на віа Фламіні церква Сант-Андреа - першу, в якій купол придбав витягнуту форму овалу. Наступним кроком Віньоли у бік бароко була церква Санта-Анна-деі-Палафреньері, вже цілком вписана в овал. Джакомо почав роботу над самою імітованої церквою в історії архітектури - Іль-Джезу, головним храмом ордена єзуїтів. Задля створення ілюзії великого внутрішнього простору в Іль-Джезу він з'єднав бічні капели з нефом. Запропонована Віньола модель архітектурної ілюзії стала фундаментом, на якому виникла архітектура бароко.Протягом трьохсот років європейські архітектори вивчали ордерну систему по трактату Віньоли «Правило п'яти ордерів архітектури» (1562р.) [ 9, c. 56].