Мистецтво Відродження. Проторенесанс

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 17 Октября 2013 в 00:10, курсовая работа

Краткое описание

Тема наукового дослідження є актуальною, оскільки відкриває перед нами епоху визначних митців прекрасного, що вважаються до сьогодні провідними у своїх напрямках ( архітектурі, скульптурі, живописі). Їх творчі надбання слугують класичним прикладом для майбутніх поколінь дизайнерів та архітекторів. Ця тема є багаторазово досліджена, але має бути вивчена студентами, які мають мистецтвознавчій профіль, так як Відродження увібрало в себе найяскравіших представників мистецтва.

Содержание

ВСТУП…………………………………………………………………………………………………3
Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………...4
Поняття Відродження та класифікація періодів……………...……………………….4
Соціально-економічні, історичні та політичні чинники вплву на розвиток мистецтва доби Відродження………………………………………………………………………….
Розділ 2. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ……………………………………………..7
2.1 Джакомо да Віньйола………………………………………………………………………7
2.2 Леон Баттіст Альберті……………………………………………………………………...7
2.3 Донато Браманте………………………………………………............................................8
2.4 Архітектура Палладіо та Сансовіно………………………………………………………9
2.5 Філіппо Брунеллескі……………………………………………………………………….9
Роділ 3. СКУЛЬПТУРА РЕНЕСАНСУ…………………………………………………………...12
3.1 Мікеланджело Буанаротті………………………………………………………………...12
3.2 Нікколо Пізано ……………………………………………………………………………12
3.3 Донателло………………………………………………………………………………….13
Розділ 4. ЖИВОПИС ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ………………………………………………...15
4.1 Джотто ді Бондоне………………………………………………………………………...15
4.2 Мазаччо……………………………………………………………………………………16
4.3 Сандро Боттічеллі…………………………………………………………………............16
4.5 Леонардо да Вінчі…………………………………………………………………………18
4.6 Рафаель Санті……………………………………………………………………………...23
ВИСНОВОК………………………………………………………………………………………….34
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………………………………...35
ДОДАТКИ……………………………………………………………………………………………36

Вложенные файлы: 1 файл

курсова робота з історії мистецтв 2.docx

— 570.71 Кб (Скачать файл)

З декоративних скульптурних робіт заслуговують на увагу «Ангели, що співають», виконані Лукою делла Роббіа (1400—1482) на фризі у Флорентійському музеї Санта Марія дель Фьоре [ 11, c. 250]. Рельєфи на другій кафедрі для органу у флорентійському соборі, на яких зображені діти, що співають — один із кращих творів початку епохи Відродження, що досить повно характеризує талант художника.

Зображення сповитої дитини на глиняному барельєфі у флорентійському  виховному будинку роботи Андреа делла Роббіа (1435—1525) заслуговує особливої згадки. Твір відзначається миловидністю малюнка і ніжним почуттям.

13

15 століття - час розквіту в Італії монументальної скульптури. Вона виходить з інтер'єрів на фасади церков і цивільних будівель, на площі міста, стає частиною міського ансамблю.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

14

Розділ 4. ЖИВОПИС  ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

 

4.1 Джотто ді Бондоне

 

Не відставав у своєму розвитку й живопис, розкриваючи  перед нами не менш знаменитих творців  доби Відродження. Серед яких Джотто ді Бондоне. Цьому видатному художникові належать розписи церкви в Ассізі, присвячені життю Франциска Ассизького, а також фрески у падуанській Капелі дель Арена і в церкві Санта Кроче у Флоренції. Падуанські фрески презентували цикл євангельських оповідей про життя Ісуса Христа, а флорентійські також присвячені Св. Франциску [12, c. 203] .

Розглянемо фрески Капели дель Арена. У цьому монументальному ансамблі вже панує принцип розчленованості і рівноваги. Фрески розміщені рівними рядами й замкнені у прямокутники — майже так, як на розчленованих фасадах проторенесансних споруд. Це картини, написані на стінах. Від картини до картини майстер веде глядача через послідовні епізоди історії Христа, починаючи з історії Його пращурів — Йоакима, Анни, Марії. У кожній сцені бере участь кілька діючих осіб. Усі вони вбрані у прості хламиди, що спадають великими складками. Ці особи мають подібний тип обличчя — довгасте, з важким підборіддям і близько розташованими очима. Обстановка, місце дії змальовані дуже скупо: умовними архітектурними павільйонами, що нагадують розсувні декорації на сценічному майданчику. Якщо дія відбувається на тлі краєвиду, цей краєвид нагадує гірки - «лещадки» на російських іконах. Майстер уникає подробиць. Ніяких яскравих спалахів. Світлі, холодні фарби, гладенька фактура. Але в цих простих композиціях, у цих укутаних фігурах є велика людська значущість.

Джотто уникає надто драматичних  виражень пристрасті, але не стає безпристрасним. Він передає глибину переживань у скупих пластичних формулах. Художник любив і вмів передавати мовчазні, багатозначні паузи, миттєвості, коли потік внутрішнього життя наче зупинився, досягнув найвищої кульмінації. Так, у  композиції «Оплакування Христа» учні Христа й жінки з глибоким невідривним  поглядом, з якоюсь посмішкою болю в останній раз вдивляються в  обличчя померлого[ 12, c.34]. З гіркою урочистістю миті узгоджено зображення задрапованих фігур переднього плану, що повернуті спиною до глядача і нагадують статуї скорботи.

Слава Джотто була великою  ще за життя, а в наступному столітті він був визнаний перетворювачем мистецтва. Його головною заслугою вважали  звернення до реального життя. Цей  майстер увів до живопису відчуття трьохмірного простору і почав писати фігури об´ємними, з світлотіньовим моделюванням.

15

4.2 Мазаччо

 

Флорентієць Мазаччо — художник мужнього енергійного стилю. Він помер дуже молодим, але встиг зажити слави основоположника живопису кватроченто своїми розписами у капелі Бранкаччі. У цьому ансамблі він досяг небувалого до нього, майже скульптурного відчуття міцних фігур.

У його фресках — еволюція, яку пережив живопис з часів Джотто. У картинах відчувається реалізм, що виявляється у фарбах, у знанні анатомії, перспективи. Є ще деяка скупченість в угрупуванні, але в той же час задній план розроблений ретельніше і природніше. Архітектурні правила, симетрія в розташуванні частин картини приймають більш живі форми  [ 7, c.57].

Діяльність Мазаччо (справжнє ім´я Томмазо ди Джованні ди Симоні Кассаї) мала велике значення для історії італійського живопису. У його картинах відчувається благородність, витонченість, гармонія тонів.

«Вигнання з Раю» Мазаччо можна вважати початком розквіту живопису епохи Відродження. Воно послужило джерелом натхнення для Рафаеля, що використав цей сюжет у Ватиканських ложах. У ньому чудово зображено голе тіло, живо передані відчуття, хвилюючі вигнаних: сором Адама і відчай ридаючої Єви [ 7,c. 87].

На картині «Чудо із сатиром» зображено три різні  сцени, проте вони розташовані так  вдало, що композиція створює враження єдиного цілого. Фігури апостолів  написані чудово, складальник податі — прекрасна природна фігура [7, c.89].

 

4.3 Сандро Боттічеллі

 

Сандро Боттічеллі — італійський живописець флорентійської школи. Справжнє ім'я — Алесандро ді Маріано ді Ванні Філіпепі .

 У 1470 р. отримав першу значну замову - алегорії для залу суду Торгівельної гільдії. Працював поряд з Антоніо Поллайоло . Серед перших самостійних творів - Святий Себастьян для церкви Санта Марія Маджоре. Почалися і перші замови з інших міст - за документами художник працював у місті Піза( каплиця Короновані, де створив фреску, зруйнована).

До 1475 р. відносять створеня картини «Поклоніння волхвів» на замовлення банкіра Джованні Ламі, близького до дому Медічі [ 2, c.35]. Ламі і розповів про талановитого молодого митця могутній родині.Зближення з двором Л. Медічі та гуманістами, які гуртувались навколо нього, зумовило появу в творчості Боттічеллі рис поетичної вишуканості та нервової екзальтації

16

численні мадонни, фрески Сікстинської капели в Римі, портрети. Образи античної міфології набувають у нього своєрідної казковості, меланхолійної чарівності («Весна», бл. 1478, і «Народження Венери», бл. 1485, у Флоренції)[1,c.150]. Гострота бачення і тонка поетичність — два крила творчості Боттічеллі. Він глибоко зазирнув у духовний світ людини і, зіставивши його з дійсністю, визнав сум та біль природними людськими почуттями і відтворив їх у своїх картинах.

Боттічеллі належав до відомих портретистів доби. На відміну від реалістичних чи буденних зображень Філіппіно Ліппі , Доменіко Гірляндайо , Перуджино - Сандро Боттічеллі гостро відтворив внутрішній світ своїх сучасників, світ протиріч, невдоволення і важких духовних пошуків[2, c.102]. Численні портрети створив художник і на своїх фресках. Навіть милування зовнішньою красою облич янголів не завадило Боттічеллі нагородити їх сумом, нервовістю, болісним передчуттям майбутніх лихих часів. Серед характерних портретів Ботічеллі - портрет юнака з золотою медаллю в руках, ймовірно, зображення свого старшого брата Антоніо, ювеліра. Невеликі за розмірами портрети Боттічеллі відрізняються гостротою характеристик і намаганням точно відтворити складний внутрішній світ сучасників.

Особливо це відбилося  в маленькій картині «Вигнанка» або «Покинута»( Рис.Д. 4.3). У Боттічеллі мало картин з однією постаттю, якщо це не портрет. Вигнанка гірко плаче перед порталом багатої оселі, що повернута на вулицю фасадом-фортецею [2,c. 156]. Перші поверхи будинків Флоренції 15 століття відводили під склади,комори. Вони мали дуже маленькі вікна, які до того ж захищали міцними ґратами. Більші вікна мали 2-й і 3-й поверхи. В картині Боттічеллі навіть перший поверх багатої оселі не має вікон. І це посилює відчуженість, ворожість домівки, що нещодавно була рідною до вигнанки. А розкиданий одяг свідчить , що була бійка, яка закінчилася ще однією людською трагедією.

З художньої спадщини, що дійшла до нас, особливо вражає «Весна»  — данина алегоричності тогочасного  мистецтва[ 1, c.102]. Відродження природи втілено художником в образі молодої дівчини, яка розкидає з подолу квіти. Філософічність цього образу не викликає сумнівів: момент оновлення життя поєднує минуле й теперішнє, їх законам підвладна і людина. Боттічеллі «Народження Венери», де виникла з піни морської прекрасна богиня ковзає по поверхні моря до берега, поєднало два ідеали жіночої краси — античний та ренесансовий. Підкреслений ліризм, романтизм загальної атмосфери картини мають суто світський характер, позначений інтересом до особистості. Під пензлем Боттічеллі світ виступає у нескінченності своїх метаморфоз, у притаманному йому прагненні найповнішого здійснення.

Створений Боттічеллі тип жіночої краси — скорботний, з ніжним блідим обличчям і

 

17

широко розплющеними очима  — властивий персонажам міфологічних композицій та мадоннам. Соціальні  заворушення у Флоренції в 1490-х  pp. і палкі промови Савонароли мали великий вплив на творчість Боттічеллі, яка набула виняткової драматичної напруженості. Він створив серію сповнених справжнього трагізму і великої поетичної сили малюнків до «Божественної комедії» Данте , картину «Наклеп» (бл. 1494, Флоренція). Релігійний аскетизм і глибокий сум позначають пізні картини Боттічеллі («Сцени з життя св. Зіновія», Дрезден; «Смерть Лукреції», Бостон; «Різдво», Лондон, та ін.) [1, c. 122].

 

4.5 Леонардо да Вінчі

 

Одним із вражаючих представників  пізнього Відродження був Леонардо да Вінчі. Ця надзвичайна людина все знала і все вміла — усе, що знали й вміли в його добу; крім того, він передбачив те, про що в його добу навіть і не думали. Так, він обмірковував конструкцію літального апарата і, наскільки можна судити з його рисунків, йому спала на думку ідея гелікоптера. Леонардо був живописцем, скульптором, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва, військовим інженером, винахідником, математиком, анатомом і фізіологом, ботаніком та інше. Причому в наукових заняттях він залишався митцем, так само, як в мистецтві залишався мислителем і вченим [3, c.124].

Леонардо да Вінчі вважають титаном, істотою майже надприродною, володарем різностороннього таланту і широкого кола пізнань. Він був привабливим зовні, ставним, мав незвичайну фізичну силу: він був фахівцем у всіх рицарських мистецтвах, фехтуванні, танцях і музиці.

Задовго до Бекона він стверджував, що основа науки — це перш за все  досвід і спостереження. Фахівець з  математики і механіки, він перший виклав теорію сил, що діють на важіль у непрямому напрямі. Заняття  астрономією і великі відкриття  Колумба привели Леонардо до думки  про обертання Землі. Спеціально займаючись анатомією заради живопису, він розібрався в призначенні  і функціях веселкової оболонки ока. Леонардо да Вінчі винайшов камеру-обскуру, проводив гідравлічні досліди, вивів закони падіння тіл і руху по похилій площині, мав ясне уявлення про дихання і горіння, висунув геологічну гіпотезу про рух материків.

Дослідники творчості  Леонардо до Вінчі впевнені, що вже  одних цих заслуг було б достатньо  для того, щоб вважати його видатною людиною. Цікаво, що до всього, окрім  скульптури і живопису, він ставився несерйозно, а в цих мистецтвах проявив себе як справжній геній. Його ім´я вписано на сторінки історії  мистецтв поряд з Мікеланджело і  Рафаелем. Але 

18

неупереджений історик відводить  йому не менш значуще місце в історії  механіки і фортифікації. Леонардо да Вінчі завжди прагнув проникнути в суть справи, не задовольняючись поверхневими результатами. Узявшись за вивчення анатомії як живописець, він першим став розчленовувати трупи, щоб зрозуміти розташування і будову м´язів, а потім відтворити це у своїх роботах.

При всій зайнятості наукою і мистецтвом Леонардо да Вінчі знаходив час і на винахід різних літаючих пташок, міхурів і кишок, феєрверків, що надуваються. Цим він розважав італійську аристократію. Леонардо керував проведенням каналів з річки Арно; будівництвом церков і фортець; артилерійськими знаряддями при облозі Мілана французьким королем; займався мистецтвом фортифікації, сконструював незвичайно гармонійну срібну 24-струнну ліру.

Леонардо да Вінчі був незаконним сином флорентійського нотаріуса, який дав синові чудову освіту. У майстерні Верроккьо Леонардо вивчав мистецтво малювання, необхідне для кожного італійця благородного походження. Так виявилися природні дарування Леонардо. Одного разу Верроккьо доручив Леонардо да Вінчі закінчити початий образ. Легенда свідчить, що хлопець написав ангела з такою майстерністю, що його вчитель, перевершений своїм учнем, вирішив назавжди залишити живопис.

Прагнення до роботи з натури виявилося у Леонардо з молодості. Ще коли він жив у будинку батька, Леонардо да Вінчі задумав написати фантастичне чудовисько, ймовірно, запозичивши сюжет картини з народної легенди. Для цього він посадив у клітку жаб, кажанів, змій і ящірок, вибираючи з їх зовнішнього вигляду те, що йому здавалося найхарактернішим, а потім пропорційно збільшував вибрані частини тіла та компонував з них задуманий фактичний образ чудовиськ. Картина мала успіх і була добре продана.

Близько 1480 р. міланський правитель  Лодовіко Сфорца зібрав зі всієї Італії видатних діячів науки і мистецтва. У числі інших його вибір упав на Леонардо да Вінчі. Репутація Леонардо, як майстерного музиканта, у той час була вищим за його славу живописця і до двору герцога він був покликаний як композитор і імпровізатор. Проте незабаром йому доручили створення міланської академії мистецтв. Ставши її директором, Леонардо да Вінчі написав цілий ряд трактатів про живопис. їх значення яскраво охарактеризував відомий художник Караччи: «Шкода, що я не знав про них раніше, вони замінили б мені мій двадцятирічний досвід!» [ 5, c. 57].

 

19

 

Під час перебування у  Лодовіко Сфорца Леонардо да Вінчі трудився над колосальною кінною статуєю батька герцога. її планувалося відлити з бронзи за формою Леонардо, але реалізувати цей задум перешкодила війна. Коли французи взяли Мілан, гасконські стрілки вибрали коня роботи Леонардо да Вінчі мішенню для учбових стрільб.

Информация о работе Мистецтво Відродження. Проторенесанс