Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Марта 2015 в 17:36, курсовая работа
Метою художньо-естетичного виховання є наявність високого рівня художньо-естетичної культури особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності.
Під художньо-естетичною культурою людини розуміємо ціннісно-стрижневу, базову якість особистості, яка дозволяє спілкуватися з прекрасним і брати активну участь в його творенні. Сутність художньо-естетичної культури людини полягає у здатності до естетичного сприйняття, переживання, усвідомленні і творчості.
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи розгляду проблеми художньо-естетичного виховання молодших школярів
1.1 Проблема художньо-естетичного виховання уфілософській та педагогічній науці
1.2 Сутність та особливості художньо-естетичного виховання в молодшому шкільному віці
1.3 Шляхи і засоби художньо-естетичного виховання молодших школярів
Розділ 2. Музично-ритмічні вправи як засіб художньо-естетичного виховання школярів
2.1 Ритм як основна складова музично-ритмічного виховання
2.2 Використання музично-ритмічних вправ на уроках музики в початкових класах та позакласній виховній роботі
2.3 Експериментальна робота в аспекті основної проблематики дослідження та аналіз результатів
Висновок
Список використаної літератури
Ритм у Далькроза – універсальний символ загального порядку та організованості. Ця система спрямована на те, щоб, використовуючи спеціально дібрані вправи, розвивати у дітей музичний слух, пам’ять, чуття ритму, пластичну виразність рухів. При цьому, за словами В. А. Фролкіна, система Е. Жак-Далькроза не обмежувалась вихованням у людей відчуття ритму і не зводилась до музичного виховання. Її метою було виховання людини, гармонійно розвинутої фізично та розумово, художньо, естетично. Саме поняття ритму трактувалось Жак-Далькрозом дуже широко, неодмінно включаючи естетичну складову [51].
Згідно методики К. Орфа, слід пропонувати елементарну імпровізацію рухів. К. Орф вважав, що на початку був ритм. Ритму не можна навчити. Його можна звільнити, «розв’язати» у людині. Це не розумова абстракція, це жива сила організму і всього біологічного життя. «Розв’язання ритму» починалося з ударів рук, щигликів пальцями, притупувань ногами. Усе це прикрашалося брязкальцями і тріскачками, що належать до найдавніших інструментів людства. Ритмічні вправи і танці супроводжувалися цими звуками. Метою музичного виховання К.Орфа є не стільки пробудження дрімаючого музичного таланту, як формування особистості. А особистість не можна будувати на випадковому, довільному фундаменті [88].
«Шульверк» К. Орфа широко спирається на використання фольклору і розвиток творчої ініціативи учнів. Основне завдання – стимулювати і спрямовувати творчу фантазію, вміння імпровізувати, творити в процесі індивідуального і колективного музикування. Під час роботи з дітьми він радив опиратися на зв’язок музики з жестом, словом, танцем, пантомімою. Важливу роль К. Орф відводив інструментальному супроводу, який мусять виконувати самі діти. Їх треба залучати до гри на шумових і ударних інструментах. З метою музично-ритмічного виховання це слід робити з раннього віку. К. Орфом та його послідовниками розроблено велику та гнучку систему мовно-ритмічних та мовно-поліфонічних завдань.
Відповідні дослідження проводять і у вітчизняній педагогіці (Н.Ветлугіна, С.Конорова, М.Румер, К.Самолдіна, В. Верховинець та ін.).
Безпосередня робота В. Верховинця з учнями спонукала його до створення дитячого репертуару й оригінальної методики музичного виховання. Як і К. Орф, найважливішу виховну роль В. Верховинець відводив фольклору. Це пов’язано з тим, що фольклор є такою формою суспільної свідомості, у якій інтегрувалась, закріплювалась та акумулювалась вироблена народом традиційна інформація. Він написав чудову книгу для дітей «Весняночка», де основою художньо-естетичного виховання дитини є гра, пісня і танець українського народу. У книжці митець пропонує струнку, глибоко продуману систему подачі танцювального матеріалу. Перед нами ніби розгортається яскрава хореографічна картина, яка бере початок від ледь помітних підготовчих рухів, що поступово формуються у певні танцювальні. Непомітно змінюючись, вони переплітаються між собою в безліч цікавих комбінацій і, нарешті, виливаються в чудове мереживо фігурних таночків, описаних у кінці підручника.
«Він умів органічно пов’язати пісню з рухом, поєднати спів великого хору з танцем. Ідея комплексного використання елементів музичного, хореографічного і драматичного мистецтва остаточно утвердилась у створеній В. Верховинцем новій синтетичній жанровій формі – театралізованій пісні» – пише дослідник творчої спадщини В. Верховинця Дем’янко Н. Ю. [21, с. 42].
Ударні інструменти надають широкі можливості для роботи з дітьми над розвитком сприйняття ритму. Для роботи необхідно мати декілька простих інструментів. Бажано, щоб вони були зроблені з матеріалів, які забезпечують краще звучання: кастаньєти з дерева, бубни і тамбурин – із шкіри, тарілки – з бронзи. Використовуються також ударні інструменти, що дозволяють виконати мелодію пісні (наприклад, ксилофон).
Застосування дитячих музичних інструментів збагачує музичні враження школярів, розвиває їх музичні здібності. Гра на музичних інструментах, що не мають звукоряду, допомагає виробити відчуття ритму, розширює темброві уявлення дітей. Мелодичні музичні інструменти допомагають у розвитку основних музичних здібностей: ладового відчуття, музично-слухових уявлень і відчуття ритму. Щоб зіграти мелодію на слух, треба мати музично-слухові уявлення про розташування звуків за висотою і ритмічні уявлення. Крім того, гра на музичних інструментах розвиває волю, прагнення до досягнення мети, уяву.
Альсіра Легаті де Арисменді в своїй книзі подає деякі рекомендації щодо використання музично-ритмічних інструментів:
1. Перш ніж вчити дитину
поводитись з музичними
2. З врахуванням досягнутих успіхів необхідно переходити до роботи над ритмом. Перш за все потрібно навчити дітей виділяти ритм. Починати таку роботу можна по-різному. Наприклад, проспівати мотив пісні без слів, на «ла-ла-ла».
3. Ритмічне плескання.
4. Відтворити ритм мелодії, що виконується педагогом, за допомогою тільки плескання, не інтонуючи її.
5. Виконання на музичних інструментах. Корисно запропонувати дітям впізнавати вже вивчені ними пісні за ритмом, що відтворюється різними способами (наприклад, плесканням, притупуванням або програному на музичних інструментах).
6. Відтворювати ритм краще
за все за допомогою музичних
інструментів,які мають м’яке
звучання, різний тембр (бубнах, дзвіночках).
Гра на музичному інструменті
має супроводжуватись
7. Досить складне завдання
– навчити дітей розрізняти
співвідношення тривалості
8. Починаючи роботу для
диференційованого сприйняття
Карл Орф також рекомендував використовувати ударні інструменти для розвитку у дітей емоційності та ритмічного відчуття.
Коли дитина грає мелодію на одному звуці, вона повинна точно відтворювати ритмічний малюнок. Для цього, наспівуючи мелодію зі словами, можна орієнтуватися на ритм віршів. Щоб діти добре засвоїли ритмічний малюнок мелодії, можна, використовуючи засвоєні зображення, викладати його на фланелеграфі. Якщо мелодія виконується на металофоні, то відзначити, що при грі довгих нот, молоточок повинен підстрибувати вище, при грі коротких – нижче. Діти прагнуть відповідності ритму руху та ритму музики. Отже, розвивається відчуття ритму при грі на музичних інструментах.
Спочатку дітям пропонують ритмічні малюнки, основані на чергуванні однакових тривалостей: четвертних або восьмих в двох чи чотирьохдольному розмірі. Музичний матеріал поступово ускладнюється. Потім даються більш складні ритмічні структури: ритм сумування, дроблення, пунктирний та синкопований ритм. Далі з’являється завдання на відтворення різних ритмічних структур в конкретних музичних творах.
Спочатку використовується ігрове чотиризвуччя на одному звуці. Можна створити ритмічні ансамблі з дерев’яних ударних інструментів: дерев’яних ложок, кастаньєт; металевих: трикутника, румби, тарілок, дзвіночків, а також бубна, маракасів. Таким чином, грою на ударних інструментах краще за все супроводжувати виконання педагогом на фортепіано, баяні та акордеоні веселих танцювальних мелодій або акомпанувати співу, не заглушуючи його [92].
Під час гри на різноманітних ударних інструментах, відтворюючи лише одну ноту на фортепіано чи інших висотних інструментах, дитина засвоює ритмічні закономірності, елементарну динаміку, перший ігровий рух, набуває навик спільної гри в ансамблі.
Кожен педагог повинен визначати масштаби використання музичних інструментів відповідно до конкретних умов, з врахуванням власних професійних можливостей.
Головне – навчити дитину визначати певні ритмічні та метричні співвідношення шляхом практичних дій. Це веде до формування осмисленого сприйняття музики, а потім і до розвитку вищих процесів мислення. Комплексна музична діяльність школярів із застосуванням ударних інструментів та інструменту, на якому грає педагог, допомагає цілісному сприйняттю музики, яка виконується.
Кожна дитина, перебуваючи в складі групи, повинна навчитися виконувати свою партію, що в подальшому полегшить її участь в колективній діяльності.
Створюючи ритмічні супроводи, потрібно завжди бачити кінцеву мету: підкреслити характер твору, його структуру, жанрові особливості, контрастні зміни. Слід стежити за тим, щоб гра з шумовими ефектами не перетворювалась в самоціль. Потрібно спонукати дітей прислухатися до музики, грати виразно, оцінювати результати своїх зусиль.
Отже, музично-ритмічне виховання – це процес, направлений на організацію рухової активності дітей, виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення учнями естетичної виразності ритму як елемента музичної мови.
Основою музично-ритмічного виховання будемо вважати:
- рух під музику,
- гру на простих інструментах,
- зв’язок із структурою і римами поезії, з мелодико-інтонаційною вимовою слова та характером його звучання.
2.2 Використання музично-
Ритмічне чуття слід виховувати в учнів вже з перших уроків у 1-у класі. Спочатку учні повинні навчитись відчувати, а потім відтворювати ритмічну пульсацію. Такі навички слід розвивати на конкретному музичному матеріалі: перед виконанням знайомої пісні, вчитель пропонує дітям одночасно зі співом відзначати (проплескувати чи простукувати по парті) найбільш наголошені долі. Для прикладу можна навести цокання годинника, крокування солдат на параді тощо.
Спостереження показали, що діти краще сприймають не дроблення довгих тривалостей, а збільшення коротких. Тому «ознайомлення з тривалостями звуків бажано розпочинати з восьмих і четвертних, що відповідає руховій активності дітей. Зіставлення четвертних і половинних тривалостей на початковому етапі музичного навчання менш вдале» [59, с. 69].
Крім того, як помітив К. Чуковський, у багатьох дитячих лічилках, дражнилках однаковий метро-ритм – хорей (чергування наголошеного і ненаголошеного складів). Очевидно, він найближчий до біологічних ритмів дитини. Через те, ознайомлення з метро-ритмом слід починати з дводольного розміру.
З довгими та короткими звуками учнів можна ознайомити за допомогою нескладної поспівки (див. дод. А1). Пропонуємо дітям проспівати й відтворити її ритмічний малюнок (двома пальцями правої руки по долоні лівої).
Учитель: Якщо ми уважно послухаємо, то почуємо, що звуки в цій поспівці неоднакові: одні тягнуться довше, а інші…як?.. швидше, наче коротші. Давайте спробуємо кожний музичний звук зобразити рисочкою: довгий звук – довгою рисочкою, короткий – меншою. Спочатку це зробимо в повітрі, а потім хтось намалює на дошці [59, с. 70].
Протягом кількох уроків діти виконують аналогічні вправи (повітряні диктанти) на прикладі різних пісеньок.
Учитель: Довгі звуки наче крокують, а короткі біжать. Давайте так і заспіваємо [59, с. 70].
Діти співають, дивлячись на графічний малюнок:
Можна «мандрувати» двома пальцями рук по парті відповідно до ритмічного малюнка пісні, яка поступово ускладнюється: добираємо поспівки з різним поєднанням восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві четверті.
Учитель: Раптом одного дня рисочки сказали: «Діти, ви гарно співаєте, але ми погано чуємо лежачи. Чи не можна нам підвестися, щоб краще вас чути?» Дозволимо рисочкам підвестися? А хто може це намалювати? [59, с. 70].
Хтось із дітей малює на дошці, а всі інші в повітрі.
Учитель: короткі рисочки промовили: «Ми маленькі, боїмося дощику. Чи не можна нам ходити під парасолькою і по двоє, щоб не загубитися?..» Хто може це намалювати? [59, с. 71].
Новий варіант графічного моделювання ритмічного малюнка знайомої поспівки має такий вигляд:
Протягом двох-трьох уроків можна пропонувати дітям різні способи засвоєння знайомих поспівок:
1. дивлячись на графічне
зображення ритмічного малюнка,
простукати його й проговорити
на ритмосклади «крок» і «
2. промовити словесний
текст, одночасно простукуючи
3. проспівати мелодію зі словесним текстом, відтворюючи пальцями ритмічний малюнок;
4. зіграти поспівку на одному з дитячих музичних інструментів.
Учитель: Одного дня рисочки перетворились на дзвоники: довгі – на великі, короткі – на малі. А чи знаєте ви, діти, що стало з музичними звуками? Вони одразу ж стали дзвониками. Великий дзвоник співає так: «дон», а маленький так: «ді-лі, ді-лі». Спробуймо й ми так заспівати, як дзвоники (показує на малюнок) [ 59, с. 71].
Знайомі пісеньки розучують за ритмоскладами «ділі-ділі-дон».
Доцільність використання ритмоскладів «бігай-крок» у тому, що вони дуже конкретні за своїм значенням, це допомагає дітям зрозуміти співвідношення тривалостей звуків. Проте бажано швидко перейти на ритмосклади «ділі-дон», оскільки вони зручніші для вокалізації. Горизонтальні рисочки легше асоціюються з тривалостями звуків, вертикальні допоможуть підготувати школярів до освоєння нотного запису.
Пояснюючи половинні звуки, вводимо «дуже великий дзвін» – «до-он».
Існує думка, що використання ритмоскладів не виправдане, оскільки неможливо встановити асоціативний зв’язок між звуковим забарвленням складу і його тривалістю. Але коли тривалість має свою назву, то в свідомості учня звукова протяжність пов’язується з цією назвою. Створюються ритмічні стереотипи, що значно полегшує читання ритмічного запису без звернення до відліку часток.
Информация о работе Музично-ритмічне виховання молодших школярів