Шпаргалка по "Истории"

38 Джерела і основні риси права, яке діяло на українських землях у складі Російської імперії на початку ХХ ст. Звід Законів Російської імперії На початку XX століття приймається ряд нормативних актів, які посилюють охорону приватної власності, покращують для дворян умови кредиту та продажу їм земель, розширюють права власників в сфері промислового та фінансового підприємництва. Столипінське аграрне законодавство змінило правове становище селянської земельної власності. Відтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена їхня цивільна правоздатність. У той же час зростає кількість актів, які відображали політику сприяння створення монополістичних об'єднань, розвитку акціонерного, промислового та банківської справи. В останнє десятиліття XIX століття був підготовлений новий кримінальний кодекс - Кримінальне укладення 1903 року, яка була підписана імператором, але повністю так і не вступило в дію. 1906 році був введений в дію тільки розділ про державні злочини та деякі окремі статті Кримінального уложення. Нове законодавство повністю базувалося на принципах буржуазного кримінального права. На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи.

39 Лютнева революція 1917 року в Росії та її державно-правові наслідки для України. Особливістю суспільного ладу Росії на початку ХХ століття було переплетення монополістичного капіталізму в промисловості з численними залишками кріпосництва, в сільському господарстві і самодержавної монархією, при якій практично все населення не мало політичних прав. До кінця 1916 року економіка країни була повністю зруйнована війною, гроші знецінилися і виробництво почало набувати натуральний характер. Царський уряд ввело продрозверстку селянських господарств з метою постачання армії і карткову систему постачання населення продуктами першої необхідності. У той же час розкрадання казенних коштів досягло небувалих розмірів, велике виробництво фактично зупинилося, зарплата робітникам не виплачувалася місяцями. Лютнева революція в Росії 1917 р. активізувала боротьбу українського народу за національне, культурне, економічне визволення. Організаційним центром, який об'єднав усі національно-демократичні сили України, був виник в 1908 р. міжпартійний політичний блок помірних лібералів і соціал-демократів - Товариство українських поступовців (ТУП). Членами ТУП були М. Грушевський, Є. Чикаленко, І. Шраг, Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський, А. Вязлов, В. Прокопович та ін Відроджувалися «Просвіти». Розгортали діяльність кооперативні організації. Були засновані Військова рада, Центральний український кооперативний комітет Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії сприяла об'єднанню національних сил в Україну, результатом якого стало виникнення всеукраїнського суспільно-політичного центру - Української Центральної Ради. 3 березня 1917р. в Києві відбулася організація Української Центральної Ради. Завданням Центральної Ради було проголошено об'єднання всіх українських сил. Головою Ради було обрано професора М. С. Грушевський

40 організацій і діяльність Центральної Ради (вересень-жовтень в 1917 році). I і II універсали Центральної Ради. I Універсал був проголошений 10июня 1917р У ньому, зокрема, говорилося, що «ми, Українська Центральна Рада, видаємо цей Універсал до всього нашого народу і проголошуємо: відтепер ми самі будемо творити наше життя». В Універсалі зазначалося, що ніхто краще за українців не може знати, які закони будуть для них кращими. Ніхто лучіте українських селян не може знати, як розпоряджатися своєю землею. Зазначалося, що український народ сподівався на допомогу Тимчасового уряду, але останнє відштовхнуло його простягнуту руку. З цього часу кожне село, кожна управа, повітова земська або, повинні підтримувати тісні організаційні зв'язки з Центральною Радою. Висловлювалася надія на те, що всі інші народи, що проживають в Україні, разом з українцями стануть в один ряд будівельників її автономіі.В відповідно до I Універсалом Центральна Рада фактично покладала на себе державні функції, а 28 червня було створено уряд автономної України - Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком .2.3 липня 1917 Центральна Рада приймає II Універсал. Його текст був опублікований українською, російською, єврейською та польською мовами. В Універсалі наголошувалось, що Центральна Рада завжди стояла на тому, щоб не відокремлювати Україну від Росії. Вказувалося, що незабаром Центральна Рада доповниться представниками інших народів, що проживають в Україні, і тоді стане єдиним найвищим органом революційної демократії України, який представлятиме інтереси всього народу. Доповнена Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган - Генеральний секретаріат, який буде представлений на затвердження Тимчасового уряду. Генеральний секретаріат передбачався як крайовий орган Тимчасового уряду. Разом з тим, Центральна Рада готуватиме проект законів про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчих Зборів.

41.Образованіе Української Народної Республіки (УНР). III і IV універсали Центральної Ради. 7ноября 1917р. ЦентральнаяРадапринимаетШУни-версал, яким проголошує створення Української Народної Республіки у складі Російської Федераціі.Універсал проголосив такі основні завдання автономного Української держави: 1) Конфіскація поміщицького, удільного, церковного, монастирського землеволодіння і передача землі трудовому народові без викупу. 2) Встановлення 8-годинного робочого дня та державного контролю над виробництвом. 3) Негайне початок мирних переговорів і укладення справедливого миру між воюючими сторонами. 4) Оголошення повної амністії за політичні виступи та ліквідація смертної кари як міри покарання. 5) Закріплення за населенням усіх прав місцевого самоврядування. 6) Забезпечення за населенням усіх основних прав і свобод: свободи слова, друку, віри, зборів, союзів, страйків, недоторканності особи і житла, рівноправності усіх мов. 7) Визнання за всіма народами, які населяють Україну, «національно-персональну автономію» та рівних прав та ін Вибори до Українських Установчих Зборів призначалися Універсалом на 9 січня, а їхнє відкриття - на 22 січня 1918 Голосування по тексту III Універсалу вперше осуществлялосьпоименно.Начинался якісно новий етап будівництва української державності. 9 січня 1918 Центральна Рада приймає свій останній - IV Універсал. Він проголосив, що «відтепер Українська Народна Республіка стає самостійною, вільною, суверенною Державою Українського Народу». Акт проголошення незалежності України відбувся у повній відповідності до Декларації прав народів Росії, прийнятої 2 листопада 1917 України, як зазначалося в IV Універсалі, хоче жити в мирі та злагоді з усіма сусідніми державами, але жодна з них не повинна втручатися у внутрішні справи України. До скликання парламенту - Українських Установчих Зборів - владні функції будуть здійснюватися Центральною Радою та її виконавчим органом - Радою Народних Міністров.В Універсалі заявлялося про необхідність прийняття Конституції незалежної Української Народної Республіки. Отже, IV Універсал надав якісно новий статус Українській державі. Воно стало незалежним і самостійним, що говорило про придбання найважливішого ознаки державної влади - державного суверенітету. Універсал закликав населення підніматися на боротьбу «щодо так званих більшовиків та інших занепасніков, які грабують і руйнують наш край». Після підписання миру планувалося розпустити армію, а замість неї створити народну міліцію. говорилося також про необхідність прийняття термінових заходів з ліквідації безробіття, поліпшення матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх, хто постраждав в результаті війни. Встановлювалися монополія держави на зовнішню торгівлю, контроль над усіма банками. Проголошувалося право всіх націй в УНР користуватися рівними правами і національно-персональної автономією. IV Універсал завершив складний і непростий процес становлення Української держави.

42.Государственно-правові акти Центральної Ради. 10 (23) червня 1917 Українська Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому З'їзді проголосила I Універсал «До українського народу, на Україні і поза її сущому». Це була відповідь УЦР Тимчасовому Уряду на його негативне ставлення до автономної Україна. Згідно з I Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії ... народ український має сам порядкувати своїм життям», закони повинні бути прийняті Всенародні Українські Збори. Автором I Універсалу був В. Винниченко. За проголошення автономії 15 (28) червня 1917, був створений Генеральний Секретаріат. Основні положення I Універсалу Проголошення автономії України у складі Росії («відтепер ми самі будемо творити наше життя»); Джерелом влади в Україні є український народ; Управління законодавством Україну має здійснюватися шляхом таємного голосування на загальнонародних, рівних, прямих виборах у Всенародні українські збори (сейм); Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України, тобто проголошується право законодавчої ініціативи; Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території Україна, разом з українцями будуть будувати автономний устрій, призивалися до згоди і взаєморозуміння представники всіх національностей, що живуть на Україну. Відмова передавати частину податків в центральну російську скарбницю, введення українського податку. Результати проголошення I Універсалу Прийняття I Універсалу сприяло консолідації українського суспільства і встановлювало метою розвитку держави розширення автономії України у складі Росії. Рішення I Універсалу в Петрограді були прийняті з занепокоєнням. Враховуючи політичну кризу, обумовлений масовими демонстраціями, поразкою російської армії на Південно-Західному фронті і, як наслідок, втратою Галичини, Тимчасовий уряд пішов на переговори з УЦР. II Універсал 3 липня 1917 - УЦР видала свій II Універсал. ІІ Універсал Центральної Ради повинен був поповнитися представниками інших народів, що проживають на Україну; поповнений Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; Центральна Рада починає розробку закону про автономний устрій України, який повинен бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію Україні; Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. II Універсал був проголошений на сесії Української Центральної Ради. III Універсал 7 листопада 1917 - проголосив Українську Народну Республіку (УНР) у складі федерації вільних народів, формально не розриваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віросповідання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи і житла; оголосили національну автономію для меншості (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як і право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування. Під владу Центральної Ради переходить 9 губерній. ІІІ Універсал України проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії; До установчих зборів на Україну вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату; УНР проголошується на території 9 губерній; Скасовується право приватної власності на землю; УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; Встановлюються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін; Встановлюється 8 годинний робочий день; Встановлюється державний контроль над виробництвом; На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів. IV Універсал 22 січня 1918 - проголосив УНР «самостійною, ні від кого незалежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат, - Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад, встановив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками. IV Універсал УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу; З усіма сусідніми країнами УНР прагне жити в мирі та злагоді; Влада на Україні належить народу України, від імені якого буде правити ЦР; УЦР зобов'язується вести боротьбу проти прибічників більшовиків на Україну; УЦР зобов'язувалася негайно розпочати мирні переговори з Німеччиною; УЦР планує провести земельну реформу в інтересах селян; Держава повинна встановити контроль над торгівлею та банками III і IV Універсали поставлено на голосування членами Малої Ради, чим надано їм значення законопроектів.

43.Констітуціонний проект Центральної Ради 1918 року. Після проголошення II Універсалу Центральна Рада приступила до організації роботи по створенню Конституції України (Статуту автономної України). 24 червня 1917 була затверджена «Інструкція, на основі якої створювалася Комісія з підготовки Статуту автономної України». До складу Комісії було обрано 100 осіб, які представляли всі національності, які проживають в Україні. Очолив конституційну комісію М. Грушевський. За IV Універсалу Конституцію мали схвалити Все-українське Установчі збори, але за іронією долі її прийняла Центральна Рада в останній день свого існування. Сталося це 29 квітня 1918. Конституція мала підназву: «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Вона складалася з 8 розділів і 85 статей: I розділ - Загальні постанови; II розділ - Права громадян України; III розділ - Органи влади Української Народної Республіки; IV розділ - Всенародні збори Української Народної Республіки; V розділ - Про Раду Народних Міністрів Української Республіки; VI розділ - Суди Української Народної Республіки; VII розділ - Національні союзи; VIII розділ - Про тимчасове припинення громадських свобод. У розділі «Загальні постанови» підкреслювалося, що Українська Народна Республіка - держава «суверенна, самостійна і ні від кого не залежне», а носієм державного суверенітету є весь народ України, всі громадяни України, які проживають на її території. Реально свій суверенітет народ здійснюватиме через Всенародні збори України. Ніхто не обмежувався на території України у свободі слова, друку, віросповідання, створення організацій і союзів, праві на страйк, якщо тільки вказані дії не були кримінальним злочином. Проголошувалася повна свобода вибору місця проживання і пересування. На території УНР скасовувались смертна кара, тілесні покарання і такі, які ображали людську гідність і честь. Скасовувалася (як покарання) конфіскація майна. Закони приймалися тільки парламентом. Він встановлював бюджет країни, оголошував війну, укладав мир і т.д. Право законодавчої ініціативи належало: Президії Всенародних зборів, партійним фракціям, які були зареєстровані Всенародним зборами, групам депутатів (не менше 30 осіб), Раді Народних Міністрів, органам самоврядування, які об'єднували не менше 100 тис. виборців, виборцям у кількості не менше 100 тис . людина. Вищим судом республіки оголошувався Генераль ний суд, який обирався Всенародним зборами. Він виступав як касаційна інстанція для дру гих судів, не міг бути судом першої та другої інстанцій і мати функції адміністративної влади. У Конституції нічого не говорилося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, порядок обрання місцевих органів влади і управління, органах прокуратури, судової системи і т.д. Конституція, очевидно, повинна була мати тимчасовий характер, адже вона створювалася на перехідний період - період становлення української державності. Незважаючи на це, вона мала демократичний характер, була міцною правовою основою держави, фундаментом для всього законодавства України, створення демократичної державності, законності, правопорядку. Відповідно до Конституції УНР повинна була стати класичною парламентською республікою. У той же час деякі історики, перш за все Д. Дорошенко, вказують на те, що у свій останній день Центральна Рада обрала також першого Президента УНР. Ним став М. Грушевський. Слід підкреслити, що такої посади Конституція не передбачала. Певною мірою це можна пояснити тим, що Центральна Рада приймала Конституцію як перспективний документ, як свого роду заповіт, оскільки добре усвідомлювала свою приреченість, а проте, сподіваючись на краще, прагнула зміцнити позиції. Саме для цього і потрібен був Президент, адже Центральна Рада виявилася абсолютно нездатною для оперативного управління країною, і тому все більш очевидною ставала невідкладна необхідність кардинальної реформи всього державного механізму УНР. Проте і з цим Центральна Рада також запізнилася.

44.Государственность і право України періоду Гетьманату П. Скоропадського 1918 рік. 29 квітня 1918 в Києві пройшов конгрес хліборобів, на якому були представлені селяни, поміщики, представники банківського капіталу. Конгрес вимагав встановлення в Україні сильної влади у формі диктатури. За кращу форму влада визнала Гетма-нат. 29 квітня 1918 гетьманом нового державного утворення - Гетьманат «Українська держава» - був проголошений Павло Скоропадський. У ніч з 29 на 30 квітня його прибічники захопили усі державні установи та найважливіші об'єкти в Києві. Центральна Рада припинила своє існування. Розпочався новий період в історії української державності. На зміну республіканській соціалістичної демократії Центральної Ради прийшла форма правління, близька до монархічної. На перший погляд такий переворот був соціальним регресом, оскільки республіканська форма правління вважається більш прогресивною в порівнянні з монархічною. Але в даному випадку цей політичний переворот «вийняв з надр історії ту втрачену нитку політичного розвитку українського суспільства, яка була штучно обірвана російським самодержавством» (Р. Іванченко). Українському народу близьким був спогад про козацьку державу і своїх гетьманів. Але суть Гетьманату не завжди співпадала із суттю монархії. Свою діяльність П. Скоропадський розпочав з рішучої відмови від політики Центральної Ради. У «Грамоті до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. він оголосив Центральну Раду та її установи не здатними до державної роботи і заявив, що для забезпечення порядку і спокою він бере необмежену владу над Україною, оголошує розпущеним Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, скасовує всі її законодавство, повертає правову силу всім попереднім формам приватної власності. У майбутньому гетьман обіцяв проведення виборів до українського законодавчий сейм, наділення селян правом викупу землі у поміщиків і всіх великих землевласників, відродження торгівлі та відновлення промисловості. Почалося масове повернення поміщиків і капіталістів в Україну. Їм передавалися землі, маєтки, заводи і фабрики, виплачувалася компенсація за збитки, яких вони зазнали за часів Центральної Ради. Ліквідуються політичні права і свободи, 8-годинний робочий день, відбираються захоплені раніше селянами землі. Свою діяльність гетьманські установи погоджували з окупаційною владою, яка, в свою чергу, грабувала Україна. Ешелонами відправлялися до Німеччини зерно, м'ясо, цукор, мед, промислове обладнання. Грабіжницька політика окупантів і антинародна діяльність Гетьманату викликали в Україну обурення, а з часом, і опір. Однак справедливо було б підкреслити, що не гетьман виступив ініціатором запрошення окупаційних військ в Україну. Йому, бойовому генералові, тяжко було змиритися з присутністю вчорашнього ворога на рідній землі, але він добре розумів реальне співвідношення сил. 2 травня 1918 П. Скоропадський вперше відвідав штаб німецьких військ у Києві і, як констатували німці в депеші до Берліна, «перебуває цілком і повністю під впливом головного командування». У своїй внутрішній політиці П. Скоропадський відмовляється від соціалістичних ідей Центральної Ради. Незважаючи на складні умови уряд П. Скоропадського зуміло багато зробити для розвитку української державності. Значні зусилля спрямовує він на формування війська: відновлює загони вільного козацтва, формує спеціальний корпус з російських офіцерів, який підпорядковувався лише йому, возвращавт Україна Чорноморський флот, який німці захопили в роки першої світової війни. Особливо помітних успіхів досяг Гетьманат в сфері культурного будівництва. Створюється мережа українських початкових і середніх шкіл, для яких були підготовлені всі необхідні підручники українською мовою. 2 липня 1918 гетьман стверджує «Закон про громадянство Української держави». Під українським громадянством розумілася «державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права і обов'язки українського громадянина» (ст. 1). Закон забороняв подвійне громадянство (ст. 2). Належність до громадянства визначалася «нульовим варіантом», за яким «всі російські піддані, які перебувають на Україну під час видання цього закону, визнаються громадянами Української держави» (ст. 4). На вибір громадянства відводився один рік