Шпаргалка по "Аудиовизуальным СМИ"

 Колись телебачення  назвали «вікном у світ». Акценти  зміщуються, і сьогодні правильніше  було б сказати,що телебачення  - це вікно світу до нас.Значить,  так, як у цьому вікні щось  буде сказано і показано, і сприйматиметься світ.

 «Панове!  Хвилина телевізійного ефіру  в нашій програмі коштує 3000 $. Подумайте,  у вас є що сказати людям?»-  Оголошення такого змісту випереджає  вхід в ефірну студію одній  з найпопулярніших російських  програм. Витрати телевізійних медіа на підготовку і виробництво передач не йдуть у порівняння з витратами друкованих ЗМІ.Але й результат висвітлення PR-акції на телеекрані не порівняти з ефектом виходу друкованих публікацій. Відповідно, «заманити» знімальну групу на якийсь захід набагато складніше, ніж запросити кореспондента з газети.Організація зйомки пов'язана з чималими витратами (хоч це і постійна практика будь телепрограми).

Очевидно й  інше: за грамотно і завлекательно  поданий інформаційний привід, здатний зачепити інтереси глядачів, схопляться телевізійні канали, розуміючи, що програють, якщо не розкажуть про нього.Йдеться, звісно ж, не йде про масштабні новинах, які й без розкрутки привернуть увагу ЗМІ, а про тих, сотні тисяч яких щомиті стикаються в боротьбі за інтерес журналістів і аудиторій.Тільки тисячі з них знайдуть себе в новинних шпальтах друкованих ЗМІ, сотні відвоюють своє місце «в сонячних променях телеефіру», і лише лічені одиниці звернуть на себе увагу і запам'ятаються. Встановлено: існує як мінімум три канали надходження інформації в ЗМІ.Перший назвемо рутинною, куди потрапляють офіційні повідомлення, другий - неформальним, з витоком відомостей та новинами з неофіційних інформаційних структур, а третій - вільним, тут і репортерська інформація, і події не першорядною, але важливості, та й просто цікаві повідомлення.На останні два канали PR-агенти зазвичай і орієнтуються.

 Стандарти  якості та інформаційної змістовності  матеріалів на телебаченні надзвичайно  високі.Але й завдання, які допомагає  вирішити своєчасний вихід матеріалу у телеефір, найчастіше значно масштабніше і важливіше, ніж навіть найвдаліша реклама.Так що у відносинах з телевізійними медіа, яким би каналом поширення PR-суб'єкт не скористався, йому необхідно залучити максимум творчого потенціалу - телебачення диктує свої правила - проте гра без сумніву варта свічок.  Основою будь-якої успішної гри служить діалог.У разі монологу PR-суб'єктам складно буде досягти наміченої мети. Ще для гри потрібен ігровий світ, підлеглий певним законам і досить змістовний, щоб забезпечити цікаве дійство протягом деякого часу.У грі, за яку ми беремося, беруть участь PR-суб'єкти і телевізійні ЗМІ. Так, не можна забувати і про третій стороні - глядачах, кінцевих споживачів інформації, запитам яких і піарники, і телевізійники повинні відповідати. Виграє не сильніший, а найрозумніший чи найхитріший ... Вибудовування відносин зі ЗМІ - річ трудомістка і вимагає щоденної уваги.Форми, методи, прийоми роботи PR-агентів зі ЗМІ добре відомі - це створення інформаційних приводів, регулярне розповсюдження прес-релізів, запрошення журналістів на місце події, організація та проведення прес-конференцій, конференцій, прес-турів, брифінгів, «круглих столів» , виставок,ексклюзивних інтерв'ю, підготовка матеріалів для розміщення в теле-, радіоефірі,для публікацій у пресі ... Продовжувати можна довго.Однак чи завжди вони приносять очікуваний результат? Як визначити успішність обраного шляху, особливо щодо телевізійних ЗМІ?

31. Поняття  “джинси” на телебаченні.

«Чорний PR» або «джинса» - серйозне питання для будь-якої редакції. Опитування свідчать: самі журналісти, визнаючи існування «чорного» PR у вітчизняних ЗМІ, заперечують наявність такого в своїй передачі чи газеті.А керівники телепрограм чи друкованих ЗМІ, хоч і говорять про те, що в їх редакції може існувати хабарні практика, бачать кримінал тільки в тому випадку, якщо гроші за матеріал отримав безпосередньо журналіст.

А тим часом  саме таким чином народжується новий  журналістський професіоналізм - професіоналізм фахівця з просування інформації на ринок. Інформаційне поле спотворюється - представники «найдавнішої» реагують негайно.Зливаються традиційно розводяться по різні сторони барикад поняття журналіста і фахівця в області PR. «Джинсовий репортер» повинен поєднувати в собі журналістський талант і незвичайну кмітливість піарника. Модель поведінки начебто запозичена з відомого випадку з життя російського купецтва.Сюжет такий. Багаті купці грають у карти за великим столом. У кімнаті горять лише кілька свічок. Серед граючих дама, яка зронив під стіл дорогоцінний браслет. Чоловіки кидаються його шукати, але спроби їх марні - у кімнаті панує напівтемрява, під столом тим більше.Тоді один з них бере тисячерублевую асигнацію (чималі гроші на ті часи), підпалює її і знаходить браслет. На наступний день суспільство тільки і говорить про шляхетний вчинок купця. А він тим часом іде в місцевий банк і отримує свою тисячу.Справа в тому, що, підпалюючи купюру, він міцно затиснув пальцями її номер. За банківським законам того часу купюра забезпечується покриттям, якщо зберігся її номер.

Ось і сьогоднішнім «джинсовим журналістам» доводиться грати  за тими ж правилами: застосовувати  в своїй роботі по «проштовхування» матеріалів в ефір піарівські методи переконання в потрібності, своєчасності та інформативності конкретного матеріалу чи теми.А представникам PR-агентств, в свою чергу, простіше і дешевше оплатити готівкою працю журналіста, ніж вести переговори з керівництвом ЗМІ чи вигадувати способів безплатного просування новини в телеефір.Легше запросити журналіста, який зробить сюжет, розповість про подію, візьме інтерв'ю у потрібних людей, як би ненароком згадає те, що необхідно згадати. Смію вас запевнити, таким «тихим піаром» займалося чимало «акули пера» - в особистих цілях.Гонорар кореспондента може бути в багато разів менше вартості офіційно проплаченого сюжету. До того ж авторський репортаж зацікавленої особи буде, швидше за все, зроблений на совість, а не лівою п'ятою (буває в ЗМІ і таке).У тому випадку, коли гроші за створення репортажу отримує сам журналіст, його майстерність проявляється в подачі матеріалу так, щоб редакція «купилася» і звернула увагу на розкручуємо їм новину.

Звичайно, «джінсовать» набагато простіше в друкованих ЗМІ, де саме видання не витрачає великих  коштів на організацію статті, і це - цілком і повністю завдання журналіста. Бар'єри проникнення в телеефір набагато вище.Програми витрачають кошти на підготовку сюжету, знімальна група виїжджає на місце події, і для цього, очевидно необхідні зусилля не тільки журналіста, а й оператора, звукооператора, водія, координатора, адміністратора та багатьох-багатьох інших.Уявіть собі здивування редактора, якщо кореспондент повертається зі зйомки з матеріалом сумнівного походження і змісту.Так що якщо PR-агентство вдається до «джинсовому» способу проштовхування своєї новини в ефір, йому, разом із журналістом, слід докласти всіх зусиль для того, щоб подія, мало-мальськи, але «прозвучало».Журналісту, крім усього іншого, доведеться дотримуватися максимальної конспірації - якщо сюжет буде містити хоча б натяк на матеріальну зацікавленість автора, який буде помічений керівництвом, негайне звільнення гарантується.Принаймні, така практика більшості серйозних телепрограм в подібних випадках.

 Як би  там не було, телебачення завжди  продає талант. І якщо журналістський талант можна купити, то чому б так і не зробити?При наявності певних коштів і деякої кмітливості, піарник завжди знайде шлях до серця (кишені) журналіста. Важливо тільки, щоб гроші не були б пущеними на вітер - тобто на матеріал, що свідомо не цікавий публіці. І тут же виникає зворотна ситуація.Подавши матеріал дійсно привабливо, піарник може і не вдаватися до зайвих витрат. Відомо будь професіоналу: по-справжньому креативний підхід дозволяє РR-Менам надавати існуючим інформаційним приводів необхідну глибину і масштабність.

«Підгортати»  і «підгодовувати» ЗМІ треба  не грошима, а професійним хлібом - інформацією. Є, однак, ще один грошовий і в одночасно не викликає нарікань PR-спосіб бути поміченим телевізійними  ЗМІ - спонсорство.Все добре - гроші сплачені офіційно, ім'я компанії звучить в ефірі, з вуст авторитетних телеведучих. М'який спосіб для компанії з широкими можливостями.

Стаття 19 Федерального закону «Про рекламу» визначає спонсорство  як «здійснення юридичною або  фізичною особою (спонсором) вкладу у вигляді надання майна, результатів інтелектуальної діяльності, надання послуг,проведення робіт у діяльність іншої юридичної або фізичної особи (спонсорованого) на умовах поширення спонсорованим реклами про спонсора,його товари ».

 Іншими словами,  «спонсорством» називається будь  внесок приватного або державного  підприємства у фінансування  телевізійних програм; мета - реклама  власного імені, марки, іміджу, діяльності або досягнень. 

З одного боку, спонсорство свідчить про суспільну  залученості організації. З іншого - очевидно, що це аж ніяк не безоплатна благодійність, а цільові субсидії для досягнення взаємних цілей, співробітництво, реалізація спільних проектів.Ось і виходить - спонсорство зупинилося десь на півдорозі між PR і рекламою. Начебто про компанії говориться над відведений рекламний час, а ніби й гроші чималі сплачено.І витрати ці справджуються - статистика каже, що спонсорство телепрограм куди вигідніше банальної купівлі ефірного часу. Спонсорська реклама - шлях виділитися, вийти за рамки рекламного блоку.Спонсорство здійснюється не стільки для підвищення обсягів продажів, скільки для покращення іміджу.

Канали пропонують вже існуючі телепродукти потенційному спонсору, або ж на спонсорські  гроші запускаються нові проекти ... І все ж майбутнє спонсорства - не за підгонкою програми підходящого формату під вимоги виробника, а за створенням апріорі спонсорських програм.Найвдаліший подібний досвід на сьогоднішній день - reality show «Останній герой» на каналі ОРТ.

32. Правила, яких варто дотримуватися в роботіі з ТБ.

– Повага до свободи друку, яка багато в чому визначає значимість преси та забезпечує взаємну повагу до імені.

 У звичайному  житті кожне з існуючих ЗМІ  живе за своїми законами, бореться  з конкурентами і, за великим рахунком, особливої любові до колег-конкурентам не проявляє.Але не дай нам Бог образити журналіста чи засіб масової інформації. Ось у таких ситуаціях і виявляється потужна корпоративна солідарність журналістів. Всі журналістське співтовариство підніметься на захист колеги, і тоді кривдникові точно буде непереливки.

– Всемірне надання сприяння пресі, що виражається в швидкості, точності і пунктуальності надання інформації.

– Регулярність контактів зі ЗМІ.

– Неприпустимість феномена "без коментарів" (як правило, подібний відгук на журналістський запит призводить до того, що інформацію все одно знайдуть, але вона може бути перекручена і подана компрометуючим чином).

Такі явища характерні для владних і силових структур, які в спробі приховати інформацію ("не виносити сміття з хати", "не розбурхувати суспільну свідомість"), домагаються цілком зворотного ефекту. Це змушує журналістів шукати анонімні джерела інформації,спиратися на чутки і плітки.

Отже, приймемо як керівництво до дії.

 Поважайте  пресу, вона відповість вам тим же.

 Інформація  може бути тільки "першої свіжості", в іншому випадку - це "мертвий  товар".

 Випадкові  зв'язку до добра не доводять-в  стосунках із ЗМІ цінується  регулярність.

Все таємне обов'язково стане явним: про проблему краще  розповісти самим, це дасть Вам "простір для маневру".

 Який же  висновок? - Дотримуйся собі правила  і все буде чудово. Чи так  це насправді? Чи справді наша  преса настільки неупереджено  й непорочна? 

 Щщаасс!А  то ми живемо не в Росії?  І не знаємо про куплені  журналістів, про кишенькові виданнях і ангажованих каналах.

 Але, дорогі  колеги, який піп, такий і прихід! Можна з піною у рота доводити  необхідність дотримання журналістської  етики та неупередженості, але  чи варто?Раз вже нам з Вами  пощастило жити в епоху змін (це, між іншим, у китайців прокляття таке), будемо відповідати. І витягувати з ситуації максимум можливого. А тому - будемо уважно підходити до вибору ЗМІ.

 До ідилії  в світі преси ще дуже далеко.Тому  для вибору друкованого або  електронного рупора Вашого ПР-проекту необхідна обережність і виваженість. Різні ЗМІ орієнтовані не тільки на різну аудиторію, але і володіють різними можливостями.Наприклад, про елітних спиртних напоях від фірми "White Hall" недоцільно розповідати в газеті "Ярмарок", але доцільно - в журналі "Віта" або "смачних" телепрограмах (що, до речі, і робиться).Елітний журнал і будь-яка газета (яка є масовим виданням) орієнтовані на різну публіку, відповідно відрізняються і методи подачі матеріалу (поліграфія, тексти, ілюстрації).Різні ЗМІ необхідні для освітлення світського рауту з перерахуванням коштів у благодійний фонд і для повідомлення про продаж товарів second hand для малозабезпечених.

33. Поняття інформаційної політики радіостанції.

Державна інформаційна політика – це сукупність основних напрямів і способів діяльності держави з отримання, використання, поширення та зберігання інформації. Державна інформаційна політика як важлива складова частина внутрішньої та зовнішньої політики України охоплює всі сфери життєдіяльності й покликана забезпечити планомірний перехід до демократичного інформаційного суспільства та повноцінне входження України у світовий інформаційний простір.

Зміст державної  інформаційної політики випливає з  актуальних політичних та соціально-економічних  завдань розвитку України, накопиченого досвіду інформаційної діяльності та світових набутків в сфері створення, поширення та використання інформації. Ефективність державної інформаційної політики залежить від її відкритості та цілеспрямованості, а її здійснення потребує скоординованих зусиль відповідних органів державної влади, громадських організацій, творчих спілок, регулювання в межах законодавства інформаційних відносин і діяльності суб'єктів національного інформаційного ринку. Державна інформаційна політика є важливою складовою частиною зовнішньої і внутрішньої політики країни й охоплює всі сфери життєдіяльності суспільства.