Проблема торгівлі людьми

Причина, через  яку проституція як форма експлуатації так широко поширена, проста - це гроші. Сексуальна експлуатація у секс-індустрії світу створює величезні прибутки для торгівців. Постраждала особа від торгівлі людьми, яка експлуатується у проституції, може заробити більше за один сеанс з клієнтом, ніж особа, яка постраждала від трудової експлуатації, за ЦІЛИЙ робочу тиждень.

Окрім того, залежно  від здатності торгівців приховувати  постраждалих від правоохоронців сексуальна експлуатація може тривати місяцями та навіть роками, що означає, що одна постраждала  може заробити сотні тисяч доларів для торгівця, з яких вона отримає лише незначну частку чи взагалі нічого.

Постраждалих  від сексуальної експлуатації експлуатують у різноманітних місцях: вуличні  проституції, барах, клубах обслуги  клієнтів, саунах та масажних салонах, приватних будинках, квартирах або в агентствах дівчат за викликом.

Зазвичай їх змушують працювати ненормований час: сім днів на тиждень та рідко дають  змогу вибору, якого клієнта обслуговувати  або яку їх кількість за один день, або характеру послуг, які мають  надаватися. Вони мають дуже малу свободу руху або спілкування, до того ж примусовий характер праці може погіршуватися через безпосередній контроль з боку торгівців.

Дуже небезпечним  аспектом такої експлуатації є те, що багатьох постраждалих змушуватимуть  надавати незахищені сексуальні послуги на вимогу клієнта, що робить їх дуже уразливими до різних видів інфекцій, що передаються статевим шляхом, включно з ВІЛ СНІД.

Рабство та трудова  експлуатація

Різні форми  трудової експлуатації, підневільного  стану та звичаїв, подібних до рабства, можуть застосовуватися у таких секторах:

■ Сільськогосподарські угіддя;

■ Шахти;

■ Риболовні судна;

■ Фабрики;

■ Агенції з надання послуг;

■ Домашнє рабство у приватних будинках;

■ Вулична торгівля та жебракування;

■ Примусовий шлюб;

■ Незаконне усиновлення (удочеріння).

Необхідно зауважити  три моменти щодо цих форм експлуатації:

■ У випадку примусової праці та надання послуг постраждалі не мають вибору щодо того працювати чи ні, вони не можуть залишити місце експлуатації без ризику серйозних наслідків;

■ Подібно до сексуальних працівників, примусові працівники чи домашні раби змушені працювати ненормований час - сім днів на тиждень, часто у різних небезпечних умовах, що становлять загрозу для їхнього життя та здоров'я, за дуже низьку платню або взагалі безоплатно, не маючи свободи пересування та можливості зменшити трудові навантаження або піти з місця експлуатації;

Стає відомо про дедалі більшу кількість випадків торгівлі з метою вилучення органів. Досі всі зафіксовані випадки  стосувалися вилучення і торгівлі нирками. Цей злочин має місце через ті самі причини, що зумовлюють інші види торгівлі - попит та пропозиція, що посилюються дуже високими прибутками для торгівців.

Пропозиція  надходить від донорів з менш розвинутих та незаможних країн, які погоджуються стати донорами своїх нирок за оплату, в якій вони вбачають розв'язання своїх проблем. Згідно з наявною інформацією, ціна нирки становить від 2 до 6 тисяч доларів США. Особливе занепокоєння викликає те, що внаслідок проблем зі здоров'ям та відсутністю належного медичного догляду після операції по вилученню органу у донорів розвивається ниркова недостатність та врешті-решт вони самі починають потребувати пересадки органу.

Реципієнт, який представляє бік попиту, зазвичай походить з багатшої розвинутої країни та платить у середньому від 100 на 200 тисяч доларів США за новий орган. Попит швидко збільшуватиметься, тому що у розвинутих країнах постійно зростає кількість пацієнтів, які лікуються гемодіалізом, так само як і лист про очікування донорських нирок.

Сторони попиту та пропозиції поєднані низкою агентів  та посередників, які визначають донора та організовують продаж і трансплантацію органу одержувачу. Очевидно, що злочин вимагає співучасті лікарів, сестер, лабораторного персоналу (для процедур аналізу на сумісність крові та антигенів лейкоцитів) та наявність медичних приміщень, в яких відбувається вилучення та трансплантація органу. [17, ст.65]

Торгівля  дітьми з метою використання їх в  сексуальних цілях.

Велику тривогу викликає постійне омолодження дитячої проституції і порнографії. За оцінками ООН близько 1 млн. дітей у світі починають свій шлях на міжнародному ринку сексуальних послуг. Організована злочинність займається цим бізнесом через його прибутковість і практично безкарність.

Дитяча порнографія

В сучасний період збільшується кількість випадків торгівлі дітьми, вчиненої з метою використання їх в порнобізнесі ( ч. 1 ст.149 КК). Під  останнім розуміється повністю чи частково дозволений в даній країні, або  ж заборонений, вид підприємництва, пов’язаний зі звідництовм для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру.

Останнім часом прослідковується така тенденція: вік дітей, що стають жертвами торгівлі людьми і використовуються в порнобізнесі, постійно зменшується. Дитяча порнографія омолоджується, стає все більш жорстокою і витонченою. Часто зустрічаються випадки і сцени сексуального характеру і насильства з дітьми 3-5-річного віку, а іноді і над немовлятами. Найчастіше торгівля дітьми здійснюється з метою подальшого їх залучення і використання у виробництві порнографічних матеріалів. Порнографічними матеріалами визнають такі, що містять наступні ознаки:

1) становлять собою  матеріальний носій інформації ( фільми, кліпи, фотопродукція, картини тощо );

2) інформація, яку вони  містять, у грубій натуралістичній  формі зображає статеве життя  людей у різних його формах, в тому числі і в нетрадиційних  та неприродних (статеві органи, сексуальні відносини між особами однієї чи різних статей );

3) мають своїм призначенням  збудження статевої пристрасті  інших осіб, провокування їх статевої  агресії.

Як правило, дитяча порнографія  виготовляється для жителів індустріально  розвинутих країн ( Нідерланди, Бельгія, Австрія, Німеччина, Швейцарія, США, Італія, Ізраїль, Греція, Туреччина ), а об’єктами сексуального домагання стають діти з країн, що характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку ( Китай, Таїланд, Росія, Україна, країни Балтії та Східної Європи ). У мережі Інтернет розповсюджується до 75% усієї дитячої порнопродукції [18, с.203].

Торгівля дітьми з  метою подальшого їх використання у  виробництві порнографічних матеріалів, як правило, здійснюється добре організованим  злочинними групами. У більшості  випадків ті, хто працює над створенням порносайту, не знають організаторів даного злочину.

Хоча за офіційними даними в Україні реєструється незначна кількість випадків дитячої порнографії, проте об’єктами її часто стають саме українські діти. Сьогоднішні  “діти вулиць” являють собою прекрасну приманку, що притягає іноземних педофілів, злочинні організації, продюсерів і дистриб’юторів (розповсюджувачів) порнофільмів, які прагнуть використати дітей для отримання злочинних доходів.

 Дитяча проституція

Основною метою торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми, є їх сексуальна експлуатація, яку слід розуміти як вид експлуатації праці в особи в галузі проституції. Проституція –– це систематичне надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну винагороду. До сексуальної експлуатації відноситься також примушування до надання разових сексуальних послуг ( разовий комерційний статевий акт ), до співжиття з метою отримання сексуального задоволення та інше.

У даний час ринок  слов’янських жінок і дітей в  розвинутих країнах Північної Америки, Західної Європи та Північної Азії є одним з найбільш прибуткових. Жінки з України, Росії, Білорусі користуються величезним попитом, а в азіатських країнах навіть являються символом соціального престижу чоловіка.

Міжнародна організація  з міграції називає ріст попиту на слов’янських жінок “четвертою хвилею” жертв торгівлі людьми. Вона включає в себе жінок і дітей з Центральної та Східної Європи, в тому числі і з України. Процедура здійснення торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації, зокрема проституції, проходить кілька ланок, на кожній з яких дії здійснюються різними суб’єктами.

Першою ланкою в цьому  процесі виступають вербувальники, тобто особи які “рекламують” прекрасні “місця роботи” (для молодих  жінок) чи шляхом умовлянь, подарунків, обіцянок гарного одягу тощо, заманюють в свої тенета неповнолітніх. Як правило, вербувальниками виступають особи тієї ж національності, що і діти яких прагнуть продати. У деяких випадках ними можуть виступати навіть родичі дитини. Шляхи заманювання дітей різноманітні: від обіцянок подарунків, грошей, їжі, власного даху над головою до виїзду за кордон начебто для відпочинку чи на навчання. Вербувальниками дітей для заняття проституцією часто виступають туристичні агентства. Частіше всього вербувальники працюють у тісному зв’язку з особами, що утримують будинки розпусти, вони організують і оплачують проїзд майбутніх жертв за кордон. Полегшує їх діяльність і високий рівень корумпованості державних службовців, працівників правоохоронних органів, міграційних служб, митних органів, консульств і дипломатичних представництв.

Наступними виступають перевізники –– це особи, відповідальні  за процес перевозу дітей за кордон до країни-реципієнта. Вони відповідають за охорону “товару”, шляхом чинення  різних дій (підкупу, обману тощо) забезпечують проходження митного контролю чи знаходить шляхи його уникнення. Перевізники відповідають і за “доставку” дітей до місця призначення.

Третьою ланкою у цьому  злочинному ланцюгу можна виділити сутенерів. Це особи, які вживають заходів до того, щоб продані для заняття проституцією діти “сумлінно працювали”. Як правило, саме вони повинні роз’яснити жертвам їх обов’язки, контролювати процес їх експлуатації в сексуальній сфері, слідкувати за сплатою клієнтами винагороди та забезпечувати те, щоб їх “підопічні” не втекли з нічного клубу чи будинку розпусти.

Завершують цей ланцюг замовники. У більшості випадків це власники нічних клубів чи борделів. Саме вони і організовують весь процес торгівлі людьми хоча організація дій  на кожному окремому етапі може бути довірена й іншим особам, відповідальним за нього.

Як бачимо, торгівля з  метою сексуальної експлуатації –– це добре організований злочинний  бізнес, який дає колосальні прибутки. Як правило, вона здійснюється добре  організованими злочинними угрупованнями.

Проте, як і у випадках з торгівлею дітьми з метою  використання їх у порнобізнесі, складність полягає в доказуванні інтелектуальної  ознаки умислу вербувальників, а саме усвідомлення ними того, з якою метою  здійснюється процес вербування.

Торгівля неповнолітніми з метою їх сексуальної експлуатації набуває все більш загрозливого характеру. Серед українських дівчат, яких відправляють за кордон для занять проституцією, зустрічаються навіть 12-літні [15, ст.66].

Усиновлення іноземцями як форма торгівлі дітьми.

26 липня 1994 року був  накладений мораторій на всиновлення  українських дітей-сиріт іноземними  громадянами. Це було пов’язано  з виявленням у цей період  випадків масового незаконного  усиновлення в Україні.

Початок вивчення торгівлі людьми в нашій країні припадає на 1994-1998 рр. Тоді ВРУ створила тимчасову спеціальну слідчу комісію, висновок якої лише підтвердив жахливі факти: незаконні дії щодо усиновлення українських дітей-сиріт іноземцями насправді мали характер завуальованої торгівлі ними.

Торгівля дітьми передбачає продаж, іншу оплатну передачу, а так само здійснення щодо них будь-яких інших  незаконних угод, пов’язаних із законним чи незаконним переміщенням за їх згодою або без їх згоди через державний  кордон з певною метою, однією з яких є усиновлення в комерційних цілях.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних  цілях –– це оформлене спеціальним  юридичним актом прийняття у  сім’ю неповнолітньої дитини на правах сина (дочки) для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними  іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу, міни та інших, пов’язаних з фактичної передачею права власності.

Конвенція ООН про права дитини передбачає, що держава повинна вжити  всіх заходів щодо запобігання торгівлі дітьми, з якою б метою вона не здійснювалась, а також не допускати отримання невиправданих матеріальних доходів, пов’язаних з усиновленням дітей в іншій країні. Проте корупція та організована злочинність проникли і в цю сферу.

Для кваліфікації дій за ст. 149, ознака умислу винного повинна характеризуватися повним усвідомленням комерційних цілей такого усиновлення. Проте, ця вимога практично унеможливлює застосування даної статті. Для обґрунтування цього твердження необхідно розглянути сам механізм здійснення торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями.

Усиновлення дітей-сиріт іноземцями передбачене в Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України  та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім’ї їх усиновителів від 20.07.1996 р. Цей документ передбачає процедуру усиновлення, порядок і строки розгляду заяви Центром усиновлення дітей та іншими умовами. Проте, усиновленню підлягають діти, що перебувають на обліку не менше одного року, а це влаштовує далеко не всіх іноземців, особливо якщо усиновлення здійснюється в комерційних цілях.

Структуру організації дій по торгівлі дітьми з метою усиновлення іноземцями, спираючись на факти, можна представити  так: