Проблема торгівлі людьми

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ IІІ. ВІДМЕЖУВАННЯ ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОЇ УГОДИ ЩОДО ЛЮДИНИ ВІД СУМІЖНИХ СКЛАДІВ ЗЛОЧИНІВ

 

 

 

Торгівлю людьми слід відрізняти від низки суміжних складів злочину. Розпочнемо зі ст. 150 КК України «Експлуатація дітей». Цей склад злочину має місце у випадку добровільного використання праці дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, з метою отримання прибутку. В той же час випадки вербування дитини з метою використання її примусової праці або примусового надання послуг, або з іншою, передбаченою у примітці 1 до ст. 149 КК України метою, повинні кваліфікуватись як торгівля людьми. За ст. 149 КК України також кваліфікуватимуться і випадки купівлі-продажу, здійснення іншої незаконної угоди щодо дитини, переміщення переховування, передачі або одержання дитини, вчинені з метою її експлуатації.

Далі може виникнути  питання про відмежування торгівлі людьми від незаконних дії щодо усиновлення (удочеріння) (ст. 169 КК України). На мій погляд, визначальною ознакою, яка дозволяє чіткорозмежувати ці злочини, є те, що незаконна передача дитини за ст. 169 КК України здійснюється саме для усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування) чи на виховання в сім’ю громадян. Статтею 149 КК України охоплюються лише випадки незаконного усиновлення (удочеріння) з метою наживи. Незаконні дії щодо усиновлення з метою втягнення у злочинну діяльність, примусової праці або з іншими, передбаченими статтею 149 цілями утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. ст. 149 та 169 КК України.

Розмежовуючи  торгівлю людьми із злочинами проти  моральності сексуального характеру, слід пам’ятати, що дії сутенера, який за грошову винагороду зводить жінку з клієнтом, не можна вважати торгівлею людьми, навіть якщо жінку «замовляють» на кілька днів. Такі дії необхідно кваліфікувати за спеціальними нормами язвідництво для розпусти (ст. 302 КК), або (за наявності примусу) – як сутенерство чи втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК). Наприклад, М., Г. та неповнолітні О. і В. 9 травня 2001 р. із застосуванням насильства вивели з будинку неповнолітню Б. та її подругу Т. і вирішили їх продати, щоб заробити грошей. Вони пропонували дівчат усім перехожим, а потім присутнім у барі чоловікам як повій. Один із чоловіків, сплативши 10 грн, вивів Б. з бару, посадив її машину й повіз, проте їй удалося втекти . У цьому випадку дії винних осіб, на мій погляд, неправильно було кваліфіковано судом як торгівлю людьми. Вважаю, що подібні дії доцільно кваліфікувати як примушування до проституції (ст. 303 КК України), оскільки потерпіла особа тут передається не для сексуальної експлуатації, а для надання платних сексуальних послуг іншим особам за матеріальну винагороду. В таких випадках не йдеться про передачу людини безповоротно, на тривалий чи невизначений термін. Торгівля людьми тісно пов’язана з трудовою міграцією, проте не вичерпує всього спектру злочинних дій, спрямованих на протиправне отримання прибутків від останньої. Із цією метою вчиняються також незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332 КК), викрадення або підроблення документів (статті 357, 358 КК), шахрайство (ст. 190 КК), порушення порядку зайняття господарською діяльністю (ст. 202 КК), грубе порушення угоди про працю (ст. 173 КК).

При відмежуванні торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини (ст. 149 КК) від грубого  порушення угоди про роботу українського громадянина за межами України  (ч. 2 ст. 173 КК) необхідно врахувати, що конкуренція між зазначеними нормами виникає в ситуаціях, коли йдеться про примусову працю. При цьому грубе порушення угоди про працю матиме місце лише за наявності трудового договору, який було укладено без застосування передбачених у ст. 149 КК способів і умови якого грубо порушуються в процесі його виконання. У ст. 173 КК йдеться про вихід за межі домовленості роботодавця, який шляхом обману, зловживання довірою або примушування вимагає від працівника виконання роботи, не обумовленої угодою. Торгівля людьми відрізняється від цього злочину тим, що торговець використовує обман, шантаж, уразливий стан, насильство або інші передбачені ст. 149 КК способи вже під час вербування, усвідомлюючи при цьому подальшу мету експлуатації людини.

У разі, коли торгівля людьми пов’язана з організацією їх незаконного переправлення через державний кордон України, керівництвом такими діями або сприянням їх учиненню порадами, вказівками, наданням засобів чи усуненням перешкод, наявна сукупність злочинів, передбачених статтями  149 та  332 КК.

Необхідність  додаткової кваліфікації зумовлена  тим, що в чинній редакції ст. 149 КК йдеться лише про законне переміщення людини через державний кордон України. В той же час, дії з організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України можуть бути і не пов’язані із торгівлею людьми. Так, наприклад, у Бразилії було арештовано осіб, які нелегально переправляли дітей до США та передавали їх бразильським батькам, котрі перебували у США без дозволу на проживання. За доставку кожної дитини батьки платили $ 13–15 тис. Злочинці підробляли документи на дітей для того, щоб отримати американські візи. При цьому дітей навчали, як себе вести під час співбесіди в американських консульствах. Подібні випадки, пов’язані із вивезенням дітей до батьків за кордон, мають місце і в Україні. В той же час, оскільки дії винних осіб було спрямовано не на експлуатацію дітей, а на їх передачу законним батькам, торгівля людьми тут відсутня. Викрадення чи підроблення документів, які надають право на перетинання державного кордону України, з подальшим їх використанням для переміщення людини через кордон не охоплюються статтями 149 та 332 КК і потребують самостійної кваліфікації за ст. 357 або ст. 358 КК.

Цілком можливою є й інша кваліфікація дій, які полягають у використанні трудової міграції для незаконного збагачення, наприклад, обманного  заволодіння грошима під приводом надання послуг із працевлаштування за кордоном (за відсутності ознак злочину, передбаченого ст. 149 КК) як шахрайства (ст. 190 КК).

Нова редакція статті 149 КК України є свідченням того, що Україною було дотримано міжнародних  зобов’язань щодо криміналізації торгівлі людьми, а вітчизняне законодавство  стало ближчедо європейського. І  хоча вона дещо порушує традиційні для нашого законодавства правила формулювання норм Особливої частини Кримінального кодексу, вона є більш досконалою та життєздатною, ніж попередня норма.[14,ст.586]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ VI. КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ  ТОРГІВЛІ ЛЮДЬМИ АБО ІНШОЇ НЕЗАКОННОЇ УГОДИ ЩОДО ЛЮДИНИ

 

 

Торгівля людьми представляє собою один з найбільш жорстоких і цинічних видів організованої  злочинної діяльності,  що спрямований  проти Людини,  який інтенсивно розвивається й досягає загрозливих розмірів. Зріст масштабів цього явища є одним з найнебезпечніших тенденцій сьогоднішнього часу. Явище, яке англійською мовою називається словом trafficking, одночасно означаюче торгівлю наркотиками, рабами й незаконну торгівлю взагалі [1, с.1495],  захопило десятки країн, у тому числі й Україну. У 1948 році Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини, що закріпила основні принципи міжнародного права. Стаття 4 Декларації зазначає:" Ніхто не повинен утримуватися в рабстві або підневільному стані; рабство й работоргівля забороняються у всіх їхніх видах". [1, ст. 291]

Абсолютну заборону рабства та работоргівлі підтверджено також у статті 8 Міжнародного пакту  про цивільні й політичні права 1966р.[2,ст. 76]

Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття. Україна першою з пострадянських країн визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства, результатом чого стало введення в 1998 році до Кримінального кодексу України статті 124-1 "Торгівля людьми". Стаття передбачала відповідальність за торгівлю людьми у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України. Міра покарання стала жорсткішою. [12,ст.98-99]

Постановою  Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 року №766 затверджено Постанову "Про утворення Комплексної програми протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки". Головна мета цієї програми – розвиток механізмів по запобіганню торгівлі людьми, кримінального переслідування осіб, причетних до цього виду злочину, захисту та реінтеграції потерпілих. В цілях міжвідомчої координації здійснення заходів, що визначені Комплексною програмою, утворено Міжвідомчу координаційну раду з питань протидії торгівлі людьми, що є постійно діючим консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.[8, ст.167; ст11, ст. 65]

Указом Президента України від 18.02.2002 року №143 "Про  заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян" визначено, що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності правоохоронних органів України.[20, ст.331] 3 лютого 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Закон №3316-1 "Про внесення змін у Кримінальний кодекс України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми й залучення в заняття проституцією", прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2006 року.

Статтю 149 Кримінального  кодексу України доповнено приміткою, в якій роз'яснено терміни " експлуатація людини", "уразливе становище"; у назву статті 303 Кримінального кодексу України введено термін "сутенерство", визначення якого подано в частині першій до цієї статті. Законом установлено, що відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання малолітнього чи неповнолітнього до заняття проституцією або примус їх до заняття проституцією повинна наставити незалежно від того, чи вчинено такі дії з використанням обману, шантажу або уразливого стану зазначених осіб чи із застосуванням або погрозою застосування насильства, використання службового становища, чи особою, від якої потерпілий перебував у матеріальний або іншій залежності (частина третя примітки до статті 149, частина друга примітки до статті 303 Кримінального кодексу України). [14, ст..385]

Серед документів, спрямованих на боротьбу з торгівлею людьми, варто згадати Постанову №987 "Про затвердження Типового положення про реабілітації для осіб, що потерпіли від торгівлі людьми", прийняту Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 року з метою забезпечення законодавчої бази для здійснення допомоги потерпілим із боку державних організацій. Однак у зв'язку з недостатністю державного фінансування таких установ реабілітаційні центри відкриваються здебільшого на базі громадських і релігійних організацій за сприяння державних структур. Фінансова підтримка надходить переважно від міжнародних організацій. [9, ст.54]

Координацію діяльності різних організацій із протидії торгівлі людьми покладено на спеціальний  орган при Кабінеті Міністрів  України, "Про створення Міжвідомчої  координаційної ради з питань протидії торгівлі людьми" (№ 1961 від 25 грудня 2002р.) Сьогодні разом з офісом Координатора проектів ОБСЄ в Україні ведеться робота зі створення Бюро Національного координатора із протидії торгівлі людьми. [13, ст.85]

Важливими кроками по вдосконаленню міжнародного співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми стали Міжнародна Угода про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 18 травня 1904 року з поправками, внесеними Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 3 грудня 1948 року. Результатом наступного етапу розвитку співробітництва держав у протидії торгівлі людьми стала Міжнародна Конвенція про боротьбу з торгівлею білими рабинями від 4 травня 1910 року з поправками, внесеним вищезгаданим Протоколом; Міжнародна Конвенція про Заборону торгівлі жінками й дітьми від 30 грудня 1921 року з поправками, внесеними Протоколом, затвердженим Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1947 року; Міжнародна Конвенція про Заборону торгівлі неповнолітніми жінками від 11 жовтня 1933 року із змінами, внесеними в неї вищезгаданим Протоколом.

Започаткування  ефективного міжнародного мехінзму було закладено у 1949 році Генеральною  Асамблейою ООН шляхом прийняття  Конвенції про боротьбу з торгівлею  людьми і експлуатацією проституції  третіми особами, яка набрала чинності в Україні 15 лютого 1955 року. [19, ст.297]

Сучасним міжнародно-правовим документом щодо протидії торгівлі людьми є Конвенція ООН проти транснаціональної  організованої злочинності та Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює її. У грудні 2000 року в м. Палермо (Італія) Україна, спільно з іншими 124 країнами світу, підписала ці міжнародні документи і ратифікувала 4 лютого 2004 року на сесії Верховної Ради України. [3, ст.56; 4, ст. 224;]

Проблеми протидії торгівлі людьми не залишалися поза увагою вчених,  про що свідчать роботи О.М. Бандурки, Т.І. Возної, Н.О. Гуторової, С.Ф. Денисова, Л.Д. Єрохіна, В.А. Козака, Н.І. Карпачової, В.М. Куца, Б.В. Лизогуба,  К.Б.  Левченко,  В.М.  Набоки,  А.М. Орлеана,  М.І.  Хавронюка та інших,  але не слід стверджувати й того, що вони знайшли своє остаточне вирішення,  а тому й досі залишаються актуальними. З одного боку вони зачіпають права людини, торкаються питань міграції населення,  пов’язані з організованою злочинністю та корупцією, а з другого – потребують як скоординованих дій правоохоронних органів України між собою, так і здійснення спільних оперативно-розшукових дій з правоохоронними органами зарубіжних країн,  узгодження з ними процесуальних процедур. Обдурених та ошуканих українців вивозять за кордон із метою залучення до сексіндустрії,  боргової кабали,  втягнення в заняття злочинною діяльністю,  жебрацтвом, усиновлення в комерційних цілях,  використання у збройних конфліктах або як біосировини чи робочої сили [3, ст.3].  Щодо проблеми торгівлі людьми,  міжнародні законодавці поділили країни світу на 3 блоки: 

- країни призначення  (Греція, Данія, Іспанія,  Італія,  Кіпр,  Нідерланди,  Норвегія, США,  Швеція, Швейцарія та ін.);

- країни постачання  (Азія, Африка, Болгарія,  країни колишнього  Радянського Союзу, Словенія, та  ін.);

- країни транзиту  (Болгарія, Польща, Португалія, Румунія,  Словенія та ін.).

Такий поділ  дає можливість не тільки оцінити  масштаби існуючої проблеми, а й знайти найбільш доцільний для кожного із блоку шлях протидії їй [4, с.16].

Україна займає одне з перших місць у списку  “країн-постачальників рабів”, опублікованому Центром ООН по запобіганню міжнародних  злочинів, та одночасно виконує всі  ці функції. Сьогодні немає жодного регіону, в якому би не було зареєстровано цього виду злочину.  Тільки за останній рік органами внутрішніх справ в Україні зареєстровано 243  факти торгівлі людьми,  передбачених ст.149 КК України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини) .  Особливо це явище охопило Дніпропетровську (24  злочини),  Донецьку (26  злочинів),  Луганську (20  злочинів)  та Харківську (25 злочинів) області, наявна кількість фактів торгівлі людьми яких складає майже 40 % від загальної кількості даного виду злочину по всій Україні.  Однак наявні статистичні дані не відображають  реального стану справ на місцях у зв’язку з тим,  що злочини,  що розглядаються,  мають характер підвищеної латентності. Слід зазначити,  що найкраще сьогодні в Україні налагоджена взаємодія між неурядовими організаціями,  зайнятими в рішенні проблем торгівлі людьми.  Діяльність таких організацій,  спрямована на запобігання торгівлі людьми та надання допомоги потерпілим.  У протидії торгівлі людьми співпраця неурядових організацій як на міжнародному, загальнонаціональному,  так і на місцевих рівнях  (в області, місті, районі) має важливе значення.  Найвпливовішими із них є Жіночий консорціум ННД-США,  Спілка жінок України, “Жіноча Громада”,  Міжнародний жіночий правозахисний центр  “Ла Страда-Україна”, який, доречі, активно взаємодіє не тільки з іншими неурядовими організаціями України,  але й з Агентством Міжнародного Розвитку США,  Консорціумом неурядових організацій СНД -  США,  Міжнародною жіночою правозахисною групою;  Міжнародною організацією міграції. Правоохоронні органи України зіткнулись зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми на початку 90-х років минулого століття.  Указом Президента України від 18.02.2002  року № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку,  охорониправ і свобод громадян” визначено,  що боротьба з торгівлею людьми є одним із пріоритетних напрямків діяльності право-охоронних органів України. [8, ст. 71]