Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури

Назва битви 

Хронологічні рамки 

Співвідношення сил 

Розвиток подій 

Наслідки

 

 

 

3. Чим відрізнялися погляди на  шляхи здобуття Україною незалежності  прихильників С. Банд ери і  А. Мельника ?

 

4. Здатність до героїзму у  людей виявляється по різному.  Одна і та ж людина може, ризикуючи життям, кинутись у  палаючий дім, але виявиться  абсолютно нездатною до виконання  щоденної монотонної роботи. Тобто  є героїзм моменту. Є героїзм  важких періодів у житті свого  народу - наприклад друга світова  війна. І є героїзм буденний, коли люди свідомо і цілком  добровільно беруть на себе  якусь важку справу, розуміючи,  що в іншому місці жити і  працювати було б значно легше  і простіше. Що ж важче для  людини: героїзм моменту, героїзм  важких періодів чи героїзм  буднів? Чи є критерій героїзму ?

 

В учнів виховується громадянська свідомість, гідність та честь в  гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утверджуються  ідеали гуманізму, демократії, добра  та справедливості. Розвивається творче мислення, формується власний погляд та критичне ставлення до інформації.

 

Вже з перших класів учням прищеплюють  інтерес до героїчного минулого нашого народу. На уроках історії їх знайомлять з досягненнями нашої країни, вчать  з повагою ставитись до героїв, які боролися за наше сьогоднішнє  щасливе життя.

 

Затамувавши подих, учні слухали розповіді  про героїзм в роки Великої  Вітчизняної війни. Нерідко вони самі підбирали матеріал з окремих  питань. У СШ с. Клекотини на уроки  історії часто запрошують учасників  Великої Вітчизняної війни. Школярі  уважно вислуховують їх хвилюючу розповідь. На одному з уроків після короткої вступної бесіди на тему "Велика Вітчизняна війна " було продемонстровано учням  документальний фільм, що відображав події  воєнних років.

 

На заняттях по темі "Друга світова  війна" педагог зміцнює в учнів  любов до Вітчизни і готовність її захищати.

 

Курс вітчизняної історії дає  багатющий матеріал для виховання  в учнів почуття обов'язку перед  українським народом, перед усім людством, почуття особистої відповідальності за те, що відбувається навколо.

 

Висвітлюючи історичні події, вчитель  історії висловлює своє особисте ставлення до цих подій. Словам і  вчинкам людей, розкриває не тільки політичні, ідейні, але й моральні мотиви вчинків. Щоб перевірити, як це впливає на старшокласників, їм було запропоновано дати письмові відповіді  на запитання: "Що таке висока свідомість громадського обов'язку?".

 

Вивчення відповідей учнів дозволяє зробити висновок про те, що учні старших класів мають певні уявлення про громадський обов'язок, пов'язують його з ідеалами свого життя. Однак  чимало школярів сприймають усе, що їм дає Батьківщина, як щось цілком звичне, недостатньо глибоко розуміючи, якими великими зусиллями людей  завойовані ці блага. Багато учнів недостатньо  усвідомлюють поняття обов'язку.

 

Підбираючи матеріал з історії  для прищеплення учням старших  класів високої свідомості громадського обов'язку, треба щоб цей матеріал відповідав певним вимогам.

 

Необхідно, щоб виховний матеріал природно випливав з основного змісту уроку. Працюючи над історичною та художньою  літературою, над спогадами, листами  видатних історичних діячів, вчителі  підбирають такий матеріал, що дозволяє дати учням яскраве уявлення про  події минулого. Водночас треба дбати  про те, щоб використовувані відомості  допомагали: а) розкрити суть або одну з ознак громадського обов'язку; б) показати різні його прояви; в) проникнути у внутрішній світ людей високого обов'язку.

 

Дуже важливою є також емоційна насиченість розповіді учителя. Учитель не може бути байдужим до того, про що розповідає. І його схвильованість передається учням.Необхідно також  пов'язувати виклад навчального  матеріалу з життям, з діяльністю учнівського колективу.

 

Отже, до найважливіших завдань  формування національної самосвідомості учнів слід віднести:

 

– глибоке і свідоме засвоєння  знань, які дають українознавчі  дисципліни, і в першу чергу, історія  України;

 

– опанування національних і загальнолюдських цінностей;

 

– формування позитивної самооцінки учнів, переконаності в тому, що людина – унікальна, неповторна особистість;

 

– досягнення національної самоідентифікації  кожним учнем, усвідомлення приналежності  його до українського народу;

 

– виховання любові до України, рідної землі, малої батьківщини, народу; толерантного ставлення до всіх народів, що проживають на території нашої країни;

 

– формування готовності до повсякденної роботи задля процвітання країни, зміцнення української держави  та готовності до її захисту.

 

Висновки

 

 

Виховання національної самосвідомості - процес складний і тривалий. На його результат впливають різні фактори: соціальні, політичні, економічні, сімейні, власне виховання.

 

Нелегкий процес державного будівництва  незалежної України зримо показав, що найпрогресивніші ідеї можуть повиснути  в повітрі, якщо свідомість людей  не готова до кардинальних змін, якщо не розбуджена національна самосвідомість, низький рівень громадянської культури мас.

 

Процес виховання юного громадянина  має бути спрямований на розвиток особистості, таланту розумових, фізичних і духовних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі. Пріоритетним напрямом цього процесу є розвиток національної самосвідомості, яка вбирає в себе:

 

- любов до Батьківщини, до  історичного і самобутнього образу  свого народу;

 

- віру в його духовну силу  і покликання;

 

- волю до того, щоб народ посів  почесне місце в цивілізованому  світі;

 

- вміння осмислювати історії,  культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого  народу, нації, рідного краю, оволодіння  рідною мовою, систему вчинків,  які випливають із любові, віри, волі й осмислення, готовність  свідомо служити інтересам Вітчизни.

 

Особлива роль у вихованні національної самосвідомості належить школі, яка  має готувати школярів до суспільного  життя, формувати в них національний світогляд, патріотичні почуття, активну  громадянську позицію.

 

На розв'язання усіх цих завдань  спрямований шкільний курс історії.

 

Головні завдання, які стоять перед  учителем історії:

 

1. Створити чітку систему роботи, спрямовану на формування національної  самосвідомості.

 

2. Виховувати активну самостійну  особистість, свідомого громадянина  України.

 

3. Формувати національну свідомість  учнів.

 

4. Постійно систематизувати, інтегрувати  набуті знання, виявляти їхні  зв'язки з національною ідеєю.

 

5. Формувати віру як особливо  важливий феномен національної  самосвідомості, завдяки якій знання  набувають практичної енергії  й реалізації.

 

6. Формувати ідеї, почуття господаря  рідного краю, творця власного  життя, активного учасника доленосних  подій історії рідного народу.

 

7. Стимулювати учнів постійно  займатися самостійною науково-дослідницькою  діяльністю з проблем історії,  культури, духовності рідного народу.

 

Учитель повинен бути відданий ідеї української державності, він озброює  учнів громадянськими знаннями, формує в них національну самосвідомість.

 

У школах приділяється увага формуванню в учнів національного характеру. Вічне правдо шукання, щедрість і  довірливість, ласкавість і ніжність, порядність і доброзичливість, працьовитість  і талановитість, глибокий ліризм і  задушевність, щирість і глибока  волелюбність - лише деякі типові риси українського характеру, які потрібно формувати в учнів.

 

Глибоке дослідження виховної мудрості минулих поколінь, творче відродження  в сучасних умовах виховного потенціалу давньоукраїнської міфології, трипільської культури, козацької педагогіки, національної символіки та інших духовних традицій збагачують засоби і можливості впливу на підростаюче покоління, відкривають  нові перспективи розвитку української  педагогіки на даному етапі і в  майбутньому.

 

Неабияке місце належить питанням виховання молоді і насамперед вихованню  почуття патріотизму, його ідейно-політичних та морально-етичних засад як складових.

 

Питання виховання патріотизму, формування державної ідеології й національного  світогляду у молоді України тісно  пов'язані з сучасними державотворчими  процесами. До них входять такі провідні ідейно-політичні чинники як ставлення  до політики, до ідеї державності, до рідної землі, до актуальних питань спілкування  людей, що живуть в Україні. Важливе  місце у цьому процесі посідають  морально-етичні засади - людяність  і бережливе ставлення до близьких і рідних, повага до поглядів і переконань іншої людини, совість, честь, стремління робити добрі вчинки, ідеї свободи  совісті, поваги й толерантності  до національних і релігійних почуттів особистості.

 

Серед проблем, від розв'язання яких залежить здійснення національного  відродження України, важливе місце  належить формуванню національної самосвідомості. Це зумовлюється, насамперед тим, що високий  рівень національної самосвідомості пов'язаний не просто з теоретичним усвідомленням  процесів національного відродження, а й з практичною готовністю людини до участі в розбудові належної держави. Без належного виховування процес побудови міцних підвалин української  держави неможливий. Людина, байдужа  до національних надбань свого народу, у якої немає національних орієнтирів, поступово втрачає свій зв'язок з Батьківщиною. Зміст освіти, форми і методи навчання і виховання в школі мають будуватися на засадах гуманізму з урахуванням багатовікової історії народу, на основі його національно-культурних загальнолюдських цінностей, інтернаціональними здобутками.

 

Проблема національної самосвідомості має давні витоки, але найчастіше постає за умов становлення націй  і формування національних держав. Тут вона набуває форми національної ідеї, яка трансформуючись під  впливом конкретно історичних умов, стає духовною основою життєдіяльності  нації, подолання кризових етапів, що особливо загострюється на переломних етапах всесвітньої історії. Вказане  має більш ніж суттєве значення для сучасного стану України, що переживає важкі труднощі на шляху  утвердження своєї самостійності, розбудови національної держави. їх подолання неможливе без консолідації народу, усвідомлення й самоусвідомлення причетності кожного жителя України  до цього процесу, його громадянської  позиції, зростання національної самосвідомості.

 

В процесі дослідження можна  зробити висновок, що поставлена мною мета досягнута, оскільки з'ясовано  особливості роботи школи з формування національної свідомості учнів у  процесі вивчення вітчизняної історії. Виявлено найбільш доцільні методи та прийоми у роботі вчителя історії  з даної проблеми. Проведено аналіз та узагальнено основні причини  низької самосвідомості окремих  учнів. Формувалися психолого-педагогічні  та методичні умови ефективної роботи у вирішенні даної проблеми.

 

Поставлені завдання було розв'язано: досліджено, що у процесі становлення  національної самосвідомості важливим фактором є відкриття особистістю  всенародного, всенаціонального самобутнього «я», колективного "я".

 

Завершуючи свою роботу з впевненістю  можна сказати, що національна самосвідомість сприяє підвищенню моралі особистості, стимулює бути доброчинним і милосердним.

 

Учитель створює сприятливі умови  для формування в учнів національних почуттів гідності, патріотизму, бажання  робити корисні для народу справи.

 

На уроках вітчизняної історії  вчитель виховує в учнів любов  і повагу до минулого України, почуття  національної гордості, гідності людини вільної держави, що в тривалій боротьбі відстояла свою незалежність, почуття  відповідальності перед своїм народом.

 

Сьогодні українські школи повертаються до національного виховання, яке  є необхідною умовою формування національної самосвідомості. Хочеться, щоб цей  процес відбувався повсякчасно, на уроках і в позаурочний час і в  першу чергу під час вивчення вітчизняної історії.

 

На нашу думку, формування національної самосвідомості учнів на уроках історії  України необхідно здійснювати  через вивчення:

 

– історії виникнення української  національної ідеї, ознайомлення зі спробами її реалізації;

 

– історії розвитку української  культури, історії рідного краю, історії складання української  національної і державної символіки.

 

– історії національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність, за відновлення української  державності;

 

– життя і діяльності історичних діячів, в першу чергу борців за незалежність України;

 

– історії української державності, її етнічної території; зовнішньополітичної  діяльності державних утворень на території  України.

 

Для виявлення рівня сформованості  національної самосвідомості учнів  нами було вивчено рівень їхніх знань  з історії України. До уваги бралися  повнота, точність, усвідомлення, глибина  знань, вміння застосовувати їх у  повсякденному житті.

 

Науково-дослідницька робота була спрямована на перевірку робочої гіпотези, висунутої  на початку дослідження. Вона мала на меті визначити рівні сформованості  національної самосвідомості учнів 7–9 класів, розробити методику їх виявлення  та оцінки.

 

Високий рівень характеризується:

 

– чіткою самоідентифікацією з українським  народом, гордістю за приналежність  до нього, розумінням потреб народу;

 

– знанням і усвідомленням української  національної ідеї, її становлення, розвитку, спрямованості у майбутнє;