Національний характер, свідомість і самосвідомість як феномен культури

 

Заслуговує на увагу те, що дослідниця, окрім ґрунтовного вивчення проблеми, робить теоретичні узагальнення у практику сьогодення. І це важливо, на нашу думку, оскільки не лише в Україні, а й  у більшості країн світу проблема подвійної етнонаціональної свідомості є актуальною і в теоретичному і, насамперед, у політичному сенсі. В одному із розділів монографії сконцентровано увагу на ірраціональних компонентах  національної свідомості. Автор зазначає, що раціональне й ірраціональне  є діалектично пов’язаними компонентами, енергетична напруженість між якими  визначає особливості та вектор розвитку національної свідомості. Вони є однаковою  мірою необхідними елементами етнонаціональних відносин, підсистемами єдиної системи національної свідомості та психології. Ірраціоналізація та раціоналізація суспільного розвитку є закономірно змінюваними станами, зумовленими іманентним для людської психіки маятниковим коливанням енергії – між свідомим та несвідомим, активізацією ірраціонального на певних етапах історичного розвитку нації [4, с. 126127].

 

Доречним буде, на нашу думку, внести уточнення щодо термінів «національна свідомість» та «національна самосвідомість». Ми схиляємося до думки академіка  Ю. Бромлея, який вважає, що під терміном «національна самосвідомость» слід розуміти весь комплекс уявлень нації  про саму себе (у тому числі усвідомлення кожного її представника про власну належність до неї), її усвідомлених інтересів, цінностей, орієнтирів і настанов щодо ставлення до інших національностей [7]. Емоційний бік національної самосвідомості – це національні почуття. У національній самосвідомості, як відомо, важливе  місце посідають уявлення про  історичну долю свого народу, його традиції. Національна самосвідомість, у тому числі й національні  почуття завжди пройняті історизмом – національні уявлення і почуття  нових поколінь формуються як на основі безпосередніх вражень і досвіду  кожної особи, так і (нерідко це буває  визначальним) у результаті освоєння вже існуючих національних уявлень  і національної психології всього народу. У структуру національної самосвідомості входять погляди і уявлення, пов’язані  із самовизначенням національної спільноти, з усвідомленням соціальних, соціальнополітичних, моральних, естетичних та багатьох інших  цінностей, входять психічний склад, національний характер, норми, уподобання, тобто явища, які охоплюють поняття  «національна психологія». Завдяки  самосвідомості нація осягає здатність  до самоохорони, саморозвитку. Оскільки свідомість взагалі – це розуміння  чи, точніше, усвідомлення людиною себе як суб’єкта власних дій, потреб, інтересів, почуттів, думок, мотивів поведінки  й ідеалів, свого становища в  природному й соціальному середовищах, то національна свідомість вказує на спільність національного походження, спільну належність до рідного краю, на неослабний інтерес у ставленні  до історичного минулого й сучасності. Національна свідомість – це сукупність рис індивіда, групи або спільноти, які виникли в процесі спілкування  з представниками інших національних спільнот.

 

Отже, національну самосвідомість ми розуміємо як усвідомлення нацією себе як суб’єкта історичних дій, своїх  інтересів, свого місця у світі, своєї історії і культури. На відміну  від етнічної самосвідомості, що полягає  в усвідомленні етносом себе як спільності біогеографічнопсихологічнокультурної з основним ідентифікуючим принципом  «ми» – «вони», національна самосвідомість ґрунтується на державній, політичній, громадській, поліетнічній самоідентифікації. Національна свідомість же виступає як усвідомлення спільнотою або окремою  людиною своєї національної (крім та поряд з етнічною) належності, спільної історичної долі, спорідненості  геополітичних, культурних, соціальних, історичних інтересів. Вона пов’язана  із самоідентифікацією нації.

ЛИТЕРАТУРА 

Основи психології. – К., 1997.

Баронин А.С. Этнопсихология. – К., 2000.

Современная западная философия. –  М., 1991.

Кресіна І. Українська національна  свідомість і сучасні політичні  процеси (Етнополітологічний аналіз): Монографія. – К., 1998. – 392 с.

Павленко В.М., Талгін С.О. Етнопсихологія. – К., 1999.

Ануфриев Е.А., Лесная Л.В. Российский менталитет как социальнополитический  и духовный феномен // Социальнополитический  журнал. – 1997. – № 4.

Бердяев Н.А. Философия неравенства. – М., 1994.

Асмолов А.Г., Шлягина Е.И. Национальный характер и индивидуальность: опыт этнопсихологического анализа // Психологические  проблемы индивидуальности.– М., 1984. – Вып. 2.

Бромлей Ю. Национальные процессы в  СССР: в поисках новых подходов. – М., 1987.

Габдулгафарова И.М. Национальный характер. О проблеме национального  характера и менталитета. – М., 1997.

Пірне М.І. Основи етнопсихології. –  К., 1997.

Соціальна філософія: короткий енциклопедичний  словник. – К.; Х., 1997.

Философский энциклопедический словарь. – М., 1989.

Энциклопедический словарь. – СПб., 1990.

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ

 

Розділ І. Актуальні проблеми громадянської  освіти в сучасній школі

 

Розділ II. Ідеї української державності та її відображення у шкільному курсі історії України

 

Розділ ІІІ Формування національної свідомості на уроках історії України  в сучасній школі

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

Додатки

 

 

Вступ

 

 

Україна розбудовується як суверенна  держава, її майбутнє залежить від багатьох чинників. Серед них одним з  вирішальних є людський фактор.

 

З досвіду людства відомо, що в  унітарних державах, а саме такою, згідно з конституцією, є Україна, однією з найпотужніших сил у  розбудові державності стає національна  самосвідомість громадян.

 

Потрібно дбати про збереження й зміцнення України. Якби держава  була живим організмом, вона відчула  б інстинктивно, що для її самозбереження вирішальне значення має рівень національної самосвідомості громадян. Але держава  не є живою істотою, тому вся відповідальність за її майбутнє перекладається на суспільство. Ось чому національно свідомі  громадяни мають усе робити для  того, щоб підвищувати рівень національної самосвідомості населення, в тому числі  і учнівської молоді.

 

Для сучасної історичної науки важливим є всебічне з'ясування місця й  ролі формування національної свідомості учнів на уроках вітчизняної історії. Загальновідомо, що нові умови суспільного  розвитку нашої держави висувають  нові вимоги до особистості, що формується саме зараз і складатиме основу майбутньої української нації.

 

Демократизація суспільного життя, докорінне реформування освіти, гуманізація  і гуманітаризація навчально-виховного  процесу, утвердження національної системи навчання і виховання, підвищення статусу української мови як державної  є важливими умовами формування глибокого патріотизму, громадськості, світоглядної спрямованості особистості. Для успішного будівництва демократичної, правової й цивілізованої Української  держави необхідно, щоб підростаючі  покоління мали високу національну  свідомість і самосвідомість. Особлива історична відповідальність покладається на українські педагогічні кадри, високе покликання яких - виховувати національно  свідомих, палких патріотів, гідних громадян незалежної України, які працею рук  і зусиллям мозку будуть сприяти  підвищенню добробуту розвитку науки  і культури рідного народу.

 

Національна свідомість і самосвідомість є тим фундаментальним феноменом, який сприяє розвитку всіх потенцій, можливостей  особистості.

 

Національна свідомість особистості  сприяє глибшому осмисленню нею успіхів  і невдач, визначення цілей і завдань, реалізація яких спрямована на досягнення віковічних мрій, надій, сподівань рідного  народу. Завдяки національній самосвідомості особистість глибше розуміє свій народ, його історію, духовність і культуру, а також свої якості, здібності  і можливості, виробляє основні напрямки своєї діяльності, накреслює і  успішно утверджує свою життєву  позицію.

 

Засвоюючи оновлений зміст освіти, учні поступово переконуються в  тому, що протягом століть чужоземні  загарбники, представники сусідніх агресивних держав прагнули, загальмувати розвиток і знищити національну свідомість і самосвідомість наших дідів, прадідів не лише " вогнем і мечем ", але  й штучним перетасуванням різних етносів на нашій території. Вороги фізично знищували національно  свідому українську інтелігенцію. Вони спрямовували свою політику, ідеологію, стратегію і тактику на "знищення національної самосвідомості українців  та її вогнищ - історіографії, закладів освіти і культури, релігії, традицій, пам'яті поколінь. Тому необхідно  в учнів формувати національну  свідомість.

 

Об'єктом дослідження були учні школи Шаргородського району с. Клекотини.

 

Предметом дослідження є уроки  та позакласні виховні заходи, які  були проведені в даній школі.

 

Мета дослідження полягала: у  формуванні національної свідомості на уроках історії, у з'ясуванні особливостей роботи школи з формування національної свідомості учнів у процесі вивчення вітчизняної історії, у виявленні  найбільш доцільних методів та прийомів у роботі вчителя історії з  даної проблеми: в аналізі та узагальненні основних причин низької самосвідомості окремих учнів, у формуванні психолого - педагогічних та методичних умов ефективної роботи у вирішенні даної проблеми. А також:

 

– перевірити вплив уроків історії  на ефективність формування національної самосвідомості;

 

– довести велике значення уроків історії України для вирішення  цієї проблеми;

 

– визначити умови підвищення ефективності формування національної самосвідомості на уроках історії України у 7–9 класах.

 

Експериментальна робота проводилася  за такими етапами:

 

– визначення мети і завдань експериментального дослідження;

 

– розробка напрямків формування національної самосвідомості та методичного  забезпечення цього процесу;

 

– визначення експериментальних та контрольних класів;

 

– забезпечення вчителів методичними  розробками;

 

– складання завдань для контролю за рівнем сформованості національної самосвідомості учнів;

 

– аналіз одержаних результатів, формулювання висновків.

 

Гіпотези дослідження:

 

1. Усвідомлення учнем своїх етнічних  витоків накладає могутній відбиток  на життєвий шлях особистості,  спрямованість її діяльності, смисл  і зміст, мету життя.

 

2. Реалізація завдань національного  виховання не допускає соціальної  непоміченості чи заниженого  статусу особистості.

 

3. Основою конструктивних взаємин  між учителем та учнями мають  стати гуманістичні цінності, у  відповідності з якими і формується  самосвідомість підростаючого покоління.

 

Для досягнення мети дослідження і  перевірки висунутих гіпотез  необхідно було розв'язати такі завдання:

 

- дослідити, що у процесі становлення  національної самосвідомості важливим  фактором є відкриття особистістю  всенародного, всенаціонального самобутнього "я", колективного "я ", осмислення  свого "я" як його частки.

 

- пересвідчитись, що національна  самосвідомість сприяє підвищенню  моралі особистості, стимулює  бути доброчинним і милосердним,  співпереживати біду і горе  інших людей.

 

Методологічними та теоретичними засадами дослідження стали основні державні документи про школу, програма з  історії України, ідеї гуманізації  освіти і виховання.

 

Вихідними положеннями дослідження  слугували також вітчизняні дослідження  Лисенко М.М., Кандиби Л., Ковальчук  О., Довбищенко В., Шалда Т., Урбатіс  С, Кловак Г., Гуменюк Г., Кобзар Б., присвячені формуванню національної свідомості. Проте, чим можна виховувати національну  свідомість учнів, писали: Манорик Л., Павх С, Осипець Р., Крамаренко Л., Ржепецький Л., Литвин С, Копцюк Б.

 

Про виховання національної свідомості у школі писали: Красовицький М, Проценко Л., Гаврилюк Ж.

 

Наукова новизна визначається постановкою  і результатами розробки досліджуваної  проблеми. Використовуючи матеріал, автор  здійснила спробу узагальнення знань  про формування національної свідомості на уроках історії в школі с. Клекотини.

 

Практичне значення даного дослідження  полягає в тому, що в роботі зроблена спроба обґрунтувати і апробувати систему  методів і прийомів на уроках історії, які сприяли формуванню національної самосвідомості учнів. Розроблені методичні  прийоми дають можливість визначити  основні напрями роботи вчителя  з проблеми в сучасній школі.

 

Надійність та вірогідність результатів  дослідження зумовлені вихідними  методологічними позиціями, застосуванням  комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, цілям і завданням дослідження, а також проведеними експериментами, які здійснювалися в період проходження педагогічної практики.

 

Особистий внесок автора даної роботи. Наведені в дипломній роботі дані є самостійним вкладом автора у проблему.

 

Структура дипломної роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. її обсяг становить … сторінки. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку використаної літератури, додатків.

 

 

Розділ І. Актуальні проблеми громадянської  освіти в сучасній школі

 

 

Відродження України неможливе  без пробудження національної свідомості українського народу, української молоді. Тому особливе занепокоєння сьогодні викликає брак у багатьох молодих  людей усвідомлення себе як частини  народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи  національного виховання та освіти, яка б формувала цю рису в особистості.

 

В концепції громадянської освіти в Україні зазначено, що основою  демократичного ладу є людина, спроможна  розкрити його потенціал, для якої демократія є природним середовищем задоволення  особистих та суспільних інтересів. Сучасна демократія вимагає від  особи не лише політичної активності, а й усвідомлення нею власної  ролі і значення в житті суспільства, а також дій у відповідності  до власних переконань і цінностей.