Останніми роками календар народів Південно-Східної Азії

Як ми вже  говорили, будь-яка календарна система  заснована на русі небесних світил, і перш за все Сонця, самої Землі, час звернення якої навколо своєї  осі дає основну календарну одиницю  виміру часу - добу, а також супутника  Землі - Місяця. [21, с. 49]

У країнах Південно-Східної Азії з давніх часів при складанні календарів велике значення надавали найбільшій з планет-гігантів-Юпітеру, який приблизно за 12 років робить повний оборот навколо Сонця. Є календарі, побудовані на русі Сатурна і інших планет. Складність складання календарів відбувається через те, що основні одиниці часу, закладені безпосередньо в періодичній зміні небесних явищ, неможливо узгодити між собою. [39, с. 160-162]

Основна міра часу - середні сонячні доби - занадто коротке для вираження цілого ряду явищ, скажімо віку людини. Тому довелося звернутися до двох інших одиниць - тропічного року, нагадуємо - проміжок часу між двома послідовними проходженнями істинного Сонця через точку весняного рівнодення, дорівнює 365,2422 доби) і місяцю (час звернення Місяця навколо Землі, дорівнює 29 дням 12 год. 44 хв. 2 с. [39, с. 163]

Залежно від  того, який принцип покладено в  основу календаря, визначається і кількість  днів у році. Якщо у вживаному  в західних країнах сучасному  григоріанському календарі (про нього мова піде нижче) у звичайному році 365 днів, а у високосному - 366, то за місячним календарем в звичайному році 354 дні, а в високосному - 355; в місячно-сонячно-юпітерних календарях рік може містити 353, 354, 355, 383, 384, 385 днів.

Ось чому, нам  здавалося б, на просте запитання «Який в цю годину рік?» у різних країнах ми отримаємо різні відповіді. Так, наприклад, в більшості мусульманських країн 9 листопада 1980 почався Новий рік хіджри-1401, тобто I мухаррам місячного календаря. За місячно-сонячним календарем в Ірані і Афганістані 21 березня 1980р. відзначався Новий, 1359.[39, с. 164]

У багатьох календарях світу Новий рік припадає на різні дати. У місячно-сонячно-юпітерному календарі В'єтнаму, Брунею, Японії, Бірми Новий рік завжди буде в проміжку між 13 січня і 24 лютого, в Ізраїлі - між 6 вересня і 5 жовтня. Початок Нового року в Індонезії пов'язано з день весняного рівнодення і падає на проміжок часу між 20 і 22 березня (найчастіше 21 березня). У місячних календарях, які в наші дні мають поширення головним чином у мусульманських країнах, новорічна дата не має певних меж і може припадати на будь-який день року. Всі ці та багато інших календарних відмінностей обумовлені, з одного боку, історичними особливостями розвитку культури того чи іншого народу, з іншого боку, і це головне, законами астрономії. [39, с. 165]

Той астрономічний  факт, що тропічний рік не містить  цілого числа як середні сонячні  доби (365,2422), так і цілого числа  зоряних діб (366,2422), є суттєвою трудністю  для складання календаря. Зіркову добу становлять 366'2422 = 0,997270 середніх сонячних діб. Ця величина постійного співвідношення зоряного і сонячного часу. Якби екліптика збігалася з небесним екватором, то день і ніч завжди були б рівні за часом. У цьому випадку скласти точний сонячний календар було б легко. Але, так як Сонце тільки двічі у році перетинає небесний екватор, то тільки в ці дві доби день дорівнює ночі. До того ж між двома цими точками Сонце рухається по екліптиці нерівномірно. Від точки весняного рівнодення (21 березня) до точки осіннього рівнодення (23 Вересня ) Сонце проходить за 186 діб, а від точки осіннього рівнодення до точки весняного рівнодення за 179 діб (за календарем простого року). І цей факт ускладнює створення календаря. Перш ніж перейти до розгляду різних календарів, слід ознайомитися хоча б у загальних рисах з найбільш розповсюдженими цифровими системами, застосовуваними в стародавніх календарях. [40, с. 148-150]

Цифрова система 0,1,2,3,4,5,6,7,8,9, якою користуються в цей  час в усьому світі, виникла в Індії приблизно півтори тисячі років тому. У середині VII ст. почалися військові арабські походи, завершивши завоюванням країн Близького і Середнього Сходу, Північної Африки, Південно-Західної Європи і створенням до початку IX ст. Арабського Халіфату. Араби сприйняли індійську цифрову систему і розповсюдили її на території Халіфату. Звідси вона порівняно швидко перекочувала в європейські країни і з другої половини XV в. стала головною системою цифрових знаків в усьому світі, отримавши назву арабської. [40, с. 152]

У Росії до XVII ст. застосовувалася цифрова система, запозичена у Візантії, причому знаками  служили букви слов'янського алфавіту. У 1708 -1710 рр. Петро I ввів новий цивільний шрифт, що зберігся в значній мірі до наших днів, і арабську цифрову символіку.[40, с. 153]

Однак у власне арабських і в ряді інших мусульманських країн, таких, як Іран, Пакистан, Афганістан, збереглися і досі діє споконвічно  арабська система цифр, сильно відрізняється  від запозиченої арабами в  Індії. Слід мати на увазі, що числівники пишуться зліва направо, тоді як арабська писемність здійснюється справа наліво. [40, с. 154]

Майже півтора  мільярда жителів Східної і Південно-Східної  Азії використовують для рахунку  ієрогліфічні числівники. Зображення і смислове значення числівників ієрогліфів для всіх країн цього регіону подібні, але фонетика, або звукове читання ієрогліфів, в кожній країні своє. Щоб легше зрозуміти сказане, напишемо будь-яку цифру, наприклад 5. Для людей, що говорять на самих різних мовах, смислове значення цифри 5 зрозуміло. Накреслення цієї цифри - своєрідний ієрогліф, який фонетично в українській мові звучить «п'ять», в англійській - «файф», у французькій - «сенк», в турецькій - «беш», в японській - «го» і т. д. Для читання ієрогліфічних числівників насамперед необхідно знати ієрогліфи.

Існує два способи  зображення чисел: традиційний і позиційний - європеїзований, що використовує в написанні 0 (нуль). Традиційна система запису чисел побудована на тому, що цифра меншого розряду, що стоїть перед цифрою більшого розряду, виступає стосовно останньої як множник[44, с. 39-40]

РОЗДІЛ 3

 ОСНОВНІ  КАЛЕНДАРІ В ДАВНІХ НАРОДІВ ПІВДЕННО – СХІДНОЇ АЗІЇ

3.1.Сонячний календар

Сучасна наука розпоряджається чималими відомостями по історії астрономії та органічно пов'язаних з нею календарів. У стародавньому світі центрами астрономії на Заході були Вавилон, Фінікія, Олександрія, Афіни, Рим; на Сході - Індія, Середня Азія, Китай. [58, с. 76]

Ми перерахуємо  тут імена які, головним чином  грецьких, вчених, що заклали основи цієї складної науки, і їх європейських послідовників. Анаксимандр (610-547 рр.. до н. е.) встановив наявність незчисленних світів і обґрунтував теорію небесних тіл. Анаксимен (близько 585-525 рр. до н. е.) - учень і послідовник Анаксимандра Мілетського. Перший вказав на рухомі серед нерухомих зірок планети .Аристарх Самоський (бл. 320 - бл. 250 рр. до н. е.) висловив ідею про те, що Земля рухається навколо Сонця. Ератосфен (276-194 рр. до н. е.) Визначив радіус Землі (6311 км), по праву вважається батьком хронології, так як саме йому належить ініціатива  єдиної системи відліку часу по роках, а не по династіям царів, імператорів, фараонів, жерців. Тімохаріс і Аріста (II ст. до н. е.) створили перший список головних зірок із зазначенням їх по-розкладання щодо постійних точок небосхилу. Увійшли в історію, як зачинателі каталогізації зірок. Тімохаріс і Аріста провели вимірювання Сонця, Місяця та інших планет, винайшли сонячний годинник і впорядкували календарі. [58, с. 76-77]

Гіппарх (бл. 180-190-125 рр. до н. е.) Здійснив вимірювання Сонця і Місяця, порівняв його з даними, отриманими його попередниками. Виявивши розбіжності в цих даних, він відкрив явище прецесії, що викликає зміну положення точки весняного рівнодення, від якої відраховуються довготи зірок. Гіппарх встановив різницю в тривалості часових періодів. Період, протягом якого Сонце повертається до попереднього положенню щодо рівноденних точок, - початковий рік, рівний 365,242196 середніх сонячних діб. Гіппарху належить вчення про рух Сонця і Місяця, яке вході дало можливість передбачати місячні і сонячні затемнення, що викликало у людей величезний інтерес у всі часи. Він достатньо точно визначив відстань від Землі до Сонця і Місяця, ввів поняття географічних координат, оновив і розширив зоряний каталог Тімохаріса. У новому каталозі дано координати 850 зірок, причому вперше зірки по своїй яскравості були розділені на шість ступенів. Справжні праці цього найбільшого основоположника астрономії не збереглися. [58, с. 78]

Відомості про  наукову діяльність Гіппарха викладені в роботах знаменитого вченого Клавдія Птолемея. Клавдій Птолемей (бл. 90 - бл. 160 рр. н. е.), Його перу належить класична тридцяти книжна робота «Велика побудова». Праця ця дійшла до нас під арабізованою назвою «Альмагест». У ньому викладена вся сукупність астрономічних знань того часу, і перш за все, як ми вже говорили, роботи Гіппарха, до якого Птоломей ставився з глибокою повагою. Птолемей, як і всі астрономи того часу, намагався впорядкувати календар, зробив більш точні підрахунки тривалості місяця і року. На додаток до вчення Гіппарха Птоломей уточнив ще одне рух Місяця, що отримало евекції. Їм був розроблений метод і складена таблиця визначення положення Місяця, як прийнято говорити, віку місяця, на будь-який проміжок часу. [58, с. 78]

Науковим подвигом Птоломея вважається створення математичної теорії руху планет, а також визначення їх кулястості. У зоряному каталозі Птоломея на додаток до 850 зіркам, перерахованих Гіппархом, дано опис ще 178 зірок. Велике значення мали й інші твори Птоломея, такі, як «Географія» (8 книг), карта світу з координатами дев'яти тисяч географічних пунктів, розташованих від Скандинавії до витоків Нілу (у широтному напрямку), а по довготі - від Атлантичного океану до Індокитаю. В області хронології велику цінність придбала складена ним династійна таблиця правління царів. Птоломеєм фактично закінчується більш ніж восьмивікова поступальна історія давньогрецької астрономії. Далі естафету підхоплюють європейські астрономи XV-XVII ст. [59, с. 46-47]

Вальтер (1430-1504) - нюрнберзький астроном - любитель і Региомонтан (1436-1476) - знаменитий німецький учений з Кенігсберга. У 1474 р. опублікували астрономічні таблиці (ефереміди), що вказують календарні дати положень небесних світил, якими користувалися Васко да Гама, Колумб та інші мореплавці. Таблиці ці були побудовані на основі Геоцентричної системи. Ян Гевелій (1611-1687) - польський астроном, прославився своїми спостереженнями над Сонцем, Місяцем, Сатурном, Меркурієм та іншими планетами. Увійшов в історію астрономії як творець селенографії. У 1647 р. вийшла у світ його робота «Селенографія або опис Місяця», в якій, крім докладного зображення фаз віку Місяця на кожен день року, були дані придумані ним найменування його гір, кратерів і морів. Частина цих назв збереглася до наших днів - море Ясності, Тихий Океан, Аппеніни, Альпи та ін. Вченим був виданий Атлас зоряного неба, що включає в себе зоряний каталог узбецького астронома Улугбека. [59, с. 48]

У Гданську, своєму рідному місті, Гевелій побудував  обсерваторію і особливо наполегливі спостереження проводив за кометами, відкривши при цьому чотири до того невідомі комети.[59, с 49]

Микола Коперник народився 1 лютого 1473 р. у місті Торунь. Всесвітньо відомий польський астроном, творець геліоцентричної системи світу в 1515 р. був запрошений до Риму, де працювала комісія з реформи календаря. Повернувшись на батьківщину, до Польщі, обґрунтував у місті Фромборкі на березі Віслової затоки в одній з башт міської кріпосної стіни обсерваторію, в якій і працював багато років. Результатом його багаторічних спостережень і роздумів стала класична шеститомна праця «Про обертання небесних сфер», опублікована в 1543 р., в якому було викладено обґрунтування геліоцентричної системи світу. Це справжній переворот в природознавстві. З появою епохальної роботи Коперника починає своє літочислення звільнення природознавства від теології. [59, с. 51-52]

Праця Коперника  дала нове трактування Всесвіту, за якою Сонце, а не Земля є матеріальним центром, навколо якого обертаються  планети: Меркурій, Венера, Земля зі своїми супутниками Місяцем, Марсом, Юпітером і Сатурном. Завдяки цьому новому трактуванні Копернику вдалося пояснити ряд загадкових для того часу явищ, і насамперед показати справжню картину пристроїв Сонячної системи. Відкриття Коперника викликало загальний інтерес і порівняно швидке визнання серед астрономів Європи, Азії та Північної Африки. [59, с. 54]

Проте церква повстала проти вчення Коперника, об'явила  його єретиком, забороняла публікацію праць Тихо Браге (1546-1601) - видатний датський астроном, побудував обсерваторію з доволі точними для того часу інструментами і багато років систематично вивчав положення і рух світил, перевершивши за точністю спостереження їх координат не тільки попередників, а й своїх сучасників. Особливо багато спостережень і вимірювань Бразі провів над Сонцем, Марсом, Місяцем, Юпітером і Сатурном, що дозволило внести уточнення і в календарні системи. [59, с. 55-56]

Галілео Галілей (1564-1642) - італійський вчений, один із засновників точного природознавства, вважав основою пізнання досвід. Побудував перший телескоп, відкрив гори на Місяці, чотири супутники Юпітера, фази у Венери, пляма на Сонці. Він активно захищав геліоцентричну систему світу, за що був підданий суду інквізиції (1633), змусила його відректися від вчення Коперника. Кінець життя Галілей провів на засланні.

Що стосується календарів, то в їх створенні пальма першості належить Єгипту. Прообразом майже всіх сонячних календарів сучасної Європи можна вважати давньоєгипетський  календар, створений за деякими даними в IV тисячолітті до н. е. Початком року цього календаря вважався день, коли найяскравіша зірка неба - Сиріус вперше після більш двомісячного періоду (приблизно 70 діб) невидимості з'являється на горизонті перед сходом Сонця. Єгипетські астрономи помітили також, що початок розливу Нілу майже збігається з моментом появи Сиріуса, а в свою чергу обидва ці явища збігаються з періодом річного сонцестояння.[59, с. 57]

Якщо врахувати, що майже все населення Єгипту було зосереджено в долині Нілу, а від розливу цієї «священної» річки в значній мірі залежала господарська діяльність країни, то сонячний календар придбав тут особливе життєве значення.[59, с 58] Давньоєгипетські астрономи і державні діячі за початок року прийняли перший день першого місяця сезону повені, а тривалість року визначили в 365 діб. Єгипетський календарний рік ділився на 12 тридцяти денних місяців. Перший місяць єгипетського календарного року називався Той, а наступні: Фаофі, Аттіс, Хойяк, Тібі, Мехір, Фаменот, Фармути, Пахом, Пайн, Епіфіт, Месері. Потім йшли п'ять додаткових діб. Такий порівняно стрункий рахунок часу в значній мірі усував недоліки існуючого в той час місячного календаря. Але в давньоєгипетському календарі щорічно відбувалася помилка. Дійсна тривалість року, або проміжок часу між двома послідовними проходженнями центру Сонця через точку весняного рівнодення, як ми вже неодноразово говорили, дорівнює 365,2422 сонячних діб, або 365 діб 5 год. 46 с. В результаті зазначеного невідповідності початок єгипетського календарного року щорічно відступало від початку тропічного року приблизно на 1/4 діб, а в чотири роки - на одну добу. Пізніше єгипетський календар з цієї причини став називатися блукаючим. [63, с. 190-192]