Пам'ятки архітектури міста Чернігова

Новим етапом життя став період після ІІ світової війни, коли в 1952-58 рр. за проектом архітектора М.В.Холостенка його відновлено у гаданому первісному вигляді.

До наших днів майже не збереглися фрескові композиції, які вкривали стіни і склепіння, та портали входів у собор. Лише всередині на відкосі вікна північної стіни над порталом ледь проглядається геометричний орнамент фрески.

 

 

Окрасою експозиції собору є срібні з позолотою царські врата, масою близько 56кг. Вони були виготовлені на початку ХVІІІ ст. за наказом гетьмана І.С.Мазепи, в майстерні Пилипа Якоба Дрентветта з міста Аусбурга (згідно клейма на металі врат).

 

 

 

На  щастя, до нас, вони дійшли неушкодженими, а сам бароковий іконостас собору загинув. В соборі відновлена давня підлога з шиферних плит, а в підкупольному квадраті реконструйований омфалій – підлога, інкрустована різнокольоровою смальтою. В північній наві можна побачити розкопані підмурки споруди ХІ ст., що була на цьому місці до побудови собору.

 

 

В ХVІІ ст. в Борисоглібському соборі були поховані видатні православні  ієрархи: Лазар Баранович, св.Феодосій Углицький, Амвросій Дубневич та Феофіл Ігнатович.

Нині Борисоглібський  собор є музеєм Національного архітектурно-історичного заповідника “Чернігів стародавній” та Будинком хорової спадщини, де проходять концерти духовної музики.

В соборі розміщені 2 постійнодіючі  виставки: «Фреска чернігівських  храмів», «Архітектура і ремесло  Чернігова ХІ – ХІІІ ст.». 

 

 

КОЛЕГІУМ

 

 

В центрі Чернігова, на краю валу колишньої фортеці – стародавнього  історичного центру, розташована  одна з найдивовижніших архітектурних  споруд міста, нині відома як колегіум. Колись ця будівля входила до складу кафедрального Борисоглібського монастиря – резиденції чернігівських архієпископів. Вона складається

з довгого двоповерхового корпусу монастирської трапезної та

 

дзвіниці, що безпосередньо прилягає до неї.

 

Розбудовувати кафедру  почав чернігівський архієпископ  Лазар Баранович, який 1672 р. переїхав до Чернігова. Можливо, за його ініціативою і розпочалося будівництво трапезної. В 1700 – 1702 рр. чернігівський архієпископ Іоан Максимович за підтримки та фінансування гетьмана Івана Мазепи прибудував до неї впритул дзвіницю, зв’язавши її з другим поверхом трапезної, яка в східній частині мала церкву Всіх Святих. Два куполи цієї церкви до нашого часу не збереглися. Про меценатство гетьмана свідчить закладна дошка дзвіниці з гербом Івана Мазепи та записом про пожертвування гетьмана, яка зараз експонується в одній з виставкових зал. Дзвіниця мала церкву названу на честь патронального святого гетьмана - Іоана Предтечі. Відомий описувач краю XVIII ст. Опанас Шафонський повідомляв, що коли копали фундамент під цю дзвіницю, то був знайдений срібний ідол. З нього була виготовлена срібна  царська брама для іконостасу кафедрального собору. На брамі також викарбуваний герб гетьмана Івана Мазепи.В кінці XIX ст. з заходу дзвіниці був прибудований ганок у стилі московської архітектури. На думку дослідників об’ємно – просторова композиція цієї будівлі походить від російських комплексних споруд, видовжених по осі схід – захід, які включали двоповерхову трапезну (на підкліті) з церквою та дзвіницею. Стилістично близьким до російського є надзвичайно багате декоративне оформлення будівлі, особливо південного фасаду, зверненого до Борисоглібського собору: різні за формою наличники, півколонки, ряди поребрика, майолікові вставки, ніші, колончастий фриз утворюють візерунчатий пишний килим. Верхню частину дзвіниці прикрашають керамічні ікони “Богоматір Знамення” та “Спас Нерукотворний”. За браком приміщень у Борисоглібському кафедральному монастирі з 1749 року в трапезній відбувалися заняття класу філософії Чернігівського колегіуму, який розташовувся на території цього монастиря в 1700- 1776 рр. Чернігівський колегіум— перший навчальний заклад вищого рівня в Лівобережній Україні, що діяв з 1700 по 1786 рр., заснований з ініціативи церковних і політичних діячів, видатних письменників другої половини XVII — початку XVIII ст. Лазаря Барановича та Іоана Максимовича. Колегіум створювався за зразком Києво-Могилянської академії, яка в свою чергу наслідувала принципи організації, навчальні програми західноєвропейських університетів та колегіумів. Основна увага приділялася вивченню латинської мови, менше уваги - церковнослов’янській, пізніше стали вивчати російську. Вивчалася також польська, грецька, німецька, французька мови, а також поетика риторика, філософія, математика, географія тощо. В ньому здобували освіту вихідці з козацтва, міщанства, духовенства, селян. Колегіум готував освічені кадри для державної служби, перекладачів, літераторів, церковних діячів. медиків.

 

 

 

Серед вихованців Чернігівського колегіуму імена близько двадцяти відомих медиків XVIII ст.: це і П.А. Загорський – академік, засновник першої анатомічної школи в Росії, Ю.Т. Білопольський - головний лікар в армії О.В. Суворова. Ф.І.

 

 

Політковський – професор Московського університету, видатний клініцист та ін. В 1786 р. колегіум був  реорганізований в духовну семінарію.  Під час перебудови

пам’ятки та пристосування  її для різних установ після ліквідації монастиря були знищені залишки  декоративних деталей. В роки Другої світової війни будівля була спалена. В 1954 – 1959 рр. її відреставровано за проектом київського архітектора М.М. Говденко, поновлено і архітектурний декор. Нині тут розміщується  адміністрація Національного архітектурно – історичного заповідника “Чернігів стародавній”, постійнодіючі виставки українського іконопису, експозиція, присвячена Чернігівському колегіуму, а також виставка “Чернігів та чернігівці 100 років тому”.

 

 

 

БУДИНОК ПОЛКОВОЇ КАНЦЕЛЯРІЇ

 

 

Споруджено в 1690-х роках  на території Дитинця недалеко від  замкового рову. Первісно належав  чернігівському полковнику Якову Лизогубу, а після його смерті в 1698 р. – гетьманові Івану Мазепі. У ХVІІІ ст. тут містилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку, з кінця ХVІІІ до початку ХХ ст. – архів, в наш час – фонди Чернігівського історичного музею ім. В.Тарновського.

Будинок одноповерховий, шестикамерний, типу “хати на дві половини”, на такому ж підвалі. Двокамерні (парадні та  “чорні”) сіни ділять будинок на дві половини: західну - чоловічу і східну – жіночу, у кожній з яких по дві кімнати. Будівля має двосхилий дах із монументальними трикутними фронтонами на причілках.

Розміри будинку в  плані 21х16 м. Усі приміщення перекрито  системою циліндричних склепінь із розпалубками ( у двох західних кімнатах склепіння  втрачені ).

Головний вхід в будинок  – з північного сходу, де у ХVІІ ст. була міська площа, а чорний – з південно-західного, з боку двора.

Будинок унікальний в  усіх відношеннях. В об´ємнопросторовій композиції і декоративній обробці  фасадів найбільш яскраво втілена  характерна риса чернігівських споруд ХVІІ-ХVІІІ ст.: пластична обробка фасадів, де лопатки-пілястри по кутах і в місцях перетину стін,візерунчаті фронтони, багатопрофільні карнизи та інші деталі складають неповторну гру світотіні.

З великою майстерністю тут використані пластичні якості цегли різної форми і розмірів,  прийомів планування, які йдуть від народної архітектури.

Треба відмітити, що це єдина  пам´ятка житлової архітектури України  к.ХVІІ ст., що добре збереглася і  має виключно багате декоративне  оздоблення фасадів. При “всефасадності”  будинку, характерної для української архітектури того часу, північний фасад, як головний , декорований багатше. Декоративна обробка фасадів побудована по принципу наростання пластики і деталей зі східного через південний і західний фасад до північного – головного. На південному фасаді переплітаються деталі східного та західного фасадів – трикутні сандрики з багатопрофільними деталями над вікнами.

Найбільш пишна пластика декору на західній половині фасаду –  тут найбільш пишні сандрики багатопелюсткової  розетки, а внизу цоколь будинку у вигляді орнаменту – меандру оббігає багатопрофільний контрналичник вікон підвалу. Західний фасад будинку розділений пілястрою на 2 частини, що відповідає внутрішньому розміщенню стін. Стіну оживляють тільки ніші, оздоблені простими “вушастими” наличниками. Таким чином, всі 4 фасади вирішені з однаковою ступінню виразності : сильний рельеф декору, підкреслений світотінню вражає живописністю і монументальністю.

 

 

 

 

Будівлю муровано з цегли  на вапняному розчині, стіни зовні  і в інтер´єрі потиньковано і побілено. Дах щипцевий, по дерев´яних кроквах укритийпокрівельною сталлю.

 

 

Будинок полкової канцелярії зазнав пошкоджень під час пожеж 1718 і 1750 рр.У другій половині ХVІІІ  ст. до північного фасаду прибудовано  тамбур з фігурним фронтоном та влаштовано ще один невеликий тамбур – вхід у підвал знадвору. В одному зі склепінь було прорубано  люк для виходу на горище. В ХІХ ст. в будинку було розібрано печі, пробито нові вікна на східному і західному фасадах, покриття даху дахівкою замінено бляшаним. Реставровано будинок в 1954 та 1969 рр.

Будинок полкової канцелярії є найімпозантнішою цивільною будівлею Лівобережної України ХVІІ ст. Входить  до складу Національного архітектурно-історичного  заповідника “Чернігів стародавній”.

 

КАТЕРИНИНСЬКА ЦЕРКВА

 

 

Пам´ятка розташована в історичному середмісті поблизу давнього Дитинця в перспективі Алеї Земляків та автомагістралі Київ-Чернігів. Є однією з провідних архітектурних домінант міста.

Споруджена на честь  героїзму казаків Чернігівського полку, проявленого під час штурму турецької фортеці Азов у 1696 році під командуванням

 

чернігівського полковника, наказного гетьмана Якова Лизогуба. Церква освячена в 1715 р. на честь святої Катерини, яку в Україні шанували з давніх часів.

 

Значних перебудов Катерининська  церква не зазнала. В 1837 р. до західного фасаду було прибудовано притвор, в 1908 р. – муровану дзвіницю (розібрані при реставрації пам´ятки в 1951 році). Зазнала руйнувань у 1941-43 р (згоріли дахи і верхи бан ). Реставраційні роботи проводилися в 2 етапи: в 1947-55 рр., 1975-80 рр.

Церква мурована, хрещата, дев´ятидільна, п´ятибанна. Композиція центрична, побудована пірамідально: з  найвищою центральною банею, нижчими  – над гранчастими рукавами архітектурного хреста.Таким чином, за композицією  вона нагадує дерев´яну українську церкву, де в одне пластичне ціле поєднано 5 (п´ять) восьмигранних об´ємів – восьмериків, кожний з яких завершується банею. Завдяки такій пірамідальній конструкції церква має стрункий, ошатний і урочистий вигляд.

Для Катерининської церкви характерна всефасадність. Основну роль в оздобленні фасадів відіграють обрамлення порталів і віконних отворів: трикутні фронтончики, наличники, мілкопрофільовані карнизи. В церкві відсутній ліпний орнамент, в якості будівельного і декоративного матеріалу використана звичайна і лекальна цегла, яка замінила плінфу. Фасади отиньковані і вкриті вапном.

 

Головною рисою інтер´єру  храму є розкриття внутрішнього простору вгору. В плані - це п´ятикамерний  безстовпний храм, який вінчають п´ять  бань. Верхи вирішено традиційним для України склепінням із заломами (з двома заломами – в центральному об´ємі та одним заломом – над раменами).

 

 

 

 

 

 

 

 

Стіни побілені. Бані і  хрести позолочено.

Катерининська церква в  Чернігові є найвизначнішою в  Україні пам´яткою стилю українського (козацького) відродження ХVІІ-ХVІІІ ст., що збереглася в автентичному вигляді, справила вирішальний вплив на розвиток української церковної архітектури ХVІІІ ст. і досі відіграє роль містобудівної домінанти історичного середмістя.

 

КРАСНА ПЛОЩА

 

 

 

Красна площа і прилеглі до неї сквери і бульвари є сьогодні одним з найкрасивіших районів Чернігова, його культурним і адміністративним центром. В цьому значенні ця територія почала формуватись на рубежі XVIІІ та XIX століть, коли місто втратило своє значення фортеці і одержало змогу вийти за межі фортифікаційних споруд і розвиватись у шир.

 

Проте, це зовсім не означає, що до XIX століття місцевість, яку зараз  займає площа, була пустельною. Відомо, що ще в епоху Київської Русі тут  вирувало життя.

В той час Чернігів мало чим поступався «матери городов русских» Києву. Він займав велику територію, на якій, на думку істориків, проживало біля 30 тисяч людей.

Ядром міста тоді був  «Дитинець», оточений глибокими ровами і високими стінами. З північної  напольної сторони до нього примикав окольний град, який зайняв частину давнього язичницького могильника. Свідченням цьому є пам'ять про величезний курган, котрий знаходився ще в середині XIX століття на розі сучасних вулиць Шевченка та Кирпоноса. Цю ґрунтову піраміду під назвою «Курган Княжни Чорної» було знищено в 1851 році.

Заселятися окольний град почав в X столітті і до XII століття сформувався як торгово-ремісничий район Чернігова.

Археологи виявили тут  рештки житлових і господарських  приміщень, виробничі комплекси, знайшли велику кількість предметів побуту, прикраси, знаряддя праці.

Біля театру ім. Т. Г. Шевченка розкопали залізоплавильну піч, а поблизу (на вулиці ім. Полуботка) натрапили на комплекс по обробці  міді.

Показовими знахідками стали понад 200 фрагментів амфор причорноморського виробництва. Вони свідчать про значні торгівельні зв'язки людей, які тут мешкали.

Як називався в давнину  цей район міста? Історик М. Марков, що проживав в Чернігові наприкінці XVIІІ - початку XIX століть, називав його П'ятницьким полем і стверджував, що це була дуже давня назва. Виникла вона від імені розташованого тут храму св. Параскеви П'ятниці - однієї з небагатьох давньоруських пам'яток архітектури, які збереглися до наших днів.

В XVII - XVIII століттях Чернігів був невеликим провінційним містом, хоча і мав статус центру полка, намісництва, губернії. Його населення нараховувало в той період не більше 4 тисяч мешканців, а площа значно поступалася тій, яку він займав до монголо-татарської навали.

На самому давньому з  планів міста, які збереглися, - «Абрисі Чернігівськім», складеним у 1706 році, церква Параскеви П'ятниці позначена за межами укріплень.

На початку XIX століття на П'ятницьке поле переносять базар, який раніше знаходився у фортеці. За проектом архітектора А. Карташевського будують кам'яні торгові ряди з колонадами-галереями (не збереглися) і одноповерховий міський магістрат з круглою ротондою в центрі головного фасаду.

Сьогодні в цьому, перебудованому до невпізнання, будинку розміщується обласне управління Національного  банку України.

 

До тих архітектурних  споруд, які збереглися в центральній  частині Чернігова, належить побудоване в 1860 році поліцейське управління (зараз  міська прокуратура) та губернське земство (зараз облдержадміністрація). В  останньому в свій час працювали класик української літератури М. Коцюбинський, письменники Б. Грінченко та В. Самійленко.