Пам'ятки архітектури міста Чернігова

Над святковим ярусом знаходиться третій ярус – апостольсько-святительський або просто апостольський. Згідно канону, в центрі повинна бути ікона І. Христа. Дійсно, в центрі знаходиться ікона «Воскресіння І. Христа» - точна копія такої ж ікони з іконостасу Троїцького собору, а по обидві сторони 4 ікони з зображенням апостолів: по три на кожній іконі (12 апостолів).

Окремо, зліва і справа, ніби об’єднуючи ці два яруси: деісусний  і святковий, знаходяться 2 великі ікони: «Іоан і Анна» та «Марія Магдалина  і апостол Павло».

4-й ярус в іконостасах  – пророчеський, повинен включати  в себе зображення старозавітних пророків. Цей ярус о. Анатолій скомпонував довільно. В центрі знаходиться ікона «Цар слави», зліва – «Богоматір з немовлям» і «Пророк Ілля»; справа – «Іоанн Хреститель», «Пророк Мойсей зі скрижалями». Ця схема нагадує схему ІV-го ярусу іконостасу Троїцького собору.

І окремо, ніби складаючи V-й ярус, знаходяться маленькі ікони: в центрі – зображення св. Духа у  вигляді голуба, справа – зображення скрижалей.

Таким чином, Введенська церква є однією з найдавніших  в групі чернігівських пам’яток ХVІІ ст., і являється дійсно шедевром національного архітектурного стилю. Вплив цієї споруди на ряд інших пам’яток безсумнівний.

 

МИСТЕЦТВО ЧЕРНІГІВЩИНИ К.ХVII-П.ХХ СТ.

 

В інтер´єрах приміщень  унікальної пам´ятки архітектури українського бароко ХVIII ст. – Чернігівського Колегіуму, де триста років тому отримували освіту учні найдавнішого в Лівобережній Україні навчального закладу, - представлені експонати виставки “Мистецтво Чернігівщини к.ХVII - п.ХХст.”.

В чотирьох залах постійно діючої виставки експонуються високохудожні зразки професійної і народної української ікони к.ХVII-п.ХХ ст., старообрядницької ікони к. ХVIII - п. ХХ ст., витвори декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки.

Професійний іконопис представлений  іконами з Успенського собору к. ХVII-п. ХVIII ст. м. Новгорода-Сіверського та іконостасу собору Різдва Богородиці другої половини ХVIIIст. в Козельці, а також іконами з інших міст і сіл Чернігівщини. Найбільш ранні – ікони кінця ХVII - п. ХVIII з Успенського собору м. Новгорода-Cіверського: “Покров Богоматері”, “Антоній і Феодосій Печерські”, а також три ікони – “Св. Володимир”, “Трійця Старозавітна”, “Василій Великий, Іоан Златоуст, Григорій Богослов”, - в збережених майстерно вирізьблених з липи золочених шатах, виконані в стилі українського бароко, свідчать про високий художній рівень професійного іконопису та декоративно-ужиткового мистецтва України часів гетьманства І. Мазепи. Зберігаючи традиції іконопису України в зображенні святих на золотому, орнаментованому рослинними мотивами, тлі, майстер-іконописець вводить в ікону елементи реалістичного зображення краєвиду, архітектури. Хреститель Русі – великий київський князь Володимир – зображений на тлі київського краєвиду з обрисами монастирів на схилах Дніпра. На іконі з образами Антонія і Феодосія Печерських змальований, хоч і узагальнено, Успенський собор Києво-Печерської Лаври часу написання ікони (к .ХVII- п. ХVIII cт.), до наступних перебудов. Шедевром мистецтва бароко світового значення є “Покров Богоматері” к. ХVII -п. ХVIII ст., де в інтер´єрі українського храму на тлі ретельно виписаного твореним золотом високого різьбленого іконостасу зображені під покровом і захистом Богородиці представники світської і духовної влади, народу. Індивідуалізовані, майже портретні, образи царя (Олексія Михайловича?) - при написі “Цар Лев” (візантійський імператор, за якого сталося чудо явлення Богородиці у Влахернському храмі); чернігівського полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка та стародубського сотника Лук´яна Журавки; деяких із зображених ієрархів, парубків і дівчат. Яскравий національний колорит властивий і чудовому образу Богородиці Троїцько-Іллінської – найпізнішої за часом написання і єдиної датованої 1781 роком ікони з Успенського собору Новгорода-Сіверського.

Професійний іконопис 2-ої половини ХVIII ст., де поєднані елементи бароко і класицизму, представлений іконами з іконостасу собору Різдва Богородиці, збудованого в Козельці в 1752-1763 рр. за проектом А.В.Квасова і Наталією Розумовською. Глибокий психологізм властивий образу Іоана Богослова. Ікони “Моління про чашу”, “Бичування”, “Несення хреста”, “Вознесіння” змальовують всю глибину страждань Ісуса Христа та різноманітну гаму почуттів і переживань його близьких і учнів. Високим професіоналізмом відзначені ікони з образами царя Давида, апостолів, митрополитів.

Народна ікона Чернігівщини в 60-ти експонованих зразках представляє  основні течії українського народного  мистецтва: від наївної ікони  до класичної народної та творів, відзначених  майже професійним рівнем виконання. Їм властиві декоративність, чистота кольору, лаконізм і ясність композиції, наївно- реалістичне зображення святих і подій євангельської історії. Найдавніші з представлених – датований 1794 роком образ Богородиці Дегтярівської і “Покров Богоматері” кінця ХVIII ст. Інші ікони представляють ХIХ століття – час найбільшого розповсюдження народного іконописання в українських містах і селах. В різних регіонах Чернігівщини створені образи святих Юрія Змієборця, великомучениці Варвари, Параскеви, Зосими і Саватія, Іоана Воїна та інших святих покровителів і заступників. Широка іконографія Богоматері – представлені Охтирська ікона Богоматері, Почаївська, Ченстахівська, Афонська, Триручиця, Неопалима Купина. На іконі Богоматері Печерської немовля-Ісус одягнутий в шаровари і вишиту сорочку; у Богородиці Любечської зверху мафорія зображено кілька разків намиста, улюбленого українками. Національного колориту додають іконам і стилізовані зображення троянд і півоній, як символічне відображення розкішної української природи. Реалії монастирського побуту віддзеркалені в іконі “Спиридон і Никодим, просфорники печерські”.

Графіку і мистецтво  книги представляють антимінс з  зображенням “Покладення до труни  Ісуса Христа” (освячений в 1695 р. чернігівським архиєпископом Феодосієм  Угличським, а вірогідним автором гравюри міг бути видатний український гравер Інокентій Щирський) і стародруки друкарні, заснованої Лазарем Барановичем в 1674 р. в Новгороді- Сіверському і переведеної в 1679 р. до Троїцько-Іллінського монастиря в Чернігові. Представлені також видання ХVII-ХVIII ст. Києво-Печерської Лаври, Львова, Москви. Єв´є. Мистецтво старообрядців представлено, головним чином, іконами ХIХ ст. з смт Добрянки Ріпкинського району – одного з старовинних центрів їх розселення на Чернігівщині. Додержуючись канонів візантійського і давньоруського іконописання, старообрядці зберегли свою ікону від пізніших нововведень. Для їх ікон характерні: площинне будування композиції. графічність, зображення святих на сяючому золотому тлі або умовне зображення архітектури у вигляді палат і краєвиду у вигляді гірок (як, наприклад, в представлених образах Богоматері Всіх Скорботних Радість, Віленської, Спаса Нерукотворного, Св. Миколи з житієм, Козьми і Даміана, Покров Богоматері та ін.).

Декоративно-ужиткове мистецтво  старообрядців яскраво представлене золоченим різьбленням кіотів з майстерно виготовленими з липи гронами винограду, квітами і листям – символами райського саду; бісерним шитвом (шати ікони “Богоматір Вогневидна”) і срібними з позолотою шатами ікон («Всіх Скорботних Радість»), “Покладення до труни”, “Вибрані святі”)

 

КЛАС КОЛЕГІУМУ 

 

В приміщенні колегіуму  створено експозицію, присвячену історії  освіти, починаючи з давньоруських  часів. Матеріали експозиції розповідають про початок писемності на Русі, ілюструють поширення грамотності серед широких верств населення; представлені писала, графіті на фресці, керамічному посуді, плінфі, пряслах тощо. Основна увага приділена історії Чернігівського колегіуму: відтворений клас навчального закладу - столи, лавки, сторінки рукописних підручників XVIII ст., списки учнів, атестат, книги, чорнильниця (каламарчик), печатка Чернігівського колегіуму, дзвоник, різки тощо. На стінах: ікона в шатах святого Іоана Максимовича - замовника колегіуму та портрет гетьмана І. Мазепи-мецената колегіуму. Серед експонатів-унікальна  закладна дошка з гербом І.Мазепи, його монограмою та написом про будівництво гетьманом храму Іоана Предтечі на дзвіниці колегіуму.

 

 

 

ЧЕРНІГІВ 100 РОКІВ  ТОМУ.

 

 

 

Чернігів кінця ХІХ  ст. - початку ХХ ст. – звичайне губернське місто, де панувало патріархальне життя з урочистостями у святкові дні, з дворянськими і земельними зборами, з балами і бенкетами…

В цей час місто  з передгороддям займало площу, яка дорівнювала майже 670 десятинам (615 га.).

Пожвавлення економічного життя міста після реформи 1861 р. призвело до поступового збільшення кількості населення: 1897 рік – 27716 чоловік, 1913 рік – 35850 чоловік.

Забудова Чернігова, в  цілому, здійснювалась на підставі планів середини ХІХ ст. Статистики відносили післяреформений Чернігів до переліку “…исключительно деревянных городов…”. Район обов´язкових кам´яних будівель був обмежений кварталами навкруги Красної площі.

Вулиці, переважно центральні, освітлювалися гасовими ліхтарями, тільки в 1895 році було введено електричне освітлення.

Єдиним видом міського сполучення був гужовий транспорт.

На початку ХХ століття завдяки шосе Київ – Петербург  між Черніговом і Гомелем, Черніговом і Козельцем постійно курсували  кінні диліжанси.

В Чернігові діяла  поштова та телеграфна контори, а також телефонна станція, яка обслуговувала в 1912 р. 138 абонентів.

З кінця ХІХ ст. в  місті почали функціонувати відділення банків. У 1875 році був заснований міський  громадський банк. Заможні мешканці Чернігова користувалися послугами  ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту.

Важливу роль у міському житті Чернігова відігравала  торгівля, яка була зосереджена на Красній (або Базарній) площі зі спорудженими на поч. ХІХ ст. торговими рядами. В Чернігові ярмарки збиралися  чотири рази на рік і тричі на тиждень – по  понеділках, середах і п´ятницях – відбувалися базари. Кількість торгівельних установ швидко зростала: якщо в 1901 р. в місті налічувалось 428 магазинів і крамниць, то в 1910 р. – 734.

В Чернігові діяли  також 15 готелів, 9 трактирів і 3 шинки.

На межі ХІХ ст. в  нашому місті діяли дві лікарні: земська губернська і “общини  сестер милосердя”. На початку ХХ ст. з´явилися перші приватні дошкільні  установи – двоє ясел і дитячий  садок.

Розвиток економіки  стимулював ріст професійної освіти. На поч. ХХ ст. в Чернігові діяли 3 ремісничі училища, 2 торгівельні школи, фельдшерська школа, а також духовне училище і духовна семінарія. В 1916 р. був створений вчительський інститут, який надавав неповну вищу педагогічну освіту.

Згідно з даними першого загального перепису населення 1897 р. близько 53% чернігівців вміли читати і писати. Напередодні І-ї світової війни загальна чисельність учнів в Чернігові досягла 6,2 тис. Восени 1917 р. оголосили набір учнів в першу змішану гімназію з українською мовою навчання…

Подіі 1-ї світової війни, а потім революції перервали  життя губернського міста кінця  ХІХ ст. – початку ХХ ст., і це було початком зовсім іншого періоду  в історії Чернігова. Але збереглися пам´ятки цієї доби, і вони нагадують  нам про те, яким був наш Чернігів 100 років тому.

 

Краєвиди нашого міста на початку ХХ століття, з  колекції старих фотолистіво:

 

Земська управа, зараз Облдержадміністрація

 

Жиноча гімназія, зараз Художній музей

Будинок працелюбності.

 

Чернігівська  семінарія, зараз війсковий шпиталь.

 

Красна площа.

Реальне училище, зараз кооперативний технікум.

 

Повінь на Десні.

П'ятницька церква.

Чернігівський річковий порт.

 

Міська дума, зараз Чернігівська філія Нац. Банка.

 

Панорама Чернігова.

 

Загальний вигляд міста.

Чоловіча гімназія, зараз Історичний музей.

 

Будинок полкової канцелярії.

 

Катерининська церква.

Будинок губернатора, зараз будинок офіцерів.

 

Єлецький монастир.

Дворянське  зібрання, не збереглося.

Дворянський пансіон, не зберігся.

Вулиця Богоявленська, зараз Шевченка.

Український музей, зараз дитяча бібліотека.

 

Гармати на Валу.

Чернігівський Вал.

Борисоглібський та Спаський собори.

 

Алея до вокзалу.

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХІТЕКТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ ЗАПОВІДНИК „ЧЕРНІГІВ СТАРОДАВНІЙ”

Чернігів – одне з найдавніших  міст України, в якому до нашого часу збереглося до 50 пам’яток архітектури  ХІ – ХІХ ст. і до 200 меморіальних пам’яток і пам’ятних місць, пов’язаних  з перебуванням видатних осіб. Тому ще в 1946 р. Чернігів був віднесений до 3-х історичних міст України після Києва і Львова.

 З метою поліпшення  охорони та збереження пам’яток  архітектури, мистецтва та історії  постановою Ради Міністрів УРСР  від 20 лютого 1967 р. № 125 створено Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник на правах філіалу Державного архітектурно-історичного заповідника «Софіївський музей».

  З метою збереження  архітектурно-історичних пам’ятників  у Чернігівській області, що  мають визначну архітектурно-історичну та художню цінність постановою Ради Міністрів УРСР від 22 червня 1978 р. № 344 Чернігівський державний архітектурно-історичний заповідник перетворено в самостійну установу з філіалом у Новгороді-Сіверському.

  Враховуючи значення  Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника у справі збереження особливо цінних пам’яток архітектури, історії та культури, а також його роль у відновленні та розвитку національно-культурних традицій українського народу указом Президента України від 29 грудня 1998 р. № 1392/98 заповіднику надано статус національного.