Пам'ятки архітектури міста Чернігова

Першою побудували трапезну із Введенською церквою (1677 – 1679 р. р.), єдиною двобанною серед тих, що збереглися на Лівобережній Україні трапезних  церков; пізніше побудували три корпуси келій та господарських приміщень, які створили мальовниче барочне оточення головної споруди – Троїцького собору, збудованого у 1679 – 1695 роках за проектом архітектора Іоанна Зауера – Баптиста. Цікавий факт: в барабані глави собору зберігся фрагмент напису часів гетьмана Мазепи про грошові пожертви Лазаря Барановича і Іоанна Мазепи на будівництво собору. Наприкінці ХУШ ст. замість дерев’яної збудували цегляну огорожу монастиря з квадратними і восьмигранними кутовими вежами; з півночі собору побудували величну надбрамну п’ятиярусну дзвіницю висотою 58 метрів у соковитих барокових формах. Дзвіницю побудовано між 1770 і 1780 роками архімандритом Іоілем (Биковським). Прізвище архітектора - будівничого невідоме; за деякими свідоцтвами були використані проектні креслення Іогана Шеделя, автора Великої Лаврської дзвіниці. Розміщена в ансамблі монастиря, дзвіниця стала головним орієнтиром для подорожнього з боку Києва, Ніжина, Любеча.

В семикамерному склепі собору у ХVIII-ХIХ ст. поховані представники світської та духовної влади, зокрема чернігівський архієпископ і видатний дослідник історії України Філарет Гумілевський, представники відомих родів Милорадовичів, Кочубеїв та інш.. Біля вівтаря в соборі покояться мощі святих Феодосія Углицького та Лаврентія Чернігівського. Поблизу храму, серед інших – поховання видатного українського письменника-байкаря Леоніда Глібова, дипломата і вченого Григорія Щербини, архієпископа Чернігівського і Ніжинського Антонія.

Троїцько – Іллінський монастир діяв до 1786 року, коли за наказом Катерини ІІ вотчини монастиря були секуляризовані. Троїцькому монастирю була відведена особлива роль: на його території було призначено розмістити Чернігівський університет, чому сприяло і те, що монастир мав друкарню і бібліотеку, яка нараховувала більше 11 тисяч книг. Після смерті князя Тавриди Григорія Потьомкіна, який особливо опікувався цим питанням, наказ не виконувався. Тому 1790 року долю монастиря було змінено: імператриця визначила чернігівському єпископу переселитися з Борисоглібського в Троїцький монастир.

З цього часу на території  колишнього монастиря знаходився так  званий «Архієрейський дім» - резиденція чернігівського архієпископа. Щодо чоловічого монастиря на Болдиних горах, то він  знов був закритий у 1918 році. Троїцький  собор функціонував як приходський храм до 1929 року.

 

 

 

До ІІ світової війни  будівлі монастиря знаходились  в користуванні чернігівського зоотехнікуму. Під час окупації в листопаді 1941 року Троїцький монастир став діючим жіночим монастирем; настоятельницею якого була ігуменя Антонія (Сорокіна). Будівлі монастиря значно постраждали під час бомбардувань 1941 і 1943 років, тому єпархія вже в 40 –х роках ХХ ст. проводила ремонтні роботи. Жіночий монастир діяв до 1961 року; з 1967 року комплекс Троїцького монастиря входив до складу ЧДАІЗу. У 1988 році, після закінчення реставраційних робіт, проведених під керівництвом відомого архітектора Маріоніли Говденко та реставратора живопису Володимира Бабюка, будівлі колишнього Троїцького монастиря повернули Чернігівській єпархії.

 Сьогодні колишній  монастир продовжує бути резиденцією  архієпископа Української церкви  Московського патріархату. В будинку  настоятеля з 90 –х років ХХ  століття діє духовне училище  з підготовки священиків та  регентів – псаломщиків. Троїцький  собор, чудовий зразок майстерності українських майстрів кінця ХУІІ ст., знов є діючим храмом.

 

ТРОЇЦЬКИЙ СОБОР

 

 

 

 

В західній частині міста на високому пагорбі розташований один з найбільш цікавих і мальовничих архітектурних  комплексів України – Троїцько-Іллінський монастир кінця ХVІІ – ХYІІІ ст. Він і зараз приваблює багаточисельних туристів своєю неповторною красою, а паломників – величайшими святинями – мощами небесних заступників чернігівської землі – святителя Феодосія Углицького і преподобного старця Лаврентія.

Створення цього величного  монастирського ансамблю пов´язано  з давнім підземним Іллінським монастирем і відноситься до того часу, коли Україна переживала переломний момент в своєму історичному розвитку після  національно-визвольної війни 1648-54 рр. А головною спорудою цього величного ансамблю монастиря є Троїцький собор, розташований майже в центрі монастирського двору. Він був закладений в 1679 році при безпосередній участі архієпископа Лазаря  Барановича і фінансовій підтримці гетьмана Іоанна Мазепи за проектом архітектора Іоганна Баптиста Зауера. Будівництво храму продовжувалося 10 років, а опоряджувальні роботи до 1695 року; в цьому ж році він був освячений наступником Лазаря Барановича, вже після його смерті, чернігівським архієпископом Феодосієм Углицьким.

Своєрідність архітектури  Троїцького собору в тому, що він  побудований з використанням  об´ємно-просторової композиції давньоруського храму в поєднанні з елементами українського бароко і раннього класицизму.Зовнішній  вигляд собору має загальні риси з культовими спорудами Заходу – костьолами з обов´язковими квадратними в плані вежами по кутах західного фасаду.

Собор тринавовий, шестистовпний, триабсидний з чітко виділеним  трансептом і сімома банями: дві  з них – над сходовими вежами, що фланкують західний фасад.Собор перекрито системою коробових і хрестових склепінь.

Троїцький собор належить до унікальної типологічної групи соборів  так званого державного або гетьманського  жанру, в якій відроджено розпланувально – просторові структури мурованих  храмів Княжої доби і помітні впливи західного (литовського і польського) бароко. Ці храми відомі в Україні тільки в мурованому будівництві й не мають ані прототипів, ані наслідувань у народній дерев´яній архітектурі. Цю типологічну групу започаткував Спасо-Преображенський собор Максаківського монастиря на Чернігівщині, заснований в 1646 р.

Троїцький собор має  ще кілька характерних прикмет, важливих для подальшого розвитку цього архітектурного типу. В екстер´єрі – це активність силуету, в якому 

сім бань композиційно підтримані фронтонами вигадливих обрисів, а також фасадна пластика, яка є вільною композицією символічно трактованих ренесансно-барокових ордерних форм із застосуванням пілястр, півколон, сандриків тощо.Троїцький собор послужив зразком при спорудженні Спасо-Преображенського собору Мгарського монастиря під Лубнами.

Собор зовні потиньковано і побілено, що підкреслює пластичність декору, виконаного в ордерній системі  із застосуванням різних форм ніш, вікон, наличників і сандриків, пілястр  і карнизів.

 Декоративне вбрання собору, що вирішено в барочному стилі, підкреслює урочистий вигляд центрального об´єму храму. Глибокі напівциркульні ніші, що розташовані в обох ярусах, посилюють динамізм і контрасність архітектурних форм собору.В таких нішах в католицьких храмах ставили скульптури, а в православному Троїцькому соборі ніші слугували просто елементами декору, в них зображені місцеві та загальнодержавні святі. Розпис відноситься до початку ХХ ст.

 

 

За період існування  собору він неодноразово горів, перебудовувався, але в результаті реставраційних робіт в 80-х роках ХХ ст. собор відновлено в первісних формах ХVІІ ст. Автор проекту реставрації – київський архітектор М.М.Говденко.

 

Величний і урочистий  інтер´єр храму.

 Його прикрашає  іконостас 1942 - 49 рр. , виконаний після ІІ світової війни місцевим художником Піменом Портним, а також цілий комплекс настінного живопису ХVІІ – ХХ ст.

В храмі нині знаходяться  мощі чернігівського святого Феодосія Углицького і преподобного Лаврентія, а під підлогою собору  -  склеп, який свідчить про те, що собор є усипальницею духовних ієрархів, феодальної знаті ХYІІІ – поч.ХХ ст.

З 1988 року Троїцький собор  – діючий храм УПЦ, а на території  Троїцького монастиря діє Духовне  училище регентів-псаломщиків.

 

ВВЕДЕНСЬКА  ЦЕРКВА ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКОГО МОНАСТИРЯ

 

 

На території Троїцького монастиря, на південь від Троїцького собору знаходиться Введенська трапезна церква, побудована в 1677 – 79 рр., ще до зведення головної споруди цього ансамблю – Троїцького собору.

Безстовпна трапезна є справжнім шедевром національного архітектурного стилю. Споруда трапезної – одна з найдавніших в групі пам’яток ХVІІ ст. Вплив цієї споруди на ряд інших пам’яток безсумнівний. Її планувальна структура повторена в трапезній Михайлівського монастиря в Києві. В інших випадках існують незначні відмінності, наприклад, в трапезній Видубицького монастиря. Але загальна схема і тут зберігається: до приміщення церкви із заходу примикає обідній зал, до нього в свою чергу примикають допоміжні приміщення для приготування їжі і зберігання продуктів.

Така ж схема в  безстовпних трапезних Гамаліївського, Густинського та інших монастирських  ансамблів. Церква, обідній зал, сіни розташовані в одну лінію, дякуючи  чому одноповерховий корпус є витягнутим, а в плані являє собою прямокутник з виступами – розкріповками, довжиною 37,5 м. шириною в вузький частині 10 м., а в широкій – 17,5 м.

Особливістю композиції є те, що у церкві 2 бані, а не одна, як в більшості випадків. Тут підкупольний четверик за допомогою плоского парусу переходить в восьмерик, який конусоподібно звужуючись переходить в свою чергу в ліхтар, увінчаний главкою. В побудові внутрішнього простору використано прийоми, які йдуть від дерев’яної архітектури. Одна баня призначена для розміщення вівтаря, друга для тих, хто молиться. Подібна архітектура тим більш цікава, що в літературі виникла суперечка – чи існував взагалі в українській архітектурі тип двобанного храму.

Унікальним прикладом  побудови інтер’єру в спорудах ХVІІ ст. є перекритий циліндричним склепінням зал трапезної. Виразність склепінчастого перекриття підкреслена розпалубками стрільчатої форми з профільованими нервюрами. Сучасні бані церкви мають придавлену форму, яка не відповідає формі внутрішнього простору. Можливо, вони були перебудовані після пожежі монастиря в 1731 р. Бані такої форми в І п. ХVІІІ ст. відомі в ряді інших пам’яток, наприклад, в церкві на Економічних воротах Києво-Печерської Лаври.

В характері пластичної обробки фасадів трапезної, безсумнівно, деякі риси схожості з пластикою  будинку Лизогуба. Але принципова різниця в тому, що трапезна має чітко виражений головний фасад , чого немає в будинку Лизогуба. Енергійний вертикальний ритм головного фасаду, глибокі віконні отвори в товщі стін, характерні трикутні фронтончики над вікнами – все це дає враження великої гармонії. Головний фасад виділено виразним ритмом напівколонок, а церква вже має інший крок напівколонок. Архітектура сіней і підсобних приміщень носить скромний характер, плоскі пілястри не сильно виступають за поле стіни.

Таким чином, кожну частину цієї споруди – церкву, трапезний зал і підсобні приміщення вирішено по-різному, але при цьому збережено цільність і єдність споруди.

Цікаво, що в архітектурі  трапезної є чимало рис типово російської архітектури. Перш за все, це відноситься до обрамлення віконних отворів і, взагалі, до характеру наружної пластики. Цей сплав російських і українських архітектурно-будівельних традицій народжував мажорні художні образи.

Через деякий час після  спорудження церкви гетьман Іван Мазепа подарував іконостас, прикрашений його гербом.

Це був чотириярусний  бароковий іконостас, центральна частина  якого була підвищена і починаючи  з другого ярусу ікони розташовувалися  по вигнутій лінії, що трохи піднімалася  до центру.

Але, нажаль, іконостас  було знищено в 30-ті роки ХХ ст.

Іконостас, що знаходиться  зараз у Введенській церкві зроблений  в 1988 – 89 рр. до відкриття духовного  училища регентів-псаломщиків 1 вересня 1989 року, адже Введенський храм відноситься  до духовного училища і є «студентською» церквою: тут студенти проводять заняття, складають іспити. І в той же час це є трапезна церква.

Замовником іконостасу виступив митрополит Чернігівський  і Ніжинський Антоній. Проект іконостасу розробив благочинний церков Чернігівського округу митрофорний протоієрей отець  Анатолій Товстогон. Він же є і автором всіх іконостасних ікон, а також настінних розписів, що були виконані пізніше.

Те, що саме одна людина є  автором проекту іконостасу і  автором його ікон – це те саме вдале  поєднання архітектури, різьблення і малярства, якого домагалися ще в давні часи і яке зменшує або навіть виключає можливість еклектичних рішень. Так, наприклад, зараз за кордоном заведено такий порядок, що іконостас планує архітектор храму чи маляр ікон.

Основа іконостасу виготовлена  з дерева сосни, а різьблення – з дерева липи. Столярні роботи виконав різьбяр Олексій Корець. Різьблення, колонки і рами ікон зразу ж були позолочені. Цю роботу виконав позолотник Савченко Микола Іванович. Тло іконостасу пофарбоване білою і частково червоною фарбою.

Іконостас 4-х ярусний. Але ці яруси неповні, хоча загальний канон збережено І-й ярус знизу – намісний. В центрі знаходяться Царські врата, на яких розміщено композицію «Благовіщення» і зображення 4-х євангелістів.

Справа від Царських врат – ікона «Спасителя», зліва – «Богоматір з немовлям», далі справа – південні дияконські врата з іконою «Архангел Гаврііл».

Крайні ікони: справа «Введення до храму» - храмова ікона, присвячена одному з двунадесятих свят, якому відповідно присвячений головний і єдиний престол храму і відповідно сам храм, а зліва – ікона «Апостол Іоан».

Таким чином, в І-му місцевому  ряді знаходиться всього 12 ікон: 6 великих  і 6 маленьких на царських вратах.

Над царськими вратами  знаходиться ікона «Тайна Вечеря», що входить до другого ярусу, в  якому лише 3 ікони: окрім «Тайної вечері» ще «Різдво Христово» і «Різдво Богородиці».

Таким чином, в іконостасі Введенського храму святковий ярус став другим, замість третього згідно канону.