Соціальний захист населення в умовах ринокової економіки

Таблиця 2.3

Оцінка  можливостей отримати за місцем проживання відповідне медичне обслуговування та освіту? % [8] 

     Відповіді респондентів свідчать, що незважаючи на те, що більшість медичних послуг офіційно залишається безкоштовною, основною проблемою доступу до системи охорони здоров’я слід визнати нестачу коштів у населення. Внаслідок загально низького рівня доходів медичні послуги залишаються недоступними для значної групи населення. Крім того, недостатній рівень доходів обтяжується недосконалістю систем охорони здоров’я, що обмежує доступ до медичних послуг багатьох верств населення, особливо тих, хто мешкає на значній відстані від великих міст.

     Високий в цілому освітній рівень населення  України, який демонструють дані державних статистичних спостережень у галузі освіти, на думку населення, не означає відсутності проблем у освітній сфері. Відповіді респондентів свідчать, що доступність високоякісної освіти все більшою мірою визначається соціально-економічним статусом сім’ї, оскільки поширена та економічно обґрунтована практика фінансування навчання значної частини студентів за кошти домогосподарств.

     На  сьогодні існує дефіцит наявних  доходів переважної більшості населення  для отримання високоякісних  послуг освіти, що поки не гарантуються державою. Наприклад, для отримання вищої освіти за контрактною формою навчання людина має сплачувати щомісячно 310 грн. (середня ринкова ціна) при наявності доходу у розмірі 662 грн. (грудень 2010р.) та встановленого прожиткового мінімуму – 483 грн. Менше п’ятої частини домогосподарств, середній розмір доходу яких наприкінці 2009 року складав 793 грн., можуть отримати зазначену послугу за власні кошти. При цьому споживання людини буде обмежене тільки життєво необхідним мінімумом (483 грн.). Питома вага найманих працівників, які отримують заробітну плату, що перевищує 750 грн., становить 47%. Але й вони будуть платоспроможними у разі, якщо не мають утримання.

     Протягом  життя, кожна людина знаходиться  перед небезпекою настання обставин, які можуть безпосередньо вплинути на стан її здоров’я (отримання ушкоджень або хвороба), призвести до втрати роботи, а відповідно і заробітку – основного джерела засобів до існування, або втрати коштів для існування. Самостійно побороти ці обставини, в більшості випадків, особа не може, оскільки вони визначаються об’єктивними соціально-економічними умовами, які тісно пов’язані із трудовою діяльністю і майже не залежать від її волі. Пом’якшення цих ризиків потребує зовнішньої підтримки. Аналіз відповідей свідчить, що в разі виникнення вищенаведених ситуацій людина покладається в першу чергу: на підтримку родичів – відповідно 59, 57 та 55%; лише на себе – 31, 34 та 32%; на підтримку друзів або сусідів – 18, 18 та 21%. Сьогодення також ставить у складне фінансове становище родину при народженні дитини, у цьому випадку покладаються на допомогу родичів – 50,7%, на державний захист сподіваються – 49,8%, лише на себе – 33,3%, на підтримку друзів або сусідів вказало – 9,2% респондентів. Слід відмітити, що значно збільшилась частка респондентів (49,8% у 2010році проти 30,4% у 2008 році), які у цьому випадку розраховують на захист та допомогу з боку держави. Можливо це пов’язано з підвищенням у 2009 році офіційно встановленого розміру одноразової допомоги при народження дитини до 8000 гривень.

     Кожен може зіштовхнутися зі складними  ситуаціями, пов’язаними зі зменшенням доходів та погіршенням здоров’я, але найбільш незахищеними в таких  випадках є особи передпенсійного  віку. Ряд питань анкети було спрямовано на виявлення ступеня занепокоєння опитуваних перспективою досягнення похилого віку та рівня їх довіри до соціальних установ, що мають вирішувати їх проблеми.

     Аналіз  відповідей свідчить про невпевненість  людей в завтрашньому дні. У порівнянні з попереднім обстеженням зменшилась частка опитаних, які вважають, що фінансовий стан та рівень медичного обслуговування при досягненні похилого віку буде хорошим та задовільним, відповідно 10,9% та 13,8% (у 2008 р. – 11,0 та 14,8%). Проте, частка опитаних, які негативно оцінюють майбутнє зменшилась порівняно з 2009 роком на 3,6 в.п. та 2,7 в.п. і становила відповідно – 51,4 та 48,0% опитаних.

     Важливою  складовою демократичної системи  і показником легітимності влади  є рівень довіри населення до владних  структур та державних установ, що займаються вирішенням соціальних проблем. Показник довіри до владних інститутів має декілька значень. По-перше – це суб’єктивний критерій ефективності соціальної політики, яка здійснюється всіма гілками влади. По-друге – це міра дистанції між державою і громадянським суспільством. По-третє – це показник рівня демократичного розвитку в країні.

     Результати  останнього обстеження свідчать про  поступове зниження рівня довіри до державних установ соціального  захисту серед населення країни. Довіряють та частково довіряють  державним установам, що займаються вирішенням соціальних проблем 9,9 та 41,8% опитаних відповідно, що на 1,3 в.п. та 3,8 в.п. менше, ніж у попередньому обстеженні. Відповідно і рівень недовіри підвищився з 35,0% у 2009 році до 38,2% у 2010 році. Переважна більшість – 57,1% – опитаних вважає, що рівень життя та можливостей людини в Україні в рівній мірі залежить від самої людини та зовнішніх факторів, кожний сьомий – від зовнішніх обставин, кожний восьмий – від самої людини.

     В зв’язку з цим дуже важливою є  оцінка факторів, від яких залежить рівень життя та можливостей в Україні молодими людьми, які є, як правило, “головними діячами і прихильниками реформ, а отже, епохи революцій і трансформацій”. За результатами дослідження, молодь у визначенні свого майбутнього все ж таки більше покладається на власні сили (кожний шостий опитаний), ніж на зовнішні обставини.

     Рівень  життя населення характеризує соціально-економічний  розвиток країни і ступінь задоволення  матеріальних, духовних і соціальних потреб членів суспільства. Низький  рівень соціально-економічного розвитку призводить до обмеженості забезпечення потреб населення, високий – дає можливість розширити та задовольнити всю систему людських потреб.

     В сучасній західній соціології прийнято розподіляти цінності на “матеріальні”  та “постматеріальні”. Матеріальні цінності дослідники пов’язують з економічними та фізичними потребами. Постматеріальні – з потребами в свободі, самовираженні, якості життя. На ціннісні виміри суспільства впливають як економічні чинники, так і культурні традиції країни. В обстеженні логіка формування розділу з базової захищеності була побудована на визначеності певного виду потреб, ступеня їх гостроти та вагомості.

     Впродовж 2006-2010 років відповіді респондентів щодо визначення рівня важливості “матеріальних” та “постматеріальних” потреб залишились без змін. Найважливіші пріоритети у відповідях опитаних із року в рік розподілялися наступним чином: на першому місці потреба мати міцне здоров’я (24,8%), на другому – забезпечити майбутній день (19,9%), на третьому – безпека (19,3%), на четвертому – продукти харчування (16,0%), на п’ятому – самореалізація (10,4%) та на останньому – визнання компетентності (9,6%).

     Недостатня  увага до поліпшення соціальних умов життя, або соціальних прав веде до соціальної нестабільності, недовіри до влади, до розчарування населення в демократії та політичних перетвореннях в країні.

     Оцінюючи, наскільки респонденти почувають  себе соціально захищеними, майже  половина (45,0%) відповіли, що вважають себе малозахищеними, 18,9% – зовсім незахищеними, 22,5% – частково захищеними, 11,8% – не змогли визначитися, і лише 1,8% респондентів почувають себе повністю соціально захищеними.

      Доходи  населення – один з найважливіших  показників, що характеризує рівень економічного та соціального стану та захищеності суспільства. Питання цього розділу сформовані з метою отримання даних про елементи доходу, контроль за ними та ступінь захищеності кожного з них. Сенс цього поняття полягає в тому, що працюючим та членам їх сімей повинно бути гарантовано право на отримання достатнього мінімального доходу як на сьогоднішній день, так і в майбутньому для задоволення матеріальних потреб, доступності до якісної освіти, медичних послуг та відпочинку, що забезпечує нормальну життєдіяльність та можливості розвитку людини.

      Відповіді респондентів щодо орієнтованого розміру середньомісячного грошового доходу на одного члена домогосподарства розподілилися наступним чином (рис 2.4).

Рис. 2.4 Розподіл середньомісячного грошового доходу на одного члена домогосподарства, за чисельністю членів у домогосподарстві у 2006-2010 роках, грн. [16] 

     Середній  розмір особистого грошового доходу працюючих респондентів за основним місцем роботи становив 728 грн. Незважаючи на достатньо стабільну тенденцію  зростання заробітної плати в  економіці, все ж таки є неодинокі факти її зниження. За останні три місяці, що передували опитуванню, спостерігалось певне зниження середньої заробітної плати в сільському господарстві, промисловості, сфері послуг. Цей факт підтверджують і результати опитування. За результатами обстеження 8,2% (у 2008 році – 6,3%) опитаних вказали на зменшення заробітку за останній місяць, що передував опитуванню, (менше, ніж на чверть – 58,1% відповідей; між чвертю та половиною – 19,7%; більше, ніж на половину – 11,4%). Причому, на зменшення заробітку більше, ніж в два рази вказало 5,4% працівників невиробничої сфери, 9,5% – сфери послуг, 9,6% зайнятих в галузях промисловості та 28,3% працівників сільського господарства.

     Одним із суттєвих чинників, які знижують доход, є затримка виплати заробітної плати. Упродовж трьох місяців, що передували опитуванню, заборгованість із виплати заробітної плати по економіці зросла більш ніж на 10%. Така тенденція, нажаль, спостерігалась по всіх видах економічної діяльності. В структурі боргу майже три чверті – борг працівникам сільського господарства та промисловості. Цю ситуацію підтверджують і дані обстеження.

     Протягом  трьох місяців, що передували опитуванню, практично кожний десятий працівник  недоотримав своєчасно заробітну  плату у повному обсязі: у сільському господарстві – 27,5%, у промисловості – 12,3%, у сфері послуг – 9,3% та у невиробничій сфері – 2,2%. За цей період респонденти отримали в середньому 49,0% від повного обсягу заробітної плати. Протягом одного місяця не отримали заробітну плату 35,8% працівників, двох та трьох – 37,4 та 26,8% відповідно. Як основну причину затримки респонденти вказали неспроможність підприємств виплачувати заробітну плату.

     Важливу роль у соціальному захисті працюючих  відіграє система соціальних виплат та пільг на підприємствах. Протягом останніх 12 місяців респонденти мали право на різні види соціальних виплат та пільг за місцем роботи (рис. 2.2).

     Базовим державним соціальним стандартом у  сфері доходів населення визначено  прожитковий мінімум, який затверджується законом і на основі якого визначаються розміри мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, розміри інших видів соціальних виплат. Прожитковий мінімум застосовується також для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення державних соціальних програм.

     Серед опитаних 59,0% відповіли, що знають та можуть назвати розмір прожиткового мінімуму. Поряд із цим, правильно назвали його величину 17,9% респондентів (на дату обстеження розмір прожиткового мінімуму в середньому на одну особу становив 453 грн.), з них відзначили, що цієї суми достатньо для існування 4,3%.  

Рис. 2.2. Респонденти, які мають право на пільги за місцем роботи, % [17]

     Середній  розмір мінімального грошового доходу для сім’ї з 4 осіб має бути, за думкою респондентів, 4960 гривень, причому  на доход до 1000 грн. вказало 0,7%, від 1001 до 2000 грн. – 9,1%, від 2001 до 3000 грн. – 17,9%, від 3001 до 4000 грн. – 26,9%, від 4001 грн. і більше – 45,3%.

     Отже, на думку респондентів, мінімальний  середньомісячний грошовий доход на одного члена сім’ї, який би гарантував достойне існування, повинен бути 1240 грн., що майже в 3 рази перевищує офіційно встановлений прожитковий мінімум. Опитування виявило, що більше половини респондентів мають середньодушовий сукупний доход на рівні нижчому за офіційно встановлений прожитковий мінімум.