Українська мова за проф спрямуванням

 

ЗАВДАННЯ 10. Прочитайте анотацію навчального посібника. Проаналізуйте її структуру. Запам’ятайте, що при укладанні списку літератури до контрольних, курсових або дипломних робіт використовується перша частина анотації – бібліографічний опис.

Пазяк О.М., Кисіль Г.Г.

П 12 Українська мова і культура мовлення: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. -  239 с.

ISBN  5-11-004527- 5

На основі шкільної та вузівської програм  з української мови розглянуто вузлові проблеми, пов’язані з культурою мовлення.  Крім відомостей з орфографії, граматики та пунктуації подаються пояснення до деяких складних стилістичних явищ української мови, з якими стикаються мовники.

Для студентів вищих навчальних закладів. Буде корисний учителям шкіл, абітурієнтам і  тим, хто вивчає українську мову самостійно.

 

ЗАВДАННЯ 11. Складіть коротку анотацію одного  з текстів цього розділу («Що таке текст?», «Плани», «Товарне виробництво», «Властивості визначників», «Збагачення корисних копалин»), використовуючи дані словосполучення.

Текст ... присвячений темі;

У тексті розглядаються питання про (що);

У тексті наданий аналіз ...;

У тексті робиться висновок... .

 

ЗАВДАННЯ 12. Прочитайте анотації, складіть список літератури. Пам’ятайте, що він складається в алфавітному порядку.

Стичинський Б. С. та інші.

С 80 Науково-практичний коментар до законодавства України про працю / Б.С. Стичинський, І.В. Зуб, В.Г. Ротань. — 2-ге вид., допов. та переробл. — К.: А.С.К., 2000. - 1072 с. — (Економіка. Фінанси. Право).

ISВN 966-539-206-9

У книзі вперше українською мовою коментується вся система законодавства України про працю. За основу при визначенні структури книги було взято Кодекс законів про працю України. Аналіз норм КЗпП України поєднується з аналізом інших законів і підзаконних актів.

Книга призначається юристам, що працюють у правоохоронних органах, профспілках, на підприємствах, в установах і організаціях. Вона може бути корисною для господарських керівників, працівників відділів кадрів і головних бухгалтерів організацій.

Методичні вказівки до перекладу фахових текстів з російської мови на українську / спеціальності факультету екології та хімічної технології/. Автори: проф. Семенова Л.П., ас. Кульбіда Н.І. Донецьк, ДонНТУ, 2002р. - 137 с.

Методичні вказівки призначено для студентів, які вивчають спецкурс "Ділова українська мова", що передбачає уміння перекладати фахові тексти з російської мови на українську  і вживати спеціальну лексику під час  укладання  ділових документів. Вони містять інформацію про складні випадки перекладу наукових текстів, рекомендації щодо специфіки вживання деяких лексичних конструкцій, фахові мікротексти   і словнички до них.

Дані матеріали можуть бути використані як в аудиторній, так і в самостійній роботі студентів.

 

Зарицька І.М., Чикаліна І.О.

3-34 Українське ділове мовлення. Практикум /За загальною редакцією професора А.П. Загнітка. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 1997. -112с.

Подано теоретичний матеріал з основних питань орфографії згідно з новою редакцією "Українського правопису", практичні завдання з вживаниям економіко-правової лексики. Вміщено зразки окремих цивільно-правових і управлінських документів, на матеріалі яких визначаються лексичні   і граматичні особливості ділових паперів, етикетні норми, засоби стандартизації та інші теоретичні питання діловодства.

Для фахівців економіко-правових спеціальностей, викладачів, абітурієнтів, студентів та діловодів.

 

 Лазарєва Л.К. Структура наукового тексту. Навчальний посібник /для студентів економічних спеціальностей. – Донецьк, ДонІЕК, 2001 р. – 44 с.

 

Подано дидактичні матеріали, практичні завдання  та методичні вказівки до укладання наукових текстів малих жанрів, визначення  характерних рис наукового стилю сучасної української  літературної мови, композиції та особливості наукових текстів економічного характеру. Надаються практичні рекомендації до укладання  текстів малого обсягу на основі прочитаного тексту за фахом (плани, конспект, анотація, резюме, реферат).

Мета посібника – навчити студентів нефілологічних вузів відтворювати науковий фаховий текст у писемній та усній формах.

Посібник призначений для  студентів економічних спеціальностей, які вивчають курс "Українська мова".

 

Пазяк О.М., Кисіль Г.Г.

П 12 Українська мова і культура мовлення: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1995. -  239 с.

ISBN  5-11-004527- 5

На основі шкільної та вузівської програм  з української мови розглянуто вузлові проблеми, пов’язані з культурою мовлення.  Крім відомостей з орфографії, граматики та пунктуації подаються пояснення до деяких складних стилістичних явищ української мови, з якими стикаються мовники.

Для студентів вищих навчальних закладів. Буде корисний учителям шкіл, абітурієнтам і  тим, хто вивчає українську мову самостійно.

 

ЗАВДАННЯ 13. Прочитайте  запропоноване визначення  анотації. Визначіть, що можна додати до нього. Перевірте  свою  обізнаність, спираючись на інформацію завд. 15,18  розд. ІІ.

Анотація (з лат. аnnotatio – зауваження, примітка) – коротка  узагальнювана характеристика книги чи  її частини), статті, монографії тощо, яка  розкриває зміст, структуру, направленість та інші  особливості. Подається  на звороты титульної  сторінки  книжки, у видавничих  проспектах,  журнальних  оглядах, бібліографічних покажчиках.

 

ЗАВДАННЯ 14. Прочитайте  анотацію. Проаналізуйте, чи  всі  вимоги до  цього  жанру  втілено  в запропонованому  тексті. Охарактеризуйте  структуру  анотації.

Словник  іншомовних  слів  містить  близько  23  тисяч  слів  і термінологічних словосполучень, що ввійшли  в різний час до  складу української літературної мови. Видання  охоплює загальновживану лексику і загальнопоширені  терміни з різних  галузей  знань, серед яких  і нещодавно зафіксовані нові слова  та значення  слів, етимологію (довідку про  його  проходження). Найуживаніші фразеологічні  сполуки і термінологічні  словосполучення.

Словник  розрахований  на широке  коло  читачів.

 

ЗАВДАННЯ 15. Прочитайте текст "Центральний банк". Складіть  до нього  анотацію.

 

Центральний  банк

Як обережний водій уважно слідкує за шляхом і не знімає рук із керма, так само й центральний банк кожної країни уважно спостерігає за економічними показниками і регулює грошову масу, намагаючись вести економіку в потрібному напрямку.

На відміну від звичайних банків, які приймають внески й надають позики, центральний банк — приміром, Федеральний резерв США або Японський банк, — контролює економіку, збільшуючи або зменшуючи кількість грошей у країні. Примушувати друкарський верстат працювати швидше — не єдиний спосіб, до якого вдається центральний банк, аби збільшити грошову масу. Насправді в економіці більшості сучасних країн банкноти та монети складають лише невелику частину — часто менш як 10 відсотків — грошової маси. Центральні банки звичайно друкують лише стільки грошей, скільки їх потрібно на задоволення щоденних потреб підприємців і споживачів. Наприклад, у Федеральному резерві США є Бюро друку та карбування, яке час від часу друкує банкноти просто на заміну пошкоджених і зношених.

Оскільки більша частина "грошей" — не що інше, як заощадження і вклади в місцевому банку, то найефективніший спосіб контролювати економіку полягає для центрального банку в збільшенні або зменшенні обсягів банківських позичок і внесків. Коли банки мають вільні гроші, щоб позичати своїм клієнтам, економіка зростає. Коли банки змушені скорочувати позички, економічний ріст гальмується.

Як тільки клієнт поклав гроші до місцевого банку, їх можна комусь позичити. Наприклад, сотня доларів, покладена на рахунок у банк в Сан-Франціско,  недовго  залежується  там без  корисгі. Відклавши невелику частину кожного внеску як "резерв", банк може позичити  залишок і таким чином збільшити грошову масу без друку нових банкнот. Коли ці позики повторно вкладаються до банку, з'являється "більше" грошей для нових позичок, які дадуть іще більший приріст грошової маси. Кількість коштів, які банк може позичати клієнтам, обмежується тільки величиною внесків і  вимогами  щодо обсягу резервів, що їх визначає центральний банк.

Центральний банк часто використовує ці вимоги щодо резервного фонду для контролю за грошовою масою. Якщо він вимагає від усіх банків тримати в ньому на резервному рахунку певну кількість коштів — приміром, 10 відсотків внесків, — то банки не можуть позичити ці гроші своїм клієнтам. Коли центральний банк вирішує збільшити грошову масу, він послаблює вимоги щодо обсягу резерву й дає банкам можливість використовувати більшу частину їхніх фондів на позички підприємцям і споживачам. Відтак починається швидке примноження грошової маси: нові позики вливаються в економіку, збільшуються внески, банки здобувають додаткові кошти для надання позик, які в свою чергу знову спричиняють нові внески, що дає ще більше грошей на позики.

Ще один спосіб контролю за грошовою масою полягає в регулюванні величини відсоткової ставки. Якщо центральний банк вирішує, що економіка зростає надто повільно — або ж росту зовсім немає, — він може зменшити відсоток, під який позичає кошти іншим банкам країни. Коли в банків з'являються "дешевші" гроші з центрального банку, вони можуть надавати "дешевші" позики підприємцям і споживачам, даючи таким чином важливий стимул для економічного росту. І навпаки, якщо з'являються ознаки того, що економіка зростає надто швидко, центральний банк може пригальмувати цей ріст, збільшивши процентну ставку своїх позик іншим банкам.

Можливо, найрадикальніший спосіб регулювання грошової маси полягає в операціях на відкритому ринку, коли центральний банк купує або продає велику кількість цінних паперів, наприклад, облігацій державної скарбниці. Купуючи великий пакет облігацій у банку чи на біржі цінних паперів, центральний банк вливає гроші в економіку, тому що він використовує кошти, які перед тим не були частиною грошової маси. Гроші, використані на придбання цінних паперів, опиняються в банках, і ті позичають їх клієнтам.

Можна сказати, що центральний банк створює гроші кожного разу, коли сягає у сховища, аби придбати цінні папери на вільному ринку. Користується він чеком, платить готівкою чи просто переказує гроші на рахунок якогось банку в центральному банку — кошти, витрачені на операцію на відкритому ринку, поповнюють грошову масу.

На відміну від інших суб'єктів економіки, центральний банк не мусить шукати коштів на свою діяльність. Він може просто надрукувати більше грошей або використати свій практично необмежений кредит у банків системи. Щойно платежі центрального банку вливаються в економіку, вони стають частиною грошової маси, забезпечуючи пальним двигуни підприємництва та споживання, а отже, збільшуючи економічну активність. А коли центральний банк продає цінні папери на вільному ринку, гроші, які платять за них банки та біржі, зникають у бездонних сховищах центрального банку й таким чином повністю вилучаються з економіки.

 

ЗАВДАННЯ 16. Проаналізуйте 2-3  складені   Вашими  однокурсниками анотації на  матеріалі одного з текстів цього розділу. Виберіть найкращу. Обґрунтуйте  свій  вибір.

 

 

 

Розділ ІІІ

 

ЖАНРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ УСНОЇ ТА ПИСЕМНОЇ ФОРМ    МОВЛЕННЯ.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ  ФАХОВИХ ТЕКСТІВ

СКЛАДАННЯ УСНОГО ПОВІДОМЛЕННЯ.

 

І. ТЕМА 1. ХАРАКТЕРНІ РИСИ УСНОЇ  ФОРМИ МОВЛЕННЯ

 

ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст "Характерні риси  усної  форми  мовлення", підготуйтеся до обговорення прочитаного.

 

Характерні риси усної форми мовлення

Термін “усне мовлення” означає комплексне уміння розуміти звучащу мову і  уміння  відтворювати  мову  в  звуковій  формі. Усне  мовлення  орієнтоване  на безпосереднє сприйняття, в ньому находить відповідне вираження все те, що бажають повідомити мовці один одному.  Спілкування співрозмовників в усній формі обмежено у часі і відрізняється від писемного матеріальною формою реалізації: усне мовлення створюється мовним апаратом людини й сприймається на слух.

Для того, щоб відбулося спілкування, необхідна наявність як мінімум двох партнерів (відправника мовлення – адресанта і отриму-вача – адресата). Тому усне мовлення, що завжди має співрозмовника, відбувається у формі діалогу, а одиницею мовлення є діалогічна єдність, яка складається із запитання та відповіді на запитання.

Усне мовлення миттєве, спонтанне, не зберігається  в просторі і обмежене у часі, за винятком тих моментів, коли промову записують на магнітну плівку. В усному мовленні мало уваги приділяється формі висловлення, усю увагу сконцентровано на тому, що сказати, а не як сказати. Ось чому в усному мовленні дуже багато “штампів”, повторювань.

Характерною особливістю усної форми реалізації мови є наявність надлишкової інформації, яка міститься в інтонації, жестах, міміці, паузах і перш за все – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза в розмові несе більше інформації, ніж те, що було сказано раніше. Надлишковість інформації проявляється також у вживанні так званих “пустих” слів, тобто слів, які мають мінімальне смислове навантаження. Наприклад, ось, так, такий, якийсь, таким чином, як бачите, так от та інші.

На відміну від писемного мовлення в усному мовленні допус-кається деяка недбалість у граматичному оформленні. Тому й виникає в усній формі стільки готових синтаксичних конструкцій, типових мовних зворотів. Сюди належать формули привітання, поздоровлення, прощання. Наприклад: будемо вдячні, щиро вітаємо, зичимо успіхів, слід додати, зауважити і та інше. Усне мовлення супроводжується жестами, мімікою інтонацією. Як вважає Топорков В.О.: “Уся складність, тонкість, усі прояви почуттів, внутрішніх переживань мають своє зовнішнє вираження в інтонації голосу людини”.