Держава і міжнародні організації в міжнародному приватному прав

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Чернігівський інститут імені Героїв Крут

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародне приватне право»

на тему «Держава і міжнародні організації в міжнародному

приватному праві»

спеціальність право

 

 

 

Виконала студентка:

 

Ленько Юлія Миколаївна

 

 

                                               Науковий керівник:

                                                        

 

 

 

 

 

 

Чернігів 2012

ЗМІСТ

 

 

Вступ

Міжнародне приватне право виникло  і склалося через об'єктивне існування  в світі близько двохсот правових систем, кожна з яких встановлює «свої» норми для регулювання одних і тих же суспільних відносин. В тих випадках, коли крім національних суб'єктів права - фізичних і юридичних осіб однієї держави - в правових відносинах бере участь «іноземний елемент», з'являється необхідність в додатковому правовому регулюванні. Ігнорування іноземної правової системи і підпорядкування відносин тільки одному правопорядку не може забезпечити об'єктивного, адекватного конкретним життєвим обставинам, правового регулювання.

Міжнародне приватне право покликане  регулювати взаємини між суб'єктами міжнародного приватного права. Особливість положення суб'єктів міжнародного приватного права полягає в тому, що вони виступають не тільки носіями прав і обов'язків, але й грають головну роль в створенні і реалізації міжнародно-правових норм.

Розвиток міжнародного співробітництва України з іноземними державами у сфері економіки, політики і культури обумовив необхідність вдосконалення договірних правовідносин  та уніфікації законодавства з питань власності, шлюбно-сімейних та трудових відносин, в сфері міжнародних перевезень та інших правовідносин, які виходять за межі правової системи України. Відповідно зростає потреба в удосконаленні чинного міжнародного приватного права, в застосуванні юридичних норм до відносин, які виникають між суб'єктами різних держав, теоретичних досліджень правотворчого і правозастосовного досвіду України та інших держав в галузі міжнародного співробітництва.

Не поодинокими  стали випадки участі України в якості відповідача в іноземних юрисдикційних органах. При цьому, юрисдикційні органи (суди, арбітражі) зазнають значних труднощів при розгляді конкретних справ, пов'язаних з участю держави.

Вищенаведене свідчить про актуальність розгляду проблем статусу держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права, узагальнення накопиченого в світі досвіду правового регулювання міжнародних приватноправових відносин з участю держави, сприйняття позитивних тенденцій вирішення проблеми державного імунітету.

Актуальність теми: виявлення особливостей правового становища України в міжнародних приватноправових відносинах та визначення шляхів вирішення проблеми держаного імунітету України.

Мета курсової роботи: для досягнення зазначеної мети поставлені наступні задачі:

- визначити змістовні елементи та особливості правосуб'єктності держави як суб'єкта міжнародного приватного права;

- визначити природу державного імунітету держави як суб'єкта міжнародного приватного права, дослідити історію його розвитку та розкрити сутність окремих видів державного імунітету України: судового; від попереднього забезпечення позову; від примусового виконання рішення; імунітету власності тощо;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства, що регулює міжнародні приватноправові відносини з участю держави Україна, та принципів застосування державою Україна імунітету під час притягнення її до відповідальності.

Об'єктом дослідження є міжнародні приватноправові відносини з участю держави: концесійні, щодо розподілу продукції, випуску цінних паперів (облігацій зовнішніх державних позик), спадкові, трудові, а також відносини, що виникають при притягненні України до відповідальності за порушення зобов'язань.

Предметом даного дослідження є правосуб'єктність держави Україна як суб'єкта міжнародного приватного права та нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні невладні приватноправові відносини з участю держави та міжнародних організацій, а також практика національних та закордонних юрисдикційних органів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ДЕРЖАВА ЯК СУБ'ЄКТ  МІЖНАРОДНИХ МАЙНОВИХ ВІДНОСИН.

 

1.1.Міжнародне приватне  право в минулому, сьогоденні  і майбутньому.

Як показує історія, міжнародне приватне право в різні епохи  сприймалося суспільством по різному. В період свого зародження, а саме на етапі проектування римського права на цивілістичні відносини «з міжнародними характеристиками», тобто які виходять за рамки однієї державно-правової єдності, впродовж вельми тривалого періоду міжнародне приватне право, поза сумнівом, кваліфікувалося як матеріальне право. Далі, в процесі опосередковування в інституті монаршої влади всіх гілок влади, особливо в епоху абсолютизму, коли сюзерен самотужки здійсняв і законотворчість і правозастосування, в міжнародному приватному праві почали більш виявлятися процесуальні аспекти. Найбільш такий його характер став переважати в силу історичних і національних характерних рис в країнах «загального права».

В сучасну епоху в державах світу залежно від досвіду минулих часів і пройдених суспільствами шляхів в частині розробки певних ідейних уявлень, існують різні підходи до міжнародного приватного права, які враховують як його матеріальну природу, так і процесуальні складові.

Сучасний етап розвитку світу, міжнародних  відносин і відповідних їм ідейних  переконань приніс нові теорії, що стосуються природи міжнародного приватного права. В середині 80-х років XX ст. особливо виразно прозвучала точка зору відносно «полісистемної комплексності» міжнародного приватного права, яка виражена в роботах авторів: спочатку російського ученого-правознавця А.Н. Макарова, а згодом, Р.А. Мюллерсона. Деяку варіацію в цьому плані представляє думка алжирського вченого М. Іссада, сформульована їм після ретельного аналізу правової природи міжнародного приватного права з позицій внутрідержавного і міжнародного права. Зокрема, він прийшов до висновку: «...слід побоюватись класичних схем і бажання за всяку ціну включити міжнародне приватне право в ту або іншу галузь...» [20].

Враховуючи вищесказане, можна  вказати на незвичайність, небажаність і сумнівну корисність включення міжнародного приватного права в одну з двох названих галузей. Зважаючи на його еклектичний характер, запозичення з різних галузей, враховуючи національні інтереси, а також вимоги сучасного міжнародного правопорядку, можна охарактеризувати міжнародне приватне право як «категорію sui generis» або «як самостійну галузь».

Однією з фундаментальних ідей видатного російського ученого  німецького походження, дослідника міжнародного публічного і міжнародного приватного права Ф. Мартенса був вивід про те, що міжнародні відносини і відповідне їм міжнародне право розвиваються не хаотично, а підкоряючись своїм внутрішнім законам, і завдання науки міжнародного права полягає в тому, щоб виявити ці закономірності, а не створювати штучні системи, що не мають опори в дійсному житті [20].

Його заклик, звертаючись до минулого, не забувати спрямовуватись в майбутнє, актуальний і зараз: «...ми схильні  вивчати і звертати виняткову  увагу минулому, забуваючи, що і майбутнє має свої права. Але такий напрям не може продовжуватися; він суперечить основному закону розвитку культури і сучасної цивілізації. Цей закон є закон прогресу, поступального і нестримного розвитку людини, суспільства, держави і міжнародного життя. Розвиток не може полягати в поверненні назад, він неможливий за відсутності прав і порядку. Прогрес можливий тільки в поступальному руху вперед: його мета і ідеали в майбутньому» [20].

Ці ідеї не носять сьогохвилинного  характеру для цілей розвитку міжнародного приватного права і  можуть бути в нім реалізовані.

Аналізуючи сучасний розвиток цивільно-правових систем та окремих приватноправових порядків на сучасному етапі, слід зазначити  про такі закономірності.

Насамперед, розвиток цивільно-правових систем характеризується їх уніфікацією. Уніфікація йде шляхом зближення та гармонізації цивільно-правових систем різних держав внаслідок запозичення відповідних правових конструкцій та згладжування принципових відмінностей між закономірностями правового регулювання та охорони суспільних відносин. Причиною уніфікації цивільно-правових систем сучасності є необхідність спрощення порядку співпраці держав в економічній та інших сферах, з метою підвищення його ефективності та усунення певних неузгодженостей (колізій). Уніфікація цивільно-правових систем можлива шляхом укладення міжнародних договорів, прийняття модельних рекомендаційних законодавчих актів, використання міжнародних звичаїв тощо. Тож, слід зазначити, що навіть різні за своїм підходом країни континентальної та англо-американської системи цивільного права розпочали процес уніфікації власних правових систем. У країнах англо-американської системи права все більшого значення при регулюванні суспільних відносин надають нормативно-правовому акту, і навпаки, в країнах континентальної системи приватного права все більшу роль починає відігравати прецедент та інші правотворчі акти судів.

Особливо актуальною є проблема уніфікації внаслідок створення  міждержавних союзів. Адже, переважна  більшість економічно стабільних країн  Європи перебувають на шляху інтеграції до Європейського Союзу, де одним із пріоритетних завдань є створення єдиного правового простору. І саме питання адаптації національного цивільного законодавства до стандартів ЄС є пріоритетним завданням як країн-учасниць ЄС, так і тих, які планують своє членство у цій організації.

Таке зближення зумовлює ще одну тенденцію до створення єдиного  освітянського простору, що задекларовано  у рамках так званого Болонського  процесу. Особливо це має позначитися  на підготовці юристів. Адже запровадження  єдиних підходів до кредитно-модульної освіти для гуманітарних дисциплін ми вважаємо проблемним. І тому на допомогу цьому повинна прийти переорієнтація навчального процесу, що має бути спрямована на вивчення зарубіжного цивільного законодавства.

Ще однією з тенденцій розвитку цивільно-правових систем сучасності є налагодження між державами міжнародної правової допомоги. Основними формами здійснення такої міжнародної правової допомоги є укладення міжнародних договорів про надання юридичної допомоги з цивільних, сімейних та інших справ, обмін правовою інформацією, взаємодія законодавчих органів влади, міжнародні наукові та освітні правові програми тощо.

Щодо розвитку українського приватного права, то є тенденції до його зближення з континентальною системою цивільного права, однак вони є відносно не стійкими, що зумовлено браком стабільного економічного розвитку та стихійністю правового регулювання суспільних відносин. Однак активна позиція України в питаннях входження до європейського економічного простору, її участь у товарообороті між державами СНД, визначення своїх позицій при створенні модельних нормативних актів (наприклад Модельного цивільного кодексу для держав-учасників СНД) та актів національного законодавства з урахуванням тенденцій європейського регулювання суспільних відносин дають підстави сподіватися на якнайближче визначення та затвердження українським цивільним правом свого належного місця серед цивільно-правових систем сучасності.

 

 

1.2.Взаємодія міжнародного  публічного і міжнародного приватного  права.

Міжнародні відносини не обмежуються тільки міждержавними, міжвладними контактами основних суб'єктів міжнародного права. Відбуваються постійні контакти між фізичними і юридичними особами різних держав, на рівні міжнародних неурядових організацій. Вони регулюються або національним правом відповідної держави, або нормами міжнародного приватного права.

Водночас спостерігається тісний взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права, а  саме:

- і те, й інше, у широкому смислі, регулюють міжнародні відносини;

- в загальних рисах: спостерігається переломлення основних принципів міжнародного публічного права в доктрині міжнародного приватного права;

- і в міжнародному публічному, й у міжнародному приватному праві завжди є визнання правосуб'єктності іншої держави.

- міжнародні договори з питань міжнародного приватного права не можуть суперечити принципам міжнародного публічного права, в такий спосіб встановлюються загальні цілі створення правових умов для міжнародного співробітництва в різних галузях.

Отже, міжнародне приватне право як сукупність норм, що регулюють цивільно-правові відносини, які мають міжнародний характер (ускладнені «іноземним елементом»), не повинно суперечити загальновизнаним принципам міжнародного публічного права.

Слід також мати на увазі, що міжнародні угоди, які регулюють цивільно-правові відносини (договори в сфері міжнародного приватного права), в багатьох випадках включаються до складу міжнародних міждержавних договорів.

Розмежування між міжнародним  публічним і міжнародним приватним правом можливо провести на наступних підставах:

- за суб'єктами: у міжнародному публічному праві суб'єктами є держави, нації і народності, що борються за незалежність, міжнародні організації, а в міжнародному приватному праві - фізичні і юридичні особи;