Обґрунтування зовнішньоекономічної угоди (експорт соняшнику)

   У даній курсовій роботі  застосовується кабінетний метод, тобто для дослідження ринку  насіння сояшника використовується аналітичні матеріали (матеріали опубліковані в періодичних виданнях типу «Економіка України», «Бізнес», «Економіст» та ін) засоби масової інформації. За допомогою цих методів визначається:

1)  попит на насіння ( ємкість  ринку, їх середню вартість);

2) пропозицію насіння сояшника на ринку (пропозиція на українському ринку, діяльність конкурентів, як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку, аналіз можливостей збільшення пропозиції за рахунок експорту насіння );

3) умови роботи на ринку (умови  поставки товару, форми збуту, законодавчі та нормативні вимоги)

      Для досить детального вивчення ринку насіння сояшнику за кабінетного методу дослідження потрібно декілька тижнів.

       Наступним етапом  є визначення потенційних партнерів. З метою пошуку можливих потенційних закордонних партнерів можуть використовуватися різноманітні джерела інформації, найбільш поширеними з яких є:

-   рекламні матеріали у  засобах масової інформації;

-   довідники про суб’єктів  діяльності на певних ринках;

-   матеріали семінарів, ярмарок  та виставок;

-   результати реалізації  проектів у формі direet mail або телефонного маркетингу;

-   аналітичні матеріали по  результатам обстежень відповідних  ринків.

     Для пошуку можливих  потенційних закордонних партнерів по доставці товару можуть бути використані матеріали семінарів, ярмарок, виставок, а також аналітичні матеріали по результатам обстежень ринку олійного насіння - це може зайняти від декількох днів до декількох тижнів.

      Після визначення  потенційного партнера, слідує налагодження ділового контакту з ним, що розпочинається з обміну інформації. З цією метою застосовуються різні методи доведення інформації:

• за допомогою засобів телефонного зв’язку;
• з використанням глобальної електронної мережі Internet;
• за допомогою поштових відправлень;
• в процесі спілкування з представниками потенційних партнерів на виставках, ярмарках, семінарах.

      У даному випадку  обмін інформацією з потенційними  партнерами може відбуватися  через засоби телефонного зв’язку  та через використання глобальної  електронної мережі Internet – це займає декілька днів. Також в процесі встановлення ділового контакту з партнером використовуються такі типові форми документів як запит та оферта

      В процесі встановлення  контактів з потенційними партнерами  від них одержуються конкурентні матеріали, і на основі цих матеріалів проводиться аналіз конкурентних пропозицій вибираються найбільш вигідні умови з точки зору українського суб’єкта. Головними складовими при аналізі будуть ціна та якість даного насіння. Слід ретельно проаналізувати всі пропозиції, врахувати всі плюси та мінуси, тому на це може зайняти декілька днів.

       Після аналізу  конкурентних пропозицій, здійснюється узгодження основних умов угоди та її оформлення. На цьому етапі узгоджується обсяг поставки, базисну умову поставки, ціну, якість та ін. Відповідно до чинного законодавства України суб’єкти ЗЕД можуть укладатися зовнішньоекономічні угоди тільки в письмовій формі з використанням контракту. Узгодження головних умов та складання контракту – складний та важливий процес. Тому безпосередню участь на цьому етапі повинен приймати не тільки перші керівники фірми, але й фахівці з міжнародного торгового права та національного податкового законодавства (бухгалтер, аудитор). Оформлення та підписання контракту може здійснюватись як на зустрічі партнерів у процесі переговорів, так і без неї. Узгодження основних умов угоди та її оформлення потребує кілька днів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ.Аналіз можливостей країни з експорту товару

 

2.1.Аналіз світових тенденцій по експорту товару

На початку ХХ1ст. соняшник — одна з головних олійно-білкових культур світового землеробства, важливе джерело виробництва олії і шротів. Вона відіграє особливу роль у поліпшенні фінансового стану сільськогосподарських підприємств у період подолання економічної кризи і переходу до ринкових відносин. Економічна сутність стабільного виробництва цієї культури полягає в тому, що зона і з нових умовах господарювання прибуткова. В багатьох аграрних підприємствах соняшник забезпечує 40—60% прибутку від рослинництва. На соняшникову олію припадає близько 98% загального виробництва в Україні. Рік у рік зростає значення соняшнику як важливого високо протеїнового джерела, що забезпечує основне надходження шроту і макухи, які ефективно згодовуються у високопродуктивному тваринництві. На жаль, у більшості випадків мало уваги звертається на соняшник як важливе джерело харчового і кормового білка, його шрот і макуху, дефіцит на які відчувається в Україні.

Виробництво соняшнику досить рентабельне, а продукти його переробки конкурентоспроможні на внутрішньому і світовому ринках, важлива складова продовольчих і кормових білкових ресурсів. Збільшення виробництва соняшнику в нашій державі відповідає сучасним тенденціям зростання світового виробництва, а за темпами навіть перевищує їх. Це зумовлено значними його економічними перевагами, освоєнням сучасних технологій виробництва, що відкриває нові можливості для ефективнішого використання наявних природних ресурсів, родючих грунтів, переваг приватної форми власності в нових ринкових умовах господарювання. Однак у деяких господарствах і регіонах в окремі роки спостерігається нестабільне його виробництво, яке зменшується в гостро посушливі роки та збільшується у сприятливі за волого забезпеченням. Спад виробництва, як правило, викликає занепокоєння як виробників, так і покупців, бо при цьому змінюються не тільки обсяги його, а  й надходження на ринки насіння, олії і шротів та ціни на них. Зазначене зумовлює необхідність проведення аналізу ретроспективи, сучасного стану і перспектив виробництва соняшнику, який за обсягами серед олійних культур займає перше місце, значно перевищуючи виробництво сої, ріпаку та інших та інших культур. Слід також врахувати, що соняшникова макуха і шрот – найбільші вітчизняні високобілкові ресурси власного виробництва. Тому стабілізація їх виробництва сприятиме збалансуванню раціонів тварин за протеїном і амінокислотами. 

У культурі соняшник відомий давно, але на європейському континенті, з тому числі в Україні його спочатку вирощували як декоративну рослину, а насіння використовували як ласощі, дещо пізніше — як сурогат кави І вже значно пізніше — як олійну культуру. В недалекому минулому в Україні ця культура займала незначні площі в 1910році - 10 тис. га, з  1913 — 76 тис, з 1940 — 720 тис, в 1960- 1505 тис., в 1970- 1710 тис., в 1980-1683 тис., в 1990-1636 тис., в 2000році -2842тис.га. Отже в ХХ ст. Спостерігалося значне розширення його посівів та зростання виробництва, за рахунок чого формувалися вітчизняні ресурси олії і високо протеїнових інгредієнтів для комбікормів

Основними країнами – виробниками насіння соняшнику на початку ХХ1 ст. є Аргентина, Росія, Україна, Франція, США, Китай, Індія, Іспанія, Румунія, Туреччина та ін., які забезпечили 83,7% світового виробництва. На частку промислово розвинутих країн припадало близько 25% обсягу його виробництва, на країни з перехідною економікою і країни, що розвиваються, - близько 75%.

На внутрішньому і світовому ринках насіння соняшнику і продукти його переробки являють собою важливий, конкурентоспроможний товар, що користується  попитом, причому імпортують його в основному промислово розвинуті країни,  а  експортують країни, що розвиваються, і з перехідною економікою. В торгівлю ними включено понад 100 країн. За 1990—1999 роки експорт насіння соняшнику збільшився від 12,04 млн. до 3,77 млн. тонн, або на 84,8%. У 2000 році на світовий ринок надійшло насіння соняшнику 3,31 млн. тонн, шроту — 2,61 млн., олії — 3,1 млн. тонн. Світовий ринок насіння соняшнику формується переважно за рахунок експорту з країн Європи, значно менше його експортували з інших континентів. У 1999 році соняшник експортували 66 країн. Основними країнами-експортерами були Росія, Україна, І Франція, Аргентина, США. На них припадає 81,2% світового експорту насіння цієї культури.

  Імпортували насіння соняшнику 102 країни, серед них найбільше Туреччина, Іспанія, Голландія, Бельгія, Німеччина, Франція, Португалія, Італія, разом вони імпортували 3173,8 тис. тонн, або 84,2% від світового імпорту.

    На світовому  і внутрішньому ринках попитом  користується соняшниковий шрот – цінний високобілковий компонент для годівлі тварин, який за обсягами експорту займає третє місце після соєвого і ріпакового. За 1990—2000 роки експорт соняшникового шроту збільшився від 2,18 млн до 2,61 млн тонн, або на 19,7%. Світовий ринок соняшникового шроту формується за рахунок експорту з 48 країн. Його маркетингові  потоки .направлені з Південної Америки (Аргентина), Європи (Україна, Голландія, Бельгія),  в значно менших обсягах — з країн Азії, Північної Америки та Океанії. Імпортували соняшниковий шрот 64 країни, найбільше — Великобританія, Голландія, Франція, Данія, Італія, Бельгія, Німеччина та ін. Привертає увагу той факт, що промислово розвинуті країни разом імпортували 73,2% соняшникового шроту, країни, що розвиваються, — 20,3, з перехідною економікою — 6,5%.

Квоти

Кабінет міністрів на засідання 12 березня прийняв рішення про квотування експорту соняшникової олії та насіння соняшнику, повідомив міністр аграрної політики Юрій Мельник. "По соняшниковій олії (квотуванню експорту) прийняли постанову", – сказав міністр, повідомляє Інтерфакс-Україна. 
 
    В той же час Юрій Мельник не уточнив обсяг затвердженої квоти. 
 
    "Побачимо як буде з переробкою, тому що були інші пропозиції, при тому, що базова позиція була 360 тис. тонн, а моя пропозиція – 300 тис. тонн, а по насінню соняшника – поставити квоту не більше 1 тис. тонн", – сказав він. 
 
    Міністр також повідомив, що уряд не розглядав проект постанови про збільшення квот на експорт зерна. Проте він не виключив можливості розгляду цього питання на наступному засіданні кабміну. 
 
    В асоціації "Укроліяпром", коментуючи рішення уряду, сказали, що введення квотування не є доцільним. За словами її генерального директора С. Капшука, перехідні залишки насіння соняшнику на 1 березня 2008 року складають 1,7 млн. тонн, з якого можна виробити 800 тис. тонн олії, при внутрішніх потребах ринку до кінця поточного маркетингового року (о вересня) – 200 тис. тонн.  
 
    Раніше повідомлялося, що Мінекономіки пропонувало ввести квоти на експорт олії з України в розмірі 360 тис. тонн та на насіння соняшнику – 1 тис. тонн на період до 1 липня 2008 року для забезпечення цінової стабільності на внутрішньому ринку. Цей проект постанови схвалив урядовий комітет з питань економічної політики 29 лютого цього року. Автори проекту висловили побоювання, що в разі не введення експортної квоти на олію, обсяг її експорту може значно перевищити рівень експорту 2007 року та спровокувати дефіцит на внутрішньому ринку. 
 
    Обсяг українського ринку соняшникової олії оцінюється в 450-500 тис. тонн на рік. Експерти прогнозують виробництво 1,8 млн. тонн олії в поточному маркетинговому році. За даними Мінекономіки на Україну припадає 19% світового виробництва насіння соняшнику та 20% виробництва олії, а експорт сягає 45% всього світового ринку соняшникової олії.

 

 

Характеристика умов експорту товау

 

 

 

 

1.3 Вплив  державної політики на експортно-імпортні  процеси соняшникової підгалузі.

Постановка проблеми. Ринок насінництва соняшнику функціонує як всередині держави, так і за її межами, залежно від чого складається його кон’юнктура. Тому стан зовнішньоекономічної діяльності на ринку селекційно-насінницької продукції соняшнику може розглядатись як один з важливих чинників розвитку насінництва в Україні.

У вітчизняній економічній літературі різноманітні аспекти розвитку зовнішньоекономічної діяльності, або надаються пропозиції щодо усунення невідповідностей чинного законодавства України з метою вступу держави до СОТ. Проте в науковій літературі не знайшло відображення впливу чинного законодавства на здійснення експортно-імпортних операцій товаровиробниками, в тому числі і насіннєвої продукції.

Мета статті – визначити вплив чинного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності на розвиток експортно-імпортних операцій з насіннєвою продукцією соняшнику.

Основна частина. Становлення системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (імпорту та експорту) в Україні розпочалось з моменту набуття нею незалежності і прийняттям Закону “Про зовнішньоекономічну діяльність” № 959-ХІІ від 16 квітня 1991 року. Правовою основою митно-тарифного регулювання імпорту став Закон України “Про Єдиний митний тариф” № 2097-ХІІ, який був прийнятий 5 лютого 1992 року.

Розпочинаючи з 1993 року зовнішньоторговельний режим в Україні був дещо лібералізований, чому неабияк сприяли прийняті в тому ж році декрети Кабінету Міністрів України “Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності” та “Про режим іноземного інвестування”. Відповідно до Єдиного митного тарифу, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 4-93 від 11 січня 1993 року було встановлено імпортні тарифи (ставки ввізного мита) на більшість товарних позицій груп товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД) 1–24. Так, ставка ввізного мита на насіння соняшнику для посіву – насіння сортів, гібридів та батьківських ліній соняшнику – (код за ТН ЗЕД–120600100) була встановлена на рівні “0” відсотків. Протягом 1994-1996 років було прийнято ще декілька постанов Кабінету Міністрів України, якими вносились зміни до митного тарифу (ставки ввізного мита переважно підвищувались), але ставка ввізного мита на насіння соняшнику для посіву залишалась незмінною. Тобто, в цілому можна відзначити, що імпортний режим в 1993-1996 роках був досить ліберальним і сприятливим для активного завозу насіннєвої продукції селекції країн далекого зарубіжжя на територію України.

Зовнішньоторговельна політика України починаючи з 1996 року зазнала суттєвих змін. Так, відсутність опрацьованої концепції становлення і розвитку зовнішньоекономічної діяльності України, в тому числі і її агропромислового комплексу, сприяла тому, що був прийнятий висновок про передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі. У прийнятті такого рішення вирішальну роль відіграли два чинники: необхідність розвитку конкурентного середовища на внутрішньому ринку і різке падіння обсягів внутрішнього виробництва, що було обумовлено неможливістю конкуренції з іноземними товарами, у тому числі поставленими за демпінговими цінами. Тому, при регулюванні митно-тарифних ставок посилюються протекціоністські заходи (підвищення ставок ввізного мита на цілий ряд товарів), спрямовані на захист вітчизняного товаровиробника. Закон України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції” № 468/97-ВР, прийнятий 17 липня 1997 року, фактично став основним законодавчим актом щодо регулювання імпорту в Україну продукції груп ТН ЗЕД 1–24.