Обґрунтування зовнішньоекономічної угоди (експорт соняшнику)

Але прийняті законодавчі акти ніяк не стосувались насінницької галузі соняшнику. Невідповідність рівнів зростання попиту та пропозиції посівного матеріалу призвело до дефіциту насіння сортів і, особливо, гібридів соняшнику на внутрішньому ринку. Це посприяло прийняттю Кабінетом Міністрів України постанови “Про перелік товарів критичного імпорту, ввезення яких здійснюється без сплати податку на додану вартість” № 1106 від 7 жовтня 1997 року. Відповідно до постанови до товарів критичного імпорту відносяться товари, виробництво яких або відсутнє в країні, або є недостатнім для задоволення внутрішніх потреб. Серед таких товарів було затверджено й насіння сортів і гібридів соняшнику. Ввезення товарів критичного імпорту на митну територію України регламентувалось Указом Президента України від 30 червня 1995 р. N 499 “Про справляння податку на добавлену вартість з імпортних товарів”. Згідно названих указу і постанови ввезення насіння гібридів соняшнику з-за кордону звільнялось від сплати мита та податку на добавлену вартість.

Період з кінця 1998-го року і до сьогоднішніх днів характеризується як початок удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі України відповідно до вимог Світової організації торгівлі. З метою захисту національного товаровиробника від недобросовісної конкуренції з боку іноземних країн 22 грудня 1998 року Верховною Радою України були прийняті закони “Про захист національного виробника від демпінгового імпорту”, “Про захист національного виробника від субсидованого імпорту” та “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну”. Що стосується селекційно-насінницької продукції соняшнику, то згідно постанови Кабінету Міністрів України № 1145 від 27 липня 1998 року дія постанови № 1106 “Про перелік товарів критичного імпорту” була припинена. Це означає, що після відміни цієї постанови, при ввезенні на митну територію України насіннєвого соняшнику необхідно було сплачувати податок на додану вартість в розмірі 20 %, хоча митна ставка і досі залишається незмінною – “0” відсотків. Такий підхід сприяв зменшенню обсягів ввезення зарубіжного насіннєвого матеріалу вже з 1999 року і в 2005 році вони склали 3270 ц, що в 4,9 рази менше, ніж в 1998 році.

Крім вищеназваних причин звуженню імпортних операцій сприяв прийнятий урядом Закон України “Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур” № 1033-ХІV від 10 вересня 1999 року, в якому була затверджена ставка експортного мита на насіння товарного соняшнику на рівні 23% від його митної вартості. Прийняття цього закону передбачало зменшення вивозу як вітчизняними, так і зарубіжними трейдерами товарного соняшнику за межі України. Варто також відмітити, що Законом України “Про внесення змін до деяких законів України” № 2555-ІІІ від 21 червня 2001 року ставку експортного мита на насіння товарного соняшнику було зменшено до 17%, але це не змінило становища в розвитку зовнішньої торгівлі посівним матеріалом соняшнику.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі позитивно вплинуло на експортні операції з насіннєвою продукцією соняшнику. Так протягом 1996-2005рр. відбулося збільшення обсягів експорту посівного матеріалу соняшнику в зарубіжні країни більш ніж в 2 рази, а також відбулось підвищення ціни одиниці продукції майже в 7 разів. Основними перешкодами нарощування обсягів експорту вітчизняного посівного матеріалу до країн далекого зарубіжжя є невідповідність українського законодавства світовим нормам.

Висновки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в агропромисловому комплексі протягом 1999-2007 рр. мало позитивні наслідки для експортно-імпортних операцій з насіннєвою продукцією соняшнику. Зменшення обсягів імпортованого посівного матеріалу в Україну за досліджуваний період (майже в п’ять разів) супроводжувалось збільшенням обсягів експорту насіння сортів і гібридів соняшнику (більш ніж в два рази) з країни.

Експорт насіннєвої продукції вітчизняного виробництва відбувається в основному до країн СНД й незначна частина – в країни далекого зарубіжжя. Стримуючими чинниками є невідповідність існуючого законодавства світовим нормам, відсутність сучасних світових метод визначення якості насіння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Визначення країни імпортера товару

 

 

 

Соняшник виборюватиме місце під сонцем?

Останніми роками в олійному секторі сталися істотні структурні зміни. А саме: збільшення виробництва сої та ріпаку, нарощування споживання соєвого шроту, що покривається переважно за рахунок внутрішньої переробки сої, вирощуваної в Україні, збільшення споживання імпортованої пальмової па пальмоядрової олії. І, звичайно ж, на чому ми сьогодні й сфокусуємо нашу увагу, — значне збільшення внутрішньої переробки насіння соняшнику та перехід від експорту цього виду олійних до експорту продукції переробки соняшнику (див. рис. 1).

 

 

Частка соняшнику в загальному обсязі всіх вироблюваних світовим ринком олійних невелика — менше 10%. Так, виробництво всіх олійних культур у світі в новому сезоні прогнозується на рівні 385 млн тонн, із них насіння соняшнику — 29 млн тонн. На переробку, як очікується, буде спрямовано близько 315 млн тонн усіх олійних, у тому числі 25 млн тонн соняшнику. Але соняшникова олія є одним із найдорожчих видів рослинних олій (зокрема, порівняно з лідируючими за обсягами світового виробництва соєвою та пальмовою) і користується великою популярністю в європейських споживачів (тут мається на увазі територія від Уралу до Піренейського півострова). Основне виробництво соняшнику зосереджено в Євразії та Південній Америці. Україна, поряд із ЄС, Аргентиною та Росією, входить до четвірки найбільших світових країн — виробників соняшнику — та до трійки головних експортерів продукції соняшникового комплексу. ЄС традиційно є нетто-імпортером насіння соняшнику та/чи продукції його переробки.

Потреби України в соняшнику, за нашими оцінками, становлять близько 1,5 млн тонн на рік. Від сезону до сезону цей показник змінюється залежно від загального використання всіх олій та жирів і структури споживання (в окремі сезони він становив 1,1–1,2 млн тонн). Усе, що перевищує названий обсяг, за винятком інших потреб внутрішнього ринку ( а це ще близько 200 тис. тонн), повинно бути експортовано або насінням олійних культур, або продукцією переробки. Ще кілька років тому з нашої країни експортували головним чином насіння соняшнику. Але після того, як Україна ввела експортне мито (спочатку вивізне мито було встановлено на рівні 23%, потім знижено до 17), перевагу одержали внутрішні переробні підприємства: почали нарощувати потужності, основні обсяги олійних переробляли в Україні, а надлишки експортували соняшниковою продукцією: олія, шрот, макуха. Українські експортери (а це переважно великі олійно-добувні підприємства та їхні торгові доми) продемонстрували, що їм під силу за сезон поставляти на зовнішні ринки понад 950 тис. тонн соняшникової олії та понад 1 млн тонн шроту/макухи соняшнику (таких показників було досягнуто в 2003/04 МР).

У цьому сезоні в Україні будуть істотні експортні надлишки продукції соняшникового комплексу. Згідно з даними Мінагрополітики, станом на 18 листопада соняшник в Україні зібрано з 3,61 млн га (100% прогнозу). Одержали 4,95 млн тонн олійного насіння (в початково-оприбуткованій вазі) за середньої врожайності — 13,7 ц/га. Тобто валовий збір насіння соняшнику прогнозується на рівні 5 млн т (такий прогноз, зокрема, дали фахівці “АПК-Інформ” станом на середину листопада). Зауважимо, що різниця між валовим збором у початково-оприбуткованій (чи бункерній) вазі та виробництвом соняшнику у вазі після доробки зазвичай становить близько 6% (основні показники виробництва соняшнику в Україні представлено на рис. 2 та 3).

 

 

 

Сумарні потужності всіх вітчизняних олійно-добувних підприємств з переробки насіння соняшнику, за оцінками експертів олійного ринку, становлять близько 6,0 млн тонн за рік. Однак, як показує практика, потужності з переробки олійного насіння не використовуються на 100%. Насамперед, Україна не має достатнього для цього обсягу олійних. Крім того, невеликі підприємства з обмеженими оборотними коштами найчастіше зупиняють переробку в другій половині сезону (олійниці, як засвідчив минулий сезон, можуть узагалі не запускати через несприятливе співвідношення цін на сировину й продукцію переробки); великі підприємства керують обсягами переробки з урахуванням зобов’язань за внутрішніми та зовнішніми контрактами і можуть вважати недоцільним працювати на повну потужність, якщо є труднощі зі збутом.

 

Зокрема, асоціація “Укроліяпром” прогнозує, що в поточному сезоні олійно-добувні підприємства (без обліку непромислового сектору) перероблять 3,9 млн тонн насіння соняшнику (роком раніше — 2,8 млн тонн). З цього обсягу, як вважають фахівці асоціації, буде вироблено 1,6 млн тонн соняшникової олії. Збільшення обсягів переробки насіння олійних культур пов’язано зі збільшенням виробництва насіння соняшнику порівняно із торішніми показниками. Так, 2004 року, відповідно до офіційної статистики, в Україні було вироблено 3,05 млн тонн насіння соняшнику (оцінка “АПК-Інформ” — 3,44 млн тонн, “ПроАгро” — 3,34 млн т у вазі після доробки).

На частку українських промислових підприємств із переробки насіння соняшнику припадає приблизно 90% внутрішньої переробки соняшникового насіння. Теоретично, в новому сезоні непромислові підприємства олійно-добувного сектору (олійниці) можуть переробити ще 400–500 тис. тонн. На насіння для сівби та інші, не пов’язані з переробкою на олію та шрот, потреби може бути використано ще близько 200 тис. тонн (про це вже згадувалося вище). Втрати становлять близько 50 тис. тонн за сезон. Отже, залишається видимий надлишок олійного насіння — близько 400 тис. тонн (він може бути й більшим, якщо не виправдаються очікування щодо внутрішньої переробки).

Згідно з прогнозом канадської сільськогосподарської служби Agriculture and Agri-Food Canada, з України в 2005/06 МР може бути експортовано 560 тис. тонн насіння соняшнику. На початку листопада Мінагрополітики України оприлюднило прогноз експорту соняшнику з України в 2005/06 МР:  400–500 тис. тонн (на той момент урожай соняшнику очікувався на рівні 4,8 млн тонн, це останній прогноз Мінагрополітики, доступний на момент підготовки матеріалу). Для порівняння: експорт насіння соняшнику в 2004/05 МР оцінюється в 11,6 тис. тонн (див. рис. 3). Збільшення експорту, як вважають фахівці міністерства, станеться через значно нижчі внутрішні ціни на олійні в поточному сезоні. В минулому МР експорт українського соняшнику стримували високі внутрішні ціни та 17-відсоткове вивізне мито (в подальшому, у рамках програми вступу в СОТ, передбачається зниження вивізного мита на 1%  щорічно до досягнення показника в 10%). До того, що експортові соняшнику в новому сезоні бути, схиляються й аналітики агенції “АПК-Інформ”: їхній поточний прогноз експорту насіння соняшнику з України в 2005/06 МР (вересень-серпень) — 400 тис. тонн.

Слід зазначити, що перспективи експорту залежать не тільки від експортного потенціалу (наявність експортних лишків та пропускна здатність транспортної інфраструктури) — з цим в Україні все гаразд, а й від кон’юнктури зовнішніх ринків, тобто затребуваності тієї чи іншої продукції на ринках інших країн. Від співвідношення попиту та пропозиції на конкретних ринках залежить і цінова кон’юнктура. Своєю чергою, різниця в цінах на ринках країн, що імпортують та експортують, визначає інтенсивність товарних потоків.

Доки експорт насіння соняшнику з України не обмежували вивізним митом, а внутрішні ціни на нього були відносно низькими, експортували головно товарне насіння соняшнику (олійне насіння, не призначене для висіву й не лущене, тобто те, яке направляють на переробку на олію та шрот). І це закономірно. Країни, що мають достатні потужності для переробки, навіть якщо потребують імпорту, воліють завозити сировину, завантажувати власні потужності, забезпечувати робочі місця всередині країни та дуже неохоче закуповують на зовнішніх ринках готову продукцію, якщо тільки йдеться про міцні довготривалі торговельні зв’язки (в основі яких можуть лежати й політичні міркування). Саме такої політики дотримуються країни Євросоюзу. Покупці з країн ЄС традиційно імпортують соняшник та сиру соняшникову олію (яку потім доробляють на європейських підприємствах) з Аргентини. Європейські переробники досить охоче свого часу закуповували українське й російське соняшникове насіння. Після введення Україною та Росією експортного мита на насіння соняшнику (за відсутності мита на вивіз олії та шроту) експорт олійних значно скоротився, однак пробитися на європейський ринок соняшникової олії виявилося непросто.

Проте наростити експорт продукції переробки соняшнику все ж таки вдалося. Як показали три попередні сезони, сиру соняшникову олію ми активно відвантажуємо на Близький Схід, досить великі обсяги поставляємо в країни Північної Африки та на Південь Європи. У минулому сезоні в зимовий період у числі провідних країн — покупців української олії — значилася Франція. Рафіновану соняшникову олію поставляємо переважно в країни СНД, головним покупцем є Росія ( закуповує в основному продукцію Дніпропетровського ОЕЗу, ТМ “Олейна”).

Високим останніми роками був і зовнішній попит на шрот та макуху соняшнику. Цю продукцію ми активно поставляємо в Польщу, Білорусь та Прибалтійські країни. Крім того, відвантаження шроту й макухи соняшнику здійснюють на Близький Схід, у країни Північної Африки та Південної Європи.

У минулому сезоні експортові продукції переробки соняшнику не сприяли високі внутрішні ціни на його насіння за відносно невисоких експортних цін на соняшникову олію. Так, за оцінкою “АПК-Інформ”,  у 2006/07 МР з України було експортовано 642 тис. тонн соняшникової олії (на 34% нижче за показник 2005/06 МР, коли було експортовано майже 980 тис. т). Ситуація зі шротом була дещо кращою, однак і в цьому секторі зафіксовано зниження обсягів експорту порівняно з 2004/05 МР.

У новому сезоні, як зазначають вітчизняні фахівці олієжирової галузі, попри падіння цін на олійні, стан олійно-добувних підприємств не поліпшився — таким відчутним виявилося зниження цін на експортному ринку рослинної олії.