Вдосконалення організаційної структури та структури управління сільськогосподарського підприємства

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ 

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ  І МАРКЕТИНГУ

 

Кафедра менеджменту  і права

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

«ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ ТА СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА

(за матеріалами товариства  з обмеженою відповідальністю  «Агрофірма ім. Мічуріна» Павлоградського району Дніпропетровської області)

 

 

 

Студентки ІІІ курсу 

факультету менеджменту 

і маркетингу

групи МО-2-08                                                                  Кондрашенко О. В.

 

Науковий керівник,                                                           Горобець Н. М

доцент

 

 

 

Дніпропетровськ – 2011

Зміст

 ВСТУП ………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБГРУНТУВАННЯ СТРУКТУРИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ОСНОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ………….……….5

1.1. Система управління, як механізм  господарювання за ринкових умов……………………………………………………………………….….……….5

2. Основні аспекти побудови організаційної структури підприємства…………………………………………………………………….……8
3. Особливості та складові структури управління аграрного підприємства ……………………………………………………………………......13

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ОРГАНІЗАЦІЙНОГО УСТРОЮ ТОВ «АФ ІМ. МІЧУРІНА» ……………………………………………………………....18

2.1. Природно-економічна характеристика підприємства ………………18

2.2. Дослідження та оцінка організаційної структури підприємства ….25

2.3. Дослідження та оцінка структури управління підприємства………28

 РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЇ ТОВ «АФ ІМ. МІЧУРІНА» …………………………..…………..31

3.1. Основні напрямки вдосконалення структури управління …...…….31

3.2. Проектування раціональної організаційної структури ...…………..36

3.3. Економічна ефективність  запропонованих заходів ………………..38

 ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ ..…………………………………………41

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………………………….43

 

ВСТУП

 Тема «Вдосконалення організаційної структури та структури управління сільськогосподарського підприємства» є актуальною для кожної організації, оскільки саме структура організації повинна забезпечити реалізацію ії стратегії, взаємодію організації із зовнішнім середовищем та ефективне вирішення основних задач організації. І в широкому розумінні задача менеджерів при цьому полягає в тому, щоб обрати ту структуру, яка найкраще відповідає цілям і задачам організації, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, що впливають на неї.

 За умов адміністративно - командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам організацій, а також внутрішнім та зовнішнім факторам, які впливають на неї. Існували організаційні структури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв’язками, високим ступенем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ідеальною і ефективною. В той же час, зовсім не бралися до уваги, що організаційна структура і її управління не можуть бути стабільними, вони постійно змінюватися і вдосконалюватися у відповідності з умовами які постійно змінюються.

За умов ринкової економіки  підприємствам і організаціям необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища і адаптувати ці організаційні структури до цих змін. 

"Найкраща" структура  - це та, яка найкращим чином  дозволяє організації ефективно взаємодіяти із зовнішнім середовищем, продуктивно і цілеспрямовано розподіляти і спрямовувати зусилля своїх співробітників, і таким чином, задовольняти потреби клієнтів і досягати своїх цілей з високою ефективністю.

Метою курсової роботи є  проведення дослідження щодо організаційного  устрою та структури апарату управління в сільськогосподарському підприємстві.

В процесі досягнення мети було вирішено наступні завдання:

Дослідити теоретичні аспекти  обґрунтування структури як організаційної основи системи управління;

Охарактеризувати сучасний стан організаційного устрою підприємства;

Запропонувати шляхи  вдосконалення функції менеджменту  організації.

Предметом дослідження  є відносини в процесі проведення дослідження організаційної структури та структури управління.

Об’єктом – процес вдосконалення організаційної структури та структури управління в товаристві з обмеженою відповідальністю "Агрофірма ім. Мічуріна", в якому апарат управління знаходиться у м. Дніпропетровськ, а виробничі потужності знаходяться в Павлоградському районі Дніпропетровської області.

Інформаційними джерелами  були дані річних звітів за 2008-2010 роки, дані бухгалтерської звітності за 2008-2010 роки, дані статистичної звітності, посадові інструкції, положення щодо структури  підприємства, статут підприємства, закони України, літературні джерела, періодичні видання.

При дослідженні застосовувалися  методи економічного аналізу: порівняння, метод елімінування, екстраполяції, аналіз динаміки та планування на основі фактичних даних.

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБГРУНТУВАННЯ СТРУКТУРИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ ОСНОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ

 

1. Система управління, як механізм господарювання за ринкових умов

 

 Система управління є формою реального втілення управлінських взаємозв'язків. Вона виступає ніби у вигляді реально існуючої субстанції, за допомогою якої управління набуває конкретного змісту й конкретного вияву, а функція управління — практичної реалізації. В реальній дійсності управлінська діяльність — це функціонування системи управління.

Система управління складається  й функціонує не тільки у відповідності зі змістом функції управління й характером відносин, які лежать в основі управлінських взаємозв'язків, а й у відповідності з умовами, в яких формується система управління, а також у відповідності з іманентно належними системі управління принципами її побудови, функціонування й перетворення[9].

Система управління розкладається  на підсистеми, виділення яких наглядно проявилось порівняно недавно. Першою підсистемою є те, що раніше було прийнято розглядати як систему управління — сукупність управлінських органів, підрозділів і виконавців, які виконують закріплені за ними функції й вирішують поставлені перед ними завдання, а також сукупність методів, за допомогою яких здійснюється управлінський вплив. Таку підсистему системи управління можна розглядати як єдність організації, технології й методів управління. При подальшому розгляді цю підсистему управління будемо називати структурно-функціональною підсистемою системи управління (СФП). Звичайно тільки структурно-функціональна підсистема підлягає найретельнішому аналізу й описанню при розгляданні питань побудови й функціонування системи управління. Уже час розроблено загальну теорію функцій управління, кадрів управління, організаційних структур управління, а також технології й методів управління. оловними частинами цієї підсистеми є такі блоки:

—управлінська ідеологія  й вартісна орієнтація системи управління;

—інтереси та поведінські  нормативи учасників процесу  управлінської діяльності;

—інформація й інформаційне забезпечення комунікацій у системі управління[10].

Основні названі блоки  й блоки, які виникають у конкретних умовах і які мають явно виражений  ситуаційний характер, находяться в  динамічній взаємодії як між собою, так і з елементами структурно-функціональної підсистеми системи управління. При цьому в різних системах управління залежно від загальних властивостей системи, її характерних особливостей, а також від рівня розвинутості системи управління й умов здійснення управлінської діяльності міра прояву окремих блоків, а також характер їх взаємодії можуть бути різними. Однак у будь-яких випадках розглянута підсистема системи управління має загальну властивість. Суть її полягає в тому, що вона зв'язує воєдино на основі розвитку інформаційних каналів і зв'язків цілі організації, які здійснюються в критеріях функціонування, управлінську ідеологію, інтереси й критеріально-нормативну базу робітників управління, процедури й організацію управлінської праці. Це дозволяє охарактеризувати таку підсистему як інформаційно-поведінську підсистему системи управління. Реальні форми прояву цієї підсистеми:

—управлінські теорії й  управлінська ідеологія;

—формальні й неформальні  відносини серед управлінського колективу й представниками зовнішнього  оточення;

—рівень організаційного  розвитку, а також рівень розвитку кожного окремого члена управлінського колективу;

— інформованість робітників, носії інформації, форми колективу.

Третьою підсистемою  системи управління є підсистема саморозвитку системи управління. Поява  підсистеми саморозвитку системи управління відображає виникнення в системі управління таких рис, як прагнення до самовдосконалення, гнучкість та адаптивність до змін, орієнтація на інновації, пошук і розробка прогресивних ідей і прискорене введення їх у практику функціонування системи управління.

 Новою тенденцією у розвитку світової економіки стало різке посилення державного регулювання, а в окремих випадках — державного управління.

Управління має за мету створення умов для всебічної  збалансованості виробництва і  його оптимального функціонування, усунення всіляких перекосів, диспропорцій і дисбалансів, підтримання конкурентоспроможності, здійснення впливу на загальний рівень ділової активності, контроль або заборону товарів, шкідливих для людини (наркотики, порнографія), захист людей від дії зовнішніх чинників, які викликають внаслідок забруднення атмосфери, землі, води[1].

Державне регулювання  розвитку агропромислового комплексу  здійснюється формуванням аграрної політики держави, підтримкою певного  цінового, кредитного і податкового  механізмів, механізму квотування експорту та імпорту, формуванням виробництва сільськогосподарської продукції, розробкою правових аспектів діяльності товаровиробників.

Державне втручання  відбувається шляхом примушення (об’єктів господарювання та інших юридичних  і фізичних осіб) і встановлення з цією метою, наприклад, допустимих рівнів забруднення, введення узаконеної компенсації за шкоду, завдану діями інших людей, використання податків і субсидій для того, щоб усунути дефекти в цінах, що призначаються споживачам, допомоги юридичним і фізичним особам із метою захисту від несприятливої конкуренції зарубіжних фірм, підтримання дисципліни ринку.

У нашій країні з боку держави здійснюється структурна політика, яка повинна передбачати переведення  економіки держави на нову ресурсозабезпечуючу, високотехнологічну й економічно безпечну модель функціонування. Але поки що структура економіки, що склалася в Україні, характеризується недосконалістю, і можна назвати деякі негативні структурні зміни в народному господарстві країни; пов’язані із значним зростанням частки енергоємної продукції. У нас склалася деструктивна структура імпорту: країна закуповує продукцію, яку здатна частково чи повністю виробляти самотужки. Та українські підприємства переоснащуються імпортним устаткуванням, виробництво якого вже є або могло б бути налагоджене в Україні. Структура експорту, головним чином, зорієнтована на товари з низьким ступенем переробки, до яких у ЄС застосовують протекціоністські заходи (текстиль, нафтопродукти, чорна металургія). У країні продовжується випуск неконкуренто—спроможної продукції.

У найближчі роки в  структурній перебудові пріоритетами повинні користуватися паливно—енергетичні  галузі, агропромисловий комплекс і  забезпечення населення продуктами харчування, підтримка науки й  розвиток науково—технічного потенціалу, розвиток експорту науковоємної продукції.[7]

 

1.2. Основні аспекти  побудови організаційної структури підприємства

 

В сучасних умовах господарювання необхідною умовою ефективної реалізації виробничих та управлінських процесів в сільськогосподарському підприємстві є використання в практиці управління схеми його організаційної структури, яка дозволяє зрозуміти формальну ієрархію організації, в тому числі структуру процесів управління і звітності.

Ці схеми застосовуються для вирішення низки завдань: визначення ролей і обов'язків всього персоналу в межах організації; встановлення ієрархічної структури повноважень, влади і процесу прийняття рішень; формування комунікаційних каналів і потоків інформації, включаючи правила підпорядкування і методи регулювання, що відносяться до методик звітності; формування механізму контролю з визначенням ступеню централізації та масштабу контролю; визначення функцій і управлінських завдань (рис. 1.1.)

Рис. 1.1 «Організаційна структура  сільськогосподарського підприємства»

Організаційна структура  є базисом оптимізації функціонування підприємства та використання його виробничо-технологічного потенціалу.

У теорії та практиці менеджменту  виділяють такі методи побудови організаційних структур.

Метод поділу за функціями. Формування управлінської одиниці здійснюється за функціями підприємства. Це означає, що для таких функцій, як постачання, виробництво, маркетинг, фінансова, кадрова та ін., є своя управлінська одиниця. Кожна така одиниця централізовано виконує свої функції на рівні всього підприємства, включно з внутрішніми підрозділами й окремими філіалами. На кожному підприємстві є свої організаційні назви основних функцій. Наприклад, на деяких підприємствах функції постачання і виробництва здійснюються управлінською одиницею, яка називається управління виробництвом.

Переваги методу поділу за функціями  такі:

• виділення відносної важливості кожної управлінської функції;
• використання спеціалізації та її переваг;
• високий ступінь узгодженості й контролю в межах однієї конкретної функції та можливість єдиного підходу до розв'язання будь-якої проблеми, пов'язаної з цією функцією.

Недоліками цього методу можна  вважати: