Теоретичні питання ефективного виробництва в аграрній сфері

ВСТУП

Основною метою економічної стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне піднесення матеріального рівня життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості – в сировині.

Розвиток сільського господарства відбувається на основі підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції, зміцнюється матеріально-технічна база галузей.

Протягом останніх років в Україні, досить послідовно, проводилась аграрна реформа. На даний момент вдалося сформувати багатоукладну економіку сільського господарства, створити різні типи і форми підприємств, підґрунтя для розвитку приватної ініціативи та конкуренції. В свою чергу розвиток підприємництва в аграрній сфері економіки України характеризується рівнем ефективності функціонування різних сільськогосподарських виробничих формувань – виробників, вивченням даного питання і зумовлена актуальність теми. Ефективність значною мірою зумовлюється рівнем концентрації виробництва, розміром діючих організаційно – правових формувань, можливістю отримання короткострокових кредитів, оптимальним використанням виробничих ресурсів, оптимізацією структури витрат.

Метою даної дипломної роботи є визначення впливу попиту і пропозиції на сільськогосподарську продукцію, оптимізації системи витрат, обсягів кредитування на ефективний розвиток господарювання.

Об’єктом дослідження є виробниче сільськогоспдарське підприємство ТЗОВ " Бучачагрохлібпром.

Предметом дослідження є теоретичні і прикладні аспекти формування, організаційно-економічні механізми ефективного розвитку виробничих сільськогосподарських формувань.

Для послідовного і поетапного досягнення поставленої мети вирішувались наступні завдання:

1) в теоретико-методологічному  плані розкриття теоретичних  питань ефективного виробництва, організаційно правові форми  господарювання в аграрній сфері  та їх розвиток;

2) проаналізувати стан та розвиток  виробничих сільськогосподарських формувань, ефективність використання виробничих ресурсів та ефективність функціонування сільськогосподарських виробничих формувань в досліджуваному районі.

3) визначити шляхи підвищення  ефективності агробізнесу, а також - перспективи розвитку сільськогосподарських виробничих структур, теоретичні аспекти вивчення та прогнозування ринкового середовища, прогнозування економічної ефективності розвитку аграрних формувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОГО РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧИХ ФОРМУВАНЬ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

1. Теоретичні питання ефективного виробництва в аграрній сфері

Термін «ефективність» є похідним від терміна «ефект». Але сам по собі ефект (результат), якої б величини і форми вияву він не був, не в змозі повною мірою характеризувати результативність певної дії, процесу, оскільки він не дає відповіді на запитання: а якою ж «ціною» здобуто цей ефект? Тому категорію ефективності можна трактувати як результативність певного процесу, дії, що вимірюється співвідношенням між отриманим результатом і витратами (ресурсами), що його спричинили. Саме в цьому і полягає сутність даної категорії та багатогранність її вияву. Щодо останньої характеристики, то вона зумовлена двома основними причинами: існуванням багатьох видів ефекту і різноманітністю витрат (ресурсів), що спричиняють їх виникнення. Тому ефективність у теоретико - методологічному аспекті стала загальнонауковим поняттям, яке широко використовується не лише в суспільних науках, а й природничих — фізиці, хімії, біології та ін.

Повертаючись до викладеної нами сутності категорії ефективності, зауважимо, що такої точки зору дотримується більшість вітчизняних економістів та економістів країн СНД: С. С. Асханов, А. А. Барсов, Б.М. Болотін і М. М. Громов, О. А. Бугуцький, А. Д. Владика, Б.А.Дадашев, І. М. Дідур, М. І. Кісіль, В. М. Нелеп, С. С. Носова, Н.А.Попов, В. Н. Тарасевич, Г. С. Тарасенко та ін. Наприклад, С.С.Носова зазначає, що економічна ефективність охоплює проблему «витрати — випуск» і що вона характеризує зв'язок між кількістю одиниць обмежених ресурсів, які застосовуються в процесі виробництва, і кількістю та якістю виробленого продукту. Більша кількість продукту, отриманого від даного обсягу витрат, означає підвищення ефективності виробництва [40, с. 35]. Аналогічної за своєю суттю думки дотримується Г. С. Тарасенко, стверджуючи, що сутність ефективності відображається відношенням кінцевого результату — ефекту до використаних виробничих ресурсів [66, с. 5]. У своїй статті «Критерії і показники економічної ефективності малого та середнього бізнесу на селі» М. І. Кісіль також підкреслює, що ефективність визначається зіставленням економічного результату (вигідно від бізнесу) з витратами на досягнення цього результату [27, с. 59].

Із сутності категорії ефективності випливає, що для її виміру необхідно мати кількісно виражені ефект (результат) і ресурси (витрати). Чим більша величина ефекту припадає на одиницю ресурсів (витрат), що спричинили його виникнення, тим вища ефективність відповідного процесу, дії, і навпаки. Проте ця теза, незважаючи на її очевидну обґрунтованість, вимагає подальшого аналізу. Насамперед зауважимо, що в даному разі йдеться про вищу ефективність лише з погляду використання одиниці витраченого ресурсу. Але досягнення такої вищої ефективності ще не означає, що підприємство водночас отримає максимальний ефект від здійснення певного виду діяльності в цілому. Доречно сказати, що в економіці здебільшого відбувається саме так: максимальна ефективність певного виду діяльності через дію закону спадної дохідності досягається в умовах, коли ефективність одиниці використовуваних ресурсів (витрат) не є найвищою із можливих. Дане питання більш детально розглянемо, коли йтиметься про граничну ефективність. А тепер з огляду на викладене звернімо увагу на таке.

Раніше здійснене нами визначення сутності ефективності як співвідношення між отриманим результатом і витратами вимагає більш розширеного тлумачення. Це зумовлено тим, що в економічній літературі з питань ефективності набула певного поширення думка, що суть ефективності полягає не просто у співвідношенні ефекту з ресурсами, а в досягненні максимального ефекту за мінімальних витрат ресурсів (Див.: Н. Я. Коваленко, В. В. Кулішов, А. Д. Владика, С. В. Мочерний, В. В. Прядко, В. Н. Некрасов та інші). Наприклад, С. В. Мочерний, В. Н. Некрасов та ін. стверджують, що економічна ефективність — це досягнення найбільших результатів за найменших затрат живої й уречевленої праці...» [37, с. 265]. Аналогічну думку висловлює Н. Я. Коваленко. Зокрема, він доводить, що економічна ефективність в сільському господарстві — це одержання максимальної кількості продукції з одиниці площі за найменших затрат живої та уречевленої праці [26, с. 348]. В. В. Прядко даний погляд вважає загальновизнаним, стверджуючи, зокрема, що «...загальновизнаним положенням, традиційною версією в розмаїтті теоретичних ідей та поглядів є відображення ефективності виробництва як досягнення максимально корисного кінцевого результату при мінімізації витрат (ресурсів), які викликали цей результат» [52, с. 69].

Як бачимо, ключовими словами в цих дефініціях є максимум продукту (результату) за мінімуму витрат (ресурсів). Але досягти такого максимуму за мінімуму витрат через дію закону спадної дохідності практично неможливо, тому вважаємо, що такі твердження не мають будь-якого змістового навантаження. В умовах, коли ресурси обмежені, правомірно вести мову в принципово іншому руслі, а саме: досягти максимального ефекту за фіксованих, тобто за наперед визначених обсягах ресурсів, або ж досягти заданого результату (ефекту) за мінімальних витрат ресурсів. Обидва ці економічні завдання є коректними як з точки зору поставленої мети, так і з погляду реальних можливостей її досягнення і завдяки їх практичному втіленню суб'єкт господарювання дійсно буде спроможним досягти максимальної ефективності по відповідному виду діяльності за означених умов. Водночас слід брати до уваги ту обставину, що в процесі діяльності суб'єктів господарювання часто ставляться такі економічні завдання, які розв'язуються в умовах можливої достатньої забезпеченості відповідними ресурсами. В такому разі максимальний ефект досягається з орієнтацією на граничну вартість фактора (ресурсу) і на вартість граничного продукту. Їх зіставлення дає змогу прийняти рішення про економічно доцільну межу витрачання ресурсу, за якої і досягається такий економічний ефект.

Слід зауважити, що у вітчизняній науковій літературі і в публікаціях країн СНД зустрічаються зовсім інші підходи до визнання сутності категорії «ефективність». Скажімо, в «Большом энциклопедическом словаре» ефективність трактується як здатність приносити ефект, справляти дію [14, с. 1220]. З наведеним баченням ефективності важко погодитися, оскільки в такому і залишається зовсім неясним механізм її кількісного визнання. Крім того, зазначена здатність, хоч і може бути притаманна певному процесу чи суб'єкту господарювання, проте це не означає обов'язковості її практичного втілення. Цим самим передбачається існування ефективності з нульовою результативністю, що є нонсенсом. Необґрунтованим здається і визначення ефективності, дане В. В. Кулішовим. Зокрема, він стверджує, що економічна ефективність — засіб дій, що забезпечує в результаті здійснюваних зусиль і витрат ресурсів одержання максимального (найкращого) результату» [28, с. 164]. Штучна побудованість розпливчастість цього визначення — очевидні. Адже ефективність, за В. В. Кулішовим, із результуючої складової діяльності суб'єктів господарювання перетворюється лише на засіб дій, який покликаний забезпечити одержання максимального результату. Тоді виникає запитання: як бути з виміром ефективності в тому разі, коли не досягнуто найкращого результату. Відповіді на дане запитання в наведеній праці ми не знаходимо, як і не знаходимо роз'яснень автора щодо розуміння ним терміна «найкращий результат». А це має принципове значення, оскільки для одних суб'єктів господарювання один і той самий результат може бути максимальним (найкращим), а для інших — посереднім або навіть низьким.

В економіці категорія ефективності набуває особливої, специфічної форми вияву, трансформуючись у поняття економічної ефективності. З огляду на те, що в подальшому економічна ефективність стане основним об'єктом нашого дослідження, є потреба в більш чіткому її окресленні. Специфічність форми вияву категорії ефективності в економіці виявляється саме в тому, що при  її вимірюванні зіставляється ефект від економічної діяльності суб'єктів господарювання (економічний ефект) з витраченими на його одержання економічними ресурсами. При цьому під економічними ресурсами розуміють обмежені (рідкісні) ресурси, які залучаються в економічну діяльність для отримання відповідного ефекту і які вимагають постійного відтворення. Зазначимо також, що економічна діяльність суб'єктів господарювання нами розглядається в широкому розумінні слова, тобто як така, що охоплює весь цикл процесу відтворення: виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних благ. Звідси випливає, що (ефектом від економічної діяльності суб'єктів господарювання може бути будь-який результат, одержаний у процесі такої діяльності, але за умови, що він (результат) відповідає її цілям і завданням.

Економічна діяльність суб'єктів господарювання — різноманітна. Водночас у процесі відтворення вони ставлять за мету досягнути певних проміжних та кінцевих результатів, які також можуть бути різноманітними. Тому стає очевидним, що будь-яка економічна діяльність не може характеризуватись лише якимось одним ефектом (результатом), навіть за умови, що цей ефект є найбільш важливим у формуванні економічного потенціалу підприємства. Отже, існування багатьох видів ефекту — це об'єктивна реальність, що органічно притаманна економічній діяльності товаровиробників. Дана обставина породжує відомі труднощі у вимірюванні та оцінці економічної ефективності, які істотно посилюються ще й тим, що для отримання відповідного ефекту витрачаються різні ресурси, які істотно різняться між собою за характером виробничого споживання, швидкістю обороту тощо. Зіставлення окремих видів ефекту з витраченим на їх одержання ресурсом або із сукупністю ресурсів і буде характеризувати економічну ефективність у всій її багатогранності.

Як економічна категорія критерій ефективності відображує основну мету виробництва, суть якої полягає в нерозривній єдності кількісної і якісної оцінки. Ефективність виробництва з кількісного боку характеризується системою економічних показників, між якими повинна бути відповідність щодо змісту та методики обчислення.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції треба визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів (насіння, добрив та ін.), необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. При цьому економічну ефективність сільськогосподарського виробництва необхідно вивчати у відповідності з вимогами економічних законів, що його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.[21 c.104]

У сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, економічну ефективність слід розглядати в органічному зв’язку з досягненням соціальних результатів, соціального ефекту. Будь-які заходи, спрямовані на підвищення ефективності виробництва, необхідно оцінювати не тільки з економічних позицій, а й з урахуванням соціального результату. При цьому велике значення має збереження навколишнього середовища, дотримання рівноваги в природі, що особливо важливо в зв’язку з прискоренням науково-технічного прогресу.

Розмежовуються такі три підходи до вивчення проблеми ефективності виробництва. Це, по-перше, точка зору, яка обгрунтовує ефективність живої праці, теоретичною основою якої є трудова теорія вартості та дії законів її руху. Такі погляди притаманні роботам марксистсько-ленінського спрямування, пізніше радянських вчених, які розвивали теорію соціалізму і побудови комуністичного суспільства (Плишевський Б., Крушков Г., Медведєв В.Ноткін А. та інші), а також таких зарубіжних вчених-економістів, як К.О’Делл, Джексон Грейсон молодший. Друга точка зору – всі показники ефективності виробництва залежать від показника ефективності сукупної праці. Представниками такої теорії були В.Нордгауз та П.Самюельсон, розвиваючи цю ідею, стверджують, що дана категорія не обмежується матеріальним виробництвом і пов’язують її з сукупним економічним зростанням. Третя точка зору об’єднує погляди, які відображають ефективність як узагальнюючу категорію, що відзеркалює виробничі відносини і є носієм відповідного понятійного апарату, а також характеризується показниками ефективності живої праці, ресурсів, витрат на мікрорівні ці погляди висвітлені у дослідженнях П.Борщевського, А.Гальчинського, І.Прокопенка, П.Єщенка та інших.