Виховання гуманного ставлення у старших дошкільників засобом художньої літератури

Форми гуманістичних відносин розрізняються в залежності від того, яким чином виступає перед людиною моральна вимога, наскільки узагальнений чи конкретизований характер вона має. Ця вимога, наприклад, може виявлятися у вигляді окремого розпорядження індивіду зробити визначний вчинок у конкретній ситуації; вона може веліти всім людям постійно формувати в собі відомі моральні якості, будувати спосіб життя і вибирати лінію поводження відповідно до більш узагальнених моральних норм і принципів, підкорити свою діяльність здійсненню деякої кінцевої і вищої мети, перетворенню суспільства на справді гуманістичних початках і досягненню особистої досконалості. Згідно з різними формами моральної вимоги і відношення індивіда до суспільства щораз має особливий характер . Крім того, ці вимоги щоразово відбиваються в особливих особистісних формах моральних відносин ( обов’язок, відповідальність, честь, достоїнство, совість), у кожній з яких виявляється ступінь і спосіб самоконтролю людини в її моральній діяльності. У процесі спільної діяльності люди вступають поміж собою у різні зв’язки, підкоряються суспільній дисципліні, дотримуються сталих звичаїв, вдач, традицій, звичок, взаємно оцінюють вчинки, подають приклад, впливають на вчинки оточуючих через свій моральний авторитет, вступають між собою в змагання й ін. В усіх цих формах відносин завжди існують дві сторони – суб’єкт і об’єкт, але ці сторони раз у раз міняються місцями. Оскільки людина має визначені обов’язки перед суспільством, іншими людьми, сама вона виступає як суб’єкт, а суспільство – як об’єкт її моральної діяльності. Але ця ж людина є об’єктом моральних обов’язків для інших, для суспільства, тому що воно теж повинно захищати її інтереси. З одного боку, суспільство формулює обов’язки окремої особистості й оцінює її вчинки, відноситься до неї як суб’єкт до об’єкта. Але з іншого боку – моральні вимоги стають особистим боргом і відповідальністю кожної людини, усвідомлюються і активно запроваджуються в життя. Чим вище свідомість людини, чим більш вона здатна самостійно контролювати і направляти свої дії, тим більшою мірою вона є самодіяльним суб’єктом [7, с. 27 - 28 ].

Відношення особистості до чого-небудь містить у собі вартісний компонент і, отже, визначається її вартісними орієнтаціями, а також мотиваційною сферою. Відносини, що виявляються у вибірковості і суб’єктивній активності особистості, відбивають її інтереси і потреби.

В основі гуманістичних відносин лежать такі категорії , як «гуманізм» і «гуманність». Гуманізм ( від лат. humanus – людяний) – принцип світогляду, у тому числі і моральності, в основі якого лежить переконання в безмежності можливостей  людини і її здібностей до удосконалювання, вимога волі і захисту достоїнства особистості, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб і інтересів повинне бути кінцевою метою суспільства. Цей принцип склався на базі широкого плину, що виник в епоху Відродження і став вираженням боротьби «третього стану» ( буржуазії, ремісників, селянства) проти панування феодальної аристократії і духівництва. Гуманісти проголошують людину вінцем природи, центром світобудови. У людині, з їхнього погляду, повинні гармонійно поєднуватися природний і духовний початок; вона має право на щастя в земному житті, і її природне прагнення до насолоди і щастя повинне стати основою моральності. Мораль розуміється гуманістами як здійснення мирських цілей – звільнення людини від усякого соціального і духовного гніту, рятування її від несправедливості, пороків і неуцтва, удосконалювання людської особистості, досягнення людьми певного благополуччя в матеріальному і духовному відношенні. Гуманісти надають великого значення розуму людини і вимагають підкорити чуттєві прояви контролю [7, с. 28 - 29 ].

Гуманність ( від лат. humanus – людяний) – обумовлена моральними нормами і цінностями система спрямувань особистості на соціальні об’єкти (людину, групу, живу істоту), що представлені у свідомості переживаннями жалю, радощів і реалізуються в спілкуванні і діяльності, в актах сприяння, співучасті, допомоги. Поняття «гуманність» як соціальна установка, що включає пізнавальний, емоційний і поведінковий компоненти, залучається при аналізі широкого кола проблем, пов’язаних із засвоєнням моральних норм, симпатією, з вивченням так званого поводження, що допомагає і ін.

У своїй розвинутій формі гуманність суб’єкта виступає в групах високого розвитку, де вона є способом існування міжособистісних відносин, при яких кожен член колективу ставиться до іншого, як до самого себе, і до себе, як до іншого, виходячи з цілей і задач спільної діяльності. У колективі кожної особистості забезпечується не тільки належна повага, але і висока вимогливість. Величезне значення  в становленні гуманності дитини має спільна діяльність, що допускає реальну співпрацю дитини спочатку з дорослими, потім – з однолітками. Спільна діяльність створює  спільність емоційних переживань, а зміна позицій у грі і спілкуванні формує в дитини гуманне ставлення до інших, від безпосередніх  проявів емоційної чуйності (таких як страждання від неблагополуччя і спів радіння успіхам) вона переходить до опосередкованих моральними нормами актів співучасті в спільній діяльності.

Гуманізм особистості – це її психічна властивість, що поєднує в собі багато її якостей. Це любов до людей, і повага, і доброта, і терпимість, і чуйність, і цілий ряд інших якостей. В кожній з цих якостей є своя логіка формування і найтісніші зв’язки з розвитком всіх інших якостей                                 [ 7, с.29 ].

Під гуманістичною основою особистості О.О. Бодальов розуміє сукупність стійких психічних властивостей особистості, що інтегрують систему її поглядів на інших людей і на себе саму, емоційне відношення до інших людей і до себе і характерне для неї поводження, коли об’єктом його стають як інші люди, так і вона сама. Характер і форма прояву гуманізму в спілкуванні особистості з іншими людьми в дуже великій мірі залежить від того, як ця особистість визначає себе саму, який емоційний відгук на себе дає, як поводиться стосовно себе самої.

Гуманістичні відносини впливають на формування особистості дитини. Г.Н.Філонов наголошує, що формування особистості дитини визначається насамперед місцем, що вона займає в системі доступних їй людських відносин, і тим, у якім відношенні знаходяться вимоги, пропоновані їй життям , з тими психологічними особливостями, що в неї є.

З поняттям «гуманістичні відносини» тісно пов’язане поняття «взаємини» [7, с. 30 ]. Під взаємовідношенням варто розуміти особистісно-значиме образне, емоційне й інтелектуальне відображення людьми один одного, що показує їхній внутрішній стан. Спілкуванням же в даному випадку є той процес, що спостерігається, у якому даний стан актуалізується і виявляється; це така взаємодія між людьми, у процесі якої розвиваються, виявляються і формуються їхні міжособистісні відносини.Отож, при аналізі внутрігрупових зв’язків можна виділити систему взаємин і систему спілкування, кожна з яких має свій характер, динаміку і структуру, а отже, вимагає особливих методів для вивчення і розуміння.

Даючи психологічний аналіз взаємин між дітьми у навчально-виховному закладі, Я.Л. Коломінський запроваджує у теорію колективу поняття «система відносин». Різноманітні відносини, що виникають між людьми в процесі тривалого взаємного спілкування, складають дві основні системи: систему ділових відносин і систему особистих відносин. Ділові відносини пов’язують людей як виконавців визначених виробничих, суспільних, навчальних і ін. функцій. У дошкільному закладі це виховання, навчання, різні види суспільної роботи. Але, виконуючи яку-небудь суспільну чи виробничу функцію, людина не перестає бути особистістю, що вибірково відноситься до інших особистостей, до інших людей, так само інші люди не байдужі до неї. До одних дітей вихованець проявляє симпатію, до інших – антипатію, до третіх – байдужість і т.ін. Усі ці відносини і являють систему особистих взаємин, що складаються з різноманітних за характером, стійкістю, і значенням для людини відносин. Це і дружба, і товариство, і ворожнеча й т.ін. Розподіл відносин на особисті і ділові  є характерними для будь-якого організованого колективу, а не тільки для групи дошкільного закладу. Наприклад, колектив педагогів дошкільного закладу. Тут є система ділових відносин, структура якої визначається штатним розкладом і статусом закладу. Але разом з тим ці люди відносяться один до одного просто як людина до людини: вони можуть подобатися один одному, можуть дружити, можуть бути більш-менш далекі один від одного. У всякому разі в наявності дві системи відносин, що тісно зв’язані між собою, але далеко не тотожні [7, с. 30-31 ].

Особисті відносини, що ніби пронизують колектив невидимими нитками симпатій, прихильностей, антипатій і т ін., впливають на життя кожної дитини і на діяльність групи в цілому. Саме особисті відносини являють собою один з важливих факторів емоційного клімату групи, емоційного благополуччя її членів. Кожна дитина у колективі займає визначене місце не тільки в системі ділових відносин, але й у системі особистих.

Особисті відносини ніким спеціально не встановлюються, вони складаються стихійно в силу цілого ряду психологічних обставин. Положення дитини може бути благополучним: дитина почуває себе прийнятою у групі, почуває симпатії з боку одногрупників і сама їм симпатизує. Така психологічна ситуація переживається дітьми як почуття єдності з групою, що, у свою чергу, створює впевненість у собі, захищеність. Неблагополуччя у відносинах з дітьми в групі, переживання своєї відірваності від групи може служити джерелом важких ускладнень у розвитку особистості. Стан психологічної ізоляції негативно позначається і на формуванні особистості людини, і на її діяльності. Такі діти нерідко бувають агресивними, погано вчаться [7, с. 31 ].

У формуванні гуманістичних відносин дітей велику роль відіграє суспільна думка дитячого колективу. Суспільна думка інтенсивно впливає на розвиток особистості, сприяє формуванню гуманістичних якостей, гуманістичної вихованості дитини. Вплив суспільної думки на дитину обумовлює взаємини в колективі, обмін інформацією в процесі спілкування, взаємодію оцінки і самооцінки, колективне обговорення вчинків дітей.

Відносини, суспільна думка в колективі – найважливіший регулятор вчинків і дій дитини, вона виховує волю, прищеплює корисні навички поведінки. Стиль спілкування – дружелюбності чи байдужості відповідно – суттєво впливає на розвиток гуманістичних якостей особистості. В той же час характер внутрішньо колективних відносин багато в чому відбиває існуючий рівень суспільної думки колективу. Включаючись визначеним способом у систему внутрішньо колективних відносин, особистість засвоює норми і цінності гуманістичної моралі. Правомірно розглядати внутрішньо колективні відносини як один зі шляхів впливу суспільної думки на особистість. Думка колективу про дитину виявляється й у відносинах до неї одногрупників, і в тому положенні, що вона займає серед них [7, с. 34 ].

Вивченню взаємовідносин приділяється велика увага в теорії і практиці виховання. Товариство однолітків необхідна умова повноцінного розвитку дитини. Адже саме тут малі опановують способи суспільної поведінки, під керівництвом педагога набувають уміння дружно жити, разом гратися, трудитися, вчитися, досягти поставленої мети.

Для належного морального впливу на дітей, вихованню у них гуманних відносин у дошкільному закладі, потрібні відповідні умови, а саме: забезпечення садка необхідним обладнанням, ігровим та навчальним матеріалом, педагогічно доцільне розташування та використання його; дотримання чіткого розпорядку життя закладу і правильного стилю взаємин між дорослими і дітьми; створення в групах атмосфери доброзичливості, за якої у дитини виникає позитивне емоційне ставлення до тих, хто її оточує [25, с. 23 ].

Сучасне визначення значення дитинства як самоцінного періоду життя людини важко торує собі шлях: надто повільно змінюється реальне ставлення дорослих до світу дитинства. Можна сказати так: взаємини між дорослими і дітьми сьогодні вже не мають такого різко вираженого авторитарного характеру, як колись, але вони ще недостатньо сприяють повноцінному розвиткові особистості малят. Відтак педагог займає позицію не взаємодії, а впливу на дитину [37, с.3 ].

1.3 Особливості  використання художньої літератури  в контексті гуманного ставлення  дітей старшого дошкільного віку  до оточуючих людей

Проблема виховання дітей за допомогою художньої літератури завжди цікавила вітчизняних дослідників і педагогів-практиків. Велику увагу цій проблемі приділено в дослідженнях О.В. Запорожця, О.П. Усової,                         Р.І. Жуковської, Н.С. Карпінської, М.М. Коніної, О.І.Соловйової, О.М.Лещенко та ін. Вітчизняні педагоги  і психологи вивчають особливості сприймання дітьми дошкільного віку змісту й ідей художніх творів, позитивних і негативних героїв казок і реалістичних творів, окремих прийомів художнього зображення, специфіку виховного впливу художніх творів на дітей та ін.

Гуманність пробуджує наша народна культура, наші казки, оповідання, художня проза і поезія. Розвиток цього почуття вимагає підтримки з боку батьків - і не тільки словом, але і прикладом. Дитина повинна бачити, як ми на практиці проявляємо свою любов до ближнього, як допомагаємо старшим в будинку і по сусідству, як полегшуємо страждання хворим і немічним - і неодмінно з посмішкою, а не з досадою в серці, не з прихованою думкою, що ось, мовляв, нам і самим нелегко, а тут ще допомагай іншим. [27, с.35-36].

Мистецтво і художня література мають унікальну властивість впливати на людину, на її моральний розвиток. Добре про це сказав                                   В.О. Сухомлинський: «Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду» [24, с. 83 ].

Важливу роль у вихованні підростаючої особистості відіграє дитяча література, яка є органічною і невід`ємною складовою загальної літератури. Дитині, що тільки починає пізнавати оточуючий світ, дуже потрібні книги, які готують її до активного життя в суспільстві. Твори дитячої літератури, проходячи крізь уяву і серце юного читача, збуджують в ньому співчуття до доброго і прекрасного, розширюють загальний кругозір, вчать любові й відданості, стійкості й незламності, чесності й наполегливості. Художнє слово має величезний вплив на свідомість, почуття, моральність людини за умови правильного вибору літературного твору, сучасних  способів його використання в навчально-виховному процесі. Дослідження дошкільної ланки освіти засвідчують, що художнє слово є ефективним засобом розширення кола дитячих уявлень про природу й довкілля, збагачення запасу різногалузевих знань, а також морального та емоційно-ціннісного розвитку. Водночас, будь-який літературний твір - фольклорний чи авторський - має стимулювати мовленнєву й інтелектуальну активність дитини, її мислення та уяву, бути для маленького читача (слухача) об'єктом цілеспрямованих спостережень, елементарного аналізу, творчих дій. Н. Гавриш виокремлює потреби, які виховуються в дітей дошкільного віку художнім словом: у пізнанні світу через літературні твори; у книжці як засобі самоосвіти, що породжує прагнення самому навчитися читати; у милуванні красою художнього слова, збагаченні свого активного мовлення найкращими літературно-мовними формами (фразеологізмами, прислів'ями, приказками, образними виразами); у комунікації художнього змісту, висловлюванні власних думок, запитань, умовисновків; у самовираженні та самореалізації через словесну творчість, входження в різні літературні образи; у гарному настрої, позитивних емоціях, пов'язаних зі сприйманням художнього слова [33, с.83].