Методи та прийоми гуманістичного виховання молодших школярів методами народної педагогіки

 

Міністерство освіти і  науки України

Кременчуцьке педагогічне  училище

ім. А.С. Макаренка

 

П(Ц)К психолого-педагогічних дисциплін

 

 

Курсова робота

 

з педагогіки

 

Методи та прийоми гуманістичного виховання молодших школярів методами народної педагогіки

 

 

 

 

Студентки  групи  У62

відділення початкової освіти

Вітько Юлії Романівни

 

Науковий керівник: Біла І.О.

 

 

 

 

 

 

Кременчук - 2014

 

Зміст

Вступ____________________________________________________

Розділ 1 Аналіз психолого-педагогічної літератури та практики роботи школи по проблемі використання методів та прийомів гуманістичного виховання методами народної педагогіки________

1. Методи виховання____________________________________
2. Гуманізм в педагогічній системі Сухомлинського В.О._____
3. Виховні ідеї народної педагогіки_______________________
4. Відношення народної педагогіки до методів покарання___________________________________________
5. Родинна педагогіка в педагогічній спадщині Стельмаховича М.Г

Розділ 2

2.1.

2.2

2.3.

Висновки________________________________________________

Список використаних джерел______________________________

Додатки_________________________________________________

 

 

1.1. Методи виховання

Виховання як цілеспрямований процес формування особистості здійснюється завдяки реалізації різноманітних виховних методів.

Методи виховання - способи  взаємопов'язаної діяльності вихователів  і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Залежно від виховної ситуації обирають конкретні прийоми виховання, що є передумовою підвищення ефективності методів виховання.

Прийом виховання - частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.

У взаємозв'язку з методами і прийомами виховання відбувається використання засобів виховання.[4, 330]

Засоби виховання - вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання належать праця, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Методи виховання поділяють на загальні (застосовують в усіх напрямах виховання) і часткові (використовують переважно в одному з них - правовому, економічному,фізичному та ін.).

Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи, забезпечуючи у взаємозв'язку з іншими ефективність виховного процесу. Вони змінюються, вдосконалю ються зі зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.

Вибір методу та ефективність його використання залежать від:

- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

- рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;

- індивідуальних особливостей школярів. На ці особливості слід зважати не лише в індивідуальній виховній роботі, а й під час групових і фронтальних виховних заходів. Обраний метод виховання повинен передбачати індивідуальні корективи;

- поєднання методів формування свідомості та поведінки. Добираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

- ефективності методів виховання, умовою ефективності якої є врахування психології школяра. Учень реагує на виховний вплив позитивно, негативно або нейтрально. Це потребує від педагога вміння з'ясувати реакцію вихованця і відповідно скоригувати його сприймання. [4, 331]

Як і кожна педагогічна  категорія, методи виховання мають  свою історію. За допомогою методів  досягалися різні цілі виховання. Одні педагоги вважали, що діти народжуються з так званою "дикою пустотливістю", яку потрібно стримувати за допомогою  різних зауважень, навіювання, вказівок, звинувачень, засобів осуду і  покарання, в тому числі і фізичного, запису вчинків до кондуїту - спеціально заведеного для цього журналу.

У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи  до класифікації методів виховання, їх упорядкування. Класифікація методів - це побудована за певною ознакою система  методів. Класифікація методів допомагає  педагогу усвідомлено обрати і ефективно  застосувати відповідно до завдань  і реальних обставин ті чи інші методи виховання.

Найбільш поширеною в  педагогічній літературі с класифікація методів виховання за ознакою  спрямованості на сфери особистості (інтелектуальну, емоційно-вольову, поведінково-діяльнісну). Відповідно до цієї ознаки загальні методи виховання поділяють на переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К.Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.); методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки школярів (Т. А. Ільїна, І. Т. Огородніков); методи різностороннього впливу на свідомість, почуття і волю учнів; методи організації діяльності і досвіду суспільної поведінки; методи регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців (Г. І. Щукіна).

Автори наведених класифікацій пов'язують поняття "метод виховання", головним чином, з діяльністю педагога.

Але в умовах співробітництва, партнерства між вихователем  і вихованцем не можна не враховувати  участі самого вихованця. Якщо педагог  пояснює, роз'яснює значення тих  чи інших цінностей суспільства, то вихованець усвідомлює ці вартості; якщо вихователь організовує діяльність вихованця, то учень проявляє зусилля, активність, виконує багатократні дії, виробляє звички і навички поведінки. Тому в сучасній школі поняття "метод  виховання", на наш погляд, означає  не тільки спосіб, шлях впливу на вихованця, а й, головним чином, спосіб спільної діяльності, спільний шлях досягнення бажаної мети виховання.

Крім цього, в умовах виховання  цілісної особистості  методи виховання  спрямовані на усвідомлення соціальних цінностей, набуття на їх основі особистісних якостей, а також на розвиток своєрідного, унікального як потенціалу особистості. Індивідуальний розвиток забезпечується шляхом підтримки того, що вже є в наявності.

З цієї точки зору під  методами виховання слід розуміти найважливіші способи взаємопов'язаної діяльності вихователя і вихованців, які спрямовані на усвідомлення школярами сутності суспільних цінностей, розвиток позитивних ставлень до них, вироблення відповідних  навичок і звичок поведінки, їх корекцію і вдосконалення, підтримку розвитку індивідуального потенціалу особистості. [7, 423]

1.2. Гуманізм в педагогічній системі  Сухомлинського В.О.

Вивчивши  спадщину В.Сухомлинського, його принцип гуманізму можна уявити як струнку систему. Вона включає систему блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:

1.     Систематичне  піклування про всебічний, гармонійний розвиток дитини.

2.     Любов до  дітей і кожної окремої дитини.

3.     Повага до  дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4.     Віра в  дитину як запорука педагогічного успіху.

5.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

6.     Бережливе  ставлення до духовного світу і природи дитини.

7.     Вміння розвивати  у дитини почуття власної гідності.

8.     Вміння включати  дитину в коло інтересів, життя і турбот інших людей.

9. Бути другом, мудрим порадником дитини.

     Василь Олександрович  Сухомлинський вчив педагогів  створювати організовану систему  впливів на вихованців, яка сприяє  всебічному розвитку дитини, побудована  на принципах гуманізму. Він  підкреслював, що педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того, наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу.

Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою систему органічно  поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного  спілкування вчителя з учнями. У Павлиській середній школі, яку ще за життя педагога (1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:

• виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять, цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо;
• виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу, природи, України, людства;
• формування досвіду гуманної поведінки дітей: організація спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.
• стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності: похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона, обмеження, моральна підтримка та інші.
• самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання. [2]

Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не  бійтесь бути ласкавими”. У ній  він з болем підкреслював, що дуже часто в сім’ї та школі звучить  неласкаве, байдуже, часом - грубе слово, що ранить душу дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений тон голосу у спілкуванні з  дітьми створює нервову напругу, виснажує нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються  почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає  ті найважливіші нюанси, тони, півтони  емоційної чуттєвості, які саме і роблять людину Людиною.

      В.О.Сухомлинським   було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1) пізнання багатогранності дитини;

2) віри в її неповторність і талановитість;

3) визнання природного  оптимізму дитини;

4) обережного звернення до її душі й розуму;

5) захисту багатства людської природи в дитячій душі;

6) виховання в учнів самоповаги;

7) утвердження краси в природі і в людині.

Для сучасного педагога  мають велику цінність методичні  поради великого педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків, напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного світу людини.

    “Вчительська  професія, — писав В.Сухомлинський,  — це людинознавство, постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися новому, бачити людину в процесі її становлення – одна з того коріння, яке живить покликання до педагогічної праці”. [3,4]

       Перша  порада із "Сто порад учителеві  " В.Сухомлинського стосується  розуміння  проблеми "Що таке  покликання до праці вчителя? Як воно формується? " [3, 5]

Властивості педагогічної професії:

«ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в  житті, -   з людиною. Від нас, від нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров'я, розум, характер, воля, громадянське й  інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя»;кінцевий результат праці віддалений в часі;багатофакторність впливів на дитину, «... завдання - боротися за людину, переборювати негативні впливи». Розумний, умілий, мудрий вихователь;«об'єкт нашої праці - найтонші сфери духовного життя особистості, які формуються, - розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». « об'єкт праці педагога - дитина - повсякчас змінюється». «Наша праця - формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити». [3, 5]

Якості педагога - майстра:

1) "учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення  в складний духовний світ людини, який ніколи не припиняється...  Це подив перед багатогранністю і невичерпністю людською";

2) " ... практична педагогіка - це знання й уміння, не тільки  доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва... виховувати й відчувати її індивідуальний світ"

3)     " наріжний  камінь педагогічного покликання - це глибока віра в можливість  успішного виховання кожної дитини».  Терплячість до дитячих слабостей,  мудрість в розумінні дитини, конфліктів;