Автор работы: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2013 в 19:35, курсовая работа
Методи виховання завжди діють у певній системі, кожен є структурним елементом цієї системи, забезпечуючи у взаємозв'язку з іншими ефективність виховного процесу. Вони змінюються, вдосконалю ються зі зміною мети виховання, умов, у яких воно здійснюється, віку дитини та ступеня її вихованості.
Вибір методу та ефективність його використання залежать від:
- вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями привчання і вправи переважають над переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;
- рівня розвитку дитячого колективу. У реформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому - громадську думку, прийом паралельної дії;
Вступ____________________________________________________
Розділ 1 Аналіз психолого-педагогічної літератури та практики роботи школи по проблемі використання методів та прийомів гуманістичного виховання методами народної педагогіки________
Методи виховання____________________________________
Гуманізм в педагогічній системі Сухомлинського В.О._____
Виховні ідеї народної педагогіки_______________________
Відношення народної педагогіки до методів покарання___________________________________________
Родинна педагогіка в педагогічній спадщині Стельмаховича М.Г
Розділ 2
2.1.
2.2
2.3.
Висновки________________________________________________
Список використаних джерел______________
У практиці, родинного виховання дитина привчається бути чемною і ввічливою. Якщо ж вона забуває вітатися, а таке нерідко буває з дитиною чотирьох-п'яти років, то їй про це нагадують, звертаючи увагу і на те, що негарно кричати, вередувати, втручатися у розмову старших. Дитина п'яти-шести років уже без Нагадування має вміти вітатися і прощатися з усіма дорослими, говорити спокійно і лагідно, чемно вислуховувати дорослих і виконувати їхні вимоги, ввічливо звертатися з проханням, поступатися місцем дорослим і меншим за себе, говорити правду, відповідати за свою провину, а не звалювати її на іншого, виконувати посильні трудові доручення. Якщо ж траплялось відхилення у поведінці, то дитині тут же нагадували, як слід чинити в даному конкретному випадку. Причому, треба було домогтися, щоб вихованець після натяку дорослого сам пригадав і сказав, як правильно робити. До безкінечних моралізувань народна педагогіка ставиться скептично.
В українських сім'ях дитина з п'яти-шести років звикала піклуватися про молодших братиків і сестричок. Вона допомагала їм одягнутися і роздягнутися, забавляла, а як треба було, то намагалася справедливо розв'язати якість дитячі суперечки.
Як бачимо, народна педагогіка послідовно бореться за те, щоб організація життя в сім'ї спонукала дитину до гарних учинків, вправляла в позитивній моральній поведінці.
Могутнім регулятором моральної поведінки є слово вихователя. Завдяки цьому формуються моральна свідомість, моральні почуття людини. Визначаючи моральні рамки, народна педагогіка часто вдається до внутрішнього світу людини, апелюючи до її честі, совісті, сорому ("Сумління — найкращий порадник", "Бережи честь змолоду", "Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає на люди показатися", "Стид хоч і не дим, а очі виїсть", "Совість гризе без зубів"). Цим підкреслюється велике значення тріади у моральному вихованні — формування моральної поведінки разом з моральною свідомістю та моральними почуттями. Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів — батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність. З віком ці моральні погляди, звичайно, змінюються, поглиблюються, моральний досвід розширюється.
Визначаючи велику складність людської психіки ("Чужа душа — темний ліс", "У чужу душу не влізеш", "Щоб узнати чоловіка, треба з ним пуд солі з'їсти"), народна педагогіка водночас шукала оптимальних шляхів морального виховання дітей у сім'ї. За народними твердженнями, засвоєння моральної істини повинно проходити через почуття, переживання та розум людини і втілюватись у її благородних учинках. З цією метою педагогічний геній народу створив багатющу фольклорну скарбницю, насичену змістовним, зворушливо емоційним матеріалом, який став мудрим помічником батьків у моральному вихованні дітей. Образи народної поезії є зразками для поведінки людини в житті. Думка, виражена в художній формі, глибше вражає, стає більш зрозумілою, легше і на довший час запам'ятовується. Так, коли йдеться про велику силу й переможність правди, то в нашій пам'яті неодмінно випливуть почерпнуті з народної творчості слова: "Правда світліша за сонце", "Правда — як олія, скрізь наверх спливає", "Правду не сховаєш", "Правдою весь світ зійдеш, а неправдою ані до порога". Однак просте запам'ятовування моральних правил не принесе користі. Скільки в житті тих, що знають моральні норми, але не поспішають їх виконувати. Таких людей народ називає "моральними каліками" ("Базіка — моральний каліка"), засуджує повторення моральних істин без потреби, бо цим зумовлюється байдуже ставлення до них ("Не так він добре діє, як говорить"). Моральна поведінка йде від внутрішніх потреб людини, від її моральних звичок ("Звичка — друга натура").
У трудових сім'ях багато уваги приділяється виробленню в дітей таких важливих моральних якостей, як піклування про інших, керування своїми почуттями з підпорядкуванням їх розуму й волі, готовність виконувати доручення старших, працювати разом з іншими. Робиться все для того, щоб застерегти дитину від шкідливих звичок — лайки, куріння, брутальності, брехливості, лицемірства. 1 тут велике значення має позитивний приклад, бо честь виховується честю, правдивість — правдивістю, брутальність — брутальністю.
У народній педагогіці формуванню почуття честі приділяється велика увага. Честь є найвищою окрасою людини. Дітей вчать змалку дорожити честю "("Батьком-матір'ю не хвались, а хвались честю", "Чесному всюди честь, хоч і під лавою", "Честь честі шлях прокладає"). В давній притчі розповідається, що якось Вогонь, Вода і Честь разом прийшли до роздоріжжя, де їм треба було розійтися. Вогонь сказав: "Якщо загубите мене і захочете знайти, то підіть у той бік, де відчувається тепло". Вода мовила: "А коли загубите мій слід, то шукайте разом з тими, хто хоче вгамувати спрагу". Честь стояла мовчки, слухаючи своїх друзів. "За якими ознаками тебе знайти, коли загубимо?" — запитали Вогонь і Вода. "Той, хто загубить мене, — тихо відповіла Честь, — уже ніколи знайти не зможе. Я буваю тільки з тими, хто мене не втрачає"1. Честь належить до надзвичайно важливих моральних рис особистості, на яку звертає велику увагу не тільки українська народна педагогіка, а й етнопедагогіки інших народів: "Гроші втрачено — мало втрачено, здоров'я втрачено — багато втрачено, честь втрачено — все втрачено", — кажуть естонці. "Чесна людина — щаслива людина", — кажуть мордовці.
Надаючи великого значення дисципліні "("Сім'я без дисципліни, як млин без води") народна педагогіка водночас наголошує, що дисципліна в сім'ї створюється не погрозами й бійкою, а родинною атмосферою, загальним порядком у домі ("Порядок дому — лад усьому", "Не поможе й ремінець, як син поганець", "Дисципліна міцніє не бійкою, а родинною спілкою", "То й дрюк не поможе, як з порядком не гоже").
Моральне виховання дітей — справа тонка й складна. Тут немає місця фальші, непослідовності, нещирості у взаєминах між батьками і дітьми. Народна педагогіка нещадно бореться з "ножицями" у вихованні, тобто розходженнями між словами і вчинками дорослих.[6, 215]
Список використаних джерел: