Можливості використання методів заохочення та покарання народної педагогіки у вихованні дітей

Що ж таке покарання? Спогад про отримані в дитинстві декілька ляпасів чи про домашній арешт за недбало надряпане домашнє завдання, або за витівку. Але, напевно, згадаються і друзі, для яких ляпаси були звичайною справою, оскільки сипалися праворуч і ліворуч, і ніяка «домашня в’язниця» не могла змусити їх акуратніше писати. Тому що покарання - це зовсім не дія з боку караючого, а те, що відбувається в дитині, яку карають, те, що вона при цьому переживає. З погляду психології це добре усім відоме неприємне почуття сорому і приниження, від якого хочеться якомога швидше позбутися і ніколи більш не переживати.

Тим самим є і справа із заохоченням. Нагорода - це аж ніяк не те, за що ми її, як правило, вважаємо, а те, що сприймається дитиною як заохочення. Нагорода приємна, що піднімає задоволеність справою, за яке похвалили дорогі нам люди. Задоволення від того, що нас люблять і симпатизують нам. Зрозуміло, подібне почуття хочеться довше стримувати і частіше переживати в майбутньому.

  Як правильно розподіляти покарання і заохочення не можна дати точної відповіді, скільки того й іншого повинно приходитися на кожну дитину. «Скільки ляпасів і скільки цукерок». Виховна проблема полягає тут не в кількості, а у відношенні дитини до караючого і до того, хто заохочує. Це глибоко особиста, індивідуальна справа вихователя і дитини, у ній сфокусовано усе, що їх зв'язує і зближує. Важливо, як формувалися їхні взаємини, наскільки вони емоційно близькі один одному! Щоб покарання вплинуло, дитина повинна пережити почуття провини. Їй треба усвідомити, що вона деяким чином порушила хороші взаємини з батьками чи іншими вихователями. Без цього почуття покарання усього лише відкритий акт насильства, безглузде дратування, або даремна витрата енергії. Воно не є вихованням. Гірше того, весь порушуваний у дитині негативний емоційний заряд звертається проти того, хто так «холоднокровно» карає. Вихователь виявляється в ролі наглядача, що висік винного, але той за собою ніякої провини не бачить [21, 78-82].

Педагоги стверджують, що покарання має потрійне значення. По-перше, воно повинне виправити шкоду, заподіяну поганою поведінкою. І дитина зобов'язана забрати недбало розкидані речі, полагодити по можливості, зламану чи розбиту річ. Зі своїх кишенькових грошей хоча б частково відшкодувати вартість заподіяного кому-небудь збитку.

 По-друге, покарання сприяє тому, щоб такі дії не повторювалися. Воно має залякуючий зміст.

По - третє, і, як видно, головне значення полягає в усуненні провини. «Провина» являє собою деяке відчуження, перешкоду, невпевненість у взаєминах із тим, хто провинився. Прийдешнє покарання повинне змити цю провину. Тим самим у покаранні вбачається елемент вищої справедливості, яку винний визнає і приймає.

З цього випливає, що якщо ми караємо дитини через власну нетерплячість  чи поганий настрій, а також через  приступи злості, що находять на нас, то своє самопочуття ми трохи поліпшуємо, але з виховної точки зору наша поведінка не тільки розходиться з метою, але і приносить шкоду. Дитина хвилину страждає, можливо, й плаче, просить пробачення, але в його розуміння справедливості це не входить, і він не відчуває за собою потрібного почуття провини, немає і полегшення, немає уроку на майбутнє.

  Заохочення, як виховний, засіб більш діюче. Якщо покарання лише зупиняє погані вчинки, то заохочення орієнтує на гарні і закріплює їх. Під заохоченням не можна розуміти цукерки, футбольний м'яч чи велосипед за успіхи. Краща нагорода для дитини - свідомість того, що він приніс радість улюбленим людям, а подарунок у додачу лише символізує це. Там, де такий символ стає головним і самоціллю, де лише він змушує дитину добре поводитися, - у сім’ї щось негаразд. Якщо за будь-яку помилку дитина чекає покарання і нічого більше, то вона не навчиться правильно поводитися. Крім того, вона буде боятися того, хто карає, прагнути обдурити його, щоб уникнути покарання. Ніякі докори і покарання не зроблять школу приємнішою для менш обдарованої дитини. Але якщо за кожен маленький успіх хвалити і підбадьорювати її, з'явиться надія, що вона буде працювати з задоволенням і з повною віддачею [20, 104-105].

  Заохочення і покарання - основні виховні засоби, з їхньою допомогою ми досягаємо визначеної виховної мети. Ціль покарання - не потопити грішника, а врятувати і витягнути! Спосіб для цього - пробачення!

Пробачення - це не нагорода, а звільнення від напруги провини, очікуваного чи вже отриманого покарання. Це по суті примирення. Як будь-яке звільнення, пробачення породжує добрі почуття до визволителя. Тільки тоді дитина буде любити караючого батька чи матір і переживати нові провини як прагнення виправитися, помиритися, добре поводитися надалі.

Але і тут варто  уникати крайностей. Ніколи нічого не пробачати означає байдужу, нелюдську, антипедагогічну поведінку. Вона лише поглибить прірву між вихователем і дитиною. Але завжди охоче пробачати всіх - значить втратити авторитет і можливість впливати на дитину. Так що і тут розсудливість і розуміння індивідуальних якостей дитини будуть служити нам кращим орієнтиром .

 

 

2.2.    Аналіз дослідження  використання народних методів

 заохочення і покарання  у вихованні дітей.

З метою ознайомлення із сучасним станом використання народних методів заохочення і покарання, як методів виховання дітей, я здійснювала спостереження за поведінкою дітей, провела бесіди з учнями другого класу ЗОШ №2 м. Володимира – Волинського, анкетування серед батьків та дітей з питань використання методів покарання і заохочення, їх змісту, сутності, умов використання. Як би там не було, але і діти, і батьки стверджують, що покарання і заохочення, як методи виховання, потрібні. 

З метою аналізу прийомів використання заохочень і покарань дітям різного віку були поставлені наступні запитання:

1. Чи потрібно карати дітей?
2. Які методи покарання використовують (використовували) Ваші батьки?
3. Чи використовують батьки фізичні покарання?
4. Як ви ставитесь до фізичних покарань?
5. Якого методу покарання найбільше боїтесь ви?
6. За які провини найчастіше карають вас батьки?
7. Як реагують батьки на отриману вами негативну оцінку?
8. Хто активніший в покараннях: тато чи мама?
9. Якщо за погані вчинки, дії батьки не карають, то чи отримуєте покарання від інших членів сім’ї?
10. Хто, на вашу думку, повинен карати дітей?
11. Чи будете ви повторювати погані вчинки після отриманого покарання?
12. Як виставитесь до висловлювання  «караючи – виховують»?
13. За які вчинки ви отримуєте похвалу ?

14Які методи заохочення найчастіше використовують батьки?

15Чи потрібно постійно хвалити дитину?

Аналіз анкет дітей засвідчив, що вони різняться у відповідях. Так, наприклад, на запитання «Чи потрібно карати дітей?» діти віком 14 – 15 років стверджують в більшості «так»,  діти віком 7 – 8 років в більшості відповіли «ні».

14 – 15 років  

 7- 8 років

 

 

 

 

 

 

 

  

 

80% батьків теж  схвалюють використання методу покарання у вихованні дітей, засуджують фізичні покарання. Їхня позиція щодо методів покарання збігається з думкою самих дітей. Батьки стверджують, що покарання необхідно використовувати, але  до цього потрібно підходити досить обережно, розумно, продумувати форми і способи, враховувати  і фізіологічні, і психологічні особливості дитини. «Хто, як не ми, знає краще своїх дітей!»,- стверджують вони. Окремі з них проти того, щоб їх діти ставали об’єктами покарань інших осіб, навіть вчителів ( відносно заохочення думки протилежні, адже батькам приємно, що їхню дитину постійно ставлять в приклад, заохочують).

Свої думки щодо використання покарань старші діти висловлювали наступним чином: «Потрібно, у межах розумного», «Так, але залежно від обставин і вчинку», Так, потрібно, якщо на це є причина», «Так, адже дитина буде відчувати свою вину», «Так, але не бити», «Так, якщо не карати, то це повториться», «Так, але потрібно серйозно розібратись у скоєному», «Так, адже  покарання допомагає у вихованні».

У дітей 7 - 8 років з  приводу покарань протилежні думки. Це пояснюється, на мою думку, ще не сформованою свідомістю дітей, часто не розумінням ситуації і невмінням дати належну оцінку своїм діям. Дитина підліткового віку уже усвідомлює свої вчинки, може передбачити їх наслідки.

Різняться відповіді дітей різного віку щодо методів покарання. Якщо перші стверджують, що за провину батьки найчастіше сварять, кричать, не відпускають  «гуляти» з друзями, дивитись фільм, розмовляти по телефону, «шантажують дискотекою», то другі стверджують, що їх  батьки ставлять в куток, на коліна, кричать, змушують багато читати, навіть б’ють.

«Найважчим» методом покарання на думку і перших і других є «холодне ставлення до них батьків», «не розмовляють зі мною» і, на жаль, окремі діти зауважують, що їх виганяють з дому. А ще діти бояться втратити довіру у батьків, зіпсувати батькам настрій.

На запитання «Як реагують батьки на отриману вами негативну оцінку?»  студенти стверджують, що «намагаються проаналізувати ситуацію, яка спричинила отримання негативної оцінки, наголошують на необхідності виправити її, краще готуватися до занять», то учні більш різкіші у відповідях: «Сварять, змушують весь час працювати, вчити уроки, не відпускають гуляти, забороняють дивитись телевізор, грати ігри тощо.

  Якщо 14-15 річні діти стверджують, що більше покарання використовують батьки за «непослух», «лінь», то учні школи – за отримані погані оцінки, погану поведінку в школі і вдома.

На думку дітей 7-8р, найчастіше методи покарання використовують мами. І це не випадково, адже тато ( батько ) більше турбується за матеріальне забезпечення сім’ї, добробут, затишок, тому з дітьми спілкуються менше, менше знайомий з їх поведінкою. Якщо мама чи тато не вважають, що за окремі вчинки потрібно дитину покарати, то цього не повинні робити і інші члени сім’ї. В родині повинна панувати атмосфера злагоди, єдино виробленої позиції у вихованні дітей.

І батьки і діти однозначні втому, що «караючи – виховують».

Одним із аспектів, які потребують в сучасних умовах особливої уваги  з боку батьків, є виховання у  дитини відповідальності за моральні вчинки, уміння розв’язувати проблеми, втілювати відповідні цінності в норми повсякденного життя, реальну поведінку. Зважаючи на це, я намагалася дослідити характер батьківсько–дитячих взаємин.

  Так, відповідаючи на запитання: «Що Ви знаєте про свою дитину, що найбільше цінуєте в ній?» майже половина батьків (49%) обмежилися твердженням «усе». Поряд із цим 39% батьків відзначили конкретні риси сина чи доньки: «добра, допитлива, життєрадісна», «уважний, наполегливий», «неохайний», «гарна, весела» тощо. 12% батьків відмовились відповідати на поставлені запитання.

Серед особистих якостей, які батьки найбільше цінують  у своїх дітях, було названо такі: доброта, щирість, чуйність (45%), привітність, щедрість (34,1%), слухняність (30,2%), старанність, наполегливість (19%), уміння доводити розпочату справу до кінця (8,1%) тощо. 5,1% батьків зазначили, що вони цінують у своїй дитині все.

У поведінці дітей  батьків найчастіше непокоїть «упертість, підвищена вразливість», «неуважність», «невміння контролювати свої дії», «невпевненість у собі, скупість». Це відзначили 48,2% батьків. 51,8% зауважили, що поведінка дитини не викликає у них жодного занепокоєння .

При проведенні опитування пропонувалося назвати, що для дитини, на думку батьків, є важливішим: «заслужене схвалення і заохочення дорослого» чи «прагнення виконати доручення». 63,1% батьків вибрали перше.

За умов здійснення дитиною поганого вчинку, провини в чомусь 86,5% батьків вдаються до суворої розмови з попередженням і висловлюють прохання «більше так не робити». 5,6% батьків застосовують такі способи покарання, як «поставити в куток», «примусити виконувати роботу, яка не подобається дитині», «заборонити займатися улюбленою справою». 7,9% не дали жодної відповіді на запитання.

 

 

 Таким чином, можна  зробити висновок, що не у всіх  сім’ях приділяється   належна увага  вихованню у дітей відповідальності, хоча всі погоджуються, що відповідальність слід виховувати в дитини змалечку. Отже, підходи до методів заохочення і покарання надзвичайно різні як і неоднакові їх наслідки. Це є результатом спостережень, накопичення досвіду. Але як би там не було, врахування індивідуальності дитини, її загального стану – це головна умова, що впливає на зміст заохочень і покарань.

 Як показали результати  анкетування, методи «карального»  впливу частіше, навіть більше, використовують до дітей дошкільного  ті шкільного віку; у старшому  віці такого роду виховні методи використовуються рідше.

 (Див. додатки 1- 7)

ВИСНОВКИ

У даній курсовій роботі було досліджено сутність методів покарання і заохочення, а саме народних та їх використання у сучасній виховній практиці. Суасність ставить високі стандарти і лише тісній взаємозв’язок науки та народного досвіду є найкращим шлахом досягнення цих стандартів. Ця проблема є актуальною і важливою для розвитку педагогічної науки, вивчення змісту і сутності народної педагогіки. За результатами дослідження можна зробити такі висновки:

1. Вивчення літератури з даної проблеми дали змогу ознайомитись із сутністю, історією виникнення і застосування методів заохочення і покарання, їх формами та умовами використання; знання системи взаємин особистості з навколишнім світом і методів виховання дає змогу цілеспрямовано керувати виховним процесом, визначати культуру батьківсько – дитячих відносин у сім’ї і школі.