Питання педагогічної майстерності вчителя в психолого- педагогічній літературі

Педагогічний процес будується на фундаменті ваших відносин з дітьми.

При організації педагогічного спілкування виходьте не тільки із педагогічних цілей і задач, хоч вони лежать в основі вашої діяльності.

Як на уроці, так і в ході виховних заходів прагніть точно і адекватно орієнтувати свою мову на конкретного співбесідника чи на групу учнів.

Пам'ятайте, що спілкування в педагогічному процесі не можна обмежувати тільки інформацією, що є типовою психологічною помилкою.

Вступаючи в контакт з дітьми, не бажано спілкування будувати "зверху вниз".

Прагніть усвідомити психологічну атмосферу в класі - без цього продуктивний навчально-виховний процес неможливий.

Вмійте слухати дітей.

Організовуючи спілкування з дітьми, постійно прагніть відчувати їх настрій, який розвивається в ході спілкування.

У процесі педагогічного спілкування не забувайте, що можуть виникнути різні конфлікти.

Якщо в процесі спілкування з учнями виникне необхідність у чому-небудь переконати їх, показати помилковість суджень, старайтеся бути тактовним[6].

Пам'ятайте, що в системі спілкування педагога з класом можуть виникнути деякі психологічні бар'єри, які вадять спілкуванню.

Творча майстерність будь-якого фахівця має свій почерк, отже, вона певною мірою індивідуалізована. Чіткість вияву цього почерку не щохвилинна й навіть не щоденна, цьому почерку потрібна ситуація, у якій необхідна новизна підходу, тобто новий спосіб вирішення. У частоті такого почерку можа бачити іще один момент - ситуативність творчості.

Носієм творчого почерку є фахівець будь-якого профілю, зокрема й педагог навчально-виховної установи. Цей почерк виявляється в новому підході до вирішення нестандартних завдань у навчальних ситуаціях. Частота подібних проявів такого почерку в педагога свідчить про зростання його педагогічної творчості як особливого виду його діяльності.

Поняття «педагогічна творчість» ми розуміємо як діяльність педагога, спрямовану на досягнення максимально можливого

пізнавального, виховного та розвивального результату в процесі навчання школярів.

Педагогічна творчість має елементи певної новизни, яка найчастіше пов'язана не стільки з новими ідеями та принципами навчання й виховання, скільки зі зміною прийомів навчально-виховної роботи, їх модернізацією.

І.П. Раченко виділив чотири рівні педагогічної творчості:

Рівень професійного ставлення, який характеризується необхідним мінімумом умінь та навичок, які використовуються в конкретних умовах. Це - рівень спроб та помилок.

Рівень стихійного самовдосконалення передбачає педагогічну творчість, яка спирається, з одного боку, на здобутий у процесі професійного становлення комплекс умінь та навичок, а 'з іншого - на широковідомий досвід та рекомендації методик.

Рівень планомірної раціоналізації характеризується тим, що вчитель не задовольняється запозиченням досвіду у когось, а прагне проектувати та створювати свій власний ефективний досвід, але поки ще фрагментарно, без забезпечення зв'язку між своїми творчими новаторськими знахідками і звичайними традиційними елементами.

Рівень оптимізації процесу та результатів праці характеризується не тільки планомірністю, але й систематично розвиненою творчістю на основі принципів наукової організації праці вчителя.

1.2 Структурні елементи педагогічної майстерності.

Основні елементі педагогічної майстерності.

Гуманістична спрямованість - найголовніша характеристика майстерності. Що становить спрямованість особистості? Ідеали, інтереси, ціннісні орієнтації. Гуманістична спрямованість - спрямованість на особистість іншої людини, утвердження словом і працею найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Це вияв професійної ідеології вчителя, його ціннісного ставлення до педагогічної дійсності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів.

Слід ураховувати той факт, що діяльність вихователя зіткана з педагогічних драм, якщо драмою вважати зіткнення думок, боротьбу за утвердження позиції. Причому, що вищий рівень майстерності, то чіткіше виявляються конфлікти, бо новизна систем, які пропонуються талановитими вчителями, часто натрапляє на опір сталих поглядів.

З чим іде вчитель на урок? Іде він з думкою "дати урок", виконати програму. Інтереси його - в тому матеріалі, якому буде присвячено наступні 45 хвилин. Іде на урок вчитель-початківець, який заклопотаний честю мундира і прагне над усе, щоб діти бачили в ньому вчителя, хоча не такою вже й значною є різниця між ними в роках. Ішов колись на урок і директор Павлиської школи Василь Олександрович Сухомлинський, щоб разом з дітьми пізнавати красу слова, думки, життя, навчити їх жити серцем, рости громадянами.

Вони йдуть до школи, до дітей, але суть у тому, як співвідносяться особисті установки учителя з головною метою виховання і на що спрямовані їх думки, прагнення, дії.

Отже, педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багато аспектна. її становлять ціннісні орієнтації: на себе - самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого, вимогливого, справжнього вчителя); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя - програма, заходи, способи їх пред'явлення); на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах - адаптація); на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку - гуманістична стратегія). Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети й великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність учителя.

Гуманістична спрямованість педагога визначає стратегію його уроку: що на ньому головне. Якщо спрямованість гуманістична, вона завжди виявляється як активна позиція.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам, як особа, відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання вчителя, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з другого - до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст професійної компетентності - це знання предмета, методики його викладання, педагогіки й психології. Важливою особливістю професійних педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння синтезувати матеріал для успішного розв'язання педагогічних задач, аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Розв'язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле.

Знання педагога - це сума засвоєних дисциплін, а особистісно забарвлена усвідомлена система, дає місце власним оцінкам, критичним поглядам. "Головне в житті не саме знання, а та гармонія, яка виявляється, коли знання добре вміщені в душі, та філософія, яка визначає людину. її світогляд".

Для того, щоб викликати в учнів певне ставлення до предмета, обговорюваного на уроці, вчитель висловлює своє розуміння проблеми, свої міркування: "я гадаю...", "мені здається..". Треба завжди пам'ятати педагогічну істину: якщо сам не розкриваєшся перед учнями, не даєш їм проникнути у світ своїх почуттів, думок - марно очікувати щирих відповідей.

Майстерність педагога - в "олюднюванні", натхненності знання, яке не переноситься з книг в аудиторію, а висловлюється як власний погляд на світ. На ґрунті професійних знань формується педагогічна свідомість - принципи і правила, які є засадовими щодо дій і вчинків учителя. Ці принципи та правила кожний педагог виробляє на підставі власного досвіду. Але осмислити, усвідомити їх можна лише за допомогою наукових знань, що потребують систематичного поповнення. Слід зауважити, що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати, аналізувати й синтезувати здобуті знання в досягненні педагогічної мети, уявляти технологію їх застосування.

Третім елементом у структурі педагогічної майстерності є здібності до педагогічної діяльності. Вони залежать від особливостей перебігу психічних процесів, що сприяють успішній педагогічній діяльності.

Якщо говорити про генеральну здібність, що об'єднує всі провідні, то вона, на нашу думку, найточніше визначена Н.В. Кузьміною - це чутливість до людини, яка росте, до особистості, яка формується. Спираючись на дослідження, можна відокремити такі шість провідних здібностей до педагогічної діяльності:

комунікативність - професійна здатність педагога, що характеризується потребою в спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування;

перцептивні здібності - професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

динамізм особистості - здатність активно впливати на іншу особистість;

емоційна стабільність - здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

оптимістичне прогнозування - прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

креативність - здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних тем, швидко розв'язувати проблемні ситуації.

Здібності до педагогічної діяльності можна оцінити залежно від того, як швидко йде професійно навчання.

Сфера впливу, поле тяжіння вмілого педагога поширюється, перед усім, на нього самого. Самовладання, здатність до саморегуляції, емоційна усталеність особистості дають змогу володіти ситуацією. Визначаючи оптимістичне прогнозування як одну з професійно-педагогічних здібностей, водночас наголошується на зв'язку комплексу здібностей зі спрямованістю особистості вчителя. Професійний оптимізм є опертям на позитивне у становленні особистості будь якої людини.

Четвертий елемент педагогічної майстерності - педагогічна техніка як форма організації поведінки вчителя. Знання, спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є гарантією високих результатів. Педагогічна техніка - це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою і уявою) і прийоми впливу на інших здольними і невербальними засобами).

Елементи педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності. Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів «поруху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки - пошук результату, адекватного задумові.

Спираючись на різні визначення поняття "педагогічної майстерності", які ми уважно вивчили і проаналізували, можна зробити висновок: Зовні педагогічна майстерність виявляється в успішному розв'язанні різноманітних педагогічних завдань, високому рівні організованого навчально-виховного процесу, але суть її в тих якостях особистості вчителя, які породжують цю діяльність, забезпечують їй успішність. Ці якості слід шукати не лише в уміннях, а й у тому сплаві властивостей особистості, її позиції, які й дають педагогові змогу діяти продуктивно і творчо.

 

 

 

Розділ II.

Педагогічна майстерність вчителя іноземної мови на уроках.

2.1. Специфічні риси уроку іноземної мови.

Зародження уроку - це поява задуму, який складається із ряду елементів. Головний з них - матеріал, який доведеться учням пізнати і засвоїти на уроці. Наступний елемент - чітка уява про те, для кого готується урок, кого вчитель буде навчати.

Розробка задуму уроку має єдину ціль: нашому суспільству потрібні люди, які мають міцні знання, вміють творчо мислити, проявляють ініціативу і володіють високою культурою. Тому головна педагогічна задача уроку - створити умови, за яких учень займе позицію співавтора вчителя, його співробітника. [9; 26-39].

Існує також специфіка предмету, яку вчитель конкретного предмету не може не враховувати. До кожного уроку висуваються однакові педагогічні вимоги (вимоги до структури, до підготовки уроку, до змісту, техніки проведення і т.д.), але відомо, що уроки з різних предметів мають свої специфічні риси. Таких рис у уроку іноземної мови доволі багато. їх можна поділити на дві категорії:

- одні притаманні лише урокам іноземної мови, інші - урокам взагалі, але для уроків іноземної мови мають більше значення, так як проявляються в них дещо інакше.

Отже, атмосфера спілкування являється основною рисою сучасного уроку іноземної мови. Створення такої атмосфери -- це не просто примха, а вимога, яка витікає з програми цілей і закономірностей навчання. Оскільки ставиться ціль навчити спілкуванню (на іноземній мові), то очевидно, що створення атмосфери спілкування являється необхідністю.

Звичайно ж, і на інших уроках атмосфера спілкування не завадить, але при навчанні спілкуватися вона життєво необхідна. Коли вчитель фізики просить учня розповісти йому, наприклад, закон Ома, то відносини учня з вчителем лише в деякій мірі можуть вплинути на його відповідь, так як мотив відповіді лежить не в сфері спілкування, не в їх особистісних відносинах, а в об'єктивній сфері пізнання.

Зовсім інша картина на уроці англійської мови, де, відповідно до тематики, вчитель може задати питання на зразок:

О котрій годині ти прокидаєшся?