Питання педагогічної майстерності вчителя в психолого- педагогічній літературі

Як ти проводиш свій вільний час?

Які фільми любиш дивитися?

Чи подобається тобі сьогоднішня погода? і т. д.

При відсутності необхідного психологічного клімату учень має право не відповідати на ці питання. Але відносини «вчитель^учень» не дозволяють йому відмовитись від відповіді. В результаті, ми отримуємо те, що на уроках учень чи то мовчить (що буває найчастіше), чи дає коротку не чітку відповідь, яку вчитель може оцінити досить низько.

На жаль, багатьом вчителям, а особливо молодим, здається, що суворість допоможе їм навести порядок у класі. Можливо, зовні якийсь час порядок і буде утримуватись. Але при навчанні спілкуванню більш важливим є мовний контакт, вчитель і учень мають стати мовними партнерами. Більш того, сучасний урок повинен стати уроком творчої дружби вчителя і учня.

Взагалі навчання в школі є специфічною формою спільної життєдіяльності вчителя і учнів, які не просто вступають у суспільні відносини в школі, виконують соціальні ролі, визначені їхнім офіційним статусом, а й є носіями суто людських якостей, потреб, мотивів. Така психологічна засада організації навчання створює передумову для конструктивного розв'язання дидактичних завдань. Маємо на увазі не просто кількісні результати навчання учнів (збільшення кількості добрих оцінок), а передусім якісні показники, що характеризують буття на уроці. Учні навчаються з більшим інтересом, знижується рівень їхньої тривожності стосовно вчителя, зростає впевненість у власних можливостях, задовольняються їхні потреби у спілкуванні та самовираженні. [13; 168].

Звичайно, мотивація говорити породжується не лише психологічним комфортом на уроці, але, якщо, його немає, то паралізуються й інші стимули до мовної діяльності.

Почуття гумору - також невід'ємна професійна риса вчителя, як. наприклад, почуття такту. В поєднанні з іншими рисами воно допомагає встановити ту сприятливу творчу атмосферу, в якій тільки й можливе навчання спілкуванню.

В.А. Сухомлинський говорив, що найкращий вчитель той, хто забуває про те, що він вчитель. Глибокий зміст цих слів розкривається і на уроках іноземної мови. Варто лише вчителеві відкинути командирський тон, стати з учнями на один рівень, - як зразу ж з'являються співрозмовники, які відчувають щиру зацікавленість в бесіді, і стають мовними партнерами.

Кан-Калик В.А. виділяє кілька загальних рекомендацій щодо «психологічної партитури організації розмови:

намагайтеся не перебивати школяра, хоч як би вам хотілося висловитися;

не поспішайте з відповіддю, поки до кінця не розберетесь з сутністю запитання;

не відповідайте на заперечення в категоричному тоні, це заважає діалогу;

не закінчуйте розмову емоційно невизначеною інтонацією;

якщо у вас існують якісь упередження стосовно школяра, не виявляйте їх;

під час розмови продумайте можливі варіанти розвитку ваших стосунків із школярами;

чутливо стежте за найменшими емоційними сферами розмови, реагуйте на них, корегуйте психологічні ходи в спілкуванні. [5; 177-184].

Важливість мовного партнерства підвищується ще й тим, що в його умовах можна ефективно здійснювати виховний вплив на учнів. Добрі взаємовідносини - єдиний шлях, по якому від вчителя до учня йдуть добрі думки і почуття.

Багато людей вважає, що кожна інтелігентна людина повинна знати хоча б одну іноземну мову, що іноземна мова необхідна для майбутньої професії, що знання іноземної мови розвиває, так як дозволяє дізнатися багато нового. Все це дійсно так, але основна причина вивчення іноземної мови як учбового предмету заклечається не лише в цьому. Знання само по собі чого-небудь мало в чому збагачує людину, так як важливим є не практичний ефект навчання, а те, що саме ці знання чи процес їх засвоєння вносять у формування людини як особистості. Тому головна цінність іноземної мови заклечається в його виховному потенціалі. Саме тому він і являється наступною специфічною рисою уроку іноземної мови.

У чому ж полягають виховні можливості нашого предмету? Насамперед, в змісті використаного матеріалу; по-друге, в методичній системі навчання; по-третє, в особистості вчителя та його поведінці.

Важко сказати, що не являється предметом обговорення на уроці іноземної мови. Мабуть лише історія та література включають деякі з цих можливостей. Та в іноземної мови, як учбово предмету, є одна особливість: на уроках навчають спілкуванню, яке по суті є особистісним. Учень не просто розповідає про щось, він виражає с.вою думку, своє ставлення до предмету обговорення. Саме ця особистісна загостреність і є тим каналом, через який в душу і свідомість учня проникає виховний вплив.

Звичайно всім цим процесом керує вчитель, який спрямовує учня до правильних думок і висновків. Як майстер він володіє активністю, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доцільному використанні методів та засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації. [13; 29].

Виховний потенціал також закладений і в системі навчання. Різні системи навчання по-різному розвивають інтелектуальні здібності учнів. Комунікативне навчання передбачає високий рівень використання мовно- мисленнєвих задач, які виховують в учнях працелюбність, ініціативність, творчість, наполегливість.

Важливими особливостями уроку іноземної мови є характер мети уроку і залежність вправи від мети. Що стосується мети уроку, то тут мають бути враховані ті чи інші навички, вміння, які вже мають учні, їх рівень і якість. Як відомо, мета визначає засоби, тому вправи як засіб навчання мають бути адекватними до мети уроку.

Адекватність вправ - це їх потенціальна спроможність, завдяки певному характеру і якостям, слугувати найбільш ефективним засобом досягнення конкретної мети [12; 37].

Слід зазначити, що одна і та ж вправа при різних умовах, на різних стадіях роботи, по різному організована, може бути в різній мірі адекватною до поставленої мети.

Адекватність також являє собою відповідність до характеру навичок, які ми формуємо - лексичних, граматичних, вимовних, орфографічних і т. д. Кожні з них є специфічними, а отже, в кожному випадку мають використовуватися ті вправи, які враховують специфіку навичок, формують дії, що складають дані навички.

Отже, адекватність вправ - найперша умова досягнення мети уроку, і недоліки, спричинені неадекватністю вправ, не приховати ні чим.

Особливістю уроку англійської мови є також чітка послідовність вправ.

Справа в тому, що процес формування навичок і процес розвитку вмінь характеризуються наявністю певних стадій та етапів. Звісно, що успіх навчання залежить від відповідності послідовності вправ цим стадіям та етапам. Якщо засвоєння знань можливо здійснювати різними шляхами, то формування мовних навичок обов'язково починається зі сприйняття та імітаційних дій. Для різних навичок стадії є неоднаковими, так як і самі навички за змістом і характером є різними.

Невід'ємною рисою уроку іноземної мови є комплексність. Якщо коротко визначити комплексність, то її слід розуміти як взаємопов'язаність і взаємообумовленість всіх видів мовної діяльності на уроці при ведучій ролі одного з них.

В основі комплексного навчання лежить закономірність засвоєння мови. Достатньо навіть згадати про те, що засвоєння (при наймі запам'ятовування) буде тим успішніше, чим більше аналізаторів (органів чуття) брали участь в ньому.

У різних людей різний тип пам'яті: одні краще запам'ятовують почуте, інші - прочитане чи записане. Але якщо людина і прочитає матеріал, і почує, і запише, і проговорить його, то ймовірність засвоєння значно підвищиться. І.П. Павлов писав, що між слуховими, руховими і зоровими образами слів існує тісний зв'язок, що вони можуть один одного заміняти і один на одного впливати.

Таким чином, комплексність означає, що кожна доза мовного матеріалу «пропускається» через чотири головних види мовної діяльності, тобто один і той же мовний матеріал учні сприймають на слух, читають, проговорюють і записують.

Особливість уроку іноземної мови проявляється ще й в тому, що іноземна мова слугує і як мета, і одночасно як засіб навчання. Ця особливість пов'язана з трактуванням дидактичного принципу наглядності у застосуванні до вивчення іноземної мови, про що писав Б.В. Бєляєв: «Якщо вчитель фізики демонструє учням фізичні процеси і явища, а вчитель хімії - хімічні реакції, то зрозуміло, що викладачу іноземної мови необхідно демонструвати учням, як саме іноземна мова може і повинна застосовуватися при спілкуванні» [2; 82].

Як же саме реалізується ця наглядність на уроці?

По-перше, шляхом постійної мовної діяльності учнів (слухання, спілкування, читання, письма).

По-друге, завдяки мові вчителя на році і поза ним.

Слід розрізняти два рівня мови вчителя на уроці.

У першому випадку, коли вчитель дає вказівку про те, як слід працювати або правило-інструкцію при виконанні вправ, - мова його має бути чіткою і абсолютно зрозумілою для учнів (аудіювання з повним розумінням).

В іншому випадку, коли він коментує поведінку учня, виказує своє ставлення до чогось, розповідає про щось, хвалить учня і т. д. - зовсім не обов'язково, щоб учні розуміли абсолютно все, досить, якщо вони зрозуміють основний зміст сказаного (аудіювання з розумінням загального змісту). Більше того, це необхідно, так як лише таким чином мова вчителя виконає свою роль і як мети, і як засобу спілкування. Можна сказати, що мова вчителя (як і він сам) має бути доступним, але недосяжним прикладом для учнів.

Слід зазначити, що існують й інші шляхи створення мовної наглядності (позаурочно): стіннівки, гуртки, магнітофонні записи, стенди і т.д.

Той факт, що іноземна мова слугує не лише метою, а й засобом навчання, зобов'язує будувати урок таким чином, щоб цей засіб був завжди в дії.

Урок контролю без контролю - чергова особливість уроку іноземної мови. При перевірці знань учнів контроль не має виділятися в окремий етап. Необхідно привчити школярів до думки, що вони виконують завдання не за для того, щоб відчитатися чи отримати оцінку, а тому, що такою є умова успішної участі у спільній роботі на уроці.

Якщо учні виконують вдома вправу, не змушуйте їх повторювати її в класі (заради контролю) - запропонуйте аналогічні вправи. Не зможуть їх виконати - значить, не працювали вдома. Якщо учні вдома читали текст - не пропонуйте їм читати його ще раз. Підготуйте варіант тексту, який базується на тому ж матеріалі. Зрозуміють його - похваліть їх: «Ось бачите, ви засвоїли матеріал вдома, тепер добре читайте і розумійте цей текст».

До цього підходу слід привчати з першого року навчання. Поступово учні зрозуміють необхідність виконання домашнього завдання, і вчителю не доведеться навмисно їх контролювати. Ми підкреслюємо - навмисно, так як при запропонованому підході контроль, по суті, не відміняється. Коли учень працює над аналогічними вправами, ми можемо оцінити рівень його підготовки. Але психологічно все змінюється: учень виконує завдання як повне, а тому сприймає його не як «дамоклів меч» контролю, а як необхідну і в той же час цікаву дію.

Урок іноземної мови кожного разу має бути ще й уроком повторення без повторення. Мабуть, жоден з предметів не вимагає такої творчої організації повторення, як іноземна мова. Такою вже є природа оволодіння мовною діяльністю, що необхідне постійне повторення.

Вже вивчений матеріал потрібен лише для того, щоб використовувати його в мовній діяльності. Лише тоді, коли він буде постійно застосовуватися в мовній діяльності, він буде зберігатися в нашій пам'яті. Тому повторення, а точніше матеріал, що повторюється, має бути постійно включеним в урок: володіння цим матеріалом, завдяки його включенню кожен раз в новий контекст, в нову ситуацію, в нові комбінації, буде все більше вдосконалюватися. Учень має відчути потребу в тому чи іншому матеріалі для виконання поставленої перед ними задачі. Тільки це спонукатиме його до відтворення в пам'яті того, що було колись засвоєно.

Таким чином, повторення це такий процес, коли учень повторно використовує певний мовний матеріал в нових мовних цілях. Так зване повторення є прихованим від учня: на уроці нібито повторення немає, але воно постійно присутнє.

Особливість уроку іноземної мови полягає ще в тому, що він є не самостійною одиницею навчального процесу, а ланкою в циклі уроків.

Знання, які отримані на інших уроках з інших предметів, часто мають самостійне значення. їх можна використовувати поза зв'язком з іншими знаннями з цього ж предмету. Але окремі навички іноземного говоріння, читання і т. д., якщо навіть їх вдається сформувати на одиничних уроках, не можна використовувати, так як мовна діяльність - це ціла система навичок. Що ж стосується умінь, то доведення навіть малої дози мовного матеріалу до їх рівня вимагає циклу уроків.

Як би ідеально не був спланований урок, як би прекрасно не був він проведений, оцінити його по-справжньому можна лише тоді, коли його місце чітко визначене серед інших уроків. В уроці все визначається не лише метою, а й загальною системою роботи в циклі уроків.

Тому важливо зрозуміти, що для правильного планування необхідний тематичний план-цикл уроків за темою. Тематичний план дозволяє вчителю уявити ясну перспективу роботи за темою, так як весь матеріал заздалегідь розподіляється на весь цикл уроків, допомагає визначити роль і місце кожного уроку в циклі. Для правильного вирішення цих питань слід враховувати такі особливості:

складність теми;

мовний матеріал (він може скорочуватися чи доповнюватися, в залежності від умов навчання);

розміщення вправ в правильній послідовності;

Виключення одних вправ і виконання інших, більш ефективних для даного класу;

взаємозв'язок різних видів мовної діяльності;

систематичне включення матеріалу для повторення, в залежності від успішності засвоєння знань в даному класі;

дозування нового матеріалу;

домашнє завдання.

Тематичний план не може замінити конспекту уроку, так як потребує конкретизації. Але він дозволяє бачити цикл уроків по темі в цілому і тому помічати більш ефективні шляхи і засоби досягнення мети навчання.