Питання педагогічної майстерності вчителя в психолого- педагогічній літературі

Наступна особливість уроку іноземної мови стосується позиції учня на

уроці.

Сучасний урок має характеризуватися постійно високою активністю всіх учнів.

Досвід педагогів-майстрів засвідчує, що урок дедалі частіше сприймається ними як можливість духовного спілкування з учнями. Як відомо, вперше у вітчизняній педагогіці на цьому наголосив В.О.Сухомлинський. Шкільні уроки за його визначенням, мають бути уроками «духовної спільності, взаємної довіри, доброзичливості». [1; 167].

Учень на уроці має перетворитися з суб'єкта в об'єкт навчальної діяльності. Це одна з основних вимог сучасної дидактики. Але цього вимагає ще й специфіка предмету: іноземної мови не можна навчити, її можна навчитися. Є така приказка - «від киселю ламаються зуби». У цьому парадоксі - глибока народна мудрість: вчитися слід, долаючи перешкоди, але долаючи їх самостійно. А самостійність - це не відсутність помічника. Самостійність в першу чергу - це самостійність мислення.

Отже на уроці іноземної мови необхідно забезпечити інтенсифікацію мовно-мисленнєвої діяльності, яка підтримує в учня постійну мотиваційну готовність виразити своє ставлення до різних явищ, пізнати щось нове. При наявності постійної внутрішньої готовності учень «тренується» в говорінні навіть тоді, коли мовчить, так як відбувається внутрішнє промовляння.

Чим же забезпечується внутрішня активність? Це і постановка чіткої конкретної мети уроку і кожного завдання, і наявності мовного матеріалу, що відповідає інтелектуальному рівню, і різноманітність прийомів навчання, і вдале і доцільне використання технічних засобів навчання, і влучна наглядність, і нешаблонна побудова уроку, і емоційність та виразність мови вчителя.

Але головним стимулятором мовленнєвої активності виступає мовно- мисленнєва задача, а основним «мотором» - пізнавальний інтерес. Всі вище перелічені фактори підвищення активності не працюють гідним чином, якщо учень буде говорити поза мовленнєвими задачами, так як лише вони викликають зацікавленість і встановлюють стійкій інтерес до мовної діяльності. А на більш високому рівні свого розвитку пізнавальний інтерес, будучи стійким, стає вже властивістю особистості.

Слід зазначити, що розглянуті риси уроку іноземної мови властиві йому лише в комплексі, так як додержання одних рис обумовлюється додержанням інших. Побудувати і провести урок який володіє всіма цими

рисами, звичайно, не легко. Але іншого шляху у комунікативному напрямку немає.

 

 

2.2. Професійні якості вчителя-майстра.

Педагогічна психологія, як відомо, включає спеціальний розділ - «психологія вчителя», де підкреслюється найважливіша соціальна роль вчителя, його місце, функції в суспільстві і аналізуються поставлені до нього вимоги і соціальні очікування. Відповідно, професійно-педагогічна підготовка і самопідготовка вчителя розглядаються як одна з найважливіших проблем в педагогічній психології. Положення про важливу, визначну роль вчителя в процесі навчання є загально признаним всіма педагогічними науками. Особистість вчителя на уроці займає перше місце, ті чи інші якості вчителя підвищують чи понижують виховний вплив навчання.

Які ж властивості вчителя слід визначити як основні? Перш за все відмітимо «спеціальні властивості вчителя», до яких належать «наукова підготовка вчителя» і «особистий талант». Перша властивість об'єктивного характеру і заключається в ступені наукової підготовки з даної спеціальності, в обізнаності з методології предмету, з загальними дидактичними принципами, і, на решті, в знаннях властивостей дитячої натури, з якою вчителеві доводиться мати справу. Друга властивість суб'єктивного характеру і заключається в мистецтві викладати, в особистому педагогічному таланті і творчості. Вона також включає і педагогічний такт, і педагогічну самостійність, і педагогічне мистецтво. Вчитель має бути самостійним, вільним творцем, який завжди рухається вперед, шукає щось нове і розвивається.

Поряд зі «спеціальними» властивостями вчителя, які відносяться до «розумових», виділяють також і особистісні - «морально-вольові» властивості вчителя. До них відносять об'єктивність, уважність, чуйність (особливо до слабких учнів), добросовісність, стійкість, витримка, самокритичність, щира любов до дітей.

Очевидно, що лише поєднання любові до дітей і до професії забезпечує гуманізацію освіти.

Всіма сучасними дослідниками відмічається, що саме любов до дітей слід вважати найважливішою особистісною і професійною рисою вчителя, без чого педагогічна діяльність не може бути ефективною. Підкреслимо також важливість для вчителя бажання самовдосконалюватися і само розвиватися, так як відмічав К.Д. Ушинський, що вчитель живе до тих пір, поки він вчиться, як тільки він припиняє вчитися, в ньому помирає вчитель [15; 103].

Що ж має стати об'єктом усвідомлення вчителя в плані його психологічної професійно-педагогічної підготовки?

По-перше, його професіональні знання і якості і їх відповідність тим функціям, які повинен реалізувати вчитель в педагогічній співпраці з учнями.

По-друге, його особистісні риси як суб'єкта цієї діяльності.

По-третє, його власне сприйняття себе як дорослого - людини, яка добре розуміє і любить дітей. Як відмічав В.А. Сухомлинський, «лише той стане справжнім вчителем, хто ніколи не забуває, що він сам був дитиною» [15;224]

Отже, перелічені вище три плани професійно-педагогічної підготовки можуть розглядатися як три її блоки.

Очевидно, що розроблені в педагогічній психології і в педагогічних працях Н.К. Крупської, A.C. Макаренка, В.А. Сухомлинського і в дослідах Н.В. Кузьміної, В.А. Сластьоніна та ін. уявлення про професійні знання і вміння дозволили виділити основні компоненти професіограми вчителя. Вони відображають те, що він повинен професійно усвідомлювати. Відповідно, вони повинні виступати для нього об'єктами професійно- педагогічної підготовки і самопідготовки. Показово, що в цій області психолого-педагогічного знання підготовка вчителя і розглядається переважно в плані ознайомлення його з основними педагогічними функціями, діями, які їх реалізують, і здібностями, які лежать в їх основі.

Отже, перейдемо до розгляду першого блоку професійно-педагогічної підготовки вчителя іноземної мови. Н.В. Кузьміною, А.І. Щербаковим та іншими дослідниками були визначені основні функції вчителя (конструктивна, організаторська, комунікативна, гностична). Але розглядаючи детально функції вчителя, нам слід звернути увагу саме на здібності, якими має володіти вчитель. Адже саме здібності є первинними, вони - основа функцій, вони розвиваються в діяльності і визначають придатність людини до неї, саме вони і мають бути перш за все об'єктом усвідомлення вчителя.

Для педагогічної психології велике значення має розроблена Ф.Н. Гоноболіним сукупність педагогічних здібностей:

дидактичні;

академічні;

перцептивні;

експресивні;

авторитарні;

комунікативні;

організаторські.

Із перелічених груп здібностей вчителя необхідно перш за все звернути увагу на академічні здібності. Як правило рівень їх сформованості у вчителя-предметника приймається за належне. Але зараз все більшу увагу звертають саме на предметний професіоналізм вчителя взагалі і особливо вчителя іноземної мови. Це пояснюється тим, що хоч специфіка даного навчального предмету зобов'язує вчителя кожен день працювати над мовою (іноземною), для того, щоб забезпечити необхідний рівень володіння нею в різних умовах спілкування, він не завжди це робить. Але абсолютно зрозуміло, що навіть при здійсненні цієї умови для успішності такої роботи повинні бути певні передумови. В їх якості виступають іноземномовні здібності. Відповідно, в професійно-педагогічну підготовку вчителя і його самопідготовку включається самостійна проблема - визначена вчителем рівня розвитку своїх іноземномовних здібностей.

До визначення іноземномовних здібностей підходять з трьох сторін: а) з позиції виявлення здібностей до різних аспектів мови і мовних умінь, мовних процесів рецепції і продукції; б) з позиції визначення особливостей психічних процесів - сприйняття, пам'яті, мислення, які є ядром структури здібностей у застосуванні до засвоєння мовного матеріалу, і в) з точки зору визначення впливу індивідуально- психологічних, особистісних особливостей людини - волі, емоцій, типу темпераменту, екстраверсії (інтроверсії) і т.д. - на успішність оволодіння іноземною мовою.

Аналізуючи психологічну природу іноземномовних здібностей в рамках першого напрямку їх вивчення, Б.В. Бєляєв вважав, що можна говорити про десять категорій таких здібностей. З них «чотири пов'язані з володінням основними аспектами мови..., чотири - з виконанням основних мовних процесів (здібністю слухати, промовляти, читати і писати на іноземній мові), а дві являються спільними, центральними здібностями, з яких іноземномовне мислення являється як би фокусом зосередження всіх здібностей промовляння, а відчуття мови - мовних здібностей [2; 195].

Слід відмітити, що іноземномовне мислення, що входить в ядро здібностей, визначається Б.В. Бєляєвим в якості однієї з основних здібностей поряд з «відчуттям мови». Розкриваючи поняття здібності слухання, Б.В. Бєляєв відмічає і «здібність утримання інформації в пам'яті протягом деякого періоду часу для того, щоб відбувалось схвачення окремих думок і їх об'єднання у цілісну змістовну систему». Іншими словами, автор підкреслює необхідність дослідження пам'яті для визначення мовних здібностей.

В рамках другого підходу у досліді іноземномовних здібностей I.A. Зімняя, Ю.А. Веденяпін, H.H. Іванова, Г.В. Стрєлкова,

С.Д. Толкачева виявили значний зв'язок між рівнем розвитку визначених показників психічних процесів і успішністю оволодіння іноземною мовою. В якості таких показників виступають: об'єм оперативної пам'яті, здатність до прогнозування, швидкість мовного узагальнення, слухова диференціальна чуттєвість.

Третій підхід найбільш яскраво представлений в працях дослідницької групи М. Г. Каспарової [7;87], яка показала міцний зв'язок особистісних і комунікативних особливостей людини з її успішністю оволодіння іноземною мовою. Тут є доречним звернути увагу на комунікативні здібності вчителя, котрі поряд з предметними являються ведучими у навчанні іноземної мові.

Все вище сказане свідчить про те, що визначення рівня розвитку іноземномовних здібностей являється однією з корисних задач для вчителя іноземної мови в процесі його професійно-педагогічної підготовки і самопідготовки.

Зміст педагогічних здібностей розкривається через певні дії і вміння вчителя. Існують уміння, в які включається зміст декількох здібностей, наприклад, співвідносне з дидактичною здібністю вміння організовувати самостійну роботу учнів є по суті вмінням організовувати роботу інших, що вимагає організаторських здібностей. Отже, знання вчителя своїх здібностей і рівня їх розвитку складає важливий компонент самопідготовки вчителя.

Усі педагогічні функції поділяються на дві групи - цілеспрямовані і організаційно-структурні. В першу групу входять орієнтаційна, розвиваюча, мобілізуюча (стимулює психічний розвиток учнів) та інформаційна функції.

Ця група функцій, очевидно, співвідноситься з дидактичними, академічними, авторитарними, комунікативними здібностями людини. І ось тут виникає важлива психологічна проблема професійно-педагогічної підготовки вчителя іноземної мови, проблема не лише визначення (діагностики) рівня актуального розвитку цих здібностей, але й ціленапрямленого формування тих з них, котрі є недостатньо розвинутими.

Говорячи про реалізацію педагогічних функцій вчителями-предметниками, необхідно підкреслити і необхідність врахування відображення в цих функціях змісту специфіки навчальної дисципліни, в нашому випадку, іноземної мови, і самої педагогічної діяльності по її викладанню. Специфічною особливістю педагогічної діяльності вчителя іноземної мови являється те, що навчання іноземній мові здійснюється в ситуації, де вчитель має управляти не лише процесом засвоєння учнями мовного матеріалу, але й процесом спілкування на іноземній мові. Більше того, на уроці іноземної мови спілкування являється і метою навчання. Це пояснює особливе значення комунікативної функції в педагогічній діяльності вчителя іноземної мови.

Отже, до цілеспрямованих функцій педагогічної діяльності вчителя іноземної мови відносяться мотиваційно-стимулююча (мобілізуюча), інформаційно-орієнтуюча, розвивальна і виховна.

Друга група - інформаційно-структурні функції вчителя іноземної мови - представлена: а) конструктивно-плануючою, в котру входять конструктивно-змістова, конструктивно-оперативна і конструктивно-матеріальна діяльність вчителя; б) організаційною, комунікативно-навчаючою і в) дослідницькою (гностичною) функціями. Звичайно, що особливий інтерес для вчителя іноземної мови представляє комунікативно-навчаюча функція, яка включає елементи організаційної і мотиваційно-стимулюючої функції (дії), у зв'язку з тим, що спілкування є формою, засобом і метою навчання у викладанні іноземної мови.

Поряд з комунікативно-навчаючою функцією великий інтерес представляє й аналіз дослідницької функції. Вона базується на здібності людини правильно, тобто адекватно сприймати, розуміти, оцінювати іншу людину і в той же час на адекватності її власної оцінки, тобто самооцінці.

Об'єктом дослідницької функції є перш за все сам вчитель. Вона може проявлятися, наприклад, при психологічному аналізі власного уроку, власній педагогічній діяльності, відносинах з колективом, учнями. Особистісна рефлексивність вчителя, рівень розвитку його рефлексивного мислення в значній мірі визначає успішність реалізації дослідницької функції по відношенню до самого себе. Об'єктами дослідження можуть бути й інші компоненти, фактори педагогічного процесу. Серед всіх об'єктів дослідження вчителя учень займає перше місце. Вивчення, дослідження особистості учня, його навчальної діяльності, статусу у шкільному колективі являється одним з найважливіших професіональних аспектів педагогічної діяльності вчителя. При цьому, як підкреслюється, дослідницька функція може найбільш успішно «здійснюватися при наявності у вчителя потреби до самоосвіти і вдосконалення своєї педагогічної майстерності» [5; 113].

Таким чином, відмітимо ще раз, що здійснення педагогічних функцій базується на здібностях і проявляється в певних діях - уміннях вчителя.

Отже, тепер на питання, що повинно бути об'єктом професійно- педагогічної підготовки вчителя, ми можемо відповісти, що це здібності, які розвиваються в діяльності. Це складає перший блок професійно- педагогічної підготовки вчителя, котрий був розглянутий нами вище.

Другим блоком професійно-педагогічної підготовки являються особистісні якості вчителя, на що звернув увагу ще П.Ф. Каптерев. Дослідники відмічають обов'язковість таких рис як цілеспрямованість, наполегливість, працелюбність, скромність, спостережливість, контактність. Спеціально підкреслюється необхідність такої якості, як гострота розуму, а також ораторські здібності, артистичність натури. Особливо важливими являються такі якості вчителя, як готовність до розуміння психічного стану учня та емпатії і потреба у соціальній взаємодії. Велике значення надається дослідниками і педагогічному такту у проявлянні якого виражається загальна культура вчителя і високий професіоналізм його педагогічної діяльності і спрямованості.